Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Добрий помічник трударів

Колектив журналістів газети "Новини Сватівщини" відзначає 80-річчя свого часопису. Разом з ним святкують добровільні кореспонденти, які надсилають до редакції листи, повідомляючи про важливі події, що відбуваються в місті та селах. Періодичні видання зіткані з новин. У цьому їх привабливість. Але не тільки в цьому. Як тут не пригадати ленінську класичну оцінку газети: вона є колективним пропагандистом, колективним агітатором і колективним організатором. Багаторічна праця автора статті, що пропонується читачам, віддана районній газеті. Тож не випадково її редактор С.І. Кривоніс запропонував поділитися досвідом та спогадами. Що я охоче й роблю. Віктор ІРХА, член Спілки журналістів України, колишній відповідальний секретар редакції районної газети Мої стежки в журналістику
...Травень далекого 1943 року. Літаки 162-го гвардійського полку з бомбовим вантажем часто з'являлись у небі над Берліном. Влучні удари знищували важливі цілі, не давали змоги ворогові налагодити оборону столиці.
На той час наша рота зв'язківців забезпечувала бойові дії авіаторів телефонним, телеграфним а також радіозв'язком.
Радянські війська примусили фашистську Німеччину визнати свою поразку і капітулювати.
Авіаполк змінив місце дислокації. Розташувався він недалеко від Відня - столиці Австрії. Навчальні польоти не припинялись. Однак вільного часу побільшало.
Ми отримували газету Центральної групи військ "За честь Родины!" Читали з інтересом. Написав до редакції листа і я, розповів про своїх фронтових друзів. Надрукували. Поважала редакція солдатських кореспондентів. Газету з надрукованою статтею чи заміткою обов'язково присилали автору. Це заохочувало до спілкування.
Згодом мене взяли до редакції газети "Крылья победы" 2-ї Військово-повітряної армії. І хоч я вів коректуру, однак писав замітки і статті. Редактор, полковник Амелін, їдучи в якусь із військових частин, брав і мене.
- Поїхали, - говорив, - наберемо матеріалу повну корзину.
Він жартував. Адже до корзини потрапляли замітки та статті, не схвалені до друку.
Людиною доброї душі був той полковник. Інтелігентний, освічений. Він став моїм добрим вчителем, турботливим наставником.
- Зумій вибрати тему, корисну для читача. До людини, про яку пишеш, слід ставитись з повагою, навіть якщо її дії піддаєш критиці. Журналіст не повинен припиняти навчання, це для нього згубно, - говорив він неодноразово. Після перечитування його критичних статей складалось враження, що вони були схожі на розумні поради: як слід працювати, виконувати ті чи інші завдання.
Подобалось мені працювати в редакції газети "Крылья победы". Творча обстановка, ретельна підготовка матеріалу та чіткість в подачі його до друку. Відповідальність кожного за доручену справу. Досвід справді вартий того, щоб його запозичили.
Жадібно всотовував поради досвідчених журналістів, Можливо, пригодяться, думав. Не помилився, пригодились.

Газетярі району на передньому краї
Настав час демобілізації. У 1949 році повернувся додому. Короткий перепочинок. Не покидає думка: де знайти роботу?
Йдучи вулицею Леніна, помітив вивіску "Редакція газети "Соціалістичне життя".
Вирішив зайти. Редактор Іван Никифорович Бабич зустрів привітно.
- Яка освіта? - запитав.
- Не маю й середньої, - відповів.
- Господар редакції здивовано подивився на мене.
- Трапилось так, - пояснюю, - що закінчив лише дев'ять класів. Була війна, став солдатом...
- Спеціальності теж не придбав? - запитує.
- Не встиг, - відповідаю. -недавно демобілізували.
Дізнавшись, що мої дописи друкували армійські газети, а в одній з них довелось працювати, редактор заповнив трудову книжку. Найнижча посада в редакції - моя. Хоч назва її звучна - літредактор-коректор. Однак, як і всі працівники редакції, повинен писати, готувати матеріали до друку.
- Завтра виходь на роботу, - наказав редактор. А ще він повідомив, що в місті є вечірня школа, а в обласному центрі - педагогічний інститут, який можна закінчити заочно.
- Вас добре розумію, - відповів я.
По-різному називалась районна газета - "Великий перелом", "Соціалістичне життя", "Ленінським шляхом", нарешті - "Новини Сватівщини". За роки існування часопису склались певні традиції у висвітленні життя району, а саме - роботи промислових підприємств, колгоспів та радгоспів, шкіл, лікарень, клубів тощо.
Головним вважалось сприяти підвищенню ефективності праці трудових колективів, окремих виробничників, щоб кількість передовиків невпинно зростала, а, отже, спільний доробок з кожним роком набирав ваги.
Газета покликана працювати, сприяти поступу вперед. А це великою мірою залежить від журналістів, від їх уміння вдало використовувати слово. У пам'яті вкарбувалось колись прочитане: "Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести". Отже, вести вперед!
Уміння багатьох сватівських газетярів було високим. У різні роки редакцію очолювали І.Н. Бабич, М.Я. Тишаков, Л.І. Корсун, М.А. Кривошея, В.В. Просін. Вони не тільки редагували газету, а й писали аналітичного складу статі. А як тут не пригадати майстрів пера Г.Г. Пономаренка, Т.Г. Овчаренка, М.Н. Щепенка, І.В. Ширшика, І.К. Гамалія, які багато років трудилися на цій благородній ниві.
Газета мала багато помічників-дописувачів, як ще недавно говорили, робітничо-селянських кореспондентів. Прихильно зустрічали читачі статті та замітки, написані досвідченими спеціалістами сільського господарства А.А. Гнатенком та О.П. Кондратенком, вчителями А.І. Охрімчук та П.Т. Лебедєвим, працівником культури, драматургом і поетом М.П. Уманцем та іншими.
Поле діяльності газетяра неосяжне. У Сватовому було більше 15 промислових підприємств. Високих успіхів у післявоєнний період добивався колектив паровозного депо. Підприємство було одним з кращих на Донецькій залізниці. Самовіддана праця сприяла тому, що з ремонту, як правило, виходило немало надпланових паровозів.
На підприємстві було немало раціоналізаторів, відмінних спеціалістів. За високі виробничі показники майстру В.Н. Кравцову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденами та медалями нагороджено багато залізничників. Звичайно ж, працівники редакції часто "гостювали" в паровозному депо.
Умови праці журналістів залишали багато кращого. Це зараз редакція має автомашину, диктофони, непоганий телефонний зв'язок із селами. Пам'ятаю, яка то була радість -придбали велосипед. Натискуй на педалі!
Ранком бувало прямуєш на Коломийчиху, звідти - на Стельмахівку, потім - Райгородка. Тут механізатори люб'язно надавали можливість переспати у польовому вагончику, відпочити. А ще - відвідини Ковалівки та Кармазинівки і, нарешті, - "Доброго вечора, Сватове!"
У блокноті фактів про роботу і життя хліборобів і тваринників - встигай лише осмислити, пиши замітки і статті і віддавай до друку. Звичайно, згодом з транспортом справи поліпшились. З'явився спершу мотоцикл, а потім придбали й автомобіль.

Увага — провідній галузі
Сватівщина багата працелюбами. Нелегким був відбудовчий період відразу після Великої Вітчизняної війни. Обмаль техніки, відсутність поживи для землі та хімічних засобів боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослин. Однак хлібороби відшукували можливості для підвищення родючості ниви. Вдавались навіть до збирання органічних добрив у особистих господарствах, де утримувались корови.
У 1948 році в колгоспі імені Будьонного зібрали по 20 центнерів з гектара озимої пшениці, а ланкові А.М. Попова та Г.О. Бажай отримали більше, ніж по 30 центнерів. Трудівниці були удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці.
Відзначився також механізатор радгоспу "Дружба" І.С. Рибальченко. Він теж став Героєм.
Радували високопродуктивною працею також тваринники. Свинарка колгоспу "Більшовик" П.С. Цвітенко з любов'ю ставилась до роботи, забезпечувала високі приплоди поросят від свиноматок, добрі прирости ваги тварин. У 1957 році вона поповнила сім'ю Героїв.
Газета неодноразово розповідала про механізатора радгоспу "Дружба" І.І. Цмака. Він удостоєний звання "Знатний кукурудзовод України", нагороджений орденом Леніна.
Збільшення посівів кукурудзи, зростання її врожайності дало змогу поліпшити кормову базу. Продукції ферм побільшало.
Гортаю записники і знаходжу цікаві факти: річний надій на корову по району доведено до трьох тисяч кілограмів молока, навіть трохи більше. А ось дояркам колгоспу "Україна" не вистачило 114 кілограмів, щоб дістатись позначки в чотири тисячі.
Журналісти відшукували найкращі слова, щоб порадувати передовиків. Потрапити до газети стало престижним.

У пошуках нових резервів
Провідна тваринницька галузь була на піднесенні. У 1960 році на базі двох колгоспів було створено радгосп "Дружба". Господарство - м'ясо-молочне. Воно мало більше 10 тисяч гектарів сільгоспугідь, з яких майже 8 тисяч гектарів - ріллі. На фермах утримувалось близько 3,5 тисячі голів великої рогатої худоби.
А ось ще яскраві факти. На 1 січня 1965 року у нашому районі налічувалось більше 52 тисяч голів великої рогатої худоби, 61,4 тисячі свиней, 14,2 тисячі овець. Такі цифри наведені в "Історії міст і сіл Української РСР", що вийшла друком у Києві у 1968 році.
Виробництво м'яса та молока зростало. А керівники району вишукували нові резерви поповнення продукції ферм.
...Робочий день в редакції закінчився. Заходить перший секретар райкому Компартії України О.М. Кисельов.
- Що з газетою? - запитав.
- Друкується, - відповідаю.
- А де хлопці?
Хлопців-то в редакції було небагато, колектив невеликий. Хтось пішов уже додому, хтось затримався в господарстві. Сказав йому про це.
- Тоді поїхали, - промовив і рушив до виходу.
Прямуємо у радгосп "Петрівський". Недалеко від дороги, що веде до Містків, робітники споруджували клітки для кролів. Отже, буде кролеферма. Приєднуємося й ми, працюємо.
- Олександре Михайловичу, - кажу йому, - недавно я читав, що живності цієї в Австралії розвелось стільки, і на волі, що тамтешнім жителям доводиться захищати свої городи, обносячи їх металевими сітками.
- Знайди ту статтю, - зацікавився, - ознайомлю керівників господарств.

Ось і школа, ось і клас...
Не залишалась поза увагою редакції і невиробнича сфера. Великий інтерес викликав, наприклад, досвід роботи колективу вчителів Мілуватської середньої школи, який на той час очолював А.І. Карайкоза. Тут творчо підійшли до оволодіння знаннями, чітко відпрацювали виховний процес, учні активно прилучались до посильної праці, вирощували городину для їдальні.
Журналіст побував у школі, і в районці надбанням сільських вчителів та учнів було присвячено сторінку. Читайте, працівники інших шкіл, кращий досвід беріть на озброєння!
Майстерністю у проведенні уроків відзначалась вчителька молодших класів міської школи Т.В. Цибульник. До того ж вона організувала дитячий танцювальний гурток, прищеплювала учням любов до прекрасного. Поважали її діти і їхні батьки.
На той час автор цих рядків закінчив педінститут. Став учителем історії. Одержавши дозвіл побувати у неї на уроках, написав статтю. Була вона надрукована не тільки в районній газеті, а й в обласній.
Хоч шкільне життя мені відоме, однак і цього разу я діяв так, як радив мені мій перший наставник, редактор газети "Крылья победы" полковник Амелін.
- Спершу підготуй себе до написання статті на заплановану тему, - говорив він.
Щоб не допустити помилки.
Вважаю, що робота вчителя надзвичайно складна і відповідальна. Видатний педагог-демократ К.Д. Ушинський зазначав: "Тільки особистість може творити особистість, тільки характер може творити характер". Тож, підготувавши статтю про вчителя та школу, не поспішав віддавати до друку. Знову й знову перечитував її, підправляв. Хотілося, щоб читачі зустріли її схвально.

* * *
Нинішній редактор багато робить для того, щоб газета "Новини Сватівщини" була змістовною. Як і раніше у висвітленні життя району переваги надаються ефективному господарюванню.
Звичайно, читачі знаходять на її сторінках матеріали на різноманітні теми.
Стало традицією проводити конкурси, присвячені Дню Перемоги. Надруковано важливі за змістом статті ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника Параду Перемоги С.М. Радомського, учасника бойових дій П.Г. Карнауха, ветерана педагогічної праці, сина фронтовика В.О. Довбні та багатьох інших.
Духовне життя теж не залишене без уваги. При редакції газети діє літературна студія "Світанок". Регулярно сторінки часопису надаються місцевим літераторам. Керує студією член Спілки письменників України , редактор С.І. Кривоніс.
Переконаний - газета людям потрібна. Бажаю, щоб передплатників її стало більше.

Віктор ІРХА, член Спілки журналістів України, колишній відповідальний секретар редакції районної газети.

Обсудить статью в форуме


Яндекс.Метрика