Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Роздуми про матусю

Мамо, матінко, матусю… Скільки у цих словах любові, ніжності, вдячності до своєї рідної людини.

Тяжке дитинство випало на долю моєї мами. В ранньому віці залишилась сиротою. Жила у старшого рідного брата, який на той час був уже одружений. Була в няньках, прибиральницею в оселі брата, а згодом готувала їжу для всієї величезної його родини.

Але й після одруження з татом на долю мами випало багато лиха: двох братиків і чотирьох сестричок довелося поховати ще перед війною. В живих залишились тільки ми з сестрою, які народились після війни в 1947 та в 1949 році.

Та ось насунуло фашистське іго. Тата забрали на війну, а мама залишилась на одинці:
"Косила, возила, копала
Да разве всего перечтешь,
А в письмах на фронт уверяла,
Что будто отлично живешь".

Разом з іншими жінками довелося побувати і на ритті окопів біля Куземівки, на її очах німецькі літаки кидали бомби на мирних жителів. І це все треба було бачити і пережити. Але мама ніколи не втрачала надії на повернення з фронту тата. Неписьменною була моя матуся, тому читати і відписувати листи татові доводилось прохати сусідку. А коли через село йшли німці, то мамі треба було маскуватися, адже занадто красивою вона була. І щоб німцеві не потрапити на очі, вона намазала обличчя сажею, низенько, як старенька бабуся, натягнула на голову клітчату хустку, одягла на себе старого чоловічого піджака і цим самим відвадила похабні очі німця.

А як раділа матуся Великій Перемозі! Три роки босоніж бігала зустрічати до станції Сватове тата з фронту. А він повернувся аж в червні 1946 року, тому що довелося бути у Монголії, Японії.

З приходом тата з війни, жити стало легше. Разом із татом працювали у колгоспі, піднімали з руїн сільське господарство.

Пам'ятаю будівництво осель на нашій вулиці, коли на толоку ходили всі жителі. Мама із татом також допомагали мазати і накладати горища в оселях, а потім - обід (особливо пам'ятаю фруктовий кисіль в мисках), веселі співи. Дуже любила мама співати, завжди брала "першим голосом", виводила "Цвіте терен", "Ой мороз-мороз", "Їхав козак за Дунай". А коли тато побудував оселю для своєї сім'ї, з якою радістю мама її мазала, а ми із сестрою підносили глину шматками (вельками), замішану босоніж у дворі.

А як вміла моя мама вишивати "хрестиком", "гладдю", плести гачком кружево до рушників, прошву до підзорників і простирадл. Довгими зимовими вечорами при світлі керосинової лампи, що стояла на опічку, привчала і нас із сестрою до цього рукоділля.

Пам'ятаю також і свята. Дуже ретельно мама готувалась до них.

…Різдв'яна кутя, Великий спас, а особливо Великодень. В печі потріскували дрова, потім клали куски гною, щоб побільше було жару в печі. …Велика діжа тіста, багато різних баночок для пасок і натруджені мамині руки. Дивлячись на них, я завжди згадувала уривок монологу Олега Кошового із "Молодої гвардії": "Мама, мама… Я помню руки твои…"

Минуло уже 18 років як не стало моєї матусі, а я її завжди пам'ятаю лагідною, усміхненою, веселою, трудолюбивою.

В.І. ПОСОХОВА, колишній вихователь, пенсіонерка.

Обсудить статью в форуме


Яндекс.Метрика