Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Скільки підросло, полетіло нас…

Дуже цікавий конкурс оголосила газета. Тема його близька і дорога кожній людині, як дорога найрідніша людина, котра дарувала життя і постійно оберігає тебе від усяких бід і негараздів.

Мама рідна моя! Про тебе я ще, очевидно, напишу і знайду слова, щоб передати всю глибину любові до тебе, але сьогодні хочу розповісти, про жінку, котра протягом довгих років життя була матір'ю, ненькою рідненькою для всієї шкільної родини. Це колишній директор Верхньодуванської восьмирічки, вчителька української мови Янголенко Валентина Павлівна. Нині, пропрацювавши в рідній школі майже півстоліття, вона - на заслуженому відпочинку. Я частенько відвідую вчительку і дивуюся її життєвій енергії, оптимізму, активній життєвій позиції.

Зараз хочу розповісти про ту Валентину Павлівну, яка кожного першовересня радо зустрічала гамірливу дітвору на подвір'ї школи, а на початку червня по-материнськи турботливо і ніжно проводжала у широкий світ життєвий подорослішавших, серйозних випускників, опікалася їхнім майбутнім, давала мудрі поради, бо знала, що попереду на дітей чекає серйозне випробування долі. Раділа вчителька, коли її випускники знаходили свою стежку в житті, пишалася з того, що багато її колишніх учнів обирали нелегкий учительський хліб. Раділа, звичайно, і коли син Юрій обрав професію вчителя. А недавно порадувала бабусю і внучка Юлія, котра незабаром закінчує Лисичанський педколедж (з нього починали бабуся, батько і мати). Першого вересня вже зайде до класу молода вчителька, продовжувачка вчительської династії Янголенків. Дивлюся на Юлечку, милуюся дівчиною і від душі бажаю, щоб вона стала талановитою вчителькою, доброю і вимогливою водночас, такою, як бабуся та її батьки. А якою ж була для нас, школярів, Валентина Павлівна, чим підкорювала наші серця? Про це піде мова далі. Я в ті далекі часи, коли Валентина Павлівна була директором школи, ходила до цієї школи. Скажу відразу, що стежкою до школи бігала весело, охоче. Мене завжди манила атмосфера добра, взаємоповаги, казковості, яка панувала в школі. Колектив учителів працював так, що, здавалося, кожен віддає нам душу. Всі уроки були цікаві, але я найбільше любила уроки Валентини Павлівни, особливо літературу. На цих уроках на повну силу звучало поетичне слово Т. Шевченка, П. Грабовського, Л. Українки, М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка та інших поетів. Часто у відповідних місцях вчителька використовувала пісні та їхні музичні твори, що ще більше підсилювали враження. Всі програмні вірші Валентина Павлівна декламувала на пам'ять.

Вдома, вивчаючи вірші, я намагалася відтворити вчительську інтонацію, раділа, коли це мені вдавалося. Валентина Павлівна добре знала кожну дитину, вміло знаходила ключик, котрим відкривала наші серця. До школи ми ходили як на свято, бо там на нас чекали не тільки уроки, а й цікаві позакласні заходи "Нумо, хлопці", "Нумо, дівчата", КВК, конкурс на найкращий тематичний букет "Літо, до побачення", "Веселі старти" та інші. Щоліта група старшокласників вирушала в чергову поїздку. Ми побували в Куйбишеві, Мінську, Кишиневі, Києві, Москві, Волгограді, Таганрозі, Краснодоні, Луганську, Харкові та інших містах країни. Старшокласники листувалися з учасниками бойових дій, проводили операцію "Доброго ранку, ветерани", збирали матеріали до шкільного музею. І в проведенні кожного заходу брала активну участь Валентина Павлівна. Завжди була в клопотах, пошуках чогось цікавого. Для батьків проводився "День відкритих дверей". На батьківських зборах вчителі розповідали про хороші справи учнів, ніколи не налаштовували батьків, щоб вони застосовували "домашню педагогіку".

Спільними зусиллями знаходили, як допомогти тій чи іншій дитині. Улюбленим заходом було свято піонерського вогнища. Високо в небо злітало полум'я, а за ним - наші дзвінкі голосочки. Ми співали, танцювали, грали в різні ігри. Дуже цікаво проводила Валентина Павлівна зустрічі з ветеранами війни. На сцені сиділи сивочолі ветерани, а вчителька з кожним вела коротеньку розмову. Розправлялися плечі чоловіків, весело, по-молодому сяяли очі жінок. А потім на їх замовлення звучала та чи інша пісня. Було дуже цікаво, захоплювало подих від розповідей Бондаренка І.О., Люльченка М.С., Гайворонської Г.М. та інших. Дивилась на них і думала: "Як вони змогли вистояти, перемогти ворога? Звідки черпали сили?" І безмежна вдячність переповнювала душу.

Валентина Павлівна була активною учасницею художньої самодіяльності. Коли йшов концерт, вона була незмінною ведучою. Та особливо вдячні земляки вчительці за те, що вона стала керівником драматичного гуртка.

І на нашій сцені ставилися п'єси Старицького, Карпенка-Карого, Кропивницького, Корнієнка, Коломійця та інших драматургів.

Валентина Павлівна така людина, що розповідати про неї можна до безкінечності. Хочу побажати Валентині Павлівні щастя, і надалі не втрачати оптимізму попри всі складності та життєві негаразди. Хай діти і онуки радують своїми успіхами.

З роси Вам та з води, дорога наша вчителько, турботлива матуся верхньодуванської дітвори.

Від імені всіх, хто знає і любить Валентину Павлівну,

Ольга ТОКАР, бібліотекар В-Дуванської с/бібліотеки.

Обсудить статью в форуме


Яндекс.Метрика