Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



НАША ВІРНА ПОМІЧНИЦЯ

Так вже повелося, що всі ми наприкінці кожного року, що минає, підводимо підсумки, згадуємо більше добре, ніж погане, з того, що сталося в нашому житті за оті минаючі 12 місяців. "Новини Сватівщини" теж дотримуються цієї негласної традиції. Наприклад, щороку ми, підводячи підсумки, визначаємо кращого серед наших дописувачів. Звісна річ, нікого, дорожчого за читачів, для газетярів не може бути. Але до того, хто отримує звання "Читач року", особливе, ніжно-поважне, ставлення у кожного з тих, хто творить "НС".
Цього року кращим читачем визнано В.П. Янголенко, вчителя-ветерана з Верхньої Дуванки. До речі, Валентина Павлівна вже мала перемогу у творчому конкурсі "Читач року" і це не дивно, бо впродовж багатьох років вона є справжнім другом районки. Її щирі і завжди душевні дописи привертають до себе увагу. Нещодавно В.П. Янголенко, взявши участь у конкурсі "Мамо, мамо, ніжна і кохана…", що проводився "Новинами", стала переможницею. Та, як кажуть, нагороджувати того, хто на це заслуговує, можна безкінечно. Тому щиро вітаємо нашу дорогу дописувачку і колегу В.П. Янголенко з черговою творчою перемогою - званням "Читач року-2011"!


Взагалі Валентина Павлівна -людина добра, щира і відкрита, тож її листи до редакції завжди "сяють" отими самими, такими важливими для будь-кого, людськими якостями. 48 років свого життя жіночка присвятила дітям, їхній освіті та духовному вихованню, бо працювала у школі.
Народилася В.П. Янголенко у Харкові. Проте нелегкі для багатьох воєнні роки, забравши з життя батька-фронтовика, змусили її матусю, з маленькою донечкою на руках, повернутися на свою малу батьківщину - до Верхньої Дуванки. Тут, у мальовничому селі Сватівщини, Валентина Павлівна пішла до школи, яку закінчила відмінницею.
Пам'ятаємо, як розповідала нам В.П. Янголенко, чому саме вчителем вирішила стати, закінчивши школу. Вона ніяк не могла обрати професію, а тодішній директор Верхньодуванської школи Микола Дмитрович Горбас підказав своїй колишній учениці: "Ставай вчителем, Валюшо. Разом будемо працювати…" Отож, вчасно прислухавшись до цих слів, у 1959 році, після закінчення Лисичанського педагогічного училища, Валентина Павлівна вже працювала піонервожатою у Нижньодуванській школі. Скільки приємних спогадів пов'язано з тим часом у В.П. Янголенко! Новорічні вечори, танці під духовий оркестр, літературні зібрання, інтернаціональна робота!.. Про все це можна говорити безкінечно!
Тоді ж, у 59-му, Валентина Павлівна знайшла свою другу половинку і стала вірною дружиною. Верхньодуванчанин Олексій Васильович Янголенко завжди був найвірнішим другом та порадником своїй коханій дружині. Разом вони виховали двох синів-соколів - Олега та Юрія. Четверо онуків стали втіхою для улюблених бабусі та дідуся. Щаслива родина, здорові та усміхнені діти й онуки - ось що найголовніше для Янголенків.
Отож, ставши дружиною мешканця з Верхньої Дуванки, повернулася Валентина Павлівна і до села, що стало рідним волею долі, і до школи, в якій навчалася. Починала працювати у Верхньодуванській школі вчителем молодших класів. А згодом, закінчивши заочно Луганський педінститут, продовжила працювати вже як викладач української мови та літератури.
Кожного дня В.П. Янголенко йшла на роботу, як на свято, бо її учні були для неї хай і не рідними по крові, але ЇЇ ДІТЬМИ. Багато хто з випускників Валентини Павлівни пішли слідами своєї вчительки, обравши шлях викладача української філології. І це зайвий раз додає професійного "сяйва" В.П. Янголенко як педагогу.
Більше десяти років Валентина Павлівна пропрацювала на посаді директора Верхньодуванської школи. Жодного "кривого" слова від своїх колег не заробила, як говориться. Крім того, значний вклад В.П. Янголенко зробила і в створення шкільного музею - одного з найкращих в районі. Багато років діти під керівництвом вчительки листувалися з нащадком місцевих поміщиків Ігорем Піхоцьким, приміром. Історичні дані про створення і розвиток Верхньої Дуванки у цьому музеї - найточніші. За своє педагогічне життя вчительці довелося об'їздити майже всю європейську частину колишнього СРСР. Багато разів В.П. Янголенко возила дітей на зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної, що звільняли від ворога Верхню Дуванку і нині мешкають у сусідній Росії.
На превеликий жаль, за станом здоров'я у 2002 році Валентина Павлівна змушена була покинути дорогу серцю вчительську роботу. "Тіло моє змирилося з недугом, а от душа завжди буде протестувати", - говорила нам якось В.П. Янголенко. Звичайно, у житті є що згадати чудовій жінці, лагідній матусі, люблячій дружині, прекрасному педагогу та просто гарній людині - Валентині Павлівні Янголенко. Проте жодної газетної сторінки не вистачить на ті дорогі спогади.
Тому хочемо просто сказати "ДЯКУЄМО" нашій вірній помічниці! Хай Бог дарує Вам, шановна Валентино Павлівно, здоров'я ще на багато-багато років! Приємних подій у Вашому житті та дружніх посмішок бажаємо Вам від щирого серця!

Оксана РАКІТІНА.

Обсудить статью в форуме


Яндекс.Метрика