Сайт города
СВАТОВО




Печерний монастир



Кому потрібна ваша історія?


Підсумувала представниця обласного краєзнавчого музею і єдиним розчерком пера вирішила долю Преображенської печери.

Дорога то вузенькою змійкою звивається під горою між польових ромашок та дикої шовковистої трави, подорожника та шальвія, то зникає у густих чагарниках. Стрілка спідометру падає до нуля. І одразу ж перед поглядом угорі простирається ліс. Над ним стоїть сивий легкий туман. Цей невеличкий зелений острівець, розмежований неглибоким яром, здалека ніби дихає в обличчя прохолодною лісовою вогкістю, манить чимось таємничим, незвіданим до себе, у тінь старого густого лісу.

Іще донедавна тут улаштовувалися справжнісінькі паломництва. Від бажаючих подивитися, доторкнутися до «преображенського дива» власними, як говориться, руками, не було відбою. Люди поспішали з фотоапаратами і без, йшли пішки і приїздили на машинах, боялись не встигнути, не відчути, не звідати...

Сьогодні тут мертва тиша. Лиш зрідка порушить скрип зламаної необережним порухом птаха гілки, знову все замре, застигне у насторожі. Дорога до гори, до нашумівшої у свій час печери, вабить хіба що всюдисущих сільських підлітків, рідше сюди забреться ватага молодиків напідпитку. З цікавості повертаються, оголошуючи підземні коридори голосними риками, та залишать на закопчених стінах «автографи». Ото, власне, і весь екскурс у минуле.

— Ми разом з директором Преображенського будинку культури М. К. Суботіннм. — розповідає заслужений діяч культури Л. Є. Верцун, довго домагалися у обласному краєзнавчому музеї дозволу для того, щоб печера діяла, існувала, щоб сюди змогли приїхати і подивитися люди, щоб доторкнутися до історії своїх дідів-прадідів. Адже це своє, власне, і, додає по паузі мій співбесідник, — ідея була підтримана, більш того, мова уже йшлася про виділення коштів на реставрацію, будівництво дороги, навіть ухваленний план заходів, але - розводить руками Леонід Єгорович, — мабуть, не судилося. Приїхала представниця обласного краєзнавчого музею і, одним оком окинувши нашу підземну знахідку, підсумувала, що інтересу печера як історична цінність не викликає. А на наші спроби підтримати ініціативу про створення нехай невеликого музею відмахнулася:

«Та кому вона потрібна, ота ваша історія, коли б мова йшлася про знайдені там дорогоцінності — тоді б інша справа, а так облиште, не марнуйте часу». І вже наостанок резюмувала: «Виходи засипте землею. Так буде спокійніше».

...Довгі вузькі коридори. Пообіруч — невеличкі кімнати, мабуть, точніше — келії. Кроків у підземеллі не чути, тільки ледь вловимий тріск свічки. Коридор розширюється, і уже за декілька кроків видніється велика кімната з вигнутою дугою стелею. Зараз, певне, важко встановити, для яких заходів збудували цю простору кімнату.

Небагато що вдалося дізнатися місцевим слідопитам на чолі з Л. Є. Верцуном. Печера була вирубана у 1894 році. ПРО свідчить невеличкій крейдяний знак, щось на зразок медальки. А на звороті підпис: «Святий Григорій». Про останнього розповідав нині вже покійний колишній «будівельник» печери Олексій Захарович Попов.

Григорій був дивакуватим чоловіком. Щороку на страсний тиждень вій ішов до Києва, щоб висповідатися, в чистий четвер розговітися, найняти па печерах молебень. Адже у віруючих завжди існувала думка: хто щороку ходив у Лавру до Києва їсти паску, той врятується сам і врятує ближнього, а його душу ангели понесуть просто до Бога. Коли Святий Григорій заслабував і не зміг уже йти до Києва, зібрав він мирян і сказав, що треба б власний храм збудувати.

Печеру рубали вночі, боячись зглазу чи заздрісного ока, а уже зверху, на горі, мав Григорій мрію звести собор. Вже коли роботи підходили до кінця, він несподівано щез, зник, ніби розтанув у Передранішньому тумані. Пам'ятав тільки О. З. Попов, що востаннє Григорій з'явився біля печер увечері, довго молився, ходив взад-вперед по вузьких, іще вологуватих коридорах підземної будівлі і важко зітхав. Тоді мовчки уклонився і, спершись на свою палицю, повагом пішов. Більше його не бачив ніхто.

Ось така історія. Точніше, частина її. Далекої, але близької усім нам. Хто, які люди працювали тут, звідки черпали оту снагу, віру, які додавали сил, і, нарешті, чому печері не судилося жити?

Чому у полоні забуття все частіше опиняється не тільки наша давня історія, а й те, що, здається, минуло зовсім недавно? Чи не забудуть про нас наші нащадки так, як ми забули про своїх предків?

Сумний та невеселий ліс. Тихесенько шелестить його верховіття. Дорога до печери майже заросла травою, та воно і зрозуміло — ажіотаж поступово спав. Ми свідомо перекреслили іще одну сторінку власної історії.

Я не претендую на непогрішність свого висновку, але висловлю одну думку: існує безліч кооперативів, малих підприємств, добродійних організацій , і т. д. Чому б не спробувати зібрати оті уламки до купи, віднайти істину,, нарешті, створити власний музей? Певна, у накладі не залишився б ані відвідувач, ані ті, хто наважиться підтримати ідею не тільки у моральному плані.

...Свічка догорає, і по ній повільно сповзає остання краплина воску. Прозора, ніби сльоза, застигає у німій незворушливості. Ніби докір. Усім нам.

В.ТКАЧЕНКО.

Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22