Сайт города
СВАТОВО




Школа села Верхняя Дуванка



Школа улюблена наша

Далекого 1944-го року я прийшла до Верхньодуванської семирічки. 1952 року закінчила її, певний час пішов на навчання та роботу в Нижньодуванській СШ, а вже з 1960-го і до 2002-го року я щодня і щогодини переступала поріг школи, працюючи вчителем початкових класів, директором, вчителем рідної мови. На цьому довгому шляху зустріла вчителів від Бога, котрі всю душу вкладали в свою роботу, прагнучи передати дітям знання та виховуючи їх справжніми людьми. Про цей нелегкий час, пройдений педколективом Верхньодуванської школи - моя щира розповідь.
Школа села Верхня Дуванка
Перша згадка про Верхню Дуванку сягає 1730 року. В той час в селі була дерев'яна церква, а при ній існувала школа. Сільські діти того періоду до школи ходили пізно восени та взимку, коли по господарству не було роботи. Школу відвідували переважно хлопчики, а дівчата вдома проходили науку ткацтва, ведення домашнього господарства. Коли на пожертви меценатів Андрій Двигуцький звів цегляну церкву, то побудував і скромну цегляну будівлю школи. В ній працювала вчителька, котра навчала грамоті селянських дітей.

Після революції та громадянської війни в країні відбувалась культурна революція. При школі працював лікнеп, куди вечорами ходили дорослі здобувати освіту. Школярі вдома навчали грамоті своїх рідних. Так долалась неграмотність.

В державі обов'язковою була початкова освіта. З роками обов'язковою стала і семирічна освіта, а будиночок колишньої церковно-приходської школи став тісним. Тоді спеціальним рішенням місцева влада передала школі колишній панський будинок. Це - двоповерхова цегляна будівля, котра радісно відкрила двері сільській дітворі. Директором Верхньодуванської семирічки став Недригайло Григорій Єфремович, який приїхав до школи з сім'єю педагогів - вчителем початкових класів працювала дружина директора Марія Іванівна, викладачами - сестри Єфросинія та Галина Єфремівни. Всі питання побуту вирішувала матуся Григорія Єфремовича.

В школі працював також вчитель-інвалід Пітюков Василь Петрович та інші. Сім'я Недригайлів користувалася любов'ю та повагою селян. Єфросинія Єфремівна була визнаним лідером серед жіноцтва, бо вміла знайти спільну мову з жінкою будь-якого віку. Григорій Єфремович користувався авторитетом і довірою як дітей, так і дорослих.

З перших днів війни він перебував на фронті, а сім'я залишалась в селі. Після звільнення Верхньої Дуванки від окупації вчителі взялись за підготовку школи до нового навчального року. Незабаром до села прибув молодий директор Горбас Микола Дмитрович, котрий почав формувати педколектив, запросивши працювати вчителів-земляків, які після війни повернулись до рідного дому.

Крім Недригайлових прийшли працювати Конюхова Тетяна Петрівна, Горбас Любов Савеліївна, Паюнова Тетяна Іванівна, Синенко Марія Петрівна, Олійник Євгенія Орестівна та інші.

До школи прийшли напівроздягнуті босоногі діти. Треба було подбати про паливо, щоб дітям було затишно навчатися. З успіхом використовували місцеве паливо: корчували в лісі пеньки, вирізали гній у вівчарні. Таку роботу виконували вчителі, прибиральниці, старшокласники. Так школа вступила в нову фазу свого розвитку.

Повернувся з фронту Недригайло Г.Є., та через деякий час вся його сім'я виїхала до нового місця призначення. Тим часом педколектив поповнився вчителями-фронтовиками. Прибули: Бондаренко Іван Остапович, Конюхов Роман Федорович, Крижна Варвара Семенівна. Прибув також випускник Вінницького педінституту, викладач математики Вільчинський Олексій Євгенович, російську мову почала викладати Ільїнська Марія Денисівна. Німецької мови навчала Л.К. Ананченко.

Класи були переповнені, навчалось багато "переростків", існували паралельні класи. Наш клас був один, але в ньому нараховувалось до 40 учнів, і ми навчалися в найбільшій класній кімнаті. Світла не було, друга зміна пізньої осені та взимку останні уроки проводила при світлі гасових ламп. Таке ж освітлення було і в клубі. Та до честі наших вчителів слід сказати, що вони робили все, аби життя колективу було цікавим. Організували струнний оркестр, працювали гуртки художньої самодіяльності. Злагодженому хоровому співу ми завдячні були Горбас Любові Савеліївні. Виразного читання навчали Ільїнська М.Д. та Ільїна І.І., рукоділлю - Синенко М.П. Спортивні виступи готувала Конюхова Т.П. Вона ж ходила з нами на екскурсії та в походи.

До цього часу пам'ятаю, як ми пили дощову холодну воду з джерела, котре дало початок річці Дуванці. Проводились спортивні змагання, здавали норми ГПО і було ще багато цікавих справ.

Біля школи ми розбили алеї, квітники, виростили з одного боку парк, а з іншого -вишневий сад. Працювали в полі, виконуючи посильні роботи, збирали колоски, виконували видове прополювання, підносили до скирт снопи від снопов'язалки, чистили кукурудзяні початки і т.і. Так і проходило шкільне життя.

В 1954 році Горбаса М.Д. перевели на посаду заврайвно, сім'я переїхала до Нижньої Дуванки, для школи треба було знайти кандидатуру на посаду директора. Перші спроби були невдалими, а потім з Коломийчихи переїхала Дільцова Феодора Іванівна, яка і стала керівником школи на довгі роки. За цей час школу було реорганізовано, вона стала восьмирічною. Новий директор почав гуртувати колектив, залучати до колективних справ. Спочатку захопила всіх виготовленням наочних посібників та вивченням історії села, а потім розпочалося будівництво. Розширили за рахунок прибудов шкільне приміщення, методом народної будівлі звели будинок для вчителів. І вже незабаром справляли і комсомольське весілля та новосілля.

Життя било ключем, кожен знаходив справу до душі. Школа знову поповнилася новими кадрами, поступово до роботи стали Соболь З.І., Соболь М.А., Судейченко К.С., Денисова Ф.К., Янголенко В.П. та інші. Стан здоров'я директора змусив залишити улюблену справу, підготувала собі заміну і передала школу мені. Феодора Іванівна довгий час слідкувала за роботою школи і давала дуже корисні поради. Колектив поступово оновлювався, поповнювався новими кадрами. Все частіше це були випускники нашої школи - Гайворонська Н.В., Петренко Т.І., Соболь О.Д., Соболь Л.В., Соболь В.Є., Янголенко Ю.О., Костенко В.І. та інші.

В школі працювала піонерська організація. Найбільш цікаво організували роботу піонерії Склярова В.П., Петрук О.О. В цей час у школі збирався матеріал для історико-краєзнавчого музею, проводились походи, цікаві зустрічі.

Поступово кількість учнів зменшувалась. Зникли навколишні села та хутори - Веселе, Римлянка, Раївка, а звідти ходило до школи чимало учнів. Контингент у старших класах поповнювався з Арапівської ВШ. Коли село електрифікували, з'явилась можливість використовувати на уроках ТЗН. Спочатку школа мала діапроектор і набір діафільмів. Пізніше з'явилися кіноапарати, кінопроектор, програвачі, фотоапарати та ін. Матеріал, зібраний слідопитами, використовувався у творчих роботах учнів, вони були переможцями районних, обласних, республіканських конкурсів.

Світлана Янголенко брала участь у конкурсі "Они сражались за Родину" і за підсумками була нагороджена поїздкою до Москви, сфотографована біля Прапора Перемоги. Кривошлик Галина нагороджена путівкою в "Артек", Соболь Олександра відпочивала в таборі "Молодогвардієць" і т.і. В школі проводились такі позакласні заходи як КВВ, "Нумо, хлопці!", "Нумо, дівчата!", українські вечорниці, конкурси на кращі букети квітів, свята зустрічі птахів. Настав час, коли я змушена була за станом здоров'я передати школу іншому директору - Бондаренку Миколі Івановичу. На той час припало будівництво та введення в дію нової школи. Невтомний Микола Іванович літав туди-сюди, дістаючи необхідне обладнання.

Те, як на даний момент обладнані кабінети, - результат праці всього колективу під безпосереднім керівництвом Миколи Івановича.

Через деякий час директором навчального закладу став Костенко В.І. Педколектив поповнили молоді вчителі - подружжя Фасоляків, Петренко Р.О. Вони принесли до школи нові ідеї, продовжували шкільні традиції. Олена Євгеніївна та Олексій Володимирович проводили цікаві математичні вечори, Петренко Роман Олександрович захопив школярів вивченням рідної мови та літератури, особливо великої уваги надавав своїм вихованцям-п'ятикласникам. Тепло своєї душі залишили в дитячих душах Бервено Тетяна Василівна, Лінник Лариса Іванівна, Янголенко Тетяна Федорівна, Євсюкова Тетяна Олександрівна.

Дбаючи про збереження контингенту, педколектив підтримував тісний зв'язок з педколективом Арапівської ВШ, цікавим і корисним було наше спілкування з педагогами Преображенської ВШ. Це були творчі зустрічі, які взаємозбагачували колективи.

Потім директором школи став Олександр Олександрович Волков (останній з директорів, що приїхав у село). Педколектив успішно розв'язував поставлені проблеми, діти брали участь у районних предметних олімпіадах, спортивних змаганнях. Волкова О.О. змінила на посту Петренко Т.І., яка потім перейшла на вчительську роботу.

Школа завжди була центром культурного життя, на літературні вечори, новорічні бали, КВВ, диспути та інші заходи збиралися всі жителі села. В свою чергу вчителі брали активну участь у культурно-масовій роботі.

Коли я працювала директором, то у нас не вистачало кількості учнів, щоб мати ставку старшої вожатої. Ми отримували таку ставку спеціальним рішенням. Це була відчутна допомога. Зараз теж непогано було б мати в школі хоча б півставки заступника з позакласної роботи. Це б допомагало директору розв'язувати деякі проблеми

Валентина ЯНГОЛЕНКО, ветеран педагогічної праці. с. Верхня Дуванка.