Сайт города
СВАТОВО




Містківські доти



Як будували Містківські доти

Мемориал Мостовкие доты На території Сватівского району є історичні пам’ятки, з допомогою яких можна виховувати підростаюче покоління, знайомити його з історією нашого краю. Серед них і пам’ятка часів Великої Вітчизняної війни - доти поблизу с.Містки.

Обставини будівництва дотів - це малодосліджена сторінка історії Сватівщини. Тому хочеться поділитися з усіма читачами подробицями цього будівництва, що здійснювалося в важких умовах прифронтової полоси руками підлітків, жінок і людей похилого віку та бійцями Червоної Армії.

З початком у червні 1941р. Великої Вітчизняної війни життя Сватівщини було перебудовано на військовий лад. У листопаді 1941р. ворог вторгнувся на територію Луганської області. Тоді його просування вдалося тимчасово стримати. Після розгрому німців під Москвою у грудні 1941р. Червона Армія спочатку провела на території Харківщини вдалу Барвінково-Лозовську наступальну операція (18-31.01.1942р.), а потім почала підготовку до Харківськї битви (12-28.05.1942р.) - невдалої спроби звільнити м.Харків.

Саме під час підготовки до Харківської битви радянське командування вживало всі можливі заходи для будівництва у своєму ближньому тилу фортифікаційних споруд. У районі с.Містки, в період між кінцем квітня - 6 липня 1942р., було побудовано опорний вузол 74-го укріпленого району (знаходився на виїзді із с.Містки в бік м.Старобільська по лівий і правий бік від дороги): 7 дзотів, 3 доти (мали залізобетонні стіни товщиною 1,5 м), бліндажі, з’єднані траншеями з дерев’яними накатами, протитанкові рови. Укріплення були збудовані з розрахунку, що німці будуть наступати з південно-західного напрямку.

Укріплення біля с.Містки будувалися 12-ю саперною бригадою (командиром бригади з кінця грудня 1941р. по першу декаду травня 1942р. був підполковник Олександр Олександрович Глезер, а з першої декади травня 1942р. - майор П.З. Престенський) 7-ї саперної армії (командуючим армією з кінця квітня 1942р. був генерал Василь Семенович Косенко). Штаб 7-ї саперної армії дислокувався в м.Острогозьк Воронезької області. Більшість особового складу цієї бригади складали казахи і узбеки.

Мостовской дот 74-й укріплений район розпочинався на півдні, біля с.Трьохізбенка Слов’яносербського району, і закінчувався на території Білокуракинського району Ворошиловградської області. Крім нього в систему укріплень також входили 118-й, 117-й, 53-й і 75-й укріплені райони. Загальна довжина цих укріплених районів складала близько 400 км. Вони простяглися на північ по території Слов’яносербського, Новоайдарського, Кремінського, Сватівського, Білокуракинського районів. Потім перетнули Бєлгородську, Курську області і закінчувалися на межі кордонів Воронезької і Липецької областей Росії.

Про будівництво цих укріплень розповідається в мемуарах заступника з будівництва командира 12-ї саперної бригади капітана Уманського Романа Григоровича «На боевых рубежах»: «А наша новая задача - возведение оборонительного рубежа на участке Белокуракино-Мостки-Рубежное. В Рубежном расположилось 25-е управление оборонительного строительства, которое ведет аналогичные работы на юге и на Ворошиловградских обводах… Строительство нашего рубежа идет полным ходом. Помимо солдат на эти работы мобилизованы из районов тысячи людей (з території не тільки Луганської, а й Харківської областей - прим.) и сотни подвод… Кстати, строим мы наши укрепления не так, как в минувшее лето (1941р. - прим.), и даже иначе, чем на Саратовских обводах. На наиболее опасных направлениях возводим монолитные железобетонные доты, поглощающие в большом количестве щебень, песок, цемент и железо. Близость индустриального Донбасса, особенно Ворошиловграда, с его заводами дает возможность делать огневые пулеметные точки из металлических колпаков, которые значительно легче железобетонных и благодаря небольшим своим размерам менее уязвимы. У деревни Мостки да и в других местах переднего края, создали земляные плотины, подняли уровень воды в ручьях и тем самым сделали на значительном протяжении местность танконедоступной…», «Причем это не армейский и не фронтовой рубеж, а как теперь говорят, - государственный рубеж обороны. Он берет свое начало севернее Воронежа и …перерезает тылы Юго-Западного и Южного фронтов, упираясь возле Ростова в Азовское море. Большинство сооружений теперь делается по единым проектам Москвы из сборных железобетонных или деревянных элементов. Они так хорошо вписываются в местность, что в 300 шагах обнаружить их почти невозможно... Сделанные ими (саперами - прим.) окопы и укрытия до того хороши, что просятся в учебники по фортификации».

Будівництво тривало під постійною загрозою нальотів німецької авіації. Цивільні будівельники і військовослужбовці були змушені ховатися від нальотів в посадках уздовж дороги. Там же знаходився невеликий танковий підрозділ, а також зенітки (з лівого боку, якщо їхати з Містків в напрямку на Луганськ). Але зеніток було мало і вони не могли надійно захистити будівельників. Централізоване харчування мобілізованих було відсутнє зовсім. Кожен шукав собі їжу сам, як міг. Мобілізовані цивільні громадяни ночували там же, біля окопів, які рили. Німецькі літаки постійно нападали на машини і підводи на дорозі Сватове-Містки. Так, 11.05.1942р. німецький винищувач обстріляв з кулеметів біля Сватового одну з машин 12-ї саперної бригади внаслідок чого загинув один військовослужбовець. Крім того, над районом будівництва постійно літали літаки-розвідники ворога, які викликали по радіо, у разі потреби, бомбардувальники.

Радянські літаки також не змогли ефективно захистити з повітря свої війська. Згідно свідчень тодішньої мешканки с.Кислівка Куп’янського району Сізонової (Сороки) Зінаїди Георгіївни, 1927 р.н. (вона була мобілізована і пропрацювала півтори неділі на будівництві укріплень біля с.Містки весною 1942р.) жінки будували укріплення навіть по пояс у воді. Німці увесь цей час бомбили вдень район будівництва по кілька разів на добу. Серед будівельників були поранені, в основному серед військовослужбовців. Ця обставина пояснюється тим, що військовослужбовці - казахи і узбеки, на відміну від мобілізованих цивільних громадян, дуже панікували при наближенні німецьких бомбардувальників: замість того, щоб залягти на землю і перечекати наліт - вони тікали у степ під обстрілом з літаків. Мобілізовані цивільні громадяни радили їм залягти на землю, але це не дуже допомагало. Внаслідок постійної загрози з боку літаків ворога військовослужбовці і мобілізовані цивільні громадяни були змушені будувати укріплення, в основному, вночі, суворо дотримуючись правил світломаскування.

Побудовані укріплені райони повинні були обороняти спеціальні частини - артилерійсько-кулеметні батальйони . Але лише 5 липня 1942р. на залізничну станцію Білокуракине почали прибувати і розвантажуватися ешелони з цими частинами.

Мемориал Мостовкие доты, землянка Про це також говориться в книзі «На боевых рубежах»:

Капітан Уманський Р.Г. запитує: «-А все-таки артпульбати (артиллерийско-пулеметные батальоны - прим.), говоришь, подходят?

« - Еще вчера разгружались, - отвечает Чепайкин (заступник командира 14-ї саперної бригади майор І.Г. Чепайкін - прим.) - Оружия у них много, хорошего оружия, а транспорта мало. Тягачей нет. Из-за этого маневрирование артпульбатов невозможно…».

Та наші війська не змогли використати доти за призначенням. Після поразки радянських військ під Харковом обстановка на Південно-Західному і Південному фронтах різко погіршилася: 28 червня ворог розпочав свій генеральний літній наступ 1942 року - операцію «Блау». Розпочалася Воронезько-Ворошиловградська оборонна операція (28.06.-24.07.1942р.) військ Брянського, Воронезького, Південно-Західного і Південного фронтів Червоної Армії.

7 липня 1942р., в рамках операції «Клаузевіц», 4-а німецька танкова та 6-а польова німецькі армії нанесли удар з району Острогозька вздовж правого берегу Дону на Міллєрово. 1-а німецька танкова та 17-а польова німецька армії теж готувалися розпочати наступ з району Артемівська в цьому ж напрямку. У підсумку територія Сватівського району повинна була бути затиснута «у кліщі» між двома угрупованнями ворога. Німці планували замкнути радянські війська в кільце оточення. Тому, щоб зірвати плани ворога, в ніч на 7 липня 1942р. розпочався відступ радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів від р.Оскол на рубіж Чупрін-Нова Астрахань-Попасна.

Побудовані в районі с.Містки укріплення на той час вже втратили своє стратегічне значення: ворог почав оточувати їх з обох флангів. Підрозділи 255-ї радянської стрілецької дивізії були змушені залишити ці укріплення без бою в період між 9 і 10 липня 1942 року. Містки окупувала 101-а німецька легкопіхотна дивізія і 500-й німецький піхотний батальйон особливого призначення (це був німецький штрафний батальйон).

З тих часів минуло сім десятиріч. Вже не видно слідів боїв на полях Сватівщини. Та доти біля с.Містки є, як і раніше, нагадуванням про грізні випробування літа 1942р. Але незважаючи на все, ці доти виконали своє призначення – вони стали пам’ятником трудового подвигу радянських воїнів і цивільного населення, котрі не жаліли власного життя і сил заради перемоги Батьківщини.

Олег Тищенко, історик, краєзнавець


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22