Сайт города
СВАТОВО




Герои Великой Отечественной войны


Радченко Сергей Сергеевич

Радченко Сергей Сергеевич, Сватовчанин, герой Великой Отечественной войны 65 років пройшло від того часу, як відгриміли залпи Великої Вітчизняної війни, але в душах людей старшого покоління вони залишили слід назавжди. Нині нам здається, що молодь, якій 16-17 років, — це маленькі діти, яких батьки намагаються захистити від життєвих негараздів, прикрити своїм крилом, а пізніше „відмазати” від служіння в армії.
А в воєнні роки молодь дорослішала завчасно і ставала до лав Радянської Армії на захист своєї Вітчизни, будучи морально дорослими особистостями. Якто кажуть, горе швидко вчить. Ще зовсім юні хлопці та дівчата працювали на заводах, на полях, на спорудженні окопів, захисних споруд. А після звільнення від окупації, у 1944 році, після закінчення 5 класу більшість учнів (хлопців) класу, де навчався мій майбутній чоловік, поїхали в м. Рубіжне для навчання в ремісничому училищі, щоб стати потім до відбудови зруйнованого війною.
Про юність мого чоловіка Радченка Сергія Сергійовича я і хочу розповісти.
...Народився він в м. Сватове у 1925 році. Але так розпорядилася доля, що сім’я в 1930 році змушена була переїхати в м. Лисичанськ, де проживала до 1942 року, поки місто окупували німці. Там Сергій Сергійович навчався в школі до грудня 1941 року, там весною 1942 року помер його батько від тяжкої хвороби. Коли до міста наближався фронт, він разом з такими ж молодими людьми працював на будівництві захисних споруд, копав окопи. Але німець наближався і Сергій, якому виповнилося лише 16 років, мав намір евакуюватись в тил країни. Але не судилося. Дійшовши до м. Міллерове, потрапив на окуповану територію і змушений був повернутися до Лисичанська. Не маючи засобів для існування, вони з матір’ю перебралися в Сватове, перевізши сюди деякий свій небагатий скарб на звичайній тачці. Ще декілька разів ходив він в Лисичанськ пішки — ночами, щоб забрати деякі речі. Перевіз і швацьку машинку, яка допомогла їм пережити окупацію і ще довго допомагала матері заробляти копійчину на життя.
Весь час окупації, до лютого 1943 року, він жив в м. Сватове у своєї тітки, переховуючись від німців, аби ті не схопили та не відправили до Німеччини на примусові роботи.
Але одного разу не вберігся від німецької облави. Вже 28 січня, напередодні дня звільнення міста, вийшов на базар купити тютюну, де його схопили німці, які відчували близький кінець свого панування, і особливо лютували, хапали всіх, хто потрапляв на очі. Назбиравши таким чином групу юнаків, окупанти відправляли їх як заручників на ст. Куземівка, аби потім переправити до Німеччини. Але Сергій разом із Аксаком Віктором зуміли вночі втекти через вікно, минуючи вартових, і уникаючи легких доріг, добратися додому.
Після звільнення м. Сватове з юнаків і дівчат 1924-1927 років народження був створений винищувальний загін. В цьому загоні були С. Радченко, В. Аксак, Л. Аксак, П. Кривошея, М. Ручкін, В. Куровський, В. Синенко, І. Барака, І. Котляр та ін. А вже в квітні 1943 року всі вони пішли на передову захищати Батьківщину. Дехто з них не повернувся живим, дехто прийшов інвалідом.
Сергій Сергійович служив у військах урядового зв’язку військ МДБ на Центральному, І Українському, ІV Українському фронтах. Немало відміряв верств, прокладаючи зв’язок між штабом фронту і тилом. Немало довелося йому перенести вантажів на своїх плечах у вигляді скаток дроту, проповзти, щоб не бути поміченим.
Довелося побувати і на Курській дузі, і форсувати Дніпро при визволенні Києва, за що був потім нагороджений медаллю „В память 1500-летия Киева”. Воював за визволення Польщі, Угорщини і Чехословаччини, нагороджений медаллю „За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.г.”, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, ювілейними медалями.
Після Дня Перемоги служба в лавах Радянської Армії для Сергія Сергійовича не закінчилася. Він до 1948 року служив у прикордонних військах МДБ СРСР Білоруського військового округу.
В 1948 році вступив до Харківського військового училища, яке успішно закінчив у 1951 році. З 1951 по 1954 рік служив на кордоні у Закавказькому військовому окрузі на посаді командира автовзводу. У грудні 1953 року демобілізувався (пішов в запас) і приїхав до Сватового. В 29 років треба було здобувати середню освіту, тож вступив до школи робітничої молоді. Після одержання в 1955 р. атестата про середню освіту поступив до Лисичанського педінституту, який закінчив вже в 35 років.
До 1985 року працював вчителем фізичного виховання і викладачем початкової військової підготовки в Куземівській СШ, СШ №2, СШ №6. В останній пропрацював 26 років. Виростив і виховав двох дітей, був чуйним чоловіком, люблячим батьком і дідусем трьох онуків.
Але роки війни не пройшли даремно. Здоров’я було підірване, часто хворів. На 71 році пішов з життя. А ще б так багато міг зробити для виховання онуків і підростаючого покоління.

Раїса Андріївна РАДЧЕНКО.

Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22