Сайт города
СВАТОВО




Герои Советского Союза


Конопля Василий Фёдорович

Конопля В.Ф. Герой Советского Союза, уроженец с. Нидия Сватовского района Родился в 1915 году в селе Надия Сватовского района. Украинец. Член ВЛКСМ с 1933 года. Окончил 5 классов сельской школы. Работал в колхозе. В Советской Армии с 1938 года. В Великой Отечественной войне с июня 1941 года. Воевал на Западном, Степном, 3-м Украинском фронтах.
Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 марта 1944 года помощнику командира взвода 185-го гвардейского стрелкового полка 60-й гвардейской стрелковой дивизии 3-го Украинского фронта гвардии старшему сержанту Конопле В. Ф. присвоено знание Героя Советского Союза.
Награжден также медалью «За отвагу».
Погиб 27 ноября 1943 года. Похоронен в селе Разумовка Запорожской области.

В бою за Хортицу

К вечеру 24 октября 1943 года войска 60-й гвардейской стрелковой дивизии под командованием Героя Советского Союза генерал-майора Монахова, сломив ожесточенное сопротивление противника, вышли к Днепру в районе города Запорожье. 185-й полк, которым командовал полковник Вильховченко, оказался как раз напротив Хортицы. Надо было выбить противника с острова или, в крайнем случае, захватить на нем плацдарм. И хотя сделать это чрезвычайно трудно,— противник сосредоточил здесь значительные силы и вел непрерывный огонь из орудий и минометов,— решено было с наступлением темноты во что бы то ни стало форсировать водную преграду.
Для этого командование 185-го стрелкового полка выделило взвод станковых пулеметов. Помощник командира взвода гвардии старший сержант Василий Федорович Конопля, как и другие пулеметчики, представлял себе сложность и смертельную опасность операции. Но понимали и ее исключительную важность. Поэтому все без исключения бойцы пулеметного взвода вызвались добровольно идти в десант.
Как только сгустились сумерки, лодки двинулись в направлении острова. На первой из них находился старший сержант Василий Конопля. Не успели десантники проплыть и половину пути, как над их головами повисла осветительная ракета. И сразу же в реке начали рваться снаряды и мины, с острова послышалась пулеметная и автоматная стрельба.
Пришлось прыгать в холодную воду, еще .не достигнув берега, вести огонь на ходу, забрасывать противника ручными гранатами. Не выдержав яростного натиска пулеметчиков, оккупанты начали отходить. Наши бойцы закрепились на небольшом плацдарме. Большего в первую ночь они сделать не смогли. Лишь начало светлеть небо на востоке, как противник пошел в первую контратаку. Подпустив цепи гитлеровцев поближе, пулеметчики открыли шквальный огонь. Контратака захлебнулась. Оставив на поле боя много убитых и раненых, оккупанты в беспорядке откатились назад.
Контратаки следовали одна за другой. Лишь в конце двухсуточного боя, когда пулеметчики получили приказ оставить плацдарм на острове и возвратиться на левый берег, старший сержант Конопля подсчитал — контратак было 32. Каждая из них поддерживалась не только огнем артиллерии и минометов, но и бомбардировками с воздуха. В первый же день боя был убит командир пулеметного взвода. Командование десантниками взял на себя гвардии старший сержант Насилий Федорович Конопля. Он быстро перегруппировал силы, укрепил наиболее опасные участки, организовал взаимовыручку бойцов. Раненым оказали помощь, и они остались в строю. Да и отправлять их было некуда. Все стояли насмерть! Когда умолкал какой-то пулемет, к нему бросался старший сержант и, заменив убитого, продолжал вести огонь. Заметив, что к пулемету на правом фланге, используя складки местности, пыль и дым, поднятые взрывами, подползает фашист с автоматом и гранатами, он, пренебрегая опасностью, бросился на перехват противника. Десантники с тревогой и восхищением наблюдали, как их отважный командир борется с фашистом. Несколько бойцов уже направились к месту схватки, чтобы выручить командира. Но Конопля, кинжалом прикончив противника, по-пластунски возвратился в расположение десантной группы.
От почти непрерывной стрельбы в кожухах «максимов» закипела вода, но для ее охлаждения не было времени. Тогда кто-то предложил доливать в пулеметы свежую воду, взятую из Днепра. В. Ф. Конопля быстро организовал доставку воды, и пулеметы заработали еще мощнее.
К концу дня патроны и гранаты были на исходе. Рассчитывать на доставку их с левого берега не приходилось, река находилась под плотным огнем противника. И тут командир вновь проявил смекалку и находчивость. С наступлением темноты, когда прекратились контратаки, он с группой бойцов начал поиски затонувшей ночью лодки с боеприпасами. Немало пришлось понырять в холодную воду, по зато к утру у каждого защитника плацдарма был солидный запас боеприпасов.
Противник, подтянув свежие силы, на второй день атаковал храбрецов с еще большим остервенением, не считаясь с потерями. Многие десантники были убиты или ранены, но сопротивление их но ослабевало. К концу второго дня иссяк запас патронов и гранат, добытых со дна Днепра. Оставались лишь штыки и приклады. И старший сержант Конопля первым бросился на врага в рукопашную, увлекая за собой товарищей.
К концу второго дня десантники увидели взвившуюся в небо многоцветную ракету — условный сигнал, означающий, что им нужно оставить остров и возвратиться в свою часть. Живых оставалось лишь двое — Конопля да пулеметчик Василий Федоренко. Похоронив товарищей и спрятав оставшуюся материальную часть, под покровом ночи они вплавь добрались до левого берега. Здесь узнали, что недаром отдали жизнь их товарищи. Боем за плацдарм на острове Хортица они отвлекали значительные силы противника с тех участков, где готовились форсировать Днепр наши главные силы.
Месяц спустя 185-й гвардейский полк успешно форсировал Днепр южнее Запорожья и с боями продвигался на запад. Взвод, в котором продолжал сражаться с оккупантами Василий Конопля, вел тяжелый бой за высоту 75,4, что близ хутора Капустяный Запорожской области. Когда она была уже взята и наши воины спускались по западному ее склону, вражеская пуля оборвала жизнь бесстрашного воина, любимца солдат Конопли.
Не суждено было Василию Федоровичу дожить до дня, когда за беспримерный подвиг на острове Хортица ему было присвоено звание Героя Советского Союза. Имя Героя носит одна из улиц села Надия, где он родился и провел детские и юношеские годы, и Райгородская восьмилетняя школа, где учился.
Ежегодно 15 февраля в школе проводится линейка памяти Героя.

По материалам Сватовского районного краеведческого музея

У боях перемагають хоробрі

Нарис, що пропонується читачам, присвячується нашому земляку, Герою Радянського Союзу Василю Федоровичу Коноплі Незабаром країна відзначатиме 65-ті роковини Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Багато часу минуло відтоді, як у Берліні над рейхстагом замайорів піднятий нашими воїнами Червоний прапор. Фашистську Німеччину примусили визначити свою поразку і капітулювати.
Виростають нові покоління людей. Бажано, щоб вони знали про тих, хто врятував країну від коричневої чуми. Знали, якою ціною здобута Перемога.
Жителі села Райгородка Сватівського району пишаються своїм земляком. Його ім’ям вони назвали центральну вулицю села та школу.


... Василь любив своє село. Невелике, уряснене садами, працьовите. А ще назва чудова – Надія. Тут він у 1915 році народився, тут минуло його дитинство.
Хлопець набирався сили, мужнів. Відчув, що вже готовий на свої зміцнілі плечі взяти турботи хлібороба.
Найближчий колгосп — „Чайка”. Рішуче переступив поріг контори.
Керівник господарства Іван Данилович Колесник сидів за столом, підбивав підсумки зробленого.
Підвів голову, пильно подивився на хлопця.
— Переглядаю документи і думаю, а чи могли ми мати кращі результати. Переконаний, могли б, — промовив мов би сам до себе. Потім до Василя:
— А я тебе чекав. Нам потрібні добрі працівники.
Хлопцеві додалося сміливості.
— Так я оце й прийшов, — сказав він.
— А що ти вмієш?
— Зроблю все, що накажете.
— Не поспішай запевняти. Сільської мудрості відразу не осягнеш, — ділився думкою голова правління. — Головне у нас — сумлінна праця кожного. Тоді й врожайність зростатиме. Вистачить зерна для державних засік, не пустуватимуть і власні комори. Більше користі буде і від тваринництва.
Розмова з головою правління — то перший урок для хлопця. Наступного ранку він, окрилений, ішов до бригадира.
— Підеш у помічники до тракториста. Він знає, що робити, — відповів той.
А треба було виорати поле, підготувати його до сівби.
Завершуються польові роботи — більшає турбот на фермі.
— Василю, тебе чекають тваринники. Будеш доглядати корів, — наказує бригадир.
Сумлінність, акуратність у роботі знаходили схвальну оцінку керівників. Вони бачили, що виростає добрий господар. Настав час йти на строкову службу до лав Червоної Армії. Відмінну характеристику отримав юнак від правління. Напевне тому й був зарахований курсантом школи молодших командирів. Згодом одержав звання сержанта.
Армія для Василя теж стала доброю школою. Школою мужності, обов’язковості у виконанні поставлених завдань.
... Літнього дня 1941 року вулицею села крокував військовий. То був Василь. За відмінну службу він отримав відпустку додому. Його переповнювала радість. Милувався пшеничним ланом. Ось він за порогом рідної хати. Важке колосся ось-ось візьметься позолотою. Грає-виграє нива хвилями від подиху зігрітого сонцем вітру.
— Вчасно, дуже вчасно приїхав, — радо зустрів його голова. — Побудеш вдома і допоможеш комбайнеру добре підготуватись до жнив, щоб комбайн працював надійно. Сам бачиш, яка чудова виколосилась пшениця.
Високий врожай — то радість для хлібороба. Колгосп „Чайка” впевнено нарощував сили. Разом з тим зріли плани приєднатись до крупного господарства імені Мічуріна з центром у Райгородці. Адже у більшого колективу більші можливості досягти ще кращих результатів.

... А тим часом становище в Європі все більше ускладнювалось. Вже палахкотіло полум’я війни. „Ми поставимо на коліна увесь світ”, — значилось у зверненні фашистського командування до вояків.
До літа 1941 року Німеччина окупувала Австрію, Польщу, Францію, Чехословаччину, ряд інших країн.
За ініціативою Німеччини в серпні 1939 року між нею і СРСР було укладено договір про ненапад.
Як виявилося, агресор мав на меті приспати пильність керівників нашої держави та й усіх радянських людей. Бо вже в кінці наступного року Гітлер затвердив розроблений генералами вермахту план нападу на СРСР.
Це був план так званої блискавичної війни — бліцкриг, план „Барбароса”.
22 червня зловісне слово ”війна” сколихнуло нашу країну.
Василь Конопля одержав з військкомату наказ терміново повернутись у свою частину.
— Шкода, не вдалося віджнивувати, — жалкував він. — Потрібно в руки брати зброю.
Трударям є що захищати: власний дім, рідну землю, велику Батьківщину.
Країна не встигла як слід підготуватись до відсічі ворога. Воїнам довелося пізнати гіркоту відступу та поразок. Ворожі війська окупували значну частину нашої території. Наблизились до Москви. Фашистські генерали повідомили Гітлеру, що вже роздивляються в бінокль кремлівські вежі, готуються до параду на Красній площі. Ціною значних втрат ворогу вдалося дійти до Сталінграда. Радянські воїни розуміли, що далі відступати не можна. У важкий час країна зуміла нагромадити сили. На початку грудня 1941 року наші війська під Москвою перейшли в наступ. Ворога відтіснили від столиці на 100-250 кілометрів. Було розгромлено 38 фашистських дивізій.
Потужним був наступ радянських військ під Сталінградом в кінці 1942 — на початку1943 року. В оточення тоді потрапило 330 тисяч німецьких солдат і офіцерів. Другого лютого бої по ліквідації оточених сил ворога були завершені. 91 тисяча ворожих вояків потрапила в полон.
Взявши розгін від берегів Волги, війська нашої країни невтримно йшли на захід. Цей напрямок згодом став єдиним для військ усіх фронтів. Не вдалося фашистам реалізувати план блискавичної війни.

... Кулеметник Василь Конопля завжди був у перших лавах наступаючих. Відзначався хоробрістю, винахідливістю. Однак події, що піднесуть його на вершину слави, — ще попереду.
Німці вважали, що за Дніпром вони будуть недосяжні, радянським воїнам не вдасться форсувати могутню ріку. Іншої думки були наші солдати.
Частина, в якій служив Василь Конопля, діяла в напрямку Запоріжжя. Командир 185-го гвардійського стрілецького полку наказав кулеметному взводу першим висадитися на острові Хортиця, щоб потім забезпечити можливість іншому підрозділу розширити плацдарм та закріпитися на острові. Гвардії сержант Василь Конопля був помічником командира кулеметного взводу. Ретельно готувались до операції. Один з човнів завантажили потрібними боєприпасами. Дістатись острова намагались безшумно. Було це в кінці жовтня 1943 року.
Німці помітили воїнів і відкрили шалений артилерійський та кулеметний вогонь. І все ж десантникам вдалося висадитися на острові.
Контратака гітлерівців розпочалася з настанням ранку.
Був убитий командир взводу. Кулеметників очолив гвардії сержант Конопля.
Закінчувались набої. Василь пам’ятав, де потонув човен з патронами. Коли острів огорнула темрява, звернувся до кулеметників.
— Хто уміє добре плавати? — запитав.
— У воді почуваюсь, як риба, — пожартував наймолодший із них. – Я виріс на Дніпрі, — додав серйозно.
— Гаразд, — відповів сержант. — Разом будемо шукати човен, що затонув.
Іншим командир сказав:
— Буде потреба — прикрийте вогнем. Звичайно, якщо в кого ще збереглись патрони.
Безцінний вантаж вдалося знайти швидко. Кулеметники полегшено зітхнули, адже тепер патронами вони забезпечені. Обстріл ”п’ятачка”, де висадились кулеметники, тривав безперервно, контратакам було втрачено рахунок. Гвардійцям доводилось вступати навіть у рукопашну. Сили були нерівними. Живими залишилося лише двоє — Василь Конопля та Василь Федоренко. Поранені та знесилені вони зуміли повернутися в полк...
Ні, не можна було зупинити натиск наших військ. Воїни 185-го стрілецького полку згодом зуміли здолати опір ворога і форсувати Дніпро в іншому місті, на південь від Запоріжжя.
Як завжди, у жорстоких боях відзначився Василь Конопля. Але не судилося хліборобу повернутись додому, вирощувати врожай, жнивувати. В кінці листопада 1948 року під час штурму висоти, яка на польових картах значиться під номером 75,4, Василь загинув. Хоронили гвардійця з воїнськими почестями.
— Ми втратили хоробру і мужню людину, надійного захисника Батьківщини, — говорив командир полку. — Бути таким, як він, прагнуть багато однополчан. Тож наші сили збільшаться.
Лиця воїнів, що слухали командира, були позначені суворістю. У поглядах — рішучість. Попереду на них чекали нові бої. І нові
перемоги. Країна гідно відзначила ратні подвиги В.Ф. Коноплі. У березні 1944 року було опубліковано Указ Президії Верховної Ради про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

Віктор ІРХА, учасник Великої Вітчизняної війни.

Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22