Сайт города
СВАТОВО




Герои Великой Отечественной войны


Кармазин Арсений Савельевич

Кармазин Н.С. Герой  Великой Отечественной войны, уроженец с. Свистуновка Сватовского района и его племянник Иван, сын Арсения Савельевича Кармазина Арсеній Савелійович Кармазин народився в 1910 р. в с. Свистунівка, працював у колгоспі. В 1932-34 роках служив у Червоній Армії на Далекому Сході. Після служби працював вахтером на шахті в Переїзному. З перших днів Великої Вітчизняної війни брав участь у бойових діях, захищаючи українські міста і села. В жорстоких боях на харківському напрямку, де влітку 1942 р. 12 дивізій було оточено німецькими військами, тисячі воїнів загинули і потрапили в полон та до концтаборів. Арсенію Савелійовичу і декільком полоненим воїнам вдалося втекти із німецького табору. У вересні 1942 року він повернувся у с. Свистунівка, де в той час у його батьків проживала дружина з трьома малолітніми синами.

Коли в січні 1943 року наш район почали звільняти від німецьких окупантів війська 267 стрілецької дивізії, А. Кармазин був мобілізований до лав Радянської Армії і приймав участь у звільненні від окупантів села Первомайськ, міста Сватове. Але в жорстокому бою на ізюмському напрямку, між м. Сватове і с. Райгородське, загинув. Про те, що він загинув в бою, розповів у госпіталі №2079, що розміщувався в с. Свистунівка, земляк Винокур Мартин Микитович, якого тяжко пораненого туди привезли лікувати. Цю страшну звістку повідомили рідним.

Батько Арсенія і син взяли двоє маленьких санчат, зв'язали до купи і пішли шукати убитого. В ті дні жителі сіл Маньківка, Свистунівка, Павлівка, Ново-Преображенне шукали серед убитих на полі бою перед м. Сватове своїх рідних, і, хто на запряжених у сани коровах, хто самотужки на санчатах, привозили додому і ховали у братських чи окремих могилах.

Коли ж на поле бою під Райгородським прийшли Савелій Кармазин та його онук, то там лежала незлічена кількість мертвих радянських і німецьких солдатів. Воїни лежали в різних позах: хто зігнутий від болю і ран, хто як упав обличчям у сніг, так і не ворухнувся, мабуть, смерть настала миттєво.

Дідусь і онук перевертали загиблих бійців, шукали свою рідну людину. Першим її побачив син Іванко - Арсеній Савелійович лежав, розкинувши руки, і дивився на небо, як розп'ятий Ісус Христос, тільки в одній руці тримав автомат. Маленький 13-річний Ваня несамовито закричав: "Ось він, рідненький, дідусь, я його знайшов… тату…" і впав батькові на груди. Луна від його крику рознеслась на все поле. Хлопець плакав, кричав, теребив батька, а потім, припавши до його грудей, замовк. Підійшов дідусь, глянув на сина, присів коло нього і теж гірко заплакав. Потім піднявся і сказав онукові: "Треба рухатись додому, бо вже настає ніч і починається страшна заметіль". Вони поклали тіло покійного Арсенія Савелійовича на зв'язані санчата і повезли в Свистунівку. Був сильний мороз, до 30 градусів, і великі снігові замети. Везли тіло покійного майже 40 км, падаючи, плачучи. Сльози замерзали на щоках, руках і одязі. Назустріч їм на фронт їхали солдати на машинах, на конях і йшли пішки. Порівнявшись з ними, зупинялись, знявши шапки, пропускали їх. Нічого не питали і нічого не говорили. Все було зрозуміло і так.

Поховали А.С. Кармазина в с. Свистунівка.

Його син, Іван Арсенійович, виріс, закінчив Вище військове училище, служив у Німеччині, в ракетних військах. Після демобілізації жив у м. Сєверодонецьк, працював учителем в технічному училищі. Одного разу, відвідуючи Сватівський краєзнавчий музей, плачучи, розповів, як шукав і ховав батька.

В кінці своєї розповіді хочу помістити рядки вірша місцевого поета Зятєва С.М. "Визволяли бійці село":
Визволяли бійці село,
Десь тривожно гули гармати. 
Визволяли бійці село
І тримали в руках автомати.
Визволяли бійці село,
Своє рідне село над рікою.
Визволяли бійці село,
І не знали ні сна, ні спокою.

Скільки хлопців тоді полягло -
Хто лишився, той може згадати!
Визволяли бійці село,
І минали свої хати.
І точились гарячі бої,
І стояли морози люті.
Ветерани, ви любі мої,
Це не можна ніколи забути.

Скільки літ, скільки зим пройшло,
Про війну пам'ятатимуть люди.
Засипає моє село,
Його лагідно сонечко будить.
Мир і щастя хай поруч ідуть, 
Хоч полеглих назад не вернути.
Про війну хіба можна забуть,
Про війну хіба можна забути?

На снимке (слева направо):
Кармазин Николай Савельевич, Кармазина Полина Андреевна. Рядом — племянник , подполковник Кармазин Иван Арсеньевич, который 12-летним мальчиком из-под Райгородска в феврале 1943 года вез на санках своего убитого отца в родную Свистуновку.

Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22