Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



Райгородка «підсіла» на проекти

Райгородчани ніколи уже не сподівалися, що їхній Будинок культури колись можна буде відновити. Як і в багатьох села вогнище культури потрохи занепадало. Грошей на ремонт великого, помпезного приміщення не було ні в сільській, ні в районній казні. Мабуть, так би й розвалився клуб, коли б не ПРООНівська програма «Розвиток, орієнтований на громаду», яка стала працювати на території району, її в район залучила райдержадміністрація, і працює програма у 5 селах Сватівщини. А полягає вона в частковому фінансуванні потрібних справ. Значну долю грошей виділяє сам проект, частину - обласний і районний бюджети, а ще невеликий відсоток вкладає сама громада.
Голова сільради Тетяна Малець каже, що спочатку ніхто не вірив, що таке може втілитися в життя. А тепер у «центрі розвитку села», як тепер називають колишній БК, уже пластикові вікна, двері. Там замінено повністю дах, і зараз працюють над системою опалення. На ці роботи виділено було 208 тис. грн.
Більш того, коли райгородчани дізналися, що участь у проекті можна продовжити, то знову включили-ся у цю роботу. І тепер у них почне працювати ще один мікропроект, який дасть можливість відремонтувати фасад приміщення. А ще -ще майже 200 тис. грн. Отож, лишаться тільки внутрішні ррботи. Безумовно, це теж немалі кошти, але початок зроблено і є надія ці роботи завершити.
До речі, у «центрі розвитку села», попри його ще не остаточне облаштування, все одно проводяться дискотеки для молоді. А за порядком там слідкують дорослі. Працівники сільради на чолі з головою чергують за графіком. Тетяна Іванівна каже, що молодь прискіплива увага не ображає, а навпаки дисциплінує.
А минулого літа у Райгородці, знову таки за ініціативою голови райдержадміністрації В. Мормуля, капітально відремонтувала сільську бібліотеку, поновили її сучасним великоформатним телевізором та іншою технікою. Отож, сюди часто навідуються жителі села, а осрбли-во полюбляють тут бувати діти. А ще при бібліотеці діє клуб для людей похилого віку.
Ще один ремонт затіяли райгородчани - у місцевому ФАГІІ. Але кабінет вакцинації вони ремонтують уже власними силами.
Безумовно, всі ці позитивні моменти в сільському житті далеко не перекривають проблем, яких у селі вистачає, але бажання самих людей зрушити щось з місця - це уже показник позитиву.
Голова сільради розповіла, що повального виїзду жителів з села зараз практично немає. Ідуть на якийсь час на заробітки у великі міста, але повертаються. Дехто мешкає в селі, а роботу знайшов в райцентрі.
А от народжуваність у селі дуже низька. За минулий рік народилося лише двоє малят, а в першому кварталі поточного року - одне дитинча. А померло в минулому ррці - 8 жителів села, за поточний рік уже 5.
Віддалені села місцевої сільради минулої зими не бідкалися від відсутності дороги. Голова каже, що і райавтодор розчищав дороги, а одного разу це навіть зробили за сільрадівські гроші. І хоча у Свердлівці мешкає трохи більше 50 чоловік, а у Надії понад 10 чоловік, про них не забувають - стверджує голова сільради. Дітей з цих сіл підводять до школи батьки власним автотранспортом за домовленістю з районним відділом освіти, котрий компенсує витрати на бензин. Але нещодавно із райради у сільраду передали стареньку «Ниву», то після ремонту це авто збираються використовувати для підвозу дітей до школи.
Зараз село прибирається після зимової пори. Хоч ще й дуже прохолодно, та селяни наводять порядок біля дворів. Пораються й на кладовищі, адже на тижні - Пасха. Піску на цвинтар, подбавши про земляків, уже завезли місцеві підприємці Олександр Миколайович та Володимир Миколайович Кириченки.

Любов Павловська.

Обсудить статью в форуме



НА ПІВНІЧНИХ РУБЕЖАХ:
Маньківка

Біда - сільські дороги
Маньківка - одне з віддалених сіл від райцентру - 33 км потрібно проїхати від Сватового на північний Схід, щоб дістатися туди. В минулому році хоч підремонтували дорогу. Державну допомогу райдержадміністрація спрямувала цього разу не до міста, як це робилося раніше, а на сільські гро-мади. Маньківка потрапила у число «щасливчиків». Адже дорога там уже була - яма на ямі. А їздити-то людям треба. Одначе саме село практично потерпає у міжсезоння від бездоріжжя, бо тільки в центрі є асфальт. Жителі інших вулиць чекають, коли підсохне. Тоді, за словами секретаря виконкому сільради Ольги Павлівни Тільної, вулиці прогрейдерують.

Нема роботи
Дороги - не єдина біда села. Відсутність роботи у селі - чи не найболючіше питання. Через це молодь практично вдома не залишається. У двох більших фермерських господарствах разом працює до двох десятків людей. Ще десь чоловік за 80 молодих та середнього віку жителів села, хоч І прописані у Маньківці, проте вони - у постійних мандрах. Родини-то годувати треба, от і роз'їхалися маньківчани по світах: і на Крайню Північ Росії, і до Москви, і в нашу столицю. Позначається ще й віддаленість села, адже жителі сіл, які поближче до райцентру, хоча б там роботу знаходять, а з Маньківки як їздити до Сватового, то зароблене випалиш на паливо.

Замість 9 випускників – три «першачка»
Лише одне весілля, за словами секретаря сільради, в минулому році справили в селі, та й народилося там всього четверо діток.
Колись галаслива і багатодітна місцева школа зараз притихла. Чи буде гамірно там, коли всього 29 учнів у великому приміщенні сільської школи? І перспектива ніяк не радує: в році поточному школа випустить 9 випускників - дев'ятикласників, а у перший клас у році наступному прийде лише троє юних жителів села.
З Новопреображенного (віддалене село тергромади) зараз до школи возять 5 дітей, з них троє стануть випускниками. Отож, лише двох школярів будуть возити з Новопреображенного. А у Новопавлівці вже взагалі немає дітей.
Там лишилося всього 6 дворів, де мешкають люди похилого віку.

Манни небесної не чекають
Проте село однаково живе і намагається протистояти негараздам сьогодення. Більш як 150 жителів села не стали ждати манни небесної і милостині від держави - взялися господарювати на землі самі. В році поточному до них додалось ще майже два десятки господарів, що працюють на своїй землі са-мостійно. Дехто позабирав земельні паї родичів, знайомих.
Самі ж фермери та одноосібники допомагають вирішувати і соціальні проблеми села. О. П. Тільна розповіла, що часто доводиться сільраді звертатися до землевласників по допомогу. Така допомога частіше надходить від керівників фермерських господарств В. Коника («Злагода») та В. Проскуріна («Батьківщина»), за що їм вдячні жителі громади. Допомагають й інші, приміром, секретар сільради назвала ще одного фермера Миколу Івановича Манька. Він сам місцевий, але зараз мешкає у Сватовому, проте землю орендує у Маньківці. Ольга Павлівна говорить, що Микола Іванович ніколи не відмовляє у будь-яких питаннях.
Пошта, медпункт та магазини - чи не весь перелік установ, які ще лишилися в селі. Звісно, є й школа. Це, мабуть, один зі стовпів, на якому тримається село. Гіркий досвід минулого уже переконав селян: якщо зникає в селі школа - згодом зникає й саме село.
Та люди, які живуть у Маньківці, не хочуть вірити, що їхнє село колись зникне з карти району. Вірять в те, що в державі сільське господарство врешті стане пріоритетним і такі села, як Маньківка нарешті розквітнуть. Адже Україна з такими родючими землями має усі шанси стати однією з передових аграрних країн у світі. Чи використаємо ми врешті свій шанс?

Ольга Артеменко.

Обсудить статью в форуме



«А ты слышала, моей подруге выплатили за «Детей войны»?

Пенсии - это тот вопрос, который волнует большую часть населения страны. Ведь по статистике пенсионеров больше, чем работающих. Но и работающих вопрос пенсий волнует не меньше, потому что большинство пенсионеров помогают выживать работающим. С приходом нового Президента у многих снова затеплилась надежда, что пенсии все-таки добавят...

Наверное, это чрезмерное внимание и становится отправной точкой ко всякого рода сенсациям относительно добавок и повышений. Одна из таких в последнее время на слуху: будто бы в других городах стали выплачивать двухгодичную задолженность детям войны. Ведь Закон «Про соціальний захист дітей війни» был принят и вступил в силу в 2006 году, но платить определенную добавку детям войны стали только с 2008 года. Фактически два года люди не получали то, что должны были получать по закону.
Законопроект о повышении пенсий детям войны в свое время вносила Социалистическая партия Украины. Социалисты же инициировали и своеобразную акцию. Они подняли пенсионеров на «штурм» судов. Сватовчане, наверное, помнят, как в конце 2007 года выстраивались огромные очереди пен-сионеров возле офиса райор-ганизации Соцпартии,который располагался во дворе ДОСААФ. Люди метались по учреждениям, собирая всякие бумаги для оформления иска в суд. Платили за это, хоть и не такие большие, но все же деньги.
В одном из комментариев «СВ» председатель райоргани- зации Соцпартии Борис Надо-ля рассказывал, что дела половины сватовских пенсионеров, подавших иски, прошли суды и скоро дети войны должны получать выплаты.
Прокомментировать ситуацию относительно выплат журналисты «СВ» попросили начальника Сватовского отделения Пенсионного Фонда Украины Виталия Бородина. Ведь если информация появилась - значит, у нее есть какая-то почва. В. Бородин рассказал, что действительно 2,5 тысячи жителей района (а это немногим меньше половины всех детей войны района) подали судовые иски о возвращении потерянных денежных надбавок к пенсиям. Все они были направлены в Луганский окружной административный суд. Пенсион-ный фонд подавал на эти иски апелляцию. В конце концов, суд решил дело в пользу 1 400 истцов пока. Исполнительная служба пока что только занимается взысканием с Пенсионного Фонда отсуженных денег. Сейчас в районе деньги получили из 1400 человек около 20 жителей. Полученная сумма каждого из категории «дети, войны» составляет от 1000 грн. до 1400 грн. Остальные дела - в процессе и когда удастся получить долги остальным, не известно. Пенсионерам, в случае выплаты, должны сообщить.
Это событие вызвало оживление среди тех, кто раньше подал иски в суды. Заставило известие волноваться и тех, кто это не сделал раньше. Ведь несправедливо получается: кто-то эти деньги «вырвет» через суд, а кто-то их просто не получит. Ведь значительная часть тех, кто не пошел в суд, не всегда имеет возможность вообще куда-то ходить в силу плохого здоровья. К тому же, как комментировал в «СВ» раньше Б. Надоля (в №27/192 от 8 июля 2008 года) иски с 14 января 2008 года рассматривал уже не Луганский, а Сватовский суд. Однако, за давностью срока, суд уже не при-суждал выплату денег за 2007 год. То есть, отсудить в 2008-м можно было уже лишь 700 грн.
Можно эти иски подать и сейчас. Но как долго придется ждать, и получат ли что-то по ним истцы - ответить никто не может. Ведь 20 человек по сравнению с 2,5 тысячами жителей района - это крайний мизер. К тому же, ждать даже этим первым пришлось почти два года.
Что очень долго придется ждать подавшим иски сейчас - догадаться нетрудно. Хотя мы совсем не отговариваем читателей от такого способа восстановления справедливости. Решать, как поступать - это дело каждого. Ведь у нас все как всегда: шиворот-навыворот. Где еще найдешь такую страну, в которой бы пришлось доказывать через суд справедливость Закона, который принят и должен действовать?
Хотя есть надежда, что что-то может сдвинуться в этом вопросе на государственном уровне. На новую власть всегда много надежд. Вот уже сегодня новый Президент В. Янукович обещает серьезно заняться пенсионной реформой. Остро стоит на повестке дня и реформирование судебной системы. Может в контексте этих двух задач каким-то образом решиться и проблема детей войны.
Ведь долг, как известно, платежом красен. А детям войны таки задолжали. Конечно, эти деньги-копейки, по сравнению с тем, что государство задолжало этим людям. Сегодня многие из детей войны - глубокие старики. Нет здоровья, потому что недоедали, недосыпали, изне-можденно работали. Многие из них остались сиротами, потеряв на фронтах войны отцов.
Свое детство они вспоминают не как лучшую страницу своей жизни, а как страшную каторгу. Им до слез обидно, что чиновники высших эшелонов «зажали» даже мелочную подачку. И даже через суд ее практически невозможно возвратить. Баба Настя, которая работала в сельском хозяйстве, говорит, что не пойдет судиться за утраченные деньги. Пусть, говорит, они останутся на совести тех, кто их отнимал у народа.
А знакомый Виктор Михайлович уверен, что новые власти возвратят долги и так - без судов. И говорит об этом так искренне и с такой уверенностью, что до боли обидно это видеть и слышать. Опять - надежды на добрых «царей».
Сколько же поколений наших соотечественников это проходили. Но долгов у государства перед народом накопилось так много, что вряд ли самый добрый и умный правитель их сможет вернуть. Ну, во всяком случае, хотя бы поколению детей войны. Ведь их, как и ветеранов войны, с каждым годом становится меньше и меньше. И уже у многих долги на карточках так и остались не оплаченными...

Елена Рагра.

Обсудить статью в форуме

З начальником «Благоустрію» про слизькі тротуари, смітники та перспективи

Трохи більше півроку працює керівником МКП «Благоустрій» Леонід Васильович Ульяненко. Він змінив на цій посаді Сергія Володимировича Пузика. Нещодавно журналісти «СВ» зустрілися з головним комунальником міста, щоб розпитати про весняні турботи його служби, і розповісти про це читачам, а заодно й представити на сторінках «СВ» керівника «Благоустрою».

- Леоніде Васильовичу, скажіть, для вас було несподіванкою ваше призначення на цю посаду?

- Певно, що так. Я цього не очікував. Хоча на цьому підприємстві я уже працюю з 1999 року і роботу знаю добре. Я працював головним інженером.

- Ви за освітою інженер?
- Технік-будівельник. Але так вийшло, що міський голова М. Шерстюк (ще у перший свій виборний строк) попро-сив мене збудувати дамбу на полігоні твердих відходів. Ось так я і став працювати в комунальному господарстві.

- Ви - сватівчанин?
- Смію вважати себе таким, бо мешкаю тут з 1976 року, хоча сам родом із Чернігівської області. Я навчався у будівельному технікумі, а по закінченню отримав призначення до Старобільська. А колишній керівник ПМК-150 Устинов забрав нас (мене і ще одного працівника) до Сватового. Так я й прижився тут. Спочатку працював бригадиром комплексної бригади, потім - головним інженером ПМК-150, згодом воно стало ПМК-25. А коли підприємство розпалося, ми пішли: хто куди. Я з 1999 року став тут працювати майстром, згодом став виконувати обов'язки головного інженера. Потім затвердили на посаді головного інженера. А тепер трохи поп-рацював виконувачем обов'язків директора,.потім затвердили на цій посаді.

- Ви кажете, що ваше призначення було несподіванкою. Але ж ви працювали тут головним інженером не один рік, і були першим претендентом на посаду керівника.
- Знаєте, інженерна робота це — одне, а керувати людьми - це інше.

- Ще не пожалкували про те, що згодилися очолити «Благоустрій»?
- Поки що ні. Міськрада допомагає у роботі, підтримує. У нас були проблеми з виплатою зарплати, зараз ми «вирівнялися», заборгованості немає і з податками, і з пенсійними внесками. Значну частину боргу «погасили» ще при Пузику, іншу - уже зараз. Тепер ми з місяця в місяць намагаємося розплачуватися.

- Колектив на підприємстві великий?
- 54 чоловіки. Це представники різних професій. З них - тільки 10 охоронців.

- Навесні у комунальників роботи, певно, вистачає? Хоча її і взимку було не менше...
- Зима в поточному році була важкою в плані перепадів погоди. Дорога практично всю зиму була слизькою. Тому доводилося вставати до роботи дуже рано, навіть у вихідні, аби потрусити дорогу. Одначе все ж отримували не-мало претензій, людям не вгодили.
- Критикували вас за слизькі тротуари, одначе за дороги навіть працівники ДАІ відзначали вашу службу.
- Щоб тротуар перестав бути слизьким, його треба посипати значним шаром спеціальної суміші. Механізованої техніки для цього у нас немає, а вручну - не вистачає людей.

- А перспективи придбати спецтехніку теж немає?
- На сезон 2010-2011 pp. заплановано 100 тис. грн. для покупки спеціалізованого автомобіля для механізованого посипання вулиць. Звичайно, цих коштів на нову техніку не вистачить, але на пристойну техніку колишнього вжитку (б/у) вистачить. А навесні справді роботи вистачає. Адже у нашому підпорядкуванні 5 міських кладовищ. Та до Паски, мабуть, не встигнемо навести там порядок, бо ще дуже сиро. Одначе піску уже завезли. З кладками була морока. Практично всі їх знесло льодом, що був надзвичайно важким. А таких кладок п'ять по сто метрів кожна. Та уже зараз кладки через річку поновлені.

- А порядок по місту уже почали наводити?
- У нас на території міста близько 11 га газонів, засіяних багаторічними травами, 3,5 кв. м. квітників. Доглядаємо пам'ятники. Зокрема, меморіал Слави, Пам'яті та Скорботи, стелу «325 років -Сватовому», військову гармату, могилу партизанам тощо. Щороку ми робимо їх поточні ремонти. А Меморіал двічі на рік капітально впорядковуємо: напередодні Дня Перемоги та дня міста.

- Яке зараз становище на міському звалищі? Це ж теж — ваше господарство?
- Наше. А становище там зараз плачевне. Зламався бульдозер, і сміття вже не вигортається кілька місяців. Посилаємо екскаватор, він трохи посуває сміття вбік, але це мало рятує ситуацію. Сподіваємося, що зможемо скоро завершити ремонт бульдозера і навести там порядок.

- Які ваші методи боротьби з несанкціонованими смітниками?
- Ви знаєте, трохи їх таки поменшало, коли місцева влада стала на смітниках загострювати увагу і силами підприємств прибирати. А ще допомогло і те, що підприємство уклало договори з жителями вулиць міста на вивезення сміття. Тепер ми обслуговуємо 10 маршрутів. Хоча позбавитися всіх смітників ми так і не можемо. Хоч лусни, а не переводяться ті, хто плює на стан довкілля і порядок міста. Виростають смітники, і річку продовжують забруднювати. От, приміром, на провулку Сніжному керівник АФ «Слобожанська» Л. Полякова мобілізовува-ла своїх працівників, щоби ліквідувати несанкціонований смітник. Приорали чужі люди жителям провулку. Мали б це оцінити, та де там! Згодом нова гора виросла. І хто його туди зносить? Ті, хто там живуть. Хотілося б передати «вітання» і жителям вулиці Комінтерна, які без всілякого сорому носять сміття на кв. Незалежності у кущі. Там два роки поспіль чужі гріхи прибирали працівники райдержадміністрації, одначе до громадянської свідомості комінтернівців так і не змогли достукатися. На Набережній Водокачці теж берег річки завжди засмічений. І на провулку Куликовськрму люди не соромляться викидати сміття прямо через паркан, у річку. Та користуючись нагодою, хотів би відзначити жителів вулиць, які не тільки не створюють смітників, а й самі старанно доглядають свої придомові території, наводять порядок. Це, зокрема, жителі вулиць Свердлова, Грушевського, Веселої.

- Бути першим керівником важко? Чи вже втяглися?
- Звісно, що нелегко, але доводиться втягуватися. Свій наступний день планую ще звечора. Вранці приходжу раніше за всіх, визначаю коло питань, а потім уже зустрічаюся з колективом і роздаю наряди.

- З людьми працювати важко?
- Не сказав би. У нас колектив підібрався дуже хороший. Бувають, звісно, нюанси, але де їх не буває? Од-наче плинності кадрів практично немає. В основному, все — стабільно.

- Нещодавно ви святкували професійне свято — день комунальника. Нагороджували своїх кращих робітників. Назвіть хоча б декого з них.
- Водій Микола Андрійович Свергун, Олексій Олексійович Карпов — теж водій. Відзначено і Валентину Тестову та Оксану Демченко - двірників, робітника полігону твердих відходів С. В. Перетятька. Та у нас багато добросовісних і працьовитих трудівників. Сподіваюся, що їхніми силами наше місто стане гарнішим. Тим більше, що працюємо ми у тісній співпраці з багатьма підприємствами міста. Зокрема, лісництвом, МКП «Сватове-тепло» та іншими.

Спілкувалася Олена Рагра.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22