Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



Кто за кого в Сватово на Президентских выборах?..

Наконец-то наверху, определились с датой выборов Президента страны. 17 января 2010 года.
Значит, что государство, а в том числе и наш район, медленно, но уверенно погружается в избирательный процесс. За голоса избирателей будут бороться не только в больших городах, теперь вспомнят и о сельской глубинке. Ведь иногда несколько тысяч голосов могут сыграть злую или добрую шутку с претендентами на президентское кресло. Поэтому предвыборные баталии не обойдут и нас, хотим мы этого, или не хотим.
Кто же реально уже сегодня готов бороться за своего Президента в нашем районе?

Виктор Янукович

Естественно, в полной боевой готовности искавшая дружбу с БЮТ, но так ее и нашедшая Партия Регионов. О том, что местные регионалы собираются не сдавать позиции, свидетельствует хотя бы то, что они «укрепили корни».
То есть перебрались из арендуемого помещения (в админздании завода экспериментального литья) в собственное. Надо полагать, - более постоянное. Теперь офис ПР размещается на пл. Советской в здании общежития. А конкретнее - в бывшем здании телемастерской. Приобрести такое удобное, в самом центре города, помещение ведущему этой по-литсилы, а по должности еще и мэру города Н. Шерстюку, - не составило труда. А еще - сделать там ремонт, установить решетки на окна и отгородиться бордюром. Не хватает там любимого Н.Ё. Шерстюком кондиционера, а так уже все готово.
Конечно, оседлать любимую народом партию - это вам не в оппозиции прозябать... И гнать регионщиков из офиса, как газету «СВ», чье оборудование грозился распилить напополам один отставной милиционер, так и норовящий на дешевых пантах попасть в центр внимания, никто не бу-дет. Во всяком случае, пока Николай Емельянович - главный городничий.
Главенствующие должности в штабе ПР, догадаться не мудрено, по всей видимости займут люди из ближайшего окружения Николая Емельяновича. И, быстрей всего, это будут бывшие милиционеры. А штаб возможно возглавит заместитель председателя райсовета Т.В. Бервено. Все помнят жесткие способности умело собирать воедино админресурс, матресурс и стращать всех и вся на выборах 2004 года...

Юлия Тимошенко
Подтягивают свои мощности и несостоявшиеся союзники ПР - БЮТ. Главный в районе в этой политсиле - давно и хорошо всем известный и как коммунист, и как аграрий, и как активный прорегионал, а потом активист вместе с Зоей Шовген Селянской партии - Владимир Просин. Бютовцы давно и неплохо устроили свой офис в помещении Просина - бывшем клубе Горпо. О том, как оно стало личным, в районе ходят целые легенды, но это, как говорится, другая история.
Уже давненько вырисовались и фигуры бютовцев, которые вполне могут возглавить штаб БЮТа. Это может быть и помощник нардепа Владимир Лысюк, и Олег Рыбалкин, и Наталья Кузовенина, и другие активисты этой политсилы.
По всей видимости, будут финансово поддерживать штаб и далеко небедные люди в районе: Владимир Куницкий, Евгений Семенов. Будут среди таких и некоторые на виду преданные ПР, а тайно работающие на своего прежнего друга и «босса». И хотя симпатий в районе у Юлии Ти-мошенко куда меньше, чем у Виктора Януковича, все же Владимир Просин не преминет возможности доказать людям наверху свою преданность. И самоотверженность, хотя никто их абсолютно не преследует. Это видно по свободно стоящей в центре города палатке с красным сердечком.

Владимир Литвин
Народники-литвиновцы, скорее всего, не будут категоричны по отношению к ПР. Напомним возглавляет райорганизацию - Николай Чугрий. Некоторые из руководителей сватовской райорганизации Народной партии Литвина в последнее время очень сблизились с местной верхушкой ПР на профессиональной почве. В частности, В. Матвиевский работает на коммунальном предприятии «Сватовский рынок» в должности юриста. А коллеги, ясное дело, всегда друг друга поймут. Хотя свой процент в Сватовском районе Литвин все же может отвоевать. Ведь рейтинг Литвина в целом в стране вырос, на фоне падения других, поэтому можно не сомневаться, что у всегда рассудительного и осторожного нынешнего спикера обязательно найдутся симпатики. Поддерживать литвиновцев, скорее всего, будут такие как обротновчанка С.Шевцова и ряд других руководителей. Но эта политсила по отношению ко многим в районе поступила несправедливо, что люди хорошо помнят и забывать, по всей видимости, не собираются... Своего офиса литвиновцы так и не заимели, но можно не сомневаться, что место под штаб они скоро найдут.

Виктор Ющенко
Рано скидывать со счетов и «Нашу Украину». Хотя некоторые социологи утверждают, что рейтинг нынешнего Президента слишком низкий, другие исследователи людских мнений говорят об обратном: мол, это специальная технология «вешать лапшу на уши». Дескать, не все еще разуверились в демократичном Президенте, который просто рамо попал на место главы государства.
Это, скорее всего, будут доказывать, агитируя за своего кандидата и сватовские нашеукраинцы. Райорганизацию этой политсилы в районе возглавляет Людмила Жаданова (бывший заместитель главы райгосадминистрации при Е. Рыбалко). Райорганизация хоть и не так многочисленна, но там нет случайных людей. Штаб, возможно, возглавит кто-то из малоизвестных в районе людей, но это не говорит о том, что это хуже, чем кто-то уже намозоливший глаза. Вполне допустимо, что именно новым людям поверят больше. А штаб этой политсилы, наверное, разместится в их же офисе, который находится в гостинице «Колос».

Петр Симоненко
Хотя в последнее время и подупал авторитет старейшей политсилы - компартии Украины в связи с любовными «походеньками» их лидера П. Симоненко, все же сватовские коммунисты во главе с Виталием Прынем непременно ринутся в предвыборный бой. Молодых среди штабистов вряд ли сыщешь, да и среди старших немало таких, которые перестали доверять своему районному лидеру. Но все же ради идеи, ради светлых идеалов, которые отстаивает компартия, некоторые коммунисты будут готовы работать день и ночь, чтобы отстоять голоса в копилку своему генеральному.
В штабе коммунистов непременно будет идейный вдохновитель В. Прыня - Л. Прынь. Уж без нее-то никуда. Хотя, пользы, наверное, больше могли бы принести такие истинные коммунисты как Н. И. Лобановская, В.И. Витковский, И.Г. Денисенко и ряд других. Да вот как-то все они идут против течения Прыня, а он это прощать не умеет. Только ли поможет такая работа Прыня Симоненку? Посморим...

Игорь Криль
Уже успела заявить о себе и райорганизация «Единого центра», в ее актив подтянулись не последние люди в районе. И среди них - молодые, перспективные ребята.
Замечены там и настоящие «акулы» предвыборных баталий. К примеру, Евгений Дзюба. А возглавляет райорганизацию Петр Морозов (он возглавляет электроцех № 18). В штабе работают уже довольно опытный в подобных делах Сергей Подкуйко и не такой опытный, но добросовестный и авторитетный в своих кругах Юрий Ведерников (до недавнего времени - заместитель начальника райотдела милиции). Штабисты работают в офисе, который снимают в здании бывшего комбината хлебопродуктов. Штабисты уверены, что избитые лица давно поднаторели избирателям, которые выберут в Президенты представителя третей силы.

Арсений Яценюк
Третьей силой считают себя и партийцы «Единого фронта» Яценюка. Их организация только в зародыше, но, что такая работа в районе проводится, «СВ» известно. Кто там «выплывет», трудно сказать.
Возможно, Евгений Рыбалко, который всегда демонстрировал «помиркованную» политику, как бы подпадающую под стиль Яценюка. А может штаб возглавит и какой-то известный перебежчик из других партий. Ведь Яценюк по прогнозам очень добавил, поэтому, кто знает, может для сегодняшнего штабиста это - прямой путь к руководящему креслу.

Александр Мороз
На нынешних выборах непременно попытаются вернуться к власти через своего Президента и выброшенные из Верховной Рады, социалисты. Валентина Самсоненко-Семенюк уже заявила о том, что партия ее выдвигает в Президенты. А значит Борис Надоля - главный в сва-товской райорганизации,не останется без работы. Тем более, как солидная партия, офис социалисты снимают в помещении ДОСААФ, там же, поди, будет и штаб. Через чрезвычайную за-секреченность работы этой партии в районе, известны лишь несколько активистов: в частности сам Борис Федорович и депутат райсовета Александра Мынка.

Сватовские ведомости
Вот такой приблизительно расклад перед выборами. Безусловно, он будет меняться. Но вряд ли какие-то другие политсилы будут работать на сватовском электоральном поле, где уже фактически все схвачено.
«Сватовские ведомости» заявляют о том, что не будут поддерживать какого-либо кандидата. «СВ» на законных и равных основаниях предоставит возможность всем сватовским политикам засветить позицию своих лидеров. Их активность зависит от них самих. Наша цель - донести до читателя многообразие мнений и точек зрения. Мы - за нашего читателя! А в выборах пусть победит сильнейший.

Елена Рагра, редактор «СВ».

Обсудить статью в форуме



Если Вы станете мэром...

«СВ» открывает новую рубрику. «Если Вы станете мэром». Уже из названия можно догадаться, что она собой будет представлять. Под этой рубрикой будут печататься интервью с людьми, которые, возможно, могли бы стать кандидатами на выборную должность, а потом, может быть, и взять на себя обязанности этой должности. Напомним, будущие выборы мэров по ныне действующему законодательству должны состояться в марте 2010 года. Даже если их перенесут, ничего страшного. Рубрика, как говорится «не заржавеет».
Газета предлагает жителям сватовской громады поближе узнать тех, кто вполне могли бы повести за собой, возможно, полностью изменив жизнь города или села (интервью будут не только с возможными претендентами на пост городского головы, но и с возможными претендентами на должности сельских и поселкового голов, председателя райсовета). Газета не собирается навязывать свое мнение, мы дадим возможность читателям анализировать, делать выводы и, в конце-концов, сделать выбор. К тому же, «СВ» надеется, что читатели сами подскажут, к кому нам обращаться с интервью. Предложить кандидатуру для интервью можно, позвонив по телефону редакции: 3-46-39. Не секрет, что многое в нашей городской жизни не устраивает сватовчан. Безусловно, хотелось бы положительных перемен. Другое дело, что говорят об этом по-прежнему в кулак, чтобы нынешняя власть об этих мыслях не узнала. Что поделаешь: преследовать за критику у нас не только - старая традиция, умноженная на чисто сватовский менталитет. К сожалению, в Сватово каждая новая власть обязательно отказывается от предыдущей. Врагами для «новых» становятся и люди, работающие (общающиеся) с «бывшими». Обычно появляется новая (или давно забытая старая) команда, и неважно, насколько она профессиональна. Главное, чтобы рядом были верные, предано заглядывающие в глаза. А еще эти преданные должны громко хлопать в ладоши и бурно радоваться при каждом новом шаге своего патрона. И ни капли критики, иначе сразу вылетишь из лодки. Конечно, на пользу громаде пойдут другие взаимоотношения между старыми и новыми - конструктивные. Выгоднее для громады было бы, если бы лидер громады не воевал, а формировал команду на принципах профессионализма, находя компромисс со всеми. Но часто «компромисс со всеми» у нас трансформируется в другие отношения, которым больше подходит ха-рактеристика «рука руку моет»...
...Чтобы этого не произошло, должна существовать свобода слова, как один из инструментов народовластия. А еще - свобода критики власти громадой. Функцию давать людям слово, чтобы власть знала, что думает о ней народ, уже несколько лет выполняет газета «Сватовские ведомости». Делать это будем и дальше.
К сожалению, нынешним представителям местного самоуправления во главе с Н. Шерстюком и Ю. Гавриленко почему-то очень тяжело дается принимать критику. Также тяжело принимает критику и нынешний оппозиционер, известный как бывший глава райгосадминистрации В. Просин.
Журналистов «СВ» обвиняют в нелюбви к власти/оппозиции, говорят, что мы придираемся, что не хотим видеть положительного. Городские и районные чиновники от местного самоуправления при этом забывают, что газетная статья - это не приговор, это - мнение. В принципе, у любого есть возможность ответить, убедить своими аргументами. Свободная пресса предполагает диалог власти с громадой. Но горсовет и райсовет твердо решили, что у них есть своя пресса, где их постоянно хвалят, и этого хватит. Н. Шерстюк, Ю. Гавриленко, В. Просин и команда убеждают, что они - демократы... Убеждают рьяно и самоотверженно, но, похоже, с закрытыми ушами и глазами, чтобы не слышать и не видеть, что думает об их «демократии» собственно демос (народ - в примерном переводе).
«СВ», наоборот, пытаются максимально дать возможность высказаться всем желающим, независимо от отношения журналистов к автору. К примеру, недавно в газете была опубликована статья И. Фесенко «Алкоголик» по собственному желанию или по желанию врачей?».
Если следовать логике Н. Шерстюка, Ю. Гавриленко, В. Просина (к стати, к соратнику по партии Просину верный партиец Фесенко обращался за помощью, но уже «использованный», получил от ворот поворот), то журналисты «СВ» должны были отказать автору этой публикации. Почему? Для консервативного поколения руководителей ответ ясен, как белый день.
В декабре 2007-го года вместе со своими сопартийцами, плечом к плечу с Просиным, Фесенко не пустил журналистов «СВ» на открытую партийную конференцию БЮТа. Там же был и Гриценко, статьи которого тоже до сих пор печатаются в «СВ» без всяких ограничений... Логика такая - они не пустили нас, мы - не пустим их на газетные страницы...
А что..Логично, но как бы журналисты лично к ним не относились, а они - к нам, свобода слова на то и свобода, чтобы все могли свободно высказаться: равно и в рамках закона.
Люди приходят в газету, приносят статьи, подписанные настоящими именами, какое же мы имеем право отказать им? Не устанем повторять, что люди не так глупы, как иногда кажется высоким шишкам.
Просто многие молчат, потому что молчаливость у нас передается генной памятью вместе со страхом.
Хотя радует, что в последнее время в газете все чаще появляются открытые мнения, честные взгляды. Люди хотят жить лучше и свободнее. Хотят видеть власть такую, которой доверяли бы, которая прислушивается к людям, думает о них. Хотя бы чуть-чуть.
А еще хотелось бы преемственности добрых дел. Чтобы вновь пришедшие продолжали положительные дела предыдущих. Как это делается во всех цивилизованных странах. Ведь сватовчанам, в конечном счете, все равно - будет мэр с фамилией Шерстюк, Рыбалко или Синьков, главное, чтобы жилось в городе уютно.
Рубрика «Если вы станете мэром» заставит многих задуматься. Задуматься над тем, почему мы, как правило, голосуем против кого-то, бездумно при этом даем «зеленый свет» антиподу власти, не взвешивая его положительные качества. Голосуем ведомые чувством мести, предвкушая, что он «уничтожит» предыдущих, «добряче насоливших» обидчиков от власти.
Может же голосовать надо «за» тех, кто действительно чем-то выгодно отличается от конкурентов. Тогда положительные качества сыграют на благо громады, а не только во вред «бывшим».
Читая интервью потенциальных мэров, сватовчане возможно обратят внимание и на новые, недостаточно засвеченные имена. А почему бы и нет! А то привыкли блукать в трех соснах.
Просин-ШерстюкТавриленко; Гавриленко-Шерстюк-Просин; Володя-Юра-Коля. И туда-сюда; сюда-туда... Может нужны новые имена?
Чуть больше года назад Америка не знала Барака Обаму, а в России, возможно бы, не проголосовали за неизвестного широкому кругу общественности Владимира Путина, не назови его Ельцин своим приемником. Сегодня Путин и Обама - уважаемые лидеры своих стран и всего мира... Пора подумать и сватовчанам о своем Бараке Путине. Надеемся, новая рубрика будет интересной читателям, ведь мы живем в родном краю, который для нас - общий дом. И всем хочется настоящего хозяина в этом доме. Так давайте думать и выбирать, время для размышления еще есть.
Еще раз. «СВ» ни как не заслоняет дорогу к мэрскому креслу и не ставит на ней преграды и нынешней власти. Нравится власти или не нравится, но головы людям даны для того, чтобы думать и анализировать.
Первое интервью сватовчане смогут прочитать в следующем номере «СВ». Ждем Ваших писем-отзывов и предложений кандидатур.

Редсовет «СВ».

Обсудить статью в форуме



Під штучною напругою міськради...

Якось у мене один з посадових керівників міськради запитав, чого я встряг у «війну» підприємців проти міської ради. Я відповів, що більше 10 років працюю поруч з цими людьми, знаю чим і як вони живуть, тому й виявив їм солідарність.
Про ринок і все, що там робиться, багато пишеться на сторінках „СВ". У мене теж є своє бачення ситуації, і я б хотів поділитися ним з читачами.
Я вважаю, що причини, чому ринок став ласим шматком для влади, - зрозумілі. Адже саме ринки є найбільш стабільно працюючими підприємствами, навіть в умовах кризи. Там обертається найбільша готівкова маса. І саме керівництво ринків при підтримці та зацікавленості місцевої влади може легко приховати прибуток від діяльності ринків в зв'язку з готівковими розрахунками за надання своїх послуг. Сватівські підприємці, ясна річ, довіряли місцевій владі, а тому під чесне слово голови міськради виділили власні гроші на розвиток своїх торгових місць.
Наслідки цієї нечесної гри влади з підприємцями такі. Залучили кошти на будівництво модулів без проектно-кошторисної (погодженої та затвердженої) документації. Залучили гроші через створення певних схем, мета яких зняти відповідальність за будівництво з керівництва ринку та місцевої влади. Все це стало можливим тому, що самі підприємці дозволили безконтрольне використання їхніх грошей. І таким чином стали заручниками ситуації, коли ввести в експлуатацію збудовані торгові модулі законним шляхом неможливо. От тоді влада і почала диктувати свої ультимативні умови. Хоча ясно, як білий день, що комунальний ринок спеціально доводять до банкрутства, щоб передати його у приватні руки.
Висновок один: до проблем, які виникли при розвитку інфраструктури, в тому числі і сватівського ринку, обов'язково причетна місцева влада. Відчуваючи свою безкарність та без-відповідальність влада займається владним рекетом, мета якого загнати в кабалу приватних підприємців та перевести ринок до приватних структур, бо високопосадовці намагаються таким чином забезпечити своє майбутнє за рахунок прибутків від діяльності ринків.
Масові акції риночників у Сватовому звичайно змусили владу хоча б озирнутися на людей. Хоча, за великим рахунком, окрім того, що приватні підприємці зуміли добитися паспортів на модулі, більшість питань так і лишилися не вирішеними. Ситуація залишається соціальне загостреною. Міська влада штучно утримує цю напругу. Як на мене, то зняти цю напругу можна вирішенням всього кількох питань.
Перше: це зняти директора ринка І. Беденка, який давно не влаштовує риночників. Його авторитет такий, що навіть до звичайних потасовок з підприємцями доходить. Нещодавно його відлупцювали прямо на ринку, через що, кажуть, директору довелося звертатися в міліцію. Підприємцям слід дати можливість обирати керівника самим. Друге: треба дозволити перераховувати кошти за оренду землі ринку підприємцями безпосередньо в бюджет міста, а не ринку. Бо саме там ці кошти застряють. Як це в рік відраховувати в бюджет міста 6 тис.800 грн.? Та це ж просто смішно при тих оборотах, які має ринок?
І третє: зробити «прозорою» господарську діяльність ринку, тобто звітувати.
Все це зробити досить легко, одначе не йде ж на це пан Шерстюк. Здогадайтесь з трьох разів, чому саме...
На мою думку, не завжди послідовні у своїх діях і підприємці. Не вистачає солідарності у нашого брата, коли треба йти до кінця. Тут напівзаходами не обійтися, і бути хорошим і нашим, і вашим теж не вийде. Ото поки будемо м'якотілими, доки на нашій шиї і будуть їздити всілякі шерстюки.
Хоча, ясна річ, влада уміє пакостити тим, хто не мовчить. Мені взяли й збудували прямісінько під магазином високий паркан. Мовляв, ринок вони реконструювали.
Луганський апеляційний господарський суд визнав такі дії ринку правильними. Я звернувся до Верховного суду і там рішення луганчан відмінили. Мовляв, рішення абсурдне, бо будівництво ринку було здійснено без проекту та дозволу, то про яку реконструкцію може йти мова.
Отож, воювати з підприємцями можна владі різними методами, а чи не краще знайти з ними спільну мову? Та, мабуть, це не для сватівських верховодів, бо вони звикли керувати «своїми» методами.

Олег Рибалкін,
приватний підприємець, м. Сватове

Обсудить статью в форуме

Рекордсмен дід Іван: 100 років подолав змаху

100 років для історії - мить, а для людського життя - це рекорд. Такий саме рекорд встановив круглянин Іван Федорович Волох. І хоча доля розпорядилася так, що уже більше двох десятків років він - житель Сватового, та старенький стверджує, що душа його завжди - в рідному селі. Адже там пройшло його життя. „А я уже легенда з того життя" - голосно каже Іван Федорович журналісту „СВ". Дідусь недочуває, то боїться, що й його не почують. Але ми прекрасно чули старенького, тим більше, що допомагала нам у спілкуванні невістка Івана Федоровича - Олена Вікторівна Козюберда.
Вчені «б'ються» над тим, як подовжити вік людини, а ще розгадують загадки здоров'я довгожителів. Іван Федорович сам вважає, що ніякого особливого секрету в тривалості його життя немає. Хоча зізнається, що намагався слідкувати за своїм здоров'ям. Зокрема, не зловживав випивкою, не курив, дуже шанувався на цілющих травах.
Здоровий спосіб життя старенький шанує й зараз. З приводу цього Олена Вікторівна жартувала, мовляв, якби ви порахували скільки разів на день дідусь миє руки. А лежачи на ліжку, сторічний ювіляр ще намагається ногами «крутити велосипеда».
Проте на столі дідуся завжди стоїть пляшка коньяку і червоного вина. Старенький стверджує, що 40 крапель коньяку щодня або стакан червоного вина – і то тільки для сили і бадьорості духу. А от вегетаріанцем ніколи не був і не вірить тим, хто проповідує життя без м'яса. Дідусь і зараз любить в обід посмакувати м'ясцем.
Невістка розповіла, як одного разу приготувала діду Івану куплених заокеанських окорочків. думала, оскільки дідусь практично не бачить, то й не відчує різниці. Та де там! Дід пожував і запитав : "А що це воно за м'ясо таке, що і не схоже на м'ясо. Ти краще домашню курку зарубай".
У свої 100 років дідусь має відмінну пам'ять. Згадуючи про своє життя, він називає не тільки рік якоїсь події, а й число і місяць (спробуйте себе протестувати таким чином, чи й згадаєте місяць, не то що число).
А ще, як справжній бухгалтер, старенький до цього часу цікавиться у сина - Олексія Івановича - який там урожай зібрали, скільки центнерів на круг дала пшениця чи кукурудза, а потім починає порівнювати урожай з тим, який отримали, скажімо в 1967 чи 1970 році. А вже депутатам Верховної Ради від старого перепадає так, що не дай Господь. Підставить дід Іван радіоприймача до вуха, слухає - слухає, а потім як почне лаятися: «Ти диви!.. Що ж це роблять окаянні? Знову трибуну блокують, аби тільки не працювати. І хто їх таких посадив у ті крісла?». Кине буває радіо дід, мовляв, не хочу й слухати про таке. Але коли одного разу після бурі обірвало провід і радіо вмовкло, так ото де було сину й невістці! Хоч кидай все й біжи по ремонтників негайно, бо у дідуся – «інформаційний застій».
Разом з Олексієм Івановичем та Оленою Вікторівною передивляємося архівні документи Івана Федоровича. Тут чимало різних паперів. Є награди!, хоча самих нагород, на жаль, немає. Олексій Іванович каже, що це його ще дитячий гріх, в дитинстві міняв нагороди у хлопців. Лише згодом з роками син усвідомив, які дорогі і пам'ятні ці нагороди були для батька. Адже на війну батько міг не йди, бо в 1941 році його «списали» за станом здоров'я. А в 1943 році його обрали головою колгоспу у рідному селі, то можна б було залишитися на трудовому фронті. А Іван Федорович добровільно попросився на війну. І до самої перемоги пройшов фронтовими дорогами у піхоті, автоматником.
Старенький і сьогодні, коли розповідає про своє життя, дуже гордиться тим, що у свій час був крмсомольцем. Через це потрапив на військову строкову службу в погранвійська, а ще раніше - працював на виробництві у Переїзній, вивчився на робфаці.
Могла б у ювіляра бути й інша доля. Адже він - син заможного селянина, так званого «куркуля». При 8 дітях родина батька діда Івана ніколи не бідувала, та коли розкуркулювали інших, Федір Антонович Волох не став перечити новій владі, бо бачив, як та вчиняє з іншими, а щоб врятувати дітей, подався до колгоспу з усім своїм нажитим майном... Після війни Іван Федорович повернувся до рідного Круглого і тут уже працював до самої пенсії. В основному, на посаді головного бухгалтера.
До речі, серед архівних документів, які ми розглядали з дітьми ветерана, побачили цікаву книжечку, де дід Іван вів підрахунки домашніх розходів. По-бухгалтерські розписана кожна копійка. Дивно тепер дивитися на ціни того часу. А ще серед паперів ювіляра знайшли і потаємну книжку для душі, куди тоді ще молодий Іван Федорович, записував перли-вислови видатних письменників, політиків, громадських діячів. Видно, що не тільки скупими цифрами жив чоловік, бо серед висловів немало філософського, романтичного і духовного.
Проте був у діда Івана і великий гріх в житті. Любив він жінок. Двох. І все життя рвався між ними. А ті теж любили його до безтями. Слухаєш дітей Івана Федоррвича про цю історію і згадуєш ..мильні серіали". От кажуть, в житті такого не буває, як в кіно «накручено». Та в житті буває ще й не таке! Зі своєї першою дружиною – Вірою - одружився Іван Федорович дуже молодим. Вона його чекала із строкової служби (тоді в 1933 році вся її сім'я з 7 чоловік вимерла), і з війни дождалася. Все сподівалася жінка, що родина їхня поповниться дитиною. Але не судилось. Проте судилося щастя мати двох дітей від її Івана односельчанці Насті. Після війни не дивом було, що незамужні жінки заводили дітей від одружених чоловіків. Не вистачало на всіх чоловіків.
Про Настю знало все село, знала про це і Віра. Але не стала розлучатися з чоловіком, більш того, все життя до його дітей ставилася, як до своїх. І Насті не посилала прокльони, не зводила з нею рахунки. Іван Федорович теж вирішив лишитися з дружиною, але дітей не забував, допомагав, спілкувався.
Так проминуло чимало років. Уже в старості з бабою Вірою сталася біда - розум став полишати стареньку. Відправили її до психлікарні, а дід Іван залишився дома сам. Тоді син Олексій забирає його до себе додому в Сватове, де вже жила його мати - баба Настя...
В лікарні бабі Вірі стало гірше і лікарі порадили Олексію Івановичу - сину діда Івана, який їздив жінку провідувати, забрати вмирати стару додому. Той пояснив, що, власне, доводиться ніким бабці. Може б стара там і померла, коли б не баба Настя.
Прийшла вона до дітей вранці і каже: «Всю ніч не спала, думала. Не заслужила Віра такої бездомної смерті. Везіть її до нас». Діти мовили: «У нас же флігельок, де ви з батьком живете, маленький, навіть зайвого ліжка поставити нікуди». «Нічого, я на лежанку ляжу, вступлю їй своє ліжко».
...Три місяці ще протягла баба Віра, але в родині, доглянута, в теплі й добрі. Поховав її син діда Івана.
Самі діти не вважають любов своєї матері гріхом, бо то, кажуть, було справжнє кохання: одне і на все життя. До останніх днів свого життя вона опікувалася дідусем, як малою дитиною. І кохала до безтями. Діти їх навіть розписали, коли діду Івану було вже за 90. Просто як пам'ять про те велике кохання. Але й друга дружина пішла з життя раніше.
...На сторічний ювілей у діда Івана побувало багато гостей. Представники влади привезли вітальну телеграму від самого Президента. Виряджений дідусь намагався дослухатися про що говорять гості, та вуха, як і очі, уже підводять. Щось зрозумів, щось невістка Лена, як він її називає, дотолкувала. А оживився ветеран, коли його приїхали вітати з рідного села. Ото вже він допитувався про все, що знав, пам'ятав, про все, що пов'язує його з життям за сто прожитих років...

Олена Рагра.

Обсудить статью в форуме