Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



КЛАДОВИЩЕНСЬКИЙ БІЗНЕС
або «Мертві душі» по-сватівськи

До редакції зателефонувала жінка і стала обурюватися. Мовляв, її знайома бабуся нещодавно хоронила сина. Так склалося в житті, що син дуже пив, не мав ні родини, ні друзів. Одним словом, - ні копійки за душею. А його мати - уже немолода, до того ж пенсію отримує мінімальну. Всі клопоти щодо похорону старій довелося взяти на себе, щоб якось хоч трохи зекономити, бабуся попрохала викопати могилу своїх родичів. Та, як стверджувала жінка, що дзвонила до редакції, вирити яму на кладовищі їй заборонили із «Сватове - Благоустрою». Мовляв, користуйтеся тільки нашими послугами.
Написати про це листа в редакцію жінка відмовилася, не стала називати й прізвище, як своє, так і бабусі, що поховала сина...
Одначе про те, що порушена тема дуже хвилює сватівчан, стали свідчити і наступні дзвінки і запитання читачів. Зокрема, вони питали, чи насправді, міські кладовища приватизовані, і казали, що там нібито пропонуються тільки ті послуги, які можуть виконати для рідні померлих виключно працівники «Сватове-Благоустрою». Аби прояснити ситуацію журналісти «СВ» попрохали прокоментувати ситуацію Сергія Володимировича Пузика - директора КП «Сватове-Благоустрій». Ось що він, зокрема, сказав:
- Кладовища є комунальною власністю Аби поховати людину на кладовищі, сватівчани приходять до нашої установи, щоб отримати дозвіл на поховання. Ми, ясна річ, пропонуємо свої послуги з поховання, але не буваємо нав'язливими. Адже у місті існує декілька підприємств, що пропонують населенню ритуальні послуги. Зокрема, це приватні підприємці В. Калюжний, В. Лебедєв, М. Свіанадзе. Ці підприємці офіційно зареєстровані, мають ліцензію на виконання згаданих робіт, сплачують відповідні податки. Тому, якщо людина укладає угоду зі згаданими підприємцями чи з нашим підприємством - не виникає ніяких проблем.
А проблема виникла зовсім з іншого боку. Справа в тому, що знайшлися охочі підзаробити на копанні ям. Вони «сколотили» бригаду і пропонують свої послуги. Зрозуміло, що ціну за це пропонують нижчу. А працюють, ясна річ, виключно на свою кишеню, бо не сплачують ніяких податків. Ось ці копачі і розпов-сюджують всілякі чутки про «захват» кладовища приватниками.
Що стосується винятків з правила, то вони бувають і у нашій справі. Адже ми всі - люди і розуміємо, що трапляються всілякі ситуації, виникають непередбачені обставини. В таких випадках ми йдемо назустріч людям і родичі самі копають могили.
Ось такий коментар ми отримали від офіційної особи. Та не встигли навіть підготувати матеріал до друку, як знову телефонний дзвінок до редакції. Микола Іванович Короленко - так представився наш читач. Він висловив кілька думок з приводу нашої газети, поділився враженнями про публікації, а потім сказав: «Ви знаєте, нещодавно випало поховати доброго знайомого. Не думав, що тепер, аби поховати людину треба скільки всіляких дозволів дістати. До того ж, всі послуги - такі дорогі. З одного боку - дуже добре, що тепер є відповідні служби. Як згадаю, як раніше було: бігають родичі, а воно то того немає, то - іншого. Тут і так горе, а з цими пошуками — два горя. Тепер звернувся до ритуаль-ної служби - і можеш не турбуватися про всілякі формальності, і про все, пов'язане з похованням. Але це все собі можеш дозволити, коли є гроші у кишені. А коли їх немає, а людину хочеш провести в останню путь гідно? Звісно, тоді родичі померлих починають мудрувати, а як зекономити? Мобілізують рідних, щоб ті допомогли, скажімо, викопати яму. Але тепер, виявляється, це не так просто зробити. Треба питатися на це у комунальної служби. А вони будуть вирішувати дати на це дозвіл чи ні. Кажуть, що все це для порядку, для того, щоб цією ситуацією не скористалися «чорні гробокопачі», щоб податки сплачувалися. А мені здається все просто поставлено на бізнесові рейки. Податки, дозволи - все це правильно, якщо не враховувати мо-ральний бік справи. Чи не найлегший спосіб заробітку знайшла міськрада, якщо дуже «печеться» про податки з померлих. Владі думати треба про те, як зробити, щоб запрацювали міські підприємства, відкривали свою справу якомога більше підприємців, а вона «видавлює» копійки з нещасних людей, закривають існуючі підприємства та підвищують податки для підприємців. І комунальникам краще б було думати, як надавати нові види послуг для жителів міста, а не ганятися за тим, хто викопав яму для померлого. КП «Благоустрій» - це ж не податкова інспекція, щоб перевіряти ліцензії та види діяльності.
Отож, у нашої міської влади важливе завдання - назбирати якомога більше податків з померлих. Гляди й наповниться міська казна, а то вона «прохудилася», уже й премій ні з чого платити міському голові та його заступникам».
Можна погодитися з автором, а можна не погоджуватися, але його слова ще раз підтвердили, що тема, порушена нашими читачами, дуже важлива для людей. Редакція «СВ» надішле до міської ради інформаційний запит з тим, щоб з'ясувати, на яких підставах видається дозвіл на викопування ям для поховання на сватівських кладовищах.

C.B.


Обсудить статью в форуме



Щоб не засохли квіти на солдатських могилах...

Зустріла якось нещодавно знайому, донька якої викладає історію в одній зі шкіл Харкова. Жінка бідкалася, що молода вчителька дуже переживає як у нас постійно намагаються переписати історію. Мовляв, політики за намаганням тлумачити по-своєму ту чи іншу подію, забувають про саму її суть. І це справді так.
Ось напередодні Дня перемоги у ЗМІ з'являються нові матеріали, нові роздуми про минулу війну. Часто думки у авторів цих дописів різко розходяться. Хтось говорить про велич перемоги, героїзм наших солдат, а хтось навпаки - про багато такого, що вчора й подумати було страшно. І справді: як йти на урок молодому історику. З чим? Адже багато з того, чому навчалися по книгах, сьогодні уже не переконливо під вагою аргументів опонентів.
За роки роботи у пресі, часто доводилося зустрічатися з ветеранами війни: і колишніми бійцями і робітниками тилу. Вони війну бачили з окопів, з поля, на якому орали дітьми. У живому спілкуванні з цими людьми дізнавалася значно більше. Приміром, про те, що поруч з героїзмом траплялося і боягузтво та зрадництво. І про те, що в бій солдати ходили беззбройними, і що команди військових начальників часто захлиналися у крові підлеглих.
Проза війни значно ширша за свято Перемоги...
Як ширша проза життя для ветеранів і після війни. Чогось пригадалось, як чекали ветерани в магазині свого кілограма масла. Он магазин до цього часу «Ветераном» називають. Слава Богу масла тепер – їж – не хочу, але чи солодше сталося жити ветеранам війни? Перерахували їм пенсії, але тут же підвищили ціни і на масло, яке сьогодні уже ветеранам менш потрібне, і на ліки, без яких не їм обійтися.
Згадую, як знайома вдова ветеранська мало не плакала: « Коли треба було ми спини підставляли, працювали, як каторжні, але так хотіли жити. Живемо зараз, але уже і голови не жаль від такого життя».
Незабаром - і День Перемоги. Знову влаштуємо свята, «вогники», будемо говорити теплі слова. А завтра без зазріння совісті кинемо: «Знову ці ветерани. А хіба нам сьогодні живеться легше?»...
Та й справді, живеться нелегко усім. Та у вирі життя, ми уже й забули про війну. Лише, коли війна нагадує про себе в інших країнах, тоді якось несміливо намагаємося озирнутися назад і ми. А ще тоді, коли з острахом зазираємо у майбуття, коли шпетимо на всі лади керівництво країни, що ніяк не знайде дорогу до громадянського миру. З одного боку - хіба це погано, що люди намагаються розібратися у минулому, зробити свої висновки? Та ми і у цьому - у своєму репертуарі. Не виходить, як у людей, - цивілізовано. Бачити ми вперто хочемо або світле, або чорне. І ніяк не хочемо зрозуміти, що так не буває.
Щось у нас розладилось з пам'яттю. Перестала вона бути цілою, неподільною, її, як і все у країні, намагаються приватизувати. Окремі люди, окремі партії, якісь угрупування. Але пам'ять - не товар. І як би неважко було молодим вчителям історії, але нехай вони не йдуть хибною стежкою. Пам'ять про війну священна і належить народу. І якщо квіти на могилах воїнів засохнуть, то нова біда з холодним обличчям нової війни застукає у наші двері... І нехай ми будемо про це не забувати не тільки напередодні Дня Перемоги.

Олена Рагра

Обсудить статью в форуме



ОТО И ВСЯ ЛЮБОВ.

«Вы знаете, вашу газету в горсовете не любят... Просто ненавидят... Ненавидят лютой ненавистью. Говорят, что они (Шерстюк и его окружение) все делают правильно, а вы, мол, из пальца высасываете, из-под ногтя выковыриваете...» - Заявила вчера сватовская квартальная, общаясь с журналистом СВ.

Конечно, ненавидят. А почему они должны любить тех, кто говорит правду им в глаза? Каждый человек, обратившийся в СВ, знает, что ему дадут возможность хотя бы вынести на суд общественности наболевшее - именно такую функцию взяла на себя газета. К сожалению, наш городской совет, возглавляемый почетным (с недавних пор) гражданином города Сватово Шерстюком, не гарантирует человеку решения его вопросов. Это - правда, за которую городской совет может ненавидеть СВ.
Газета всегда старалась придерживаться принципов объективности, СВ и есть открыта для всех, не исключая работников городского совета. В то время, как сам горсовет усердно пытался и пытается спрятаться от СВ, от своей громады, скрыть информацию, поставить препятствия на пути к ее получению. Значит, есть, что прятать...
Хотели вот скрыть то, что Шерстюку присвоено звание почетного гражданина города Сватово. Почему хотели скрыть? Потому что большинству сватовчан должно быть понятно, что звание это Николаю Емельяновичу присваивать не за что. Можно сказать, он сам это звание себе и присвоил. «Высосал» его для себя из своего же пальца, которым держал ручку, которой поставил подпись под решением. Почему Вы, Николай Емельянович не отказались от звания? Ведь право подписи под решением - в Ваших руках... Вы считаете, что Вы его заслужили?
До этого мэр «высосал» из бюджета еще и деньги себе на премию, а потом «высосал» разрешение премировать своих замов и секретаря в межсессионный период. Так и «посасывает» потихоньку...
Чтобы не быть голословным, процитирую решение сватовского горсовета от 12 февраля 2009 года: «пункт 4. Разрешить городскому голове в межсессионный период осуществлять премирование, выплату материальной помощи на решение социально-бытовых вопросов и оздоровление его заместителям и секретарю согласно с расчетами и в рамках утвержденного штатного расписания на 2009 год с дальнейшим утверждением на следующей сес-сии».
Получается, что весь 2009 год ваш мэр, дорогие сватовчане, будет «высасывать» и уже «высасывает» из вашего городского бюджета деньги для того, чтобы оздоравливать Зою Григорьевну Шовген, Ивана Александровича Буланова, Сергея Петровича Ющенко, чтобы они могли решать за ваш, дорогие сватовчане, счет свои «социально-бытовые вопросы». А потом, после того, как Шерстюк даст премию своим замам и помам сессия должна будет эту выданную премию ут-вердить. А если не утвердит? Что, Зоя Григорьевна или Иван Александрович, или многоуважаемый Сергей Петрович вернут потраченные денежные вознаграждения? Утвердительный ответ - под большим сомнением. Под таким же сомнением и то, что городские депутаты нынешнего созыва пойдут против решения Шерстюка «раздать» бюджетные деньги своим ближайшим соратникам...
...А в то время, как представители нашей местной власти мечтают, куда потратить очередную премию, пенсионеры, и ветераны, и работяги, и безработные, и интеллигенты, и колхозники, и квартальные, и коммунальщики сосут палец. Только из пальца врядли что высосешь, это вам не бюджет...

Андрей Крюков.

Обсудить статью в форуме

Мэр города готовится уйти в отставку

Прочитал статью в «СВ» «От премии до звания - один... Мэр или Тайное, но почетное, звание Н.Шерстюка» (№ 14 от 8 апреля 2009 года).
Я «обрадовался», да и, думаю, основная часть громады была в «восторге». А что же случилось? Кризис в стране, в том числе и в Сватово побороли? Так тогда надо и Президенту и премьер-министру страны, а также меру Н.Шерстюку награды присваивать, а депутатам ВР и Сватовс-ким - звание, льготы установить, а потом организовать фейерверки и «чаепитие».
Но все не так, все туманно, как всегда завуалировано, тайно. На сессии городского совета (из 50% присутствующих депутатов) решено было присвоить Н.Шерстюку почетное звание «Почетный гражданин г.Сватово»...
И первый вопрос: «За что?». За какие заслуги? Или у нас каждый мэр должен быть обязательно почетным гражданином г.Сватово (даже если он этого не заслуживает)? Мы знаем, кто есть почетными гражданами г.Сватово. К примеру, Б. Корлякову (кстати, и мэром не был) присвоено это звание, и это заслужено, так как он очень много сделал для города и района. Ни одной дороги нет в районе, где бы ни ступала нога Б. Корлякова, и не только дороги. Много добрых дел он сделал для Сватово.
И.И. Забурдаев (царство ему небесное) оставил большую память и в городе, и в районе. Это те самые дороги в городе и в районе, село было на подъеме, город работал и развивался. Он требовал работу от мэрии, не говоря о руководителях предприятий.
Есть и другие Почетные граждане города, которые внесли свою добрую лепту в его развитие, как экономическую, так и духовную. И мы должны сказать им спасибо.
Но есть и такой «почетный» гражданин в городе - В.Просин, который и в районе развалил (распродал) все то, что ранее было построено. К примеру, «с лица земли был стерт» такой важный объект для города, как хлебокомбинат. «Ушли в небытие» молокозавод, птицекомбинат, ЗТО и другие, развалил село, устроил «раздаривание» земель.
Вот если все это оценивать по пятибалльной системе (заслуги наших Почетных граждан города), то выше указанным Почетным гражданам, можно ставить плюс двенадцать, а вот последнему - минус двенадцать по настоящей системе.
Так вот как же оценить заслуги рекомендуемого в список Почетных граждан Н.Шерстюка? По той же бальной системе - это ноль. Что в г.Сватово изменилось? Заработал молокозавод - нет (а это обещалось). Открылось новое предприятие (пришли инвесторы) - нет. Наоборот, угробили «Добробут» (жильцам сделали «сервис», с себя сняли ответственность и ношу), увеличилась безработица, цены на рынке (по сравнению с другими городами), тарифы бесконтрольно и неимоверно растут.
В городе - клумбы цветов, побелка бордюр, уборка территорий производится, покраска изгороди на стадионе, завоз песка на кладбище... Так это делается десятилетиями, и при каждом мере делалось. Правда, проложили асфальт к почетному мэрскому и мэрско-секретарскому домам, да и на рынке интриги постоянно устраиваются.
На бумагах о присвоении Почетного гражданина города Шерстюку, которые инициирует инициативная группа, должны быть подписи жителей громады. Но кто входит в инициативную группу, никто из громады не знает. Знаем только, что часть депутатов проголосовали, а остальные, какого мнения?
Вот на все бы эти все вопросы, а также на вопрос о присвоении звания «Почетного гражданина города» ответить бы в горсоветовской газете, но нет, горсоветовский редактор в своей газете об этом ни гу-гу - тайна! Но этого редактора мы все хорошо знаем... Он тоже, наверное, готовится скоро получить звание почетного гражданина города Сватово за неразглашение тайн городской власти.
Конечно, подписи под «воззванием о присвоении» собирались, но каким способом, и в каких местах! По предприятиям - хочешь работать - подписывай. Практика старая, но хорошо проверенная. В больницу приходит больной - подпишите. Конечно, надо подписывать, а то вдруг установят не тот диагноз, а может, и совсем не примут. Одной больной предложили - подпишите, мол, он (мер) вам же ничего не сделал? Да. Он ничего не сделал - за то и подпишу! Что тут можно сказать - нет слов. Все эти действия - это исторические подтверждения, что Николай Емельянович собирается уйти в отставку, а поэтому, смотри - какие-то льготы, а там и уважение останутся. Вот только за что? Да и уважение - категория моральная. Его нужно заслужить.

Василий Цикало,
г. Сватово.

Обсудить статью в форуме