Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Болючий спомин

Я не знаю, чи будете вважати це твором на конкурс до 65-річчя Перемоги, чи ні, але вважаю своїм обов’язком розповісти молодшому поколінню про трагедію, яка розігралася у Верхній Дуванці взимку 1943 року. І якщо хтось із молодих людей скаже відомі слова: ”Я радий, що не бачив лихоліття”, буду вважати, що я свій обов’язок перед світлою пам’яттю загиблих земляків виконала.
Коли тобі вже понад ... років, то пам’ять все частіше відсилає в роки дитинства та юності. А моє дитинство припало якраз на грізні воєнні роки, тому й у пам’яті живуть спогади саме про ці події.
Жили ми сім’єю з п’яти чоловік на краю села. Там же переживали і чорні дні окупації, раділи, зачувши близький грім артилерійських канонад: кінець буде нашому підневільному життю. Та, разом з тим, у дорослих виникала тривожна думка, де пересидіти бій, щоб не потрапити ні під свої, ні під ворожі снаряди. В тому, що бій буде жорстокий, ніхто не сумнівався, бо поруч був дуже важливий залізничний вузол: станція Куп’янськ-Вузлова.
Чомусь пам’ять послужливо малює таку картину. Зимовий день, сильний вітер, чути далеко, як скрипить сніг під чиїмись кроками. Це до хати зайшов Пономарьов Олександр Митрофанович, родич і сусід. Завжди такий веселий та балакучий, він був сьогодні чомусь дуже зажуреним та заклопотаним. Як з’ясувалось пізніше з розмови дорослих, його теж мучила думка, де пересидіти лихоліття. Дорослі радились, а ми краєм вуха прислухались.
— Ти знаєш, брате, будь вдома. Біля хати маєте невеликий погрібець, хай там твоя Федора тебе й замаскує, — сказала Варвара Герасимівна.
— І то правда, — додає моя бабуся, — а там, як прийдуть наші, то й подасися у військо. Чуєш, уже близько гримить.
— Та й я б такий, тільки от хлопці-трактористи кличуть до гурту. Ото й розгубився, що його робити.
— Дивись, Сашко, тобі видніше. Та, мабуть, краще бути вдома. Та й нам, жіноцтву, надійніше, коли близько чоловік є, — це вже мама додає.
— Ну, що ж, спасибі за пораду, піду ще перекинусь словом з мамою та Федорою, а вже потім вирішу остаточно.
Після цих слів дядько Сашко покинув нашу оселю, а ми всі чомусь засмутились, мабуть, щось підказувало, що бачили його востаннє. Та, як виявилось, не тільки в нашій хаті була така розмова, а в багатьох сім’ях рідні щось радили чоловікам, але остаточне рішення було за ними. Ото й зібралися всі на Собачівці в найбільшому погребі. Здавалось їм, що так буде найнебезпечніше...
Та тільки здавалося. Бо, на біду, німці виявили загиблих двох своїх вояків і кинулися по дворах шукати партизан. Коли в одному схові знайшли стільки чоловіків, то одразу їх назвали партизанами і годі було переконати, що це не так. Виволікши всіх під хату, вони відкрили по них вогонь. А потім всіх облили гасом і підпалили. Поранені чоловіки намагалися врятуватися, та їх наздоганяли кулі. З села бігли жінки рятувати своїх рідних та фашисти нікого не пустили. Лише з вогню вирвався наймолодший, Іван Болховецький, і німці чомусь його пропустили. Хлопець відразу потрапив до турботливих жіночих рук, які погасили на ньому одяг, відвели в хату, напоїли водою. А він все шепотів: „Мамо, там Микола і дядько Ігнат, вони просили водички”.
На цьому звірства фашистів не скінчилися, по дорозі в село вони схопили юнака Володимира Болховецького і потягли його до школи. Біля школи застрелили вчителя-інваліда Пітюкова, котрий поспішав до своєї родини. Володі в школі влаштували допит, вимагаючи назвати партизан. Юнак мовчав, а фашисти почали здирати з його тіла паси шкіри, а один недолюдок вирізав на його спині п’ятикутну зірку. На цю екзекуцію нагодилася мати Лукія Андріївна з подругою Тетяною Миколаївною Локтенко. Жінки просили за юнака, пояснювали, що він не партизан, але їх ніхто не слухав, і знущання тривало. Серце материнське розірвалося, і Лукія впала поряд із сином. Для Тетяни ж фашисти „знайшли” кулю, яка й обірвала її життя.
Після цієї кривавої розправи фашисти подалися до приміщення церковної школи, де перебували підлітки з навколишніх сіл, котрих сюди зігнали ніби-то для робіт по ремонту дороги. Швидкі на розправу нелюди розстріляли цих майже дітей, наносили очерету, облили гасом і підпалили.
А через декілька днів в село ввірвалися наші дорогі визволителі. Жінки падали на груди солдатів і виплакували свій гіркий біль. А потім кинулися до згарища і руками розбирали та складали дорогі останки. Були похорони. Був військовий салют, сльози і клятва помститися за невинно загиблих людей. Тоді під хатою в тому пекельному вогнищі загинули ті, хто мав наймирнішу в світі професію, — хлібороби. Серед них: голова колгоспу Минайленко Ігнат Митрофанович і трактористи Пономарьов Олександр Митрофанович, Соболь Олексій Іванович, Болховецький Микола Васильович, Дьомін Дмитро Захарович, Бондаренко Михайло Федорович, Костенко Кирило Антонович, а в приміщенні школи були замучені Болховецький Володимир, його мати Лукія Андріївна, Локтенко Тетяна Миколаївна та вчитель Пітюков. Знайшли трупи загиблих і в церковній школі.
Немало літ проминуло з того часу. Вже давно посивіли діти, чиї батьки загинули, вже виросло не одне покоління дуванчан, але пам’ять людська зберігає світлі образи тих, кого по-звірячому замучили фашисти взимку 1943 року. В пам’яті людській вічно житиме той болючий спомин.

Валентина ЯНГОЛЕНКО, ветеран праці.

Обсудить статью в форуме



Вмілий організатор, чуйна людина

Люди – як ріки, життя їхнє з’являється несподівано, з маленького струмочка десь на теренах Всесвіту, поступово наповнюючись життєдайною силою й енергією великих і малих річок, аж поки – повноводне і величне – не розливається поряд з іншими стрімкими водами у безмежжі життєвого простору… Таким яскравим, величним, бурхливим, сповненим наполегливою, натхненною працею в ім’я людей є життя Олександра Федоровича Данильченка – Педагога, Професіонала, Людини, чиї досягнення високо поціновані державою і, що надзвичайно важливо, земляками-сватівчанами, в колі яких пройшли майже всі з 60-ти ювілейних років. Запитайте у будь-кого у районі, хто такий О.Ф. Данильченко, і ви завжди отримаєте відповідь, бо його знають усі. В першу чергу, як колишнього завідуючого районного відділу освіти, бо за час перебування ювіляра на цій надзвичайно відповідальній посаді будувалися школи, житло вчителям в селах, «вчительський» будинок у місті; а якщо говорити про матеріально-технічну базу шкіл, то сьогодні ми, в основному, маємо те, що було придбано за часів перебування Данильченка на посаді заврайвно…
Його знає кожен вчитель, і він знає кожного не просто в обличчя, а й пам’ятає ім’я та по батькові. Він – принциповий і вимогливий, не проходить мимо людського болю, нещастя, намагається дієво і по суті втрутитися в ситуацію, бо добре пам’ятає, що чужого горя не буває. Де б не працював Олександр Федорович: чи на посаді заступника голови райдержадміністрації, чи на посаді директора СПТУ-114, чи на посаді начальника відділу у справах дітей – усюди вносить у справу, яку виконує, новий творчий стрижень, насотовує її радістю спілкування з людьми, наповнює добрими справами і суто чоловічими порядними і принциповими вчинками. Вмілий організатор, вправний керівник, філософ у високому розумінні цього слова, добра і чуйна людина – все це про О.Ф. Данильченка. І хоч, як кажуть, «літа на зиму повернули», ми, вітаючи ювіляра із 60-річчям, зичимо йому доброго здоров’я, гарного настрою, оптимізму і нових сподівань, сили духу, щоб кожен день приносив Вам, Олександре Федоровичу, яскраві зустрічі, розуміння рідних і близьких людей, посмішки дітей, які в змозі лікувати хвороби, піднімати настрій, дарувати наснагу і жагу до життя. Зі святом! Хай Вам щастить!

З любов’ю, повагою і вдячністю – освітяни Сватівщини.

Обсудить статью в форуме



Хорошая компания в нашей телерадиокомпании

По понедельникам и субботам многие сватовчане с интересом и радостью смотрят по программе «ЛОТ» передачи Сватовской телерадиокомпании. Эти передачи – о нашей жизни, о событиях, происходящих в районе, и поэтому они притягивают к экранам земляков, привлекают узнаваемостью лиц, мест событий, интересно построенными сюжетами, доверительностью и правдивостью текстов, дополняемых удачными видеосъемками.
Надо сказать, что хотя биография у нашего телевидения не такая и большая, его работники показывают себя весьма умелыми и знающими дело журналистами. При общении с коллегами из других городов области и областного центра не раз приходилось слышать добрые отзывы о работе сватовских теле- и радиожурналистов, и эти отзывы вполне обоснованны.
Коллектив Сватовской телерадиокомпании — небольшой. Возглавляет его Алексей Хомутов, человек творческий, работящий, думающий. Именно он определяет и стратегию, и тактику работы журналистов. Часто-густо видят и слышат сватовчане журналистские работы Павла Куща, который является редактором радио. Большим знатоком всевозможных технических «прибамбасов» зарекомендовал себя главный инженер компании Владимир Палянычко.
Качество передач во многом зависит и от наработанного «материала», от «ассортимента» съемок, видов и ракурсов, которые удастся снять с помощью телекамеры. Всем этим непосредственно занимается старший оператор Алексей Ирха.
В дождь и снег, в жару и холода оперативно доставляет журналистов в необходимые места водитель Николай Бондарев. Со знанием дела выполняют трудовые задания бухгалтер Елена Кашура, техработница Людмила Матвеева.
Сейчас жизнь без телевидения, без радио просто невозможно представить. Благодаря им узнаем мы новости повседневной жизни, они информируют, воспитывают, дают знания. Этому благородному делу добросовестно служат и сватовские теле- и радиожурналисты, встречающие в эти дни профессиональный праздник.

Кор. «НС».

Обсудить статью в форуме



Почем опий для народа?

Раскрыта деятельность преступной группы по производству и сбыту наркотиков
Около месяца тому в районное управление МВД поступила оперативная информация о хранении и сбыте наркотических средств — опия (изготавливается из мака) и марихуаны (изготавливается из конопли), при этом сырье для производства завозится из других мест. Почему именно в Сватово? Вероятней всего из-за географической скромности нашего городка — небольшой, сравнительно спокойный. В райцентре сырье после доставки перерабатывалось и после этого наркотики сбывались для продажи в Харькове. Это «наркотическое» дело и вели харьковские работники милиции при тесном взаимодействии с коллегами-сватовчанами, которые осуществляли оперативное сопровождение — вели наблюдение и осуществляли контроль за действиями подозреваемых лиц.
Представители Киевского районного отдела Харьковского управления по борьбе с незаконным оборотом наркотиков задержали граждан (в Харькове и Сватово), которые сбывали смертоносную продукцию. Задержанные граждане (харьковчанин и сватовчанин) — примерно 30-летнего возраста мужчины, оба ранее судимые. Надо заметить, что при всей «грязности» и преступности наркотических оборотов, дело это для тех, кто им занимается, весьма прибыльное. Так, литр опия стоит около 30 тысяч гривен, а стакан марихуаны (в зависимости от сезона и качества) — от 150 до 500 гривен.
После поступления соответствующей информации от коллег, сватовские милиционеры, проведя необходимую работу, предоставили нужные данные на лиц, которые уже были ранее уличены в сбыте наркотиков. Работники Сватовского РО УМВС, как было сказано, осуществляли и оперативное сопровождение. Было установлено, что в Сватово поставлена партия маковой соломки для ее «обработки» на месте. И буквально на днях, получив соответствующую санкцию, милиционеры провели 6 обысков. Было задержано еще два гражданина, у которых найдено более 2 литров опия и более 2 килограмм маковой соломки — всего на сумму около 80 тысяч гривен.
По словам заместителя начальника сектора уголовного розыска райотдела милиции Ю. Рубана в проведении оперативных действий было задействовано 8 милиционеров из Харькова и 12 наших земляков-сватовчан. Работа наших сватовских милиционеров находилась под постоянным контролем первого заместителя начальника РО УВМС Е. Курячего и начальника РО УВМС А. Шадлера. Что касается представителей районной милиции, то это были работники сектора уголовного розыска. Арестованные (все они ранее судимые) сейчас находятся в Харькове. Уголовные дела относительно правонарушителей-сватовчан будут возбуждаться Сватовским судом. Что им «светит»? Сбытчикам наркотиков — от 5 до 10 лет лишения свободы с конфискацией имущества, тем, кто приобретал продукцию и хранил, — от 2 до 5 лет лишения свободы.

Кор. «НС».

Обсудить статью в форуме