Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



І попрацювали, і відпочили

8 років поспіль діє виїзний загін старшокласників Сватівського району, який працює у сільгосппідприємствах АР Крим. Учасники загону мають змогу не лише працювати, а й відпочивати, знайомитися з красою пам’ятників Криму, оздоровлюватися. За цей час 7 разів за підсумками обласного конкурсу на краще трудове об’єднання молоді загін займав призові місця.
У 2008 році районний виїзний загін старшокласників почав формуватися з березня. До його складу увійшов 21 учень 10-11 класів Сватівських ЗОШ №2, №6, №8, гімназії ім. В. Сосюри, Куземівської ЗОШ. 28 червня загін старшокласників виїхав до Бахчисарайського району АР Крим, де до 26 липня учасники загону працювали, відпочивали, вчилися жити самостійним життям.
Вже 5-й рік учасники загону співпрацюють з агрофірмою „Крим” Бахчисарайського району. Між нами склалися добрі, щирі стосунки. Оскільки проблем з виконанням норм та поведінкою учнів у нас не виникало, то і з боку керівництва агрофірми ми бачили сприяння в усьому. Для нас були створені найкращі умови як проживання (туристичний комплекс агрофірми у с. Берегове), так і праці. Сприймаючи учасників загону як своїх рідних дітей, всі оточуючі (починаючи від бригадира, водіїв і закінчуючи працівниками турбази, їдальні) намагалися створити умови, за яких у дітей від перебування в Криму залишилися б лише добрі спогади.
Для нас були створені чудові умови: кімнати для проживання на 3-4 особи, прекрасна їдальня, діяв гарячий душ, поруч — море, ставок, безкоштовна дискотека. І навіть те, що на роботу нас возили за 30 км від міста дислокації (а це чималі витрати для господарства), не зупинило керівництво в його добрих намірах.
Харчування, як і для всіх працівників агрофірми, було пільговим — 6 грн. в день, а таке ж харчування відпочиваючим коштувало 40 грн. в день. То можна лише дивуватися і, звичайно ж, дякувати щиросердним господарям. Тому не дивно, що і ми намагалися якомога краще працювати, принести найбільше користі своїм перебуванням в господарстві.
Перший тиждень (для „розгону”) працювали в садку на зачистці черешні.
Зібравши 1 тонну 320 кг (невідомо скільки з’ївши), перейшли до збирання найсмачнішого фрукту півдня — персиків. Лише за 2 дні нами було зібрано 1 т 650 кг. А після цього настала черга виноградників: підв’язували і звільняли їх від дикої порослі. Як підсумок роботи — 42640 кущів підв’язаного і 48264 звільненого від хащів елітного винограду.
Відтепер, коли сватівчани ласуватимуть соками „Сандора” (з додаванням черешні чи персику), коли на святкових столах з’явиться „Совіньон”, „Ркацителі”, „Аліготе”, виготовлені в Бахчисараї, знайте, що до їх виготовлення приклали свої напрацьовані руки бійці виїзного загону старшокласників. Заробітна плата загону склала 5796 грн., за вирахуванням харчування (3696 грн. за 29 днів) залишок отримали на руки. І тут керівництво господарства пішло нам назустріч. Кожен учасник загону отримав не лише листи подяки від агрофірми, а й премію у розмірі прибуткового податку. За результатами „кримського” місяця кращим бійцем загону став Василь Луньов (Куземівська ЗОШ).
Перебування в Криму не зводилося лише до роботи. Ми організовували для себе „маленькі свята”. Так, весело і цікаво пройшли „день навпаки”, „чоловічий” та „жіночий” дні, Купальське свято. Відбулася і традиційна подорож до ханського палацу та до древнього міста на Чуфут-Кале.
Майже з першого дня перебування в Береговому ми зустріли нових друзів (до речі, до сьогоднішнього дня спілкування з ними продовжується, правда тепер — в телефонному режимі).
В 2008 році виповнюється 12 років діяльності молодіжних трудових об’єднань Луганщини, і часткою великої трудзагонівської родини останні 8 років є виїзний загін старшокласників Сватівського району.

Ірина ЧЕРНІЄВСЬКА,
командир Сватівського ВЗС.

Обсудить статью в форуме



Гірка самотність у душі

Наше життя — це чергування чорно-білих смуг. Іноді, коли крокуєш по вулиці, подивишся навкруги — і по виразу обличчя перехожого відразу розумієш стан його душі.
Я думала, що немає людей, яких не турбувало б майбутнє наших дітей, але дуже помилялась. Можливо, це на перший погляд жорстоко, але на сьогоднішній день наші діти поділяються на декілька категорій: одні — кохані і люблячі дітки у своїх батьків, інші — діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, які живуть у родинах бабусь та дідусів чи дядьків з тітками, тому що матері зловживають спиртними напоями і забули про своїх дітей, а батьки перебувають у місцях позбавлення волі чи померли. Є й безпритульні діти, які самі собі господарі. А буває так, що ще при народженні беззахисні створіння та крихітки стають не потрібними своїм батькам, від них відмовляються ще у пологовому будинку, а що далі? Далі — будинок маляти, інтернат...


Можна наводити безліч прикладів. Ці приклади і долі дітей зовсім різні. Але перед всіма постає питання — що надалі чекає на них, і яке місце вони знайдуть у майбутньому житті?
Уявіть собі ситуацію: темно, дує холодний вітер. На душі самотньо. Хочеться плакати, відчути родинне тепло, материнську любов та турботу. Але ти знаєш, що в тебе є рідні, та їм ти не потрібен, або вони настільки завдали тобі болю, що ти й сам не бажаєш їх бачити...
Уявили? Ось такий стан душі у більшості дітей, які виховуються в інтернатних закладах, їх життя — це жалість оточуючих, мрія про краще майбутнє, гірка самотність у душі. Звичайно, наша держава піклується про таких дітей: надає їм їжу, одяг, навчальні предмети, але є проблеми. Діти, які виховувались в таких закладах, соціально не адаптовані, легко піддаються сторонньому впливу. Дуже довго не можуть звикнути до звичайних буденних дрібниць, знайомих з дитинства кожній дитині, яка виховувалась у родині: користування ванною, вміння приготувати собі їжу, прибрати за собою, придбати речі у магазині тощо. Проблем дуже багато, але нічого такого немає, що могло б замінити материнську ласку та любов.
Одного весняного ранку ми отримали пошту, а в ній лист про те, що «звільняється» неповнолітній Микола. Тому, коли хлопець «звільнився» та прийшов до нашого центру, ми мали приблизне уявлення про нього і вже, навіть, у думках склали план наступної допомоги йому. І от настав той день, коли Микола завітав до нас. На вигляд це була ще зовсім дитина. Сімнадцятирічний юнак, який не йшов спочатку з нами на контакт і зовсім не розумів, навіщо він прийшов до нашого кабінету, і що від нього хочуть.
При першій зустрічі із соціальними працівниками виявив себе як людина неврівноважена, нестримана в розмові, самовпевнена, але не агресивна. Микола проживав у м. Ровеньки разом з матір’ю, яка не приділяла уваги синові, а потім і зовсім відмовилась від нього. Батька хлопець не знав. Має брата та сестру, з якими він не спілкувався і не спілкується до сьогоднішнього дня.
Хлопець займався бродяжництвом, навчання зовсім запустив. Після того, як мати відмовилась від нього, Микола став сам собі господарем. Через деякий час потрапив під вплив підлітків, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності. Все це стало причиною скоєння Миколою злочину. Після цього він був засуджений та направлений до школи соціальної реабілітації.
Вихованець був з великими прогалинами у навчанні, погано знав таблицю множення, погано читав, не міг сформулювати та висловити власну думку, не мав навичок самообслуговування, погано володів навичками особистої гігієни, не знав загальноприйнятих правил та ін.
В умовах школи соцреабілітації, під постійним наглядом та контролем вихователів і вчителів Микола почав краще вчитися, активно працювати на уроках та годинах самопідготовки. У нього з’явилось бажання ліквідувати прогалини у навчанні. Час минав, і вихователі думали, що хлопець змінився, але знову він потрапив під вплив підлітків і за скоєне опинився тепер уже у виховній колонії.
Під час перебування у колонії Микола показав свій нестійкий характер, міг збрехати, створити конфліктну ситуацію, у якій обов’язково заплутувався. Після звільнення з виховної колонії цей хлопець потрапив до нас. Ми провели з ним розмови, визначили, як саме потрібно поводитися з ним надалі. Почали разом працювати над недоліками у характері, вдосконалюючи його у позитивному напрямку. Нам вдалося знайти той підхід до хлопця, який допоміг нам співпрацювати разом. Працівникам центру пощастило в тому, що Микола самокритичний до себе, робить самоаналіз своїх дій, важко переживає скоєне.
Працівники центру допомогли хлопцеві в оформленні паспорту та ідентифікаційного коду, влаштуватися на навчання до ПТУ. Допомагали працевлаштуватися, але Микола не довго працював, бо фізично працювати не любить. Допомогли переоформити пенсію з виховної колонії на ПТУ, оформити документи на отримання одноразової допомоги для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 18-річчя. Посприяли у наданні речової допомоги з товариства Червоного Хреста. Допомогли пройти медичний огляд для військкомату.
На даний момент у працівників центру з хлопцем дружні відносини. Іноді все ж таки з’являються прояви його складного характеру у відносинах з вихователями ПТУ, але соціальні працівники постійно працюють з Миколою над недоліками у його характері і вчать прислухатися до порад та рекомендацій дорослих.

Ірина ВАСИЛЬЄВА,
головний спеціаліст з питань опіки, піклування та усиновлення служби у справах дітей.

Обсудить статью в форуме



«Сердце млеет, гадалке внимая,
И на всех перекрёстках земли,
Выражения лиц не меняя,
Благородные лгут короли…»

Многочисленные исторические исследования доказывают, что предсказатели существовали уже задолго до рождества Христова
В былые времена при каждом уважающем себя царском или королевском дворе имелся человек, который предсказывал будущее не столько государству, сколько его правителю. Иметь собственного прорицателя считалось не только правилом хорошего тона, но и своеобразным атрибутом безграничной государевой власти. Нострадамус, Касандра, Иполитий… Имена этих предвещателей судьбы человека в отдельности и человечества в целом известны многим. До сих пор ученые бьются над расшифровками предсказаний великого Нострадамуса, который предрек немало событий мирового значения на сотни лет вперед, в далекое для самого предсказателя будущее. Конечно, можно спорить с тем, верны ли толкования современных ученых, так ли они поняли то, что хотел сказать в своих посланиях прорицатель, но это, как говорится, не нашего ума дело.
Но были и другие времена. Времена, когда всякого рода гадалок считали ведьмами и сжигали их на кострах. А вот среди современных вещевателей, пожалуй, самой знаменитой можно назвать Вангу, к которой со своим желанием узнать, что их ожидает в будущем, обращались не только простые смертные, а и известные во всем мире политики, кинозвезды, разные представители шоу-бизнеса.
Свои ванги нынче же есть в каждом селе, в каждой деревушке. Причем предсказывают они судьбу не хуже Нострадамуса (в том смысле, как нам кажется, что в их предсказаниях полно невнятно-непонятных фактов, причем они предполагают уйму самых разнообразных расшифровок). В Сватово и Сватовском районе своих ванг тоже хватает…


Живет в нашем городке дед Миша, который известен землякам как знатный целитель и предсказатель. Деду Мише в этом году исполнилось 76 лет, но, нужно сказать, больше 50-ти ему не дашь — так хорошо он выглядит. Во времена своей молодости работал он трактористом. О целительстве или гаданиях и думать не думал. А в 70 лет, как говорит сам старик, на него пал дар Божий — он заметил, что появились в нем какие-то чудотворные силы. А выявил эти силы дед Миша совершенно случайно.
Пришел к нему в гости как-то друг Семен Потапович. Стал жаловаться немолодой уже товарищ на боли в спине: мол, радикулит, наверное, мучит. Дед Миша положил руку на спину другу и молвил: «А нам, Сеня, в нашем возрасте только радикулит и помогает ощущать себя живыми!» Говоря это, дед Миша почувствовал, что от спины Семена Потаповича в его руку как будто ток какой-то бежит. Другу сразу стало легче, а вот рука деда Миши заболела так, что сил не было терпеть. Задумался старик об этом явлении. Стал спрашивать-расспрашивать людей. Читать разные книги соответствующего характера, дабы узнать, что и как ему теперь делать.
Раскрывать секретов целительства дед Миша не захотел. Говорит, что «об этом людям поведывать негоже». Сказал только, что теперь он, перенимая на себя чужую боль, умеет ее изгнать из своего тела так, чтобы не навредить себе.
— Казалось бы, должен я начать чахнуть оттого, что у других болезни на себя забираю, — размышляет целитель. — А только вот молодею я день ото дня, а не чахну. Видно, такова уж воля Божья.
Лечить нас мы не просили, поэтому об эффективности целительства деда Миши говорить не можем. Но «пациенты» знахаря утверждают, что в больницу к докторам они уже не обращаются — со всеми их болезнями старик борется.
Что же касается гадания… Этот дар, как рассказывает прорицатель, передался ему по наследству.
— Все женщины в нашей семье владели даром предсказания: и мать моя, и бабка, и прабабка, и прапрапрапра…бабка, — повествует старик. — А я вот — единственный мужчина в роду, который унаследовал этот дар. Так случилось, видимо, потому, что у матери моей только сыновья были, из которых только я один живой и остался. Как и дар целительства, дар прорицания пришел ко мне внезапно, уже в преклонном возрасте. Дед Миша утверждает, что женщины-гадалки его семьи узнавали о своем необычном даре тоже, как и он сам, по достижении ими 60-летнего возраста.
Как же, собственно, дед Миша гадает, спросите вы? Ведь способов гадания, как известно, много. Отвечаем: дед Миша гадает, пристально всматриваясь в ваши глаза. Говорит, что в глазах — зеркале души человека — он видит все: и то, что было, и то, что будет, и то, что есть сейчас. «Клиенты» провидца уверяют, что он говорит только правду.
— Не было еще жалоб от людей на мои предсказания, — рассказывает дед Миша. — Может, конечно, и ошибался в чем-то, но об этом не знаю. Не говорили люди. Хотя каждого, кто ко мне приходит, прошу, чтобы потом рассказывал мне о том, что из моих предсказаний сбылось, а что — нет. Молчат — значит, все правда, наверное.
Не хотим расстраивать предсказателя, но ведь то, что люди, посетив его, потом не стремятся рассказать о том, правдивы ли были его предсказания, можно расценивать и как тот факт, что они остались разочарованными. Хотя… все может быть… Против «люди говорят» не попрешь, как молвится. Только вот своим родным дед не гадает. Почему, спрашивается?..
Самый интересный вопрос для большинства, наверное, заключается в следующем: а сколько же стоит гадательный сеанс у деда Миши? «Такса» у предсказателя — денежная, но не постоянная (меняется в зависимости от того, как меняются «цены на жизнь»). Сейчас, к примеру, чтобы попасть к деду Мише на «сеанс», нужно иметь в кармане 20 гривен.
— А что в этом такого? — спрашивает предсказатель. — Мне же ведь тоже как-то жить надо? Хочешь знать, что тебя ждет впереди, — плати. Я же за исцеление денег не беру. Даст что-нибудь мой пациент — хорошо, а не даст — еще лучше.
— А часто ли бывало так, что не платили за исцеление? — интересуемся у деда Миши.
— Я уж и не помню. Знаете, сколько людей через мои руки прошло!.. Разве ж всех упомнишь, а уж тем более то, кто чем расплачивался?
К слову сказать, за исцеление дед Миша получает куда большие деньги, чем за гадание. Правда, эту информацию (которую, кстати, нам предоставили «клиенты» старика) целитель-предсказатель не подтвердил. Но вобщем можно сделать простой вывод: гадание — тоже бизнес.

Александра НИКИТИНА.
P.S.
Дед Миша, быть может, является единственным «гадалом» в нашем крае, поскольку в основном «ремеслом предвещательства» занимаются женщины (в миру же их называют бабками). Гадают по руке, на кофейной гуще, на картах. Интереса ради отметим, что в тот же день, когда мы нанесли визит деду Мише, мы побывали и у двух других представительниц «предсказательной профессии».
Все трое (и мужик, и обе бабки) нам гадали, причем (что немаловажно) бесплатно(!). Много говорить не будем, скажем лишь, что шли к гадалкам с полной уверенностью в том, что у нас все хорошо, а оказалось — все из рук вон плохо (причем везде: и на работе, и дома, и со здоровьем).
Но самое «замечательное» во всей этой истории даже не это. Дело в том, что ни одно предсказание не совпадало с предыдущим. Как будто мало того, что в прошлом и настоящем запутались гадалки, так еще и на будущее предсказали разное. И как им после этого верить? Сдается нам, что примерно тот же эффект можно получить и самостоятельно, купив в магазине специальные гадальные карты и проведя «обряд гадания» по инструкции.

ОТ РЕДАКЦИИ. Имя героя публикации изменено по его желанию.

Обсудить статью в форуме



Час розкидати каміння
і час його збирати

В черговий раз впевнююсь, що все в житті повертається людині бумерангом. Робиш людям погане — воно тобі повернеться. Робиш добре — і тобі буде добре.
В житті мені доводилось зустрічати свого Вову Плясова. Жив він у одному з районних центрів. Було це понад двадцять років тому, коли такий собі Вова Плясов був велике цабе в районі, тоді чужі долі для нього були так — дрібниці. Він міг розпоряджатись ними, як йому заманеться: міг ламати, знищувати. І страждала від цього не одна людина, а вся її родина, друзі, рідні. Він не замислювався, що є маленькі діти, старенькі батьки.
Одного разу у Вови, мабуть, був поганий настрій. Об’єктом, на кому можна було „відірватись”, стала жінка, працьовита, розумна, цілеспрямована. Батьки її були порядні люди, а тому бідні. Так що ще маленькою дівчинкою вона взнала, що таке голод і злидні. І виживати в цьому світі, де виживає сильніший, їй було нелегко. Та всього в житті вона досягала сама: не було в неї ні знатного татуся, ні високопоставленого коханця, ні впливових друзів-знайомих. Було тільки велике бажання, щоб її дитина не голодувала, як в дитинстві вона сама, щоб не знали нужди її старенькі батьки та бабуся, а також родина брата, яку теж треба було підтримувати. І, взагалі, вона допомагала всім, хто потребував допомоги, ніколи не відмовляла в проханнях людям, хто б у її двері не постукав, — не мало значення, чи добрий знайомий, чи жебрак — допомагала всім.
Ось про неї Плясов і захотів написати в одному з підвладних видань. Звичайно ж, хвалебні матеріали він писав про людей йому угідних, про своїх товаришів, кумів, сватів. А про тих, кого йому хотілося принизити, підкорити, показати, хто хазяїн життя, він писав бридку брехню, умів факти підробити, перекрутити, на свій смак прикрасити. І перечити йому ніхто не мав права. Отак він зробив і в цьому випадку. Написав, підібрав красивий заголовок. І пішло видання “в життя”. Про наслідки він не думав, не царська це справа — думати про інших. От як з багном людей змішувати — це, будь ласка.
Те, що в жінки була донька-школярка і як після виходу цього “шедевру” їй ходити до сільської школи — кого цікавило?.. Дівчинці пощастило — завуч школи, де вона навчалась, була розумною і мудрою людиною. Велике спасибі, бо завдяки їй, перестали тикати в дитяче обличчя бридку публікацію, і позакривали свої брудні роти шкільні „умаки”, в яких матері були п’яницями, але виходить, що для Плясова вони були кращі, ніж мама, яка завжди піклувалась про свою доньку.
І як далі було жити в цьому самому селі стареньким батькам жінки, теж Плясова не хвилювало...
Але час розставляє все по своїх місцях. І я думаю, що мої дитячі сльози вилились йому сповна і сльози приниження моїх стареньких дідуся з бабусею. Хотілося б спитати: „Чим же я (на той час 10-річна дівчинка) тобі завинила, Вова Плясов?” Та й, мабуть, не одна я така була — без вини винною... Давно вже немає на цьому світі моєї любої матусі, але світла пам’ять про неї завжди буде жити в моєму серці і в серцях ще багатьох людей, які знали і поважали її за людяність, доброту, співчутливість, і ніякі брудні писаки не заплямували її добре ім’я.
А таким собі плясовим хочеться сказати, що Бог на світі є, і за кожне зло він карає і не раз. Ні, я тебе вже простила, Вова Плясов. Біль і образа вщухли. Та тільки чомусь, коли проходжу мимо і бачу твій хтивий погляд, не можу в душі загасити почуття огиди і зневаги.

Н. ФЕНЬ.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22