Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



Батьківські тепло та увага дорожчі за аліменти, але...

Утримання дітей, до досягнення ними повноліття, є одним із головних обов'язків батьків (стаття 180 Сімейного кодексу України). Розлучення батьків або навіть позбавлення кого-небудь з них батьківських прав, не позбавляє їх обов'язку утримувати неповнолітніх дітей.
На виконанні у відділі державної виконавчої служби Сватівського районного управління юстиції перебувають понад 700 судових рішень щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Одним із найбільш проблемних питань на сьогоднішній день є розмір виплачуваних аліментів. Так, згідно до положень Сімейного кодексу України розмір аліментів встановлюється судом у твердій грошовій сумі або в частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Якщо до стягнення аліментів у твердій грошовій сумі питань не повинно виникати (яка сума аліментів встановлена судом така і підлягає стягненню), то щодо стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів виникає декілька питань як у платника, так і у одержувача аліментів. Зокрема, вказаних осіб одночасно цікавить яку суму аліментів повинен сплачувати платник, якщо він ніде не працює, хто у такому випадку і в залежності від якого розміру доходів нараховує аліменти?
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж ЗО відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 Сімейного кодексу України. Відразу наведу встанов-лені статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розміри прожиткового мінімуму на одну дитину в розра-хунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень (30% - 157,80 грн.), з 1 квітня - 538 гривень (30%- 161,40 грн), з 1 липня - 540 гривень (30%-162грн.), зі жовтня - 557 гривень (30% -167,10грн.); дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні (30%-198,90 грн.), з 1 квітня - 678 гривень (30% - 203,40 грн.), з 1 липня - 680 гривень (30% - 204 грн.), з 1 жовтня -701 гривня (30%-210,30 грн.);
Згідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», сума аліментів, нарахована державним виконавцем, може бути оскаржена платником чи одержувачем аліментів до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, чи до суду. Крім того, вказані особи мають право звернутись до суду із заявою про зміну розміру аліментів.
Статтею 184 Сімейного кодексу України передбачено наступне: якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру (ЗО відсотків про-житкового мінімуму для дитини відповідного віку), то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і ЗО відсотками прожитко-вого мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно зі статтею 188 Сімейного кодексу України батьки можуть бути звільненні від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів. Відповідно до ст. 192 розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи за заявою батьків, уповноваженого територіальної громади, юридичної особи, на утриманні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки та піклування.

Л. Ліченко,
державний виконавець відділу державної виконавчої служби
Сватівського районного управління юстиції.


Обсудить статью в форуме



Як зраджують своїх дітей...

В судовій практиці доводиться розбиратися у різних справах. Часто за рядками судових паперів - нелегкі людські долі, справжнє плетиво обставин, трагічних вчинків. Визначати міру покарання завжди нелегко, а коли мова йде про долю дітей, то - просто болить душа. Приміром, справи про позбавлення батьківських прав. Фактично ці судові розгляди вирішують долю людей дорослих, але напряму торкаються і майбутньої долі неповнолітніх дітей. На жаль, останніми роками процес позбавлення батьківства в районі набув широкого розмаху. Ось такі цифри: у 2003 році судом позбавлено батьківських прав 17 осіб, в 2004 - 19, в 2005 - 24, в 2006- 40, в 2007 - 59 сватівчан. За перший квартал поточного року маємо таких справ уже 23. Якщо такими темпами процес триватиме, то до кінця року будемо мати до сотні позбавлених батьківства.
Про що свідчать такі цифри? Безумовно, про занепад моралі. Адже виховання дитини в традиціях українців завжди вважалося найсвятішим обов'язком. Згадайте історію нашого народу. Навіть у найскрутніші часи, у хвилини найстрашнішої небезпеки батьки не кидали своїх дітей. Нерадивих батьків чекав осуд громадської думки.
Хіба зараз щось змінилося уставленні до таких батьків? Чому ж тоді їх кількість невпинно зростає? І виходить замкнуте коло: аби врятувати дітей, треба їх забрати у батьків, а значить, позбавити тих, хто їх народив, прав батьківства.
Хто вони - ці батьки? Здебільше -п'яниці, нероби, наркомани.
Хтось із них на суді намагається розчулити суддю і представників органів опіки, а декому хочеться, щоб цей процес закінчився швидше, а є такі, що й на суд не з'являються.
Суд - це уже межа, кінець терпінню всіх, хто бачить, як мучаться в подібній родині діти. До того відділ у справах неповнолітніх дітей, громадськість намагаються наставити батьків на шлях істинний. Проводять профілактичні бесіди, підключають до цієї боротьби рідню, проводять рейди-перевірки. І, на жаль, дуже рідко трапляються випадки, коли батьки отямлюються, коли любов до власних нащадків повертається до їхніх душ. Частіше до тих душ - не достукатися і не докричатися до батьківської совісті.
Уявіть тільки: за кожною цифрою випадку позбавлення батьківства стоїть реальна дитина - маленька людина зі своїм світом. Чи зможе вона_ полюбити людей і все, що оточуватиме її, коли підросте і усвідомить, що ЇЇ зрадили найрідніші...
Нерідко мені доводилося розглядати карні справи, де злочинцями ставали саме отакі, зраджені у дитинстві власними батьками...
Трапляється чую від сватівчан слова на захист тих, кого позбавляємо батьківських прав. Мовляв, час зараз нелегкий: безробіття, скрутно економічно молодій родині, у молоді порожнеча в душах через нестабільність економічного і політичного життя. Цікаво, невже легше живеться тим, хто їх захищає? І чи кинули вони своїх дітей? Сумніваюся. І не захищати таких батьків треба, а навпаки суворо запитувати за відмову від виховання дітей. Якщо людина зважується мати дитину, вона має відчувати й усю повноту міри відповідальності за її виховання. А це турбота - і кожної родини, і держави.
Про занепад нашої моралі свідчать й інші цифри з судової практики, зокрема, щодо усиновлення дітей. Поточний рік Президент України оголосив роком усиновлення дітей. На Сватівщині в 2008 році усиновлена аж одна дитина! Правда минулий рік був щедрішим для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Дев'ятеро таких діток знайшли свої родини. В 2006 лише одна родина наших земляків зважилася на такий вчинок, у 2005 році - 7 родин усиновили дітей, а в 2004 і 2003 році по 6 дітей знайшли по-справжньому добрих батьків.
Порівняйте 59 позбавлених батьківської опіки і 1 дитина усиновлена. Як кажуть, коментарі зайві. Слід зазначити, що у році минулому троє дітей були усиновлені не сватівчанами, а іноземцями: з Америки та Італії. Дехто намагався навіть супротивитися усиновленню дітей іноземцями. Мовляв, хто знає навіщо вони туди їх вивозять. Мені випало вести ці судові справи і мушу визнати, що процедура дозволу на такий крок у іноземців набагато суворіша, ніж у нас. Щоб усиновити дитину і американцям^ і італійцям треба було пройти чимало установ, отримати чимало паперів, перш, ніж стати новоспеченими батьками. І це цілком зрозуміло, бо у ряді європейських країн слова «кинуті діти» не мають реального змісту.
У нашій же країні, щоб усиновити дитину, значно простіше пройти всі потрібні процедури, одначе бажаючих, як бачимо, не так багато.
Прекрасно розумію, що одними закликами справу не зрушити з місця, та все ж хочеться сподіватися, що ці рядки змусять задуматися кожного з нас. Не поспішайте сказати, що вашу родину ця проблема не турбує, що це - не про вас. Життя непроста річ і ніхто не знає, як може статися далі. Недарма, мабуть, в народі кажуть: «Чужого горя не буває», а тому протистояти йому треба гуртом.

Віктор Половинка,
заступник голови суду, суддя Сватівського районного суду

Обсудить статью в форуме



«ОДИН РАЗ В ГОД САДЫ ЦВЕТУТ»

Заморозок безжально дмухнув на квітучий сад. Дерева, не чекаючи такої підступності, ніби заклякли. Білий цвіт став восковим. А з першими променями сонця він поступово потьмяніє. Виживе з того цвіту небагато... І хоч це до болю важко усвідомити, але нічого не лишається, як прийняти гірку дійсність...
У Олексія Івановича Борзила - керівника АФ «Гончарівська», якій належить сад у ВАТ «Нижньодуванське», був геть кепський настрій. Цим ранком в саду він побував до сходу сонця, мороз тоді ще тримав у своїх обіймах білоцвіт молодого саду. Боляче було дивитися на абрикоси, які вперше за останні 8 років так рясно квітнули. А горіхи, а яблуні! А молоденький черешневий сад! Було чимало сподівань на нього. Деревця густо усіяні квітами, мали б непогано вродити. До того ж, збирати ягоди була б - одна «прелесть», бо деревця ще не високі. Та після мінус двох градусів, як то кажуть, тепер що Бог пошле.
- Що поробиш: цивілізація рухається вперед, а ми, всі, хто працюємо на землі, ще повністю залежимо від вередливої погоди, - каже О. І. Борзило. -
Сад - то особливо тендітна справа. Керівник стверджує, бо з досвіду знає, що сад плекати надзвичайно важко. Більш того, нижньодуванські сади - це єдине «райське» місце в районі. 154 га землі засаджені різними сортами фруктових дерев, плюс ще полуниця та кущові культури.
Ще з півтора десятка років тому садом могло пишатися мало не кожне господарство району. Розміри садів були, правда, різними, але вітамінної продукції вистачало. І шкільні їдальні, і дитсадки були з фруктами зі своїх садів майже круглий рік.
Та згодом хтось сади просто запустив, махнувши на них рукою. І вони, осиротілі, ще тривалий час щедро плодоносили, так і не зрозумівши, що уже не потрібні людям. А потім поступово байдужіли до життя, дичавіли, заростали бур'яном та молодою поросллю дерев. В деяких господарствах і не церемонилися: пустили під бульдозер ще молодий продуктивний сад, який би міг обдаровувати своїми плодами сватівчан щонайменше з півстоліття...
Чому перестали займатися садівництвом в районі? Як вважає О. І. Борзило, не кожен візьме на себе таку ношу. Справа втому, що садівництво - справа не тільки копітка, а й витратна. Адже більшість видів робіт біля дерев доводиться виконувати вручну. Це і обрізка саду, і боротьба зі шкідниками. Та й збирати ягоди та фрукти доводиться теж дідівським способом. Олексій Іванович каже, що спеціальної техніки для збору дарів садів у нашій країні не виробляється. Ще за часів Радянського Союзу існувала машина для струшування плодів, але щось там не догляділи при ЇЇ конструкції, тому та машина всю душу з дерева витрушувала, інколи навіть з кореня могла зірвати. У 60-70 роках минулого століття така техніка була в колишньому радгоспі «Учбовий».
Зараз у «Нижньодуванському» постійно працює 16 чоловік, а коли приходить пора збору урожаю, число працюючих збільшується до 90. В основному, це - жителі сіл Гончарівка, Хомівка, Преображение та Нижня Дуванка.
- Ми розраховувалися за зібрані яблука відразу «живими грошами», - каже Олексій Іванович, - тому люди йшли на роботу охоче. Причому, було немало ударників, яким вдавалося за день виконати і подвійну норму. Чимало молоді працювало. Норму виконав - уже не треба просити у батьків копійку на дискотеку.
В минулому році було зібрано 600 тонн яблук на 700 тис. грн. Безумовно, це - не чистий прибуток, -значна частина суми «пішла» на зарплату, на засоби захисту яблунь від шкідників. Може хтось і говорить, що такий прибуток вимагає надто багато сил, одначе Олексій Іванович вважає, що кинути сад напризволяще було б просто не по-господарськи. Якщо сад є і родить, то однаково слід його плекати і працювати. Він і копійку принесе, і людям роботу забезпечить. А то, мовляв, догосподарювалися, що наше вітчизняне яблуко коштує у двічі дорожче, ніж заморський банан чи інше екзотичне диво.
- Хоча яблука мають бути на столах українців обов'язково. І не тільки яблука, а й інше, що росте у наших садах. Бо сили і здоров'я придає те, що виросло саме на нашій землі і в тій кліматичній зоні, де мешкаємо, - цілком впевнений у своїх словах керівник і, жартуючи додає, - А банани нехай їдять мавпи у спекотних країнах...
В поточному році всі яблука були перероблені на сік. Щоб збирати їх на закладку і продавати фірмам, в господарстві ще не готові, бо потрібна і відповідна тара та й багато ще чого. Приміром, спосіб збору має бути ще більш вимогливий, яблука треба зривати, а не струшувати. А значить, і робота така має дорожче коштувати. Словом, не все так просто.
Ще одна причина, через яку не хочуть займатися сільгоспвиробники садівництвом^ на думку О. Борзила, в тому, що фермери хочуть отримати користь від зробленої роботи якомога швидше. Рільництво у цьому сенсі більш оптимальніше. Посіяв-зібрав, отримав гроші. І так рік від року. А сад потрібно чекати, як скажімо, чекали у «Нижньодуванському» 8 років абрикосів. І вони-то зацвіли, а тут де не візьмись мороз. Безумовно, урожай пшениці чи інших зернових теж може спалити засуха чи залити дощ, але міру ризику, як бачимо, не можна порівняти. Ось хоча б ці весняні заморозки. Наробили шкоди. Надія лише на те, що дощі підправлять ту шкоду, а ще на те, що не повторяться такі холодні ночі. Хоча, ясна річ, що ці надії дуже примарні.
Так як би там не було, а садок у «Нижньодуванському» поки що радує білим цвітом. І колотяться люди, його обробляючи, а керівництво підприємства прораховує свої витрати і прибутки, сподіваючись на підтримку садівництва державою. Та, на жаль, як пояснили нам в районному управлінні агропромислового комплексу, доки такої підтримки не було. Одначе в році поточному невелика допомога все ж має надійти на закладку нових саджанців, на омолодження саду, то може у «Нижньодуванському» щось і отримають. Та це не врятує сватівських садівників від проблем.
«Фірмачі» тим часом не дуже й поспішають встановлювати партнерські стосунки з вітчизняним садівництвом, їм набагато легше, простіше і дешевше закупити яблука чи інші фрукти, скажімо, у сусідній Польщі, де ця галузь сільського виробництва поставлена на виробничу основу. І збирати ті яблука їдуть туди і наші громадяни, і, можливо, є серед них сватівчани. А наші сади, між іншим, могли б давати не гірші прибутки, не зважаючи на те, що один лише раз на рік цвітуть і плодоносять, а не двічі на рік, як у «жарких странах» заморські диво-фрукти.

Олена Рагра

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22