Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



«А та людина, яка стоїть у черзі на роботу в психлікарні, за 10 років уже б давно знайшла собі роботу...»

В одному з попередніх номерів «СВ» було надруковано лист, в якому порушувалося питання безробіття. Скаржилася авторка листа на те, що, приміром, у психлікарні працює дуже багато пенсіонерів, а молоді не мають змоги туди влаштуватися. Авторка висловила припущення, що деяких пенсіонерів не можуть звільнити з роботи тому, що вони - родичі високоповажних чиновників. Серед таких авторка листа називає і сестру сватівського міського голови.
Незабаром редакція отримала листа від Н. О. Стеценко, сестри сватівського міського голови, яку згадували у листі. Надія Омелянівна по телефону пересвідчилася у журналістів, чи надрукує «СВ» її листа, а чи ні.
Її лист - нижче, і нагадуємо читачам, що в «СВ» обмежується лише розмір дописів, інших обмежень - не існує ні для кого. Черговий раз прохаємо: викладайте думки лаконічно. В іншому разі редакція не зможе надати площу швидко і всім одразу. Шановна пані Рагра, шановний пан Крюков!


Тема, якої торкнулася газета «Сватівські відомості» від 27 серпня на свої шпальтах дуже актуальна на сьогоднішній день. Так, я - пенсіонерка і декілька років працюю на «моїй» психлікарні. Я не обмовилася, назвавши лікарню «моєю», адже їй я віддала близько 40 років свого життя. Це я і мої колеги-пенсіонери творили історію лікарні, це ми відтворювали і наслідували добрі традиції І святині цього закладу, створювали добрий «імідж», внаслідок чого кожен третій хворий Сватівщини бажає лікуватися у нашій лікарні. Тому, що серед нас, пенсіонерів, немає байдужих до чужого горя, до проблем, які турбують сьогодення. Працюючи старшою медичною сестрою (більше 20 років) я виховала декілька поколінь медперсоналу, який також, вийшовши на пенсію, працює поруч зі мною. Я щиро вдячна долі, що поряд зі мною працюють такі пенсіонери, як Кравцова С. Т, Котванова А. Л., Котванов Д. І, Довбня Л. П, Шаповалова Г.Ф, Федорова В. А., Петренко Л. Д., Радченко М. П., Ілляшова Л. І. та інші, які залишили яскравий слід у становленні доброї слави нашої лікарні. Ми працюємо по принципу «хто, коли не я». Тому наш головний лікар Репа Ю. М. назвав нас, пенсіонерів, - «золотим фондом» лікарні, а не так, як якась «личина», що прикрилась чужим прізвищем, і написала в газеті.
А та людина, яка стоїть у черзі на роботу в психлікарні, за 10 років уже б давно знайшла собі роботу. Зараз не працює тільки лінивий. Так і відчувається, що ця людина і працювала б під гаслом «а чому це я». Тому що людям з таким зневажливим ставленням до людей похилого віку - не місце в лікарняному закладі. Якщо цікаво, як я працюю, то будь ласка, - на моє робоче місце. Я навчу Вас відношенню до людей і до своїх обов'язків.
Ми вірні своїм словам і клятві Гіппократа, тому хворі завжди нам вдячні.
А хто ще може похвалитися такою ветеранською організацією, де працюють на громадських засадах ті ж пенсіонери? Для нас немає забутих ювілеїв колишніх пенсіонерів і їхніх проблем, хоч їх пам'ятають уже одиниці з працюючих. Це ми - теперішні пенсіонери - захищали честь лікарні на обласних конкурсах, спортивних змаганнях, ще раз підтверджуючи добре ім'я «моєї лікарні». І паплюжити її зараз нікому не дозволимо, з під якої б личини це не йшло.
І наостанку: хочу побажати вам, пані Рагра, і вам, пан Крюков, - не треба шукати «грязь» навколо себе, а треба кожному з нас шукати її на собі, своєчасно змивати, і тоді суспільство буде набагато чистіше. Хай Вам Бог прощає за всю Вашу грязну неправдиву писанину.

З повагою до Вас - Надія Омелянівна Стеценко,
ветеран праці, дитина війни, медсестра вищої категорії, сестра мера міста.



Обсудить статью в форуме



«З директором нам поталанило»

Ми, жителі селища Нижня Дуванка хочемо висловити подяку нашому директору школи ім. О. Кошового - Валентині Михайлівні Коломієць. Вона працює в нашій школі всього один рік, а подивіться, що вона уже зробила. Ця дуже трудяща, наполеглива і добра людина.
У нас в селищі не було такого чудового випускного вечора, який організували в поточному році. Ми прийшли на шкільний майданчик і були вражені: думали, що потрапили на майдан Незалежності у Києві. Яку сцену збудували, яке освітлення, скільки стільців для глядачів! Атмосфера була надз-вичайно піднесеною, святковою.
А в усьому цьому заслуга нашого директора школи і наших підприємців. Зокрема, К. В. Кошової, П. В. Матвієвського, А. І. Серги, Є. Д. Бондарева та батьків - О. М. Бібік, В. М. Горбо та інших, які внесли в це дійство свій внесок.
У нас у селищі тільки й свята, що випускний вечір та перше вересня. Закінчився навчальний рік і всі думали, що почалися канікули. Але в нашій школі так закипіла робота, що і в гору ніколи глянути. У великій школі вікна не фарбували уже майже 20 років. А тепер - яка краса у школі! То варто тільки бачити. Заходиш до будь-якого класу, і душа радіє. А мала школа ремонту не бачила уже й сама не пам'ятає скільки років. Тепер ця школа, як музей. А шкільний стадіон! Все пофарбовано, вибілено, а ні зайвої травинки.
Попри зайнятість на роботі, наша директор знаходила час і на те, щоб провести наших дітлахів до таборів відпочинку. Автобус від'їздить о 6 ранку, та Валентина Михайлівна уже стоїть біля школи, щоб побажати дітям щасливої дороги, дати настанови. Ми навіть інколи думаємо, коли ж наш директор відпочиває.
Підійшла прийомка школи, і районне керівництво поставило за підготовку до нового навчального року відмінну оцінку.
Напередодні дня вчителя від щирого серця бажаємо Валентині Михайлівні міцного здоров'я, успіхів у нелегкій праці, терпіння та всього найкращого.
Ось і літо проминуло, пролунав перший дзвоник. На порозі школи дітей зустріла усміхнений директор, свято видалося на славу, жаль, що ніхто з району навіть не навідався до сільської спільноти порадіти разом з нами. Та то уже інша історія.

Батьки дітей майже всієї школи, смт. Нижня Дуванка

Обсудить статью в форуме



Шерстюк и Просин «играют мускулатурой» на сватовских улицах.
«Я - В ШОЦІ...»

Наверняка во многих домах и квартирах уже начался отопительный сезон. Потихоньку подтапливаем, замерзнув в первое осеннее похолодание. Природа диктует свой график расхода газа (электроэнергии - если отопительная система питается током). У природы настроение хоть и разное, но со стабильной периодичностью. Жаль, что мы, люди, покорители Природы, думающие, знающие и умеющие, не всегда можем сориентироваться в трех соснах, путаемся в двух цифрах. И особенно любим «блукать» в тех цифрах, что написаны на чужих (не своих) денежных знаках. Случайно, или из-за политическо-личностных предрассудков, можем потратить больше денег, чем надо — Народных денег. Вот скажите, если бы Вы, уважаемый читатель, решили положить асфальт в своем дворе, куда бы вы обратились? В сватовский райавтодор... А если вы регионал, на Вас повлияло бы то, что автодором руководит БЮТовец? Думаю, вряд ли. Потому что каждый из нас считает свои, заработанные трудом, деньги. И трудовой человек не станет мешать дело с политикой.
Недавно начались дорожные работы на сватовской улице имени Разумного. На этой улице проживает высокий чин сватовского городского совета - секретарь его. Может, ремонт дороги и проживание чина - просто совпадение. Первое такое дорожно-ремонтное совпадение, произошло возле дома, в котором живет мэр Сватово. Третье должно бы произойти на улице Бабушкина, - там живет заместитель мэра Сватово.
Итак, техника дорожников появилась на улице Разумного почти сразу после прихода Просина в райавтодор. Ну, подумали жители, это Просина с Шерстюком уже помирили, и они решили асфальт заделать тому, кто помирил...
Оказывается, не все так просто. По информации из трудовых источников и со сватовских улиц, в городе «орудуют» кременские дорожники... Сватовский автодор и, в частности В.В. Просин, не имеют отношения к дорожным работам на улице Разумного. Якобы сватовский горсовет обратился в Кременской район, чтобы дорожники оттуда приехали и сделали возле секретаря горсовета дорогу... В результате, наши автодоровцы сидят без работы.
Кстати, как рассказывают работники этой дорожной организации, новый начальник Просин совсем недавно, вместо инновационных дорожных идей и пропозиций распространил среди членов коллектива русско-украинские словари «для службового користування». «Я - в шоці», -резюмировал мой собеседник из автодора. Как раз, пока в Сватово деньги зарабатывают кременяне, есть момент полистать «умные книги»...
А в горсовете, наверное, нужно раздать книжки по математике, в которых написано, что на расход топлива для дорожной техники (за которое платит громада) влияет расстояние. А еще можно подарить карту области, по которой видно, что Кременная дальше от Сватово, чем Сватово само от себя...
Напрашивается вопрос, чем руководствуются власти города и района: арифметическими действиями, законами Украины и здравым рассудком или внутренними симпатиями и политическими антипатиями? Дорожники из Кременной наверняка обойдутся местному бюджету дороже, чем сватовские. Или может, мэр доплатит разницу из своего кармана?
Доживем ли мы до того, когда власть наконец-то будет беречь и ценить народные деньги, как свои? Пока не дожили. А потом Николай Емельянович устами своих работников скажет бабушкам и дедушкам, пришедшим за помощью: в бюджете «нэма грошей»...
Беда в том, что во главу угла в Сватово руководящие чины ставили и ставят амбиции, «пыху», намереваясь поднять ceбя выше других. Но с большей высоты падать больнее... Один уже «упал». Вчера сам выгонял с работы неугодных, организовывал «травлю» на «негнущихся», делил сватовчан на «своих» и «врагов»... Сегодня так же обходятся с ним его же друзья. Но, как тогда, так и сейчас: Шерстюк с Просиным «играют мускулатурой», а платит народ.
По сватовской логике и правильно, что Шерстюк не пошел к Просину за асфальтом а то тот мог бы и отказать... Но тогда это было бы на его совести. А вообще, что говорить о совести наших руководителей... Поговорим лучше о погоде - она, даже такая переменчивая, куда надежнее.

Андрій Крюков

Обсудить статью в форуме



«Скажи-ка, дядя, ты не даром свою судьбу связал с базаром?»

Часто мы слышим от государственных чиновников о том, как они теоретически строят планы, какие направления определяют приоритетными. И всегда, как и должно быть, на первый план становится сфера производства, далее социально-экономическая и т. д. Но это теоретически. На практике же сфера торговли вышла на первое место. И получается парадокс - производим мало, а дефицита товара нет, как нет и очередей за этим самым дефицитом. А происходит это потому, что торгуем, в основном, зарубежным товаром, и способствуем тем самым экономическому развитию чужих стран.
Многие сватовские предприятия были ликвидированы, а те, которые остались, работают не на полную мощь. Не слышно о сватовском флагмане перерабатывающей продукции госмаслозаводе №7 (так он назывался раньше), локомотивном депо, нет ремзавода, который принимал заказы на ремонт автомобилей из разных территорий Украины, разгромлен и завод торгового оборудования, который изготовлял продукцию для всей страны. Ликвидировано так же крупное ремонтное предприятия «Сельхозтехника», а взамен не сделано ничего. Фермеры увлеклись импортной техникой, но ее тоже надо же будет ремонтировать
Не стало крупных строительных организаций, построивших на селе много животноводческих комплексов. Нет государственного автобусного парка, а частники отказываются выполнять невыгодные рейсы в небольшие хутора...
Можно и дальше перечислять названия умерших предприятий, но, думаю, достаточно, чтобы поставить вопрос: «А почему их не стало?» Основная причины - передача госпредприятий в частную собственность. Частник заинтересован исключительно в экономической выгоде. А какую он получит прибыль от реммастерской?
Тысячи людей остались без работы, большая часть из них уехала в поисках работы за рубеж, кто-то стал на биржу труда, а основная часть пошла в торговлю. В городе торговые точки растут, как грибы после дождя. Интересно, на что рассчитывают владельцы магазинов? Неужели они не знают, что количество населения катастрофически уменьшается? А за ценами - просто не угнаться. Когда это было, чтобы кило свинины стоило - 70 грн., а ведро картошки в пору сбора урожая - 20 грн. Причина одна - мало производим. А мало производим потому, что в селе уже почти нет молодых, а в бой идут одни старики. А им не под силу содержать быка или свиноматку. На базаре купить поросенка - дело непростое. Не так много товара, к тому же его перекупают перекупщики. Раньше, при социализме, цены на товары устанавливала спецслужба «Госкомцен», а сейчас, при капитализме, только и сообщается, что цена - договорная. Кто с кем договаривается, и как договаривается покупателю не известно.
На повышение цен влияет так же плохое транспортное сообщение с селами. Если и есть у селян излишки сельхозпродукции, то ее нечем доставить на рынок.
Вспоминается мне, как наш сосед, дед Михайло, в первое послевоенное лето собрался на базар. В доме не оказалось ни копейки, поэтому решил дед продать три ведра мелкой картошки. Из дома вышел рано, когда зоря еще не загоралась. Пришел на базар первым занял хорошее место. Но покупателей в тот день, как назло не было. Пробовал дед и кучками продавать - дело не пошло. А когда и редкие покупатели покинули рынок, дед взял да и высыпал картошку под прилавок и с пустым ведром вернулся домой. Он оставил картошку не потому, что она была у него лишняя, а потому, что не было сил ее нести обратно домой.
Те долгие послевоенные годы были очень трудные, не хватало продуктов, одежды, обуви. В селе летом все ходили босые, а если и была какая обувь, то ее берегли на праздник и для того, чтобы сходить на базар. Некоторые бережливые люди до города шли босые и только в самом городе обувались.
Так трудно давалось «стирание грани» между городом и селом. Трудности испытывало и начальство. Первый руководитель района в солдатской шинели, верхом на лошади объезжал колхозные поля. Начальство и простой люд в материальном плане были равны.
Сейчас картина совсем другая: богатое начальство разъезжает на комфортабельных иномарках: «Мерседесах», «Вольво», «Тоетах», а бедной женщине из села нечем доехать до города на рынок или в больницу. А если она пожалуется, то услышит один, примерно такой ответ: - Ну, что поделаешь, так живет Европа и Америка, так живет весь капиталистический мир...

Василий Пономаренко,
с.Гончаровка


Обсудить статью в форуме