Сайт города
СВАТОВО




"Сватівські Відомості" в интернете



О бокале вина и Независимости. Незлым тихим словом

Побывал в очередной раз на Сватовщине, на «Слобожанском Спасе». Мне, как главе райгосадминистрации, тоже в свое время пришлось дважды проводить «Слобожанский Спас». Правда, тогда он был в статусе международного, а сейчас стал Всеукраинским. Хотя, конечно, это тоже не местечковый праздник - значимое событие. Хотелось бы, что после этого праздника ла-уреаты, конкурсанты, дипломанты увидели большую сцену, и их мечты, как людей творческих, сбылись, и чтобы все их труды были вознаграждены. Пускай «Слобожанский Спас» станет для многих дорогой в большое творчество. Чтобы фестиваль, который благодаря Просину В.В. стал имиджевым для района, был цветущим и значимым.
Накануне Дня Независимости власть рапортует о том, что сделано, что выращено, какие сданы объекты к этой годовщине. Тем более, в этом году и Луганщина празднует 70-летие. Но все это как-то проходит блекло и незаметно. Вот Леонид Данилович Кучма свой 70-летний юбилей отметил действительно по-президентски. Человека помнят, уважают, ибо он дал возможность многим обогатиться, возможность приватизировать народное добро. Поэтому у них есть повод поздравить Кучму, и поблагодарить за то, что им сделал.
А что сделано в районе и области, мне сказать со стороны, наверное, трудно, хотя и участвую в строительстве некоторых объектов в Луганской области. Встречаюсь на этих объектах и с руководителями области, с губернатором, и думаю, объекты будут сданы и работа оплачена.
А в районе о каких успехах сказать, - не знаю. Вот рапортуют о том, что начал свою роботу сватовский молокозавод, определенные успехи есть на литейном заводе. Пускай люди работают, зарабатывают деньги, ибо на предприятиях работают сватовчане, и копейку принесут домой.
Показывают хороший урожай. Урожай хороший потому, что рисковали фермеры, и Господь Бог помог; а заслуги властьимущих - никакой. Говорят о приписках. Хотя и так понятно: кому нужны эти приписки? Ведь одна из служб легко все может взять под контроль: проверить все учетные документы, сравнить, что ушло на переработку, что - на выплату людям, сколько продано, какой объем на посев оставлен. Цифра к цифре и в итоге получится статья закона или очередные налоговые обязательства. И тогда кто-то останется в стороне, а отвечать - руководителю предприятия, который что-то где-то приписал, дописал. Ну, а правительство Юлии Владимировны Тимошенко, я думаю, разберется во всех хитросплетениях, ибо работа нацелена на экономику, и откуда-то формировать бюджет надо. Я верю, что время расплаты за грабеж народа все-таки придет. Демагогия пройдет, и косой срежут бурьян. Время не стоит на месте, возраст и смена руководителей неизбежна Жаль, что не скоро поменяются убеждения, не поменяется скептицизм и жлобство.
Я считаю, что все вокруг надуто, как детский городок, приобретенный за немаленькие деньги. Хорошо, что он есть, но плохо, что он «надувной», «воздушный» и плохо то, что, чтобы на нем играть, надо платить деньги. А, вроде бы, коммунальная собственность. Хорошо, что бассейн будут строить. Только когда? Или вырежут котельное хозяйство на металлолом, и все это куда-то уплывет, как и трубы мелиоративных систем района? Хорошо, что пляж готовят, плохо только что - в зиму. Почему не проводятся общественные слушания, почему не отчитываются перед народом депутатские группы? Хотя митинги бывают зачастую в поддержку или против чего-то происходящего в государственной политике. А что сделано конкретно для народа на местах? Организовали еще одну политическую силу? Разве людям от этого станет легче? Или нужно просто взбудоражить общественность? Все очень просто: идет повсеместная капитализация.
Я, думаю, через время все земли в районе будут принадлежать то ли «Лотуре», то ли «Нибулону», то ли другой небезызвестной фирме. Кто станет на защиту людей, сегодня занимающихся землепользованием? Пайщики, которых они из года в год обманывали? Или лжедепутаты, или властьимущие, независимые журналисты?
Власти думают о своем кармане. Находящиеся сегодня в депутатском корпусе представители, из которых я немногих могу уважать, сидят и слушают, пускают слюну, внимая речи об урожае, успехах фермеров, считают прибыли и им не интересно защищать капиталы и деньги тех, кого они считают богачами.
Пенсионеры ждут подачки от правительства за свой труд. Неважно, от какого: то ли от правительства Януковича, то ли от сегодняшнего, то ли от того, что будет завтра. Люди будут голосовать за тех, кто пообещает надбавки. На селе почти не осталось специалистов, им не за кого и не за что держаться. За разграбленные, без социальной сферы села? Да в этих селах нет будущего. Скажите, кто посчитал, сколько разобрано и сдано под разборку домов в селах района и сколько сдано в эксплуатацию, и какая цена недвижимости сегодня в районе?
Хотел ось бы слышать, сколько сегодня в районе проведено метров или километров (а не процентов) газопроводов, восстановлено телефонных линий, радиоточек. Сколько отремонтировано в селах клубов, медпунктов, водопроводов, канализаций, сколько приобрели автобусов для перевозки детей. И сколько денег власть потратила на свои автомобили. Но об этом все молчат, ссылаясь на трудности.
Ведется необъявленная война за землю, уже как за товар. И рано или поздно землю начнут продавать. Говорят, причастен к этой войне и председатель райгосадминистрации В. Мормуль. Я не считаю это преступным деянием, делается все правильно, ибо вокруг - капитализация. Мормуль занимается землей, Гавриленко - ставками, Шерстюк продает объекты коммунальной собственности. И все это делается под благовидной целью формирования бюджета, рационального использования ресурсов, конкуренции, с одобрением депутатского корпуса, как избранников народа. Думаю, обязательно присутствуют заинтересованность и финансовая стимуляция. Удивляет одно: куда смотрят контролирующие органы. Или они тоже согласны с подобными деяниями? Тогда кто будет защищать государственные интересы и интересы народ в целом?
Скажу так: кто-то, глядя на руководителей, пытался увидеть хозяев, людей, а для других это - биомасса, стадо. А отару, как вы знаете, ведет козел. Поэтому, что такое добро - лучше знать вам. Может, это - почести, корм, машина, земля, власть, так как же тогда вера, надежда, будущее? В конце концов, многие живущие сегодня в районе помнят такие слова как, «родина», «патриотизм». Поэтому люди должны уважать себя, законы и тех, кто их окружает. Мне кажется, что о проблемах в районе, не надо говорить шепотом, а смело поднимать их и решать. И решать все эти проблемы сообща.
Многие сватовчане мне дороги. Мы часто встречаемся. Часто вспоминаю «незлым тихим» словом тех руководителей, которые сегодня при власти в области, и обещали отремонтировать дорогу, ведущую на КХП (ведь туда возят зерно) и на нефтебазу, которая почила благополучно с помощью сегодняшних руководителей района. А кому нужны зернохранилища без дорог?
Среди людей всегда есть дураки, идиоты и умные. Иногда и себя считаю дураком, потому, что находясь во власти, стеснялся отремонтировать дорогу по улице, на которой живут мои родители. Делал дороги для людей по городу. А в итоге - ни людской благодарности, и дорога не отремонтирована. Вот вам и философия жизни. Сегодня многие поступают по-другому, и их многие считают умными.
Жизнь, однако, идет. Мне в свое время никто не мешал работать, я не жаловался ни на кого: ни из области, ни из Киева. Работал в тех условиях, в которых работал, пытались создавать, организовывать. Сегодня уповают, что им мешают работать, какие-то депутаты, какие-то политические обстоятельства. А мы работали дружно, сообща и решали многие проблемы.
Общался недавно с друзьями - сватовчанами. Обсуждали жизнь, поднимали различные темы. Подняли тему взаимоотношений Украины и России, и всего, происходящего вокруг. Возникла дискуссия, и мне задали вопрос: украинец я или нет?
Я сказал, что многие наши сограждане - люди, не помнящие своего родства, и много других слов, которые выглядят довольно грубо. Ибо вижу, как те, кто был рядом ранее и виляли хвостами, сегодня изменились, а может быть, они и есть сучьим племенем. Что удивило: из трех десятков людей никто не возразил на мои доводы. Вот вам и ответ: наверное, не все, кто были вокруг, - украинцы.
Свой долг на должности главы администрации я честно отработал перед государством, как городской голова - перед сватовчанами, и поэтому уверен, что я - действительно украинец, хотя и без заслуг и благодарности со стороны демократической державы и малой родины.
Сегодня я - свободен, демократичен, беспартийный. Работаю, ценю жизнь, общаюсь. Считаю, что народ достоин тех правителей, которых заслуживает. Накануне праздника Независимости Украины хочу всем пожелать быть независимыми от обстоятельств, средств, быть здоровыми и крепкими и верить в успех. Помню прошлое, верю в будущее, живу настоящим.

С уважением, - Евгений Рыбалко.

Пользуясь случаем, мы попросили ЕВ прокомментировать информацию по поводу произошедшего инцидента в кафе.
«Я простой сватовчанин, а такое внимание... Живу на заработанные, а не на средства государства и налогоплательщиков. За свои деньги купил, за свои деньги разлил... Могу сказать следующее: как и прежде активно провожу выходные дни. Охочусь, рыбачу, сыграл в футбол, посмотрел на Слобожанский Спас, говорят, похулиганил... По этому поводу я дал объяснение в органы внутренних дел. Знаете, сплетни - один из элементов активной пропагандистской политики. Так что инцидент, наверное, оказался рейтинговым, потому что его участником был я.
Подробности конфликта следующие: в кафе кто-то отдыхает, кто-то ужинает, кто-то танцует. Естественно, есть нетрезвые люди. Угощения с чьей-то стороны воспринимают неадекватно. Приобрел вина, хотел налить в бокал и нечаянно облился сам и испачкал людей. Вот и все. Странно, почему больше интересуются этим инцидентом, чем таким мероприятием, как фестиваль. Надо, наверное, или реже собираться за столом или чаще проводить фестивали, Сориентированные на культуру взаимоотношений. Через себя переступить не смог, но однозначно за свои действия прошу извинения. А вообще-то, антиреклама - тоже реклама».


Обсудить статью в форуме



Не чхайте у присутності Просіна... або Не все продається і купується

Скільки існує газета «Сватівські відомості», стільки її і намагаються до когось приліпити. Був Рибалко - «СВ» була начебто «рибалкінською» газетою, потім чомусь багатьом здалося, що «СВ» закулісно утримує Кумицький. Згинув з політичної арени Кумицький, і нові підозри: начебто журналісти «СВ» пригинаються перед Мормулем. Хтось же вперто б'ється лобом об асфальт: «Ось подивитесь, вони зійдуться з Просіним».
Журналісти «СВ» аніскілечки і не ображаються на земляків, а продовжують працювати, як і раніше. У нас, у Сватовому, віками всі залежали один від одного. То свати, то брати, то куми, то сусіди. А «начальство» - то взагалі самозвані боги. І «боги» знають на всі сто, що проти них ніхто і не муркне, бо машина почне крутися у зворотньому напрямку: помсту начальства відчують всі. і ваші браги, куми, навіть сусіди.
В число неугідних «виступаючих» давним давно потрапили і журналісти «СВ». Які перепони нам тільки не чинилися з боку небожителів районного олімпу. Та дав Бог - пережили. Владники думали, що коли виженуть нас з офісу, то газета врешті кудись подінеться. Не поділася.
Спасибі за підтримку читачам, яких стає дедалі більше. Не пройшло й трьох років, як сватівчани переконалися у самостійності газети. Звичайно, не всі. Дехто, користуючись допомогою журналістів у різних справах, водночас все ж продовжує заглядати за наші спини: а чи не стоїть там хтось. Що ж ми звикли до певної недовіри читачів, бо самі довіряємо не кожному.
В різні часи виникали різні випробування для газети, а потім - спокуси. В один момент журналістів почали «купувати». Ми вважаємо, що повинні відкрито про це сказати, щоб зняти можливі інсинуації.
Зустрічі з нами попрохав небезвідомий Володимир Просін, якого інколи теж приписують до «господарів» нашого видання. Знаючи підступність цієї людини, журналісти довго зважували, чи потрібна така зустріч взагалі... І все ж, дотримуючись принципу відкритості для всіх, згодилися.
Улесливий тон гостя здавався дружнім і толерантним. Володимир Володимирович довгенько «петляв» у словесному тумані, нахваляючи нас. Мовляв, до цього часу, крім нас, ніхто не повторював його блискучих редакторських здібностей, знахідок, ходів, газетярського уміння, не демонстрував журналістської інтуїції. Закидав нам компліменти проте, що у нашої газети є шанси наблизитися до розмірів його таланту. Ото самооцінка!
Потім запропонував конкретну ціну. Відвертість дивувала: він говорив про своє бажання знову загарбати владу. Досить відверто розповів і про його начебто високих покровителів, які допомагають йому на шляху до влади. Малював перспективи, які відкриються для нас особисто, з його начебто приходом. Нам пропонувалися посади на вибір: редакторів комунальних газет, генерального директора телерадіокомпанії, начальника відділу освіти чи культури, або заступників голови. «Претендент» на владу, заявив, що, посівши керівне крісло, добре «розбереться» з тими, хто його «кинув», і з тими, хто не хотів, і не хоче його визнавати без «корони». ...Оце зверхність!
До речі, кадри він уже для себе підібрав. Дивно, що серед уявних замів та помів майбутнього голови немає тих, хто сьогодні вірно йому служить. Цинізм, з яким він говорив про пенсіонерів, зокрема, Гриценка, Лук'яненка та інших просто не вписувався ні в які рамки. Мовляв, такі люди потрібні тільки на даному етапі, коли слід скористатися їхньою відданістю ідеалам, а далі - хай не плутаються під ногами. «Ну, й людина!» - подумали журналісти. Пропонує союз, в той же час паплюжачи своїх поплічників... А, в принципі, нічого дивного в цьому і немає. Все - в примарному стилі ВВ.:-(
Володимир Володимирович так запалювався при, розмові, що його очі просто горіли. Висновок, який ми мали зробити з почутого, був один єдиний: вибору у нас немає, якщо ми не з ним. то нам «амбець».
Від нас він хотів одного: щоб журналісти не пропускали в газету листів, де негативно згадується його діяльність на різних посадах. Щоб ми кривдили і паплюжили без розбору Шерстюка, Ющенка, Чесних, Мормуля, Гавриленка, Корлякова, Бервено, Кривоноса та інших. Вимагав не помічати позитиву в роботі різних структур та парторганізацій. Одним словом, щоб ми вихваляли його особистість.
Спочатку ми мовчали і тільки слухали. Бо знаємо, що будь-яке сказане нами слово, буде спотворене до краю. Володимир Володимирович уміє це робити з особливим блюзнірством. Навіть якщо ти мовчатимеш і ненароком чхнеш, він, вибачте, за явний натуралізм, ходитиме по місту і розповідатиме, що ти пукнув. Але ті розповіді - просто від злості і безсилля. Ми чекаємо, що після виходу цього матеріалу з'явиться нова розповідь безпрізвищно-розв'язного авторства Просіна, ну, на зразок такого «Чому «смердять» «Сватівські відомості»?». Але в Україні - свобода слова, пишіть, користуйтеся благом свободи, якого не було при вашій владі. Почитаємо, посміємося.;-)
Злитися нашому гостю таки довелося і доведеться ще не одноразово. Бо ми поставили крапку в усьому цьому, і сказали пану Просіну, що ніколи і ні за яких обставин не будемо працювати на нього, як і на когось іншого. Принцип роботи газети - висловлювати думку громадськості і всім забезпечувати свободу слова. А працюючи з Просіним, таке - неможливо.
Тоді він викинув останній козир - запропонував таку суму, що для бідних сватівчан, називати її навіть непристойно. П'ять тисяч доларів кожному за співпрацю з ВВ... Ні ця, ні більша сума нас не зацікавила, бо свобода слова - немає ціни. Ми до неї йшли через великі втрати, які не компенсуються ніякими грошима. Ми завжди пропонували і пропонуємо різним структурам, парторганізаціям, установам на рівних і законних умовах послуги з друку інформації. Запропонували такий варіант в рамках закону і Просіну у відповідь, а гроші - перерахувати у будинок інтернат. Але законний і об'єктивний підхід його не зацікавив - йому потрібно цілковито богувати...
Коли гроші не спрацювали, Володимир Володимирович назвав нас «самовбивцями» і людьми самозакоханими. Прохач заявив, що просто так нам від нього все одно не відкрутитися - він знайде нашого «господаря» (якого сам собі вигадав) і домовиться з ним. Прапор Вам у руки, шановний. Шукайте.:-)
Ну, що скажеш на таке споживацьке ставлення до газети? Логіка багатьох людей проста: якщо газета є, то вона має когось обслуговувати, її хоче заарканити не тільки Просін, а й багато інших людей у Сватовому. Деякі з них мають мільйони гривень, а то й доларів і їх бісить, що люди вірять не їм, а якійсь газетці, яка розперезалася до ручки - друкує таке, що не подобається багатіям, ще й інших заражає «бацилою» вільнодумства. Значить, треба тій народній газеті «роги звернути». Але забувають, що навіть царям і королям не вдалося побороти народ.
Отака просінська, в принципі, як і гавриленківська та шерстюківська, демократія. Отака свобода слова по-сватівські. А ми скажемо так: і не таких, і не таке пережили. Слава Господу, ще не все продається і купується. Інакше б наступив кінець світу.
Ще раз - велике спасибі читачам, які вірили і вірять в газету. А хто не вірить, - той, напевне, просто не читає. І це - нормально. Кожна людина має право вибору, право на свободу і неза-лежність. Журналісти «СВ» свій вибір зробили.
РS. Знаючи Просіна, передбачаємо, що він ніколи не визнає своїх помилок, не визнає всієї цієї правди, але ж то - на його совісті. Принаймні він-то знає, що все сказане про нього правда. Знає він і знають люди... Хай хоч раз загляне правді у вічі. Стати незалежним і сказати правду страшно тільки перший раз...
З Днем Незалежності, шановні читачі!

Андрій Крюков, Олена Рагра

Обсудить статью в форуме



Про «дутій мільйони і відремонтований дах

Нижня Дуванка - одне з найбільших насолених пунктів району. Одначе, які у більшості сіл району, там теж вистачає проблем. Про одну з них неодноразово писали на сторінках газети наші дописувачі. Мова йде про місцевий будинок культури. Фактично він уже не діє, хоч люди там і числяться на роботі, отримують гроші.
Проте, саме приміщення тривалий час стояло з проваленою стелею. Стояло та й стояло, і хто знає скільки б воно стояло ще. Можливо б, рухнуло. Бо хтось рахував - рахував, і нарахував: щоби відремонтувати приміщення потрібно 1млн. 300тис. грн. При згадуванні такої суми будь-хто почеше потилицю, і махне рукою. Мовляв, де взяти такі гроші? На бюджет навіть поглядати не слід, не те, що розраховувати. Вдень зі світлом не знайти таких грошей.
Налякала спочатку ця цифра і керівника фермерського господарства «Каштан Павла Матвієвського. Він разом зі своєю сестрою К. Кошевою навіть вирішив облаштувати будинок культури у меншому, хоча й запущеному приміщенні - колишньому адміністративному приміщенні правління колгоспу. Не бути ж Нижній Дуванці взагалі без вогнища культури. Ну все ж і не мільйон з «хвостиком»!
І, мабуть, таки б туди і перемістився селищний клуб, коли б до Дуванки не став навідуватися голова райдержадміністрації В. Мормуль, і не став доводити місцевим керівникам фермерських господарств про те, що клуб треба врятувати. Адже приміщення будинку культури і справді солідне, і сьогодні таке збудувати було б нелегко.
Міг звичайно і Павло Валентинович послухати Володимира Володимировича, покивати головою, або промовчати, як, до речі, дехто і зробив, та не зміг. Разом зі своїми робітниками фермер вирішив власноруч переглянути обсяги робіт. А зробивши це, дуванчани були вражені. Звідки хтось вигадав мільйону цифру щодо ремонту, до цього часу лишається загадкою. При чому, рахувалося це в ті часи, коли всі будматеріали мали значно меншу ціну. Ось так з мільйону спустилися до 300 тисяч.
Ясна річ, і ця цифра не така мала, аби її просто так витрачати. Та і Павло Валентинович, і Ксенія Валентинівна - не з тих, хто прижимає гроші близько до серця. Вони вміють працювати і , звісно, їм теж нічого з неба не падає, але вони ще й з тих, що не вміють багато говорити, проте вміють братися заділо. А ще з тих, - кому не байдуже, що буде з Нижньою Дуванкою завтра.
Отож, почали з ремонту даху. Почали й закінчили. Ясна річ, розповідати про це швидше, аніж робилося це насправді. Та, будівельники (до речі, працівники з Західної України) вважають, що проблеми з клубом у дуванчан взагалі б могло не бути, коли б вчасно замінили шиферину на даху. На жаль, часто у нас так буває: не вистачило відповідальності у тих, хто ніс за це відповідальність.
Одначе роботи у будинку культури ще вистачить надовго. Та головне, як кажуть, на голову уже капати не буде. І дах, дасть Бог, тепер не провалиться. Павло Валентинович, як видно з усього, людина скромна, тому не став бити себе в груди на зустрічі з головою райдержадміністрації і обіцяти гори звернути. Саме йшли жнива, тому роботи вистачало в господарстві. Одначе досить впевнено фермер сказав, що, як тільки віджнивуються і закінчать робити зі складськими приміщеннями, відразу будівельники будуть працювати на ремонті БК. Внутрішніх робіт там ще вистачить.
Коментуючи ситуацію з нижньодуванським клубом, В. Мормуль зазначив, що в районі є немало орендарів землі, які опікаються соціальною сферою села, одначе є й такі, які ладні зібрати непоганий урожай, порахувати гроші і забути про те, що людям теж щось потрібно. Вершки - собі, а корішки - народу. Голова райдержадміністрації впевнений, що якщо самі про себе не подбаємо, ніхто про нас не подбає. Добре, якби і в інших селах фермери послідували прикладу П. Матвієвського та К. Кошевої.
Найцікавіше, що про ремонт иижньоуванського клубу журналісти «СВ» довідалися не з офіційних джерел, а від наших читачів. До редакції зателефонувала наша постійна дописувачка Н. Є. Балаба: Ви знаєте, а у нас клуб почали ремонтувати.
І в цих словах було скільки радості, адже селище без будинку культури, як порожнє. І те, що люди зраділи тому, що справа зрушилася з місця є першою вдячністю тим, хто про них згадав. Отож, Павле Валентиновичу і Ксеніє Валентинівно, тримаєте правильний курс.

Ольга Артеменко

Обсудить статью в форуме



Колишній будівник Харченко став руйнівником

Почну з того, що в 2000 році в АФ ім. Шевченка згоріла контора. І керівництво сільгосп-підприємства, на чолі з А. В. Харченком, залишилося, що називається, на вулиці. Звісно, почали разом шукати вихід з цієї не дуже приємної ситуації. Вирішили, що відведемо під контору частину сільської амбулаторії. Приміщення це - власність сільської громади, але люди погодилися.
Йшли роки, змінювалося життя, а разом з ним - і стиль керівництва Анатолія Васильовича. Коли господарство стало на самостійний шлях, занеладилися справи у Харченка. Люди були доведені до відчаю брехнею і зневажливим ставленням до себе з боку колишнього голови. Як результат - революція, коли свистунівці самі вирішили забрати у зарозумілого господарника своє. Жаль, що Анатолій Васильович так нічого і не зрозумів. Він звинувачує у тому, що сталося, кого завгодно, тільки не себе. І ця «хвороба», на думку громади, ще більш ускладнюється. Ось підтвердження тому.
Останніми роками контора в АФ ім. Шевченка стала непотрібною. Анатолій Васильович просто переховувався від людей, не вважала за потрібне бути на місці і бухгалтер. А нещодавно стало відомо, що корпоративні права на володіння землею 65 пайовиків, які ще лишилися у Харченка, Анатолій Васильович, начебто, передав об'єднанню «Агротон». Офіційно одначе цієї інформації сільраді ніхто не підтвердив. Та, як би там не було, оскільки контора у приміщенні перестала фактично працювати, громада звернулася до Анатолія Васильовича з проханням повернути приміщення амбулаторії.
Та не тут-то було... Харченко не скупився на вислови, ображаючи мене, як голову громади, останніми словами, мовляв, це я, а не він, розтягнув громадське майно. І, мовляв, як я смію щось забирати, коли все у колишньому колгоспі будував він, Харченко?
А коли Анатолій Васильович зрозумів, що його словесного грому уже ніхто не боїться, колишній будівник став руйнівником. Він став розоряти приміщення колишньої контори. Зняв двері з лутками, стіг з підлоги лінолеум. Що буде далі - важко сказати. Опуститися до такої планки - це уже занадто. Якщо людина втрачає владу, це не означає, що вона має остаточно втратити і люд-ську гідність. Образа на цілий білий світ захлеснула Анатолія Васильовича. І до своєї образи він прислухається, шанує себе, жаліє, а як же бути людям, яких він роками «футболив», як цар чи король? І Анатолій Васильович забуває, що будував колгоспне майно він не сам, а разом этими ж людьми, яких так зневажає. Щиро жаль, що Анатолій Васильович не робить ніяких висновків і далі веде себе так негідно.

Григорій Ковальов, голова Свистунівської сільської ради

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22