Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Грозове небо над Бреслау

Фашистська Німеччина вважала, що їй тісно у власних кордонах, потрібен світовий простір. Отож і роздмухувала вогнище війни в Європі. У серпні 1939 року за пропозицією її уряду СРСР погодився укласти договір про ненапад. Але, як з’ясувалося, це була не пропозиція дружньої держави, а намір приспати пильність нашої країни і продовжувати агресивну політику.
У грудні 1940 року Гітлер затвердив план „Барбаросса”, яким передбачалось шляхом швидкоплинних військових операцій підкорити СРСР, як це вдалося щодо ряду країн Західної Європи. 22 червня 1941 року Німеччина порушила договір про ненапад. Почалася Велика Вітчизняна війна.
Радянській країні не вистачало часу як слід озброїти армію, підготуватись, щоб дати належну відсіч агресору. Окупація значної частини території, пограбування, розстріли, створення таборів смерті, вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини викликали опір та гнів радянських людей. Це відчули окупанти вже в кінці 41-го року в битві під Москвою. Тоді було покладено початок перелому в ході війни, згасав міф про її блискавичність. Потужність гніву зростала і в критичний момент він мав вибухнути нездоланною силою. Це й трапилося на берегах Волги, під Сталінградом — мов гігантська сталева пружина, яку весь час стискували, раптом розпрямилася.
Тепер уже ніщо не могло стримати наступ зміцнілої Радянської Армії. Ось декілька визначних військових операцій, що свідчать про її переваги: розгром 300-тисячного ворожого угрупування під Сталінградом, переможні бої на Курській дузі та в районі Корсунь-Шевченківського, форсування Дніпра і звільнення Києва...
До осені 1944 року радянську територію було визволено від фашистських окупантів. Далі належало надати допомогу народам Європи позбутись коричневої чуми. Нарешті воєнні дії були перенесені на територію Німеччини.
В пропонованому читачам нарисі розповідається про окремі бойові епізоди, до яких певною мірою був причетний і його автор, колишній військовий зв’язківець.

ПІЗНО ВВЕЧЕРІ, коли густі сутінки огорнули все навкруги, надійшов наказ: терміново налагодити зв’язок командного пункту зі „стартом”. Тобто телефон мав бути встановлений на аеродромі поблизу злітної смуги. Вирішили, що зробити це повинен саме я. Можливо тому, що серед зв’язківців був наймолодший, нещодавно минуло вісімнадцять, тож нехай, мовляв, набуває досвіду. А ще примітили мою небайдужість до виконання будь-якого завдання, тому й зв’язок діяв відмінно. Наказ виконую без затримки. Звичайно ж, залишаюсь чергувати біля телефону. Тут же й офіцер — капітан Андрій Гвоздєв, відповідальний за виліт літаків. Ми вже зустрічалися не раз. У 162-му гвардійському бомбардувальному авіаполку він очолював хімічну службу. Була така на випадок, якби фашисти вдалися до застосування забороненої зброї.
Збігло декілька хвилин, і потужні прожектори відтіснили сутінки, стало видно, як вдень. На злітну смугу вирулив бомбардувальник ПЕ-2. Все гаразд, ніщо не перешкоджає. Черговий дає дозвіл на зліт. На повну потужність запрацювали мотори — і літак у повітрі. Погасли прожектори. Незабаром вдалині згубилося й світло бортових ліхтарів літака.
— Хто полетів? — запитую.
— А хто може бути, окрім невтомного Полбіна, командувача 6-го авіакорпусу, — відповів капітан.
— Здається, він зобов’язаний летіти, коли у повітрі весь корпус, — розмірковую, — а летить один, та ще й вночі. Мабуть, ціль надзвичайно важлива, і генерал вирішив знищити її.
— Можливо й так, — погоджується Гвоздєв. — Людина він особлива: безмірно працьовита, безмірно хоробра.
Офіцер розповів, що військового досвіду командуючий набував ще в 1939 році під час подання допомоги дружньому монгольському народу. В районі Халхин-Гола японські самураї відчули силу бомбових ударів авіаторів полку, яким командував Полбін.
— Мені вже доводилося бачити Івана Семеновича Полбіна, — сказав я. — Генерал-майор, Герой Радянського Союзу.
—Звідки така обізнаність? — подивувався капітан.
— Того разу командний пункт знаходився в просторій напівземлянці, — розповідаю. Я телеграфіст, чергую біля апарата Морзе, тримаю зв’язок з авіадивізією.
Льотчики, чекаючи наказу про виліт, пригадували різні випадки, що траплялись під час виконання бойового завдання. Несподівано до КП у супроводі начальника штабу полка майора Дурманова зайшов генерал-майор. Це був І. С. Полбін. Льотчики так захопилися розмовою, що не відразу й помітили їх. Прислухавшись, про що мова, генерал запитав:
— Хто ж відрапортує, що тут діється? — Помітно, що він був вимогливим, цінував дисципліну.
Вислухавши рапорт, до розмови долучився й сам. Докоряти за неуважність не став. Напевне підкорило те, що авіатори обговорювали, як краще діяти в бойовій обстановці. І все ж на останок сказав:
— Льотчик повинен бути уважним завжди, контролювати обстановку. А особливо в повітрі. У ворога теж є авіація, є й льотчики-аси. Зумій також маневрувати, коли небо квітне вибухами зенітних снарядів...
Капітан Гвоздєв вже почав хвилюватись: щось довго не повертається літак.
— Щоб не трапилось так, як це було на аеродромі біля Репйовки у Воронезькій області, — промовив я.
Капітан запитливо подивився на мене, чекаючи пояснення.
— Зв’язківці тоді обслуговували нічні навчальні польоти штурмовиків ИЛ-2, — розповідаю. — Про це довідалися німці. Льотчик-мисливець, той, що самостійно шукає ціль і намагається знищити її, неодноразово навідувався сюди.
Тільки-но включили прожектори і дозволили командиру ескадрильї злетіти, як почався обстріл аеродрому. Іншим заходом фашист скинув ще й бомби. Мішень відкрита. Навіть сховатись нікуди. Один порятунок: притиснешся до землі і згадуєш Бога: вбереже чи не вбереже?
ИЛ-2 летів з запаленими бортовими ліхтарями. Теж помітна мішень. Потім з’ясувалося: літак був підбитий, смертельно поранений пілот ще зумів залишити машину і розкрити парашут. Знайшли його ранком за декілька кілометрів від аеродрому.
...Нарешті дочекались, наш ПЕ-2 повернувся.
А фронт просувався все далі і далі на захід. Бої вже тривали на території ворога. В містечках чи селищах фашисти не затримувалися. Протриматись могли у великих містах, перетворивши їх в укріплені фортеці, як ось в одному з промислових центрів Бреслау. Тут було зосереджено немало добре озброєних військ, обладнано вогневі точки. До оборони підготувались непогано.
Вже котрий день точилися бої. Приречений ворог чинив шалений опір. Було вирішено: основним частинам обійти місто і рухатись далі. Підрозділи, що оточили Бреслау, звернулися по допомогу до авіаторів. Першими в небі над містом з’явилися літаки 162-го гвардійського полку, яким командував полковник Новіков. Утворивши в небі велетенський круг, літаки на підході до цілі один за одним різко знижувалися і завдавали прицільного бомбового удару. Потім небо над Бреслау заполонили гвардійці 161-го авіаполку, яким командував полковник Семенов. Разом з ним вилетів і генерал-майор Полбін.
Суцільний громовий гуркіт від вибухів бомб, пострілів гармат, кулеметних черг заповнив простір. Здавалось, лютувала гроза і внизу, і вгорі. Хмарки від вибухів зенітних снарядів з’являлися все ближче й ближче від головного літака. Як потім розповідали очевидці, складалося враження, що більшість наявних у ворога зенітних гармат зосередили вогонь саме по літаку генерала. Раптом його ПЕ-2 різко ввійшов у штопор, вийти з якого було неможливо. Машина стрімко наближалася до землі, залишаючи позаду шлейф із вогню і диму. Сумна звістка розповсюдилася блискавично. Помиляється той, хто думає, що загартовані в боях офіцери не плачуть. Багато авіаторів не приховували сліз. Майор Рашідов, капітан Шандула, старший лейтенант Салмін, які щойно повернулися з завдання, настійно просили командира полку дозволити виліт, щоб помститися ворогові.
— Був би Полбін у складі 162-го, такого б не трапилось, залишився б живий, — говорили льотчики. Свій полк вони вважали більш удачливим. Хоча на війні удачливість визначалася по-різному. Ось на Курській дузі влітку 43-го на завдання полетіла дев’ятка, а повернулося лише дві машини. Однак через деякий час льотчики, що врятувались завдяки парашутам, дістались своєї частини і знову воювали.
Ні, не могли пілоти забути свого командуючого.
— Де твоя, генерале, могила? Чи знайде її хтось з рідних, щоб відвідати тебе, поговорити, разом посумувати?
— А може, особисто твоєї могили немає? Упокоївся з іншими воїнами у братській? Є з ким перемовитися, пригадати нелегкі фронтові будні.
— Знай, генерале, що радянські воїни обов’язково здобудуть перемогу, за яку ти заплатив найдорожче — життя.
У квітні 1945 року Івану Семеновичу Полбіну було вдруге присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Хід війни прискорювався, вона наближалася до кінця. Служби, що забезпечували активні бойові дії 162-го авіаполку, переїжджали на новий аеродром, щоб завчасно приготуватися до прийому літаків. Все ближче й ближче було до Берліна. Саме в тому напрямку, взявши початок у Бреслау, лягли дві паралельні стрічки міцної бетонованої автостради.
Зв’язківці зупинилися на пагорбі. Підкорене місто знаходилось в лощині. Видно було далеко-далеко. Вгору сягнули велетенські заводські димарі. Окремі — пронизані снарядами, але стояли, не падали. Димарів безліч, та жоден не виявляв ознак життя. Дим здіймався лише над згарищами, що дотлівали. Місто було безжально зруйноване війною. Чуже воно, але все одно ставало сумно від побаченого.
А шофер Іван Кривошея вже гукав:
— По машинах! Нас чекає Берлін!
— Якщо чекає, поспішаймо! — весело відповідали зв’язківці, займаючи місця в кузові неперевершеної за витривалістю ротної „полуторки”.
А шофер знову вдавався до жартів:
— По бездоріжжю дістались до Німеччини. А погляньте, яку добру дорогу приготували для нас німці. Швидкість максимальна! Не встигнете викурити й по цигарці, як будемо на місці призначення.
Як і належало, передові команди до прийому літаків підготувалися швидко. Всі служби діяли чітко і злагоджено. Мине зовсім небагато часу, і в небі над Берліном з бомбовим вантажем з’являться грізні пікірувальні бомбардувальники 162-го гвардійського авіаполку.
На початку травня 1945 року радянські війська оволоділи столицею Німеччини. Над рейхстагом гордо замайорів червоний прапор, Прапор Великої Перемоги.

Віктор ІРХА,
учасник Великої Вітчизняної війни.

Обсудить статью в форуме



Такому — не забыться, такому — в памяти жить:
Бандеровцы-убийцы ее не смогли сломить

1945 год. Старобельский учительский институт. Выпуск молодых специалистов. В этот день пришла весть о зверском убийстве выпускницы института Александры Перевышко. Это известие особенно потрясло трех сватовчанок — подруг Шуры: Раю Борзило, Клаву Груздо, Галю Житло. И три подруги поклялись: отдать все свои силы, все свои знания тому делу, за которое украинские националисты убили Шуру. Закончились экзамены в институте, отшумел выпускной вечер, и вскоре комсомолка Раиса Борзило по комсомольской путевке едет учить детей в одно из сел Львовской области — в село Гаи.
Дети и родители уважали молодую учительницу с Востока, но бандеровцы постоянно угрожали Рае. Несмотря на смертельную опасность, она до конца исполнила свой учительский долг. Рая создала в Пустомытовском районе первую комсомольскую организацию. Первого комсомольца этой организации убили националисты. Потом пришел черед и Раисы. 17 декабря к ней в дом ворвались бандеровцы.
Накинув мешок на голову, убийцы утащили молодую женщину в лес. Там издевались над ней, а потом задушили. Спустя 4 дня мертвое тело нашей землячки школьники нашли в 5 километрах от села. На шее и ногах Раисы был железный трос...
В День Победы, в святой день для всех честных людей, в селе Первомайское было открыто мемориальную доску в честь Раисы Борзило. На Сватовщине был сделан первый шаг по увековечиванию памяти земляков, погибших от рук бандеровцев.
Надо сказать, что недавно в Луганске состоялось открытие памятного знака на месте будущего памятника жертвам ОУН-УПА. Инициатором возведения памятника выступила общественная организация «Молодая гвардия». В селе Первомайском инициатором выступила первичная парторганизация Компартии Украины под руководством ее секретаря В. Ф. Герасименко. Село Первомайское Сватовского района. Открытие мемориальной доски Раисе Борзило, убитой бандеровцами.
Ныне очень важно, чтобы молодежь знала своих героев и знала о злодеяних убийц, которых государственная власть пытается возвести в ранг патриотов.
Открытая в Первомайском мемориальная доска (см. материал в предыдущем номере «НС») находится на здании школы рядом с мемориальной доской, установленной в честь земляка, Героя Советского Союза П. Л. Рогалева.
Село Первомайское славится своими жителями. В годы войны в боях с врагом принимало участие 248 первомайцев, 184 из них пали смертью храбрых. 217 человек награждены орденами и медалями.
В 1948 году звеньевая колхоза «Искра» М. Д. Калмыкова за получение высокого урожая пшеницы была награждена орденом Ленина, а бригадиры полевых бригад Л. Д. Мищенко и И. Л. Мищенко — орденами Трудового Красного Знамени. Все это — свидетельство славных боевых и трудовых традиций жителей села, что создает хорошую основу для патриотического воспитания.
Рая Борзило и ее подруги совершили подвиг и погибли за правое дело. И не зря говорилось на митинге при открытии мемориальной доски: «Рая! Тебя сегодня нет среди нас, но в сердцах смелых и сильных духом всегда ты будешь живым примером!»

H.C.

Обсудить статью в форуме



Проблемы разрешив и бросив пьянки, быть может, расцветет еще Дуванка?

Важное событие произошло в жизни Нижней Дуванки — местный детский садик пополнился второй группой воспитанников. До этого существовала одна группа дошкольников, что создавало проблемы перед родителями, ведь на территории поссовета — 124 ребенка дошкольного возраста, а в садик имели возможность ходить только 29. Теперь, после создания второй воспитательной группы, их число возрасло до 53. Очередь на поступление в дошкольное учебное заведение существует, но, как говорится, процесс пошел — есть надежда, что со временем этой очереди не станет.
Создание второй группы стало возможным благодаря проведенному в садике ремонту. В беседе заведующая ДУЗ Т. В. Руденко отметила большую роль в этом районной власти, местного совета, а также руководителей агроформирований К. В. Кошевой, П. В. Матвиевского, В. В. Стеценка, а также родителей, которые не только активно поработали при проведении ремонта, но и внесли для приобретения необходимых материалов более 2 тысяч гривен. Около 3,5 тыс. грн. было выделено поселковым советом.
При открытии помещения, где будет располагаться вторая воспитательная группа, присутствовали глава райгосадминистрации В. В. Мормуль и его первый заместитель Л. П. Русанова, которые от администрации и районного совета подарили садику стиральную машину и аккордеон. Кроме того руководителями хозяйств для дошкольного учреждения было приобретено и подарено бойлер, половое покрытие, постельные принадлежности.
Представителям средств массовой информации В. В. Мормуль сказал, что вопрос возобновления работы садиков является одним из приоритетных для районной власти. Недавно был открыт садик в Мостках, ныне начала работу вторая воспитательная группа в Нижнедуванском садике, вскоре возобновит работу и садик в Коломыйчихе. Для выполнения ремонта в садике этого села районным советом выделено 100 тысяч гривен, будут привлекаться также средства местного агроформирования.
В тот же день глава райгосадминистрации проводил в Нижней Дуванке прием граждан, встретился с активом поселка. Проблемным вопросом для жителей Новониконоровки, входящей в состав поселкового совета, остается газификация. Чтобы ее осуществить, необходимы поступления из госбюджета, которых все и ожидают. После этого работы будут осуществляться оперативно.
Для Нижнедуванской общеобразовательной школы и жителей важным является строительство тротуара, ведь дорога к школе проходит рядом с автотрассой. Волнует дуванчан и работа автовокзала, помещение которого приватизировано. Для строительства тротуара будут привлекаться внебюджетные средства, работа же автовокзала взята под контроль. Большой проблемой для дуванчан является работа Дома культуры, помещение которого требует существенного ремонта. В бюджете денег для этого нет, но хорошо, что есть такие люди как К. В. Кошевая и ее брат П. В. Матвиевский. Они для ремонта ДК добровольно хотят выделить 300 тысяч гривен и выполнить необходимые работы.
Немалая проблема для Нижней Дуванки (да и не только для нее) — привлечение медицинских кадров. Врачи не хотят работать в селах. Чтобы они все-таки приезжали в сельскую местность, нужно приобретать для них жилье. И приобрести его — реально. А значит проблема кадров медработников вполне может быть разрешена.
Во время приема также было определено, что в Нижней Дуванке будет сооружена новая спортплощадка. Надо отметить — ныне в районе проводится акция по восстановлению 43 заброшенных спортплощадок. Все они будут приведены в порядок, и на них возобновится спортивная работа.
Вот таким путем — путем восстановления когда-то разрушенного и создания нового — необходимо «вдыхать» жизнь в села и поселки, ведь иначе не остановить отток людей, которые в поисках заработков и приемлемых условий проживания выезжают из сельской местности.

H.C.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22