Сайт города
СВАТОВО




"Новини Сватівщини" в интернете



Турбота про Сватівщину — наша спільна мета

Трохи більше двох років минуло з того часу, як на сесії районної ради головою ради був обраний Юрій Миколайович Гавриленко, котрий до цього працював керівником управління “Сватовеміжрайгаз”, де, до речі, досяг чималих успіхів — колектив газовиків постійно знаходився в числі кращих в області. Та ось — нова посада і ще більш відповідальна робота.
Що вдалось зробити за два роки? Чи все з наміченого реалізовано? Що планується на перспективу? Про це та інше Юрій Миколайович розповідає сьогодні на сторінках районної газети.


Гавриленко Займати таку високу посаду як голова районної ради — справа надвідповідальна. Чи усвідомлював це, коли колеги на сесії виявили мені таку довіру? Звичайно. Розумів — легкої роботи не буде. Тим більше, що спадок дістався далекий від ідеального. Загальнодержавна нестабільність особливо боляче б’є саме по віддалених регіонах. Саме вони найбільше страждають від інфляції, нестачі бюджетних коштів. Адже в столицях та великих містах так чи інакше “крутиться” капітал, “столиці” ніколи себе не обділять, а нам залишається те, що дозволять собі ці “столиці” не брати. Ось і виїздять люди з віддалених куточків у великі міста, туди, де можна заробити, прогодувати сім’ї.
Та все ж Сватівщина — моя маленька батьківщина, земля мої батьків. Тут народився, тут живу і житиму, як і тисячі моїх земляків. Тож як би не складались обставини, а нам тут, у віддалених від центру куточках, треба брати на себе проблеми, нам їх вирішувати, дбати про нашу загальну родину, про день сьогоднішній і про день завтрашній.
Одним з найважливіших завдань як голова райради вважав і вважаю згуртування депутатського корпусу, голів територіальних громад навколо вирішення болючих проблем нашого краю. Від єдності дій, від взаєморозуміння багато в чому залежить кінцевий успіх. В цьому плані можу навести конкретні приклади. Коли перед початком опалювального сезону восени 2006 року (я тоді ще пропрацював головою райради лише півроку) з’ясувалося, що тодішня райдержадміністрація, як мовиться, палець об палець не вдарила, аби котельні міста були підготовлені, довелось терміново звертатися до депутатів, керівників трудових колективів, аби вжити рішучих заходів по забезпеченню населення, установ теплом. Депутати і керівники виявили консолідованість, відповідальність і справу було зроблено в короткі терміни — сватівчани теплом були забезпечені.
Або ще такий приклад. Райлікарні вкрай необхідне устаткування для кардіології та родильного відділення. А крім того, район має гостру потребу в кваліфікованих медичних кадрах. Спеціально створена комісія ретельно вивчила ситуацію в РТМО. Як наслідок, рішенням депутатів районної ради понад 400 тисяч гривень було виділено для придбання необхідного устаткування для кардіологічного та родильного відділень, а ще 300 тисяч — для придбання житла для медпрацівників.
Таку ж суму, 300 тисяч гривень, депутатами виділено в поточному році для організації літнього відпочинку та оздоровлення дітей. При цьому першочергова увага приділятиметься дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування.
Однією із найважливіших складових діяльності районної ради є формування районного бюджету. Зведений бюджет району об’єднує 20 місцевих бюджетів. У 2006 році до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 36 млн. 626 тис. грн. доходів. Протягом 2007 року цей показник склав 51 млн. 64 тис. грн., що становить 119,2% до розрахункових показників МФУ. Власні надходження у 2006 році склали 10 млн. 340,5 тис. грн., а у 2007-му — 14 млн. 647,7 тис. грн., що помітно більше розрахункових показників МФУ.
У 2006 році продовжувалась газифікація селища Нижня Дуванка. У 2007-му виконані значні обсяги робіт по газифікації сел Райгородка, Рудівка, Новониконорівка. Впродовж 2006 року на будівництво газопроводів до Нижньої Дуванки, Містків та Райгородки виділено 1 млн. 344 тис. грн., протягом 2007-го — 360 тис. грн.
Останні два роки можна сміливо назвати роками очевидних позитивних зрушень в будівництві та облаштуванні доріг на Сватівщині. Районною владою при підтримці депутата обласної ради Б. Корлякова було здійснено “прорив” у цій справі. Було відремонтовано (або побудовано нові) дороги на вулицях Пролетарській, Котовського, Садовій, Чкалова, до Мілуватки, Преображенного, психолікарні та ін. Що дуже важливо — було зроблено під’їзди до кладовищ у районному центрі.
Велика увага була приділена переведенню опалювальних мереж на автономне опалення. Тут першочергова увага приділялась лікарням та школам. 11 топочних було побудовано лише в РТМО. На автономному опаленні нині — і центральна районна, і Нижньодуванська лікарні, загальноосвітні школи №1, №2, №6, №8, Нижньодуванська, будинок-інтернат “Надія”, адмінприміщення районної ради. Все це дає можливість заощаджувати кошти у немалих сумах і направляти їх на вирішення інших проблем. А найголовніше — коли тепло в приміщеннях, краще для здоров’я, менший рівень захворюваності. У 2006 році було виділено на аварійно-відновлювальні роботи на об’єктах житлово-комунального господарства 863 тис. грн., у 2007-му — 1031,9 тис. грн., на будівництво автономних котелень у 2006 році — 400 тис. грн., у 2007-му — 429,1 тис. грн.
Під керівництвом районної ради за шефської допомоги локомотивного депо та “Сватове Агро” було пофарбовано дах народного краєзнавчого музею, проведено ремонт фасаду приміщення.
На виконання програми профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю, для зміцнення матеріально-технічного забезпечення районного відділу внутрішніх справ у 2007 році було надано субвенцію з районного бюджету у сумі 17275 грн. для придбання скутерів для дільничних інспекторів. Не залишаються поза увагою люди похилого віку, які проживають у будинку-інтернаті “Надія” та будинку-інтернаті для глухих дітей.
Стало доброю традицією регулярно проводити перед початком навчального року прийомки шкіл та дошкільних навчальних закладів, а крім того — будинків культури, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів. Бажаючих допомагати закладам соціальної сфери не завжди багато, хоча всі не проти того, аби у нас розвивались і культура, і освіта, і медицина. Тож спільний пошук — разом з керівниками колективів, підприємцями, головами територіальних громад — шляхів розвитку соціальної сфери вкрай необхідна річ. Такі пошуки ведуться і дають позитивні результати. Робота по наданню всебічної допомоги школам, дитсадкам, медичним закладам вестиметься постійно.
Хотів би нагадати читачам, що саме завдяки рішучому втручанню влади було нормалізовано ситуацію в аграрному ліцеї. Не все ще там гаразд, але все ж позитивні зрушення є і при належному контролі (перш за все з боку педагогів) в цьому навчальному закладі вестиметься такий навчально-виховний процес, який забезпечить належну підготовку кваліфікованих кадрів для села.
Сватівщина завжди відзначалась підвищеною увагою до питань впорядкування територій. І ми прагнемо розвивати цю прекрасну традицію. В нинішньому році було проведено місячник по впорядкуванню, у якому взяли участь всі трудові колективи, школи, жителі міста і сел. В ході місячника вивозилось сміття, ліквідовувались стихійні сміттєзвалища, висаджувались квіти. Сватівчани взяли активну участь у впорядкуванні лісосмуги в напрямку Старобільська та Харкова.
А ще ж вони білили дерева, чистили береги річки Красної і т. п. Доречно тут сказати, що і клумби біля адмінприміщення районної ради набули оновленого вигляду, адже в поточному році на них висаджено понад 700 кущів троянд.
Інколи за повсякденними справами ми не помічаємо тієї роботи, яка виконується. Мабуть, так відбувається тому, що всі ми чекаємо позитивних зрушень, і коли вони трапляються, сприймаємо їх як належне. Але за всіма справами — важка праця людей. За останній час став до ладу дитсадок у Містках, ведеться робота, аби запрацював дитсадок і у Коломийчисі. В Оборотнівці відремонтовано три фельдшерсько-акушерські пункти та будинок культури (частково). Приклади можна наводити ще.
Звичайно, нині у нас, як і повсюдно, немало проблем у виробничій сфері. І все ж таки хочу нагадати, що в минулому році хлібороби району змогли виростити непоганий урожай за несприятливих погодних умов. Було отримано близько 80 тисяч тонн зерна, урожайність зернових склала 16,4 ц/га, було виконано завдання по реалізації зерна до аграрного фонду та в рахунок регіональних ресурсів області. Депутат районної ради, голова постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин і соціального розвитку села Н. Надоля ретельно дбає про розвиток тваринництва. В очолюваному нею господарстві, ППА “Лан”, дбають про розвиток молочної галузі, про збільшення поголів’я худоби.
Успіхів добиваються й інші депутати. Так, колектив управління “Сватовеміжрайгаз”, очолюваний депутатом міської ради І. Гавриленком, був визнаний кращим в області за підсумками роботи у минулому році. Значно поліпшились виробничі показники в райавтодорі, де керівником депутат райради В. Кондратьєв.
Депутати здійснюють і таку роботу як прийом громадян, причому і в Сватовому, і в селах, за місцем проживання мешканців. Вкрай потребуючим громадянам надається матеріальна допомога. За два роки 299 жителям надано допомогу на суму 37640 грн. Велику увагу у роботі прагнемо приділяти вихованню молоді. Організовано та урочисто проводяться в районі проводи призовників до лав армії, випускні вечори, свята першого та останнього дзвоників в школах. Школярі є незмінними учасниками урочистостей на честь свят Великої Перемоги, Дня визволення Сватового, Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та ін. Наша молодь має знати правду про героїчне минуле нашого народу, про подвиги наших батьків та дідів, які врятували країну від фашизму.
Життя не дає можливості розслаблятися. Проблем в районі вистачає. Тож будемо працювати над їх вирішенням — разом з усіма депутатами, з трудовими колективами, разом з жителями району. Поліпшувати життя, дбати про рідний край — наша спільна мета.

Юрій ГАВРИЛЕНКО,
голова районної ради.

Обсудить статью в форуме



Леонид ВИНОКУРОВ: “Чернобыль — это моя боль”

Леонид Винокуров — мой земляк. Он участник ликвидации аварии на ЧАЭС. Как все было в том уже неблизком 1986-м? Об этом я попросил его вспомнить, и вот что он рассказал.

«В то апрельское утро солнце всходило нерешительно, как бы ощущая надвинувшуюся катастрофу. Село просыпалось тоже неспеша, как-то лениво и нехотя погружаясь в трудовой день. Мы всей семьей еще с вечера узнали из сводки новостей об аварии на Чернобыльской атомной станции, и это сообщение болью отозвалось в наших сердцах.
Я, как обычно, собирался уходить на работу в тракторную бригаду. Наряд получил еще с вечера и в тот день должен был его выполнить. Наше механизаторское звено в том году взяло обязательства вырастить урожай ячменя не меньше 20 центнеров с гектара на площади 200 га, кукурузы — по 50 ц/га на площади 300 га, пшеницы — по 26 ц/га на площади 200 га. Мы жили мыслью об успешном выполнении обязательств.
Но как только вышел со своего двора, мне вручили повестку о немедленной явке в военкомат. Я быстро прочитал повестку, приподнял голову, и мои глаза встретились с глазами отца, который находился рядом, потому что провожал меня на работу. А во дворе находились мама и жена. Жена сразу поняла, что эта повестка имеет связь с чернобыльской аварией, и громко заголосила, обливаясь густыми потоками слез. А мать и отец со щемящими чувствами старались скрыть волнение. Оба они были участниками Великой Отечественной войны, и потому им привычнее было совладать с непредвиденной ситуацией. Они успокоили жену, которая перестала голосить, хотя слезы продолжали бежать по щекам.
Меня быстро собрали в дорогу, и я отправился в сватовский военкомат. Там мне и таким же мобилизованным, как и я, объявили, что нам как воинам запаса предстоит выполнить очень важное задание — принять участие в укрощении разбушевавшегося атома.
После беседы нашу группу (человек 30) отправили в Луганск. За окном мелькали поля, леса, села. Мы тогда еще не осознавали масштабов катастрофы и ее последствий, хотя настроение было невеселым.
В Луганске нас посадили в самолет и отправили в Белую Церковь — в воинскую часть, где нам выдали военную форму, после чего автобусом доставили до Славутича. Через несколько часто мы уже были возле энергоблока атомного реактора, возле которого изредка суетливо появлялись люди. Из реактора невидимо для глаз излучалась атомная энергия. Нам объяснили, что вокруг образовавшейся над реактором дыры надо собирать разбросанные обломки и снова бросать в дыру.
После инструктажа нас одели в свинцовые панцири. После этого надо было подняться по лестнице, взять обломок и бросить в дыру.На всю эту операцию надо было потратить не более 30 секунд. Всего таких подъемов мне довелось совершить 16. После каждого из них я и мои товарищи обливались в бане водой. Так мы выполняли свой патриотический долг, как боевое задание.
На ликвидацию аварии было брошено много сил и средств. Сплошным потоком на место катастрофы пребывали воины, специалисты, строители. Все они работали в зоне повышенной радиации, рискуя здоровьем и жизнью, стараясь спасти от этой радиации тысячи и миллионы граждан страны. Мы знали, что это наш патриотический долг как воинов запаса и как советских людей.
Для меня такая работа не осталась без последствий — я стал инвалидом Чернобыльской катастрофы второй группы”.
Леонид Иванович Винокуров правдолюб, неутомимый земледелец, механизатор широкого профиля, в работе всегда находится там, где труднее, и заслужил этим уважение жителей. Когда он, исполнив свой долг, вернулся домой, все встретили его с радостью. Но борьба с атомом дала о себе знать. Вернуть прежнее здоровье уже было невозможно. Но он, как и тысячи его коллег, совершили героический подвиг, защитив всех других людей от страшной опасности.

Иван ДРОБИЦКИЙ,
председатель совета ветеранов с. Свистуновка.

Обсудить статью в форуме



Найстаріша жителька Стельмахівки

Коли я завітала до Ганни Костянтинівни Денисенко, вона відпочивала, бо перед цим разом з невісткою прибирала на подвір’ї. Мене зустрів господар, син Ганни Костянтинівни. А невістка в цей час вже варила борщ з кропиви. Та ось із спальні вийшла низенька сивочола жіночка, яка мене відразу впізнала. Коли хотіла завести з нею розмову, вона сказала: “Спершу поїмо “вітамінного” борщу”. Запрошувати гостей до столу — українська традиція, що бере початок з діда-прадіда. Тож відмовлятися було неможливо.

Анна Денисенко. с. Стельмаховка Сватовского р-на Відпочивши, Ганна Костянтинівна повела мову про своє життя (а їй вже 95 років).
— Народилася я у 1913 році у багатодітній сім’ї, — розповідала співбесідниця. — Було нас у батьків 12, а я — найменшенька. Вже всі повмирали. А я ось ще топчу ряст.

— А де ви жили раніше? — запитую.
— Жили ми в Кривошиївці, де мій батько працював начальником станції, а мама знаходилась з дітьми вдома. Хороша була у нас родина.

— Як звали батьків?
— Попков Костянтин Никифорович та Попкова Марія Іванівна. А як вони померли, то мене забрала до себе старша сестра, що жила у Розівці. Там і пройшла моя юність.

— А де працювали?
— Працювати почала у радгоспі “Вишневому”. Потім поступила на курси трактористів у Сватовому.

— А де з майбутнім чоловіком познайомились?
— Стельмахівські парубки ходили у Розівку, Артемівку, Іржівку, Райгородське, Вишневе, то так і познайомилися. Зустрічались не довго, бо згодом засватав мене Арсентій. Сподобався він мені, то й згодилась вийти за нього заміж. Було це у 1935 році. Та не довго судилося жити разом. Чоловік загинув на війні, а я більше заміж не виходила, бо кохала лише його.

— А скільки діток було у вас?
— Була донечка, та вона померла, коли було їй лише 8 місяців. Після неї народилося три сина: Льоня у 1949 році, Микола — у 1941, Ваня — у 1943. Трагічно загинули Микола і Ваня. А Льоня з дружиною Оленою переїхав жити до мене із Сєвєродонецька. А в тій квартирі живуть їхній син та два онуки. Не знаю, де брала сили, щоб жити без коханого чоловіка та виховувати дітей!

— Напевно, до забуття доводилося працювати і вдома, і на роботі?
— Так. Змінювала домашню роботу на колгоспну. За тим і минали дні, місяці, роки. Працювала причеплювальником, куховаркою, пташницею та на інших роботах. Та у людей тоді був інтерес до праці, не те, що нині. До чого ж зараз дійшло — в селі немає роботи! Ціни шаленіють, люди виїздять із села, а решта вимирає поступово. Болить моя душа, коли дивлюсь на життя сільської молоді.

— А хто на вашій вулиці депутат?
— Любов Василівна. Дуже хороша жіночка. Провідує мене часто. Ще дякую медичній сестрі Тетяні Геннадіївні. Вона хоча вже й на пенсії, а як її погукаєш, щоб зробила укол, то ніколи не відмовляє. Мені невісточка сама робить уколи, а коли її немає вдома, звемо Геннадіївну.

— А які квіти любите?
— Та різні, але найбільше польові та лісові.

— Чому так?
— Бо чоловік у юності приносив квіти із поля. Були вони різнокольоровими та запашними.

— А що тримаєте у домашньому господарстві?
— По господарству пораються син та невістка, а я господарюю біля миски за столом. А тримаємо курей, поросят, кролів.

— Чи вистачає «паю»?
— Ні, ще підкупляємо зерно. Справно розраховується за паї О. В. Білоконь. Але треба б більшенько давати зерна, бо все дорожчає, то слід набавляти й “на пай”. Ну, нехай Бог посилає врожаю, щоб нам більше діставалося зерна і отримували його вчасно.

— Може я Вас втомила бесідою?
— Та ні. Я дуже вдячна і рада, що до мене завітали. Спасибі.
Після нашої бесіди розпитала мене Ганна Костянтинівна за мою сім’ю, згадали моїх батьків (вони вже покійні). У жіночки ще гарна пам’ять. Нехай Бог посилає їй здоров’я! Ганна Костянтинівна Денисенко залишається доброю, чуйною людиною. Привітна посмішка виправляє на її обличчі зморшки.
Йшла я додому, а в душі був жаль. Думала про нелегку долю Ганни Костянтинівни, яка рано залишилася без чоловіка і втратила своє жіноче щастя.

Раїса ШЛЯХОВА.
с. Стельмахівка.

Обсудить статью в форуме



Пьянство — доктрина Даллеса

Директива ЦРУ США 1945 г. — из доктрины Алена Даллеса, директора ЦРУ.
«Мы бросим все, что имеем, все золото, всю материальную мощь и ресурсы на оболванивание и одурачивание людей. Человеческий мозг, сознание людей способны к изменению. Посеяв в России хаос, мы незаметно подменим их ценности на фальшивые и заставим их в эти фальшивые ценности поверить...
Мы найдем своих единомышленников, своих помощников и союзников в самой России. Эпизод за эпизодом будет разыгрываться грандиозная по своему масштабу трагедия гибели самого непокорного на земле народа, окончательного необратимого угасания его самосознания...
В управлении государством мы создадим хаос и неразбериху, незаметно, но активно и постоянно будем способствовать самодурству чиновников, взяточников, беспринципности, бюрократизм и волокиту возведем в добродетель. Честность и порядочность будем осмеивать — они никому не станут нужны, превратятся в пережиток прошлого. Хамство и наглость, ложь и обман, пьянство и наркомания, животный страх друг перед другом и беззастенчивое предательство, национализм и вражду народов, прежде всего вражду и ненависть к русскому народу, - все это мы будем ловко и незаметно культивировать, все это расцветет махровым цветом.
Мы будем расшатывать, таким образом, поколение за поколением... Мы будем драться за людей с детских, юношеских лет, будем всегда главную ставку делать на молодежь, станем разлагать, развращать, растлевать ее».

Именно этот план Даллеса был применен против народов Советского Союза после Великой Отечественной войны. И, после развала СССР, он, запущенный когда-то, продолжает действовать сейчас на всём постсоветском пространстве.
Почему возник и действует такой план? Тогда - это были времена «холодной войны», было противостояние «капитализма» и «коммунизма». Но почему сейчас, запущенный когда-то механизм продолжает своё чёрное дело? Ведь холодной войны уже нет?
Оказывается всё дело в энергоресурсах! В США проживает 5% населения планеты Земля. Эти 5% потребляют около 50% энергоресурсов, добываемых всем человечеством (по данным из Интернета). Если представить, что остальные 95% населения планеты (а это 6 млрд. человек) будут жить, как в США, а многие страны стремятся к этому, так как американский образ жизни повсеместно насаждается, то Земля будет «обглодана» за считанные годы. Конечно, такого развития событий США не допустят, и сейчас пытаются устранить приближающийся кризис по своему усмотрению:
1. Сократить потребление ресурсов Земли за счет: сокращения населения Земли (населения за пределами США, естественно); перераспределения оставшихся ресурсов в пользу «золотого миллиарда» - самых-самых «избранных»; сократить население планеты Земля с 6 млрд. человек до 2-3 млрд. человек. Это достигается за счет войн, межнациональных конфликтов, голода, болезней, наркотиков, «управляемых катастроф» и т.п.; консервации некоторых запасов планеты.
2. Восстановить (хотя бы частично) экологию планеты путем: резкого уменьшения выпуска продукции промышленного производства (не для себя, а опять-таки для других народов); сосредоточения вредных производств в строго определенных зонах планеты (за пределами зоны проживания Дяди Сэма). Противостоять планам западной концептуальной власти пытаются исламский мир, Китай, Япония. „Яблоком раздора“ в этом противостоянии являются территории, природные ресурсы и население (в смысле рабочей силы) бывшего СССР. Именно через эту призму надо рассматривать события, происходящие в нашей стране — и встречное стремление ее нынешних руководителей хоть по-пластунски вползти в НАТО, не оглядываясь назад: как там народ, чего он хочет.
Культивирование пьянства в этом плане занимает одно из главных мест.
Опасная граница пьянства для народа наступает, когда на душу населения в год употребляется около 8 литров алкогольных напитков. В настоящее время в Украине употребляется около 15 литров алкоголя в год на душу населения. При этом трезвость подменяется так называемой «Культурой употребления спиртных напитков».

СПРАВКА Механизм действия алкоголя (информация 1-го Мединститута, г. С-Петербург): При поступлении в кровь алкоголь воздействует на красные кровяные клетки, которые приобретают новое свойство - они начинают слипаться друг с другом, образуя грозди, размер которых определяется количеством выпитого алкоголя. Эти, появившиеся в крови грозди эритроцитов, образуют в тонких капиллярах тромбы, и кровоснабжение отдельных групп нейронов головного мозга прекращается. Происходит “онемение”, а потом и отмирание отдельных микроучастков головного мозга, которое и воспринимается человеком, как, якобы безобидное, состояние опьянения. В этом состоянии часть нейронов головного мозга погибает, а восстановление обратимых последствий наступает при благоприятных обстоятельствах (а у пьющих людей таких обстоятельств просто нет!) в течение 3-х лет.
Синдром похмелья — не что иное, как процесс, связанный с удалением при помощи оттока жидкости из головного мозга погибших из-за отсутствия кровоснабжения нейронов. Тело отторгает погибшие клетки, с этим связаны утренние головные боли и жажда. Принимавший алкоголь в буквальном смысле слова мочится своими собственными мозгами.
Смертность уже много лет подряд значительно превышает рождаемость. За 16 лет население Украины сократилось с 53 млн. человек в 1991 г., до 46,5 млн. в 2007 году, средняя продолжительность жизни мужчин – 54 года! Количество пьющих женщин стремительно догоняет мужчин.


Спрашивается, какое потомство будет у пьющего народа? Высокая детская смертность, серьёзные отклонения в здоровье детей сейчас уже никого не шокируют. По данным современных исследований важнейшими факторами демографического кризиса в Украине являются алкоголь и другие наркотики. Уже несколько лет подряд ВОЗ называет алкоголь и табак ведущими факторами риска для здоровья украинцев. Кроме того, от 40% до 60% насильственных смертей связано с алкоголем.
Народ Украины стремительно наркотизируется и самоуничтожается, и надежды, что процесс этот остановится или хотя бы замедлится сам по себе, — нет. Воспитанием детей и молодёжи в здоровом, трезвом духе государство не занимается. А решения, которые принимаются на государственном уровне, обычно носят декларативный характер. Одурманивающие смеси неустанно поглощают всё новые поколения, армия алкогольных наркоманов постоянно пополняется, и что самое страшное — молодеет. По данным опросов среди 15-летних школьников еженедельно употребляют алкоголь 19% девочек и 29% мальчиков. Едва ли не с пелёнок дети вынуждены наблюдать обряды «культурного употребления» загадочной, «весёлой» жидкости, а вот здоровым, трезвым традициям их никто не обучает! А все разговоры, сопутствующие этому, коварно сводятся к «нормам» употребления яда — сколько считать вредным, а сколько — «культурным».
Применение геноцида к народам бывшего СССР очевидно. К оружию геноцида относятся наркотики всех видов (в том числе алкоголь и табак), отравленные продукты питания, которые с огромным усердием нам навязывают всевозможные телерекламы, а так же, как это не парадоксально, современная косметика, мода и, в конце концов, навязывание так называемого «безопасного» секса в противовес культуре целомудрия.
Трезвость — это естественное, дарованное всем нам с самого рождения состояние, которое обеспечивает возможность активно учиться, жить здоровой, полноценной жизнью и созидать прекрасное!
Здоровому, трезвому человеку свойственно постоянно стремиться к новым достижениям в своём физическом и духовном развитии. А искусить человека алкоголем — оказывается, самый простой способ отнять у него возможность задуматься над своим развитием, не говоря уже о достижении им новых, непревзойдённых результатов. Это простейший способ запустить механизм деградации не только каждой отдельной личности, но и всего общества в целом.

Владимир ПЕТРУШЕНКО.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22