Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



“…Но иногда, как малая планета, тот мяч над шумным стадионом пролетал”

Нещодавно завершився футбольний чемпіонат району. Як вже повідомлялося в “НС”, перше місце в турнірі зайняла команда Преображенного. На другому — об’єднаний колектив Круглого та Коломийчихи, на третьому — футболісти Гончарівки.
кращий нападаючий першості району О. Козуб. Підбиття підсумків футбольного сезону та вручення нагород відбулось у малій залі районної ради. Добрі слова про учасників футбольної першості, про їх внесок в розвиток спорту на Сватівщині промовив голова районної ради Ю. Гавриленко, якого підтримали у своїх виступах заступники голови райдержадміністрації Г. Поляков та В. Честних. А завідуюча відділом у справах сім’ї, молоді та спорту С. Пономарьова нагадала присутнім про результати футбольного сезону. Брали слово під час зустрічі з переможцями першості також голови Круглівської та Гончарівської територіальних громад — А. Козуб і Н. Білогурова.
В ході заходу йшлося про помітну підтримку, яку надавали командам, а їх було 8, голови територіальних громад, а також керівники господарств С. Авалян та О. Борзило. Виступаючі висловлювали побажання, аби якомога більша кількість команд брала участь у першості району, а збірна Сватівщини щоб виступала в першості області.
За підсумками сезону було визначено кращих гравців. Ними стали воротар А. Бородавка (Гончарівка), захисник Ю. Черкашинінов (Преображенне), півзахисник П. Ковда (Мілуватка), нападаючий О. Козуб (Кругле-Коломийчиха). Призери районної першості були нагороджені почесними грамотами, медалями. Команди, що посіли перше та третє місця (Преображенне, Гончарівка), отримають також нову футбольну форму, а срібним призерам (Кругле-Коломийчиха) були вручені футбольні м’ячі.

Кор. “НС”.
На знімку: кращий нападаючий першості району О. Козуб.

Обсудить статью в форуме



“Радость, азарт, победный гол. И это все — футбол!»

Минулої суботи відбувся турнір з міні-футболу пам’яті Героя Соціалістичної Праці Й. Я. Палійова. Добрі слова про славного земляка пролунали під час урочистого відкриття турніру. Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять Йосипа Яковича.
Зі словами щирих привітань до учасників змагань звернулись голова районної ради Ю. Гавриленко, міський голова М. Шерстюк, ветеран футболу А. Таранченко.
12 команд, які брали участь у змаганнях, були розбиті на 4 підгрупи, ігри у яких проходили за круговою системою. Переможець кожної підгрупи виходив до півфіналу.
Першими на ігровий майданчик вийшли представники споріднених професій — локомотивного депо та 7-ї дистанції колії. Гра вийшла цікавою, динамічною, і відразу задала хороший тон змаганням. Перемогли ж деповчани з рахунком 4:2.
Після попередніх матчів, у ході яких кожна команда провела по дві зустрічі, до півфіналу вийшли міський клуб культури і дозвілля, ЗАТ “Сватівська олія”, локомотивне депо та Сватівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат.
У першому, досить результативному, півфіналі футболісти міського клубу культури і дозвілля переграли “олійників” 5:3.
Другий півфінал проходив більш напружено. Основний час закінчився бойовою нічиєю 2:2, і командам довелось бити пенальті. Точнішими були деповчани, які перемогли з загальним рахунком 4:3.
Отож, у матчі за третє місце зустрілись ЗАТ “Сватівська олія” і школа-інтернат. Остання команда виявилась сильнішою, отримавши переконливу перемогу 5:2 і виборовши таким чином третє призове місце.
Комманда - победитель У вирішальному поєдинку сперечалися міський клуб культури та дозвілля і локомотивне депо. Гравці міського клубу відразу заволоділи ініціативою. Вже в перші хвилини вони забили три голи. І хоча до кінця першого тайму деповчанам вдалось відквитати один м’яч, у другій половині характер гри не змінився. Команда міського клубу виглядала краще і перемогла з рахунком 6:1. Таким чином, саме вона стала переможцем турніру.
Кращим воротарем визнано В. Винокурова (школа-інтернат), кращим нападаючим — С. Дригу (міський клуб культури та дозвілля).

Кор. “НС”.
На знімку: команда-переможець.

Обсудить статью в форуме



НАЩАДКИ ПАМ’ЯТЬ БЕРЕЖУТЬ...

Сто п’ятдесят шість дослідницьких груп, в які входить більш ніж 700 дослідників, до сьогоднішнього дня вже обстежили понад 80 сіл північних територій Луганщини, які найбільше постраждали від Голодомору. Школярі, студенти, філологи та вчителі історії, дослідники з вузів і архівісти ведуть роботу з пошуку очевидців страшних подій та родичів людей, що постраждали від Голодомору, записують і документують їх спогади. І хоча робота в даному напрямі в області ведеться вже близько десяти років, цього року вона набула більш масштабного розмаху. Але, головне, на думку заступника голови Луганської обласної державної адміністрації Володимира Заблоцького, зараз докладається максимально зусиль, щоб залучити до цієї роботи молодь.
- Тільки глибоке знання історії свого краю, своїх батьків, дідів, прадідів створює основу, на якій виховується істинний патріотизм і любов до України. Тому ми сьогодні максимально залучаємо молодь: школярів, студентів до дослідницької роботи щодо Голодомору 1932-1933 рр.,- заявив Володимир Заблоцький в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту УКРІНФОРМу.


- Поки не пропустиш такі свідчення через душу, пам’ять не стане глибинною?
- Так. Тому у нас в області вже розпочалися екскурсії в районні і міські музеї, де відкриті експозиції, присвячені Голодомору. Там, де краєзнавчих музеїв немає, ми попросили організувати експозиції в школах і клубах. Є і пересувна виставка. Але найбільш повномасштабна, що містить рідкісні документи і свідчення епохи, днями відкриється в обласному краєзнавчому музеї.
На основі вже зібраного дослідниками фактажу готуємо спеціальні матеріали для уроків краєзнавства, які пройдуть у всіх навчальних закладах - від шкіл до вузів всіх рівнів акредитації.
Сьогодні за допомогою молоді ми складаємо карту, на яку нанесемо всі місця, що постраждали від Голодомору і місця масових поховань його жертв. На кожному буде встановлений хрест.

- Сьогодні на Луганщині вже встановлено 34 хреста...
- Пам’ятних знаків буде більше. Скажімо, сьогодні найбільше число хрестів - 9 з 34 - встановлені в Сватівському районі. Але є місця, де виявлені нові поховання. Там також з’являться пам’ятні знаки.
Художники Луганщини вже представили свої проекти пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 років, який буде встановлено в обласному центрі, в сквері Пам’яті, на місці, де 29 березня цього року в присутності Президента України ми зобов’язалися такий пам’ятник звести. Домовленість про виділення землі з керівництвом міста вже досягнута.

- Чи виникають проблеми в роботі, пов’язаній з пошуком матеріалів і переусвідомленням ролі Голодомору в історії краю?
- Якщо говорити про проблеми, звичайно, не можна не пригадати про втрачені архіви, про те, що наша область, як адміністративна одиниця була сформована і відділена від Донецької тільки в 1938 році. Тим часом, архівні дослідження і зібраний фактаж підтверджують, що найбільше постраждали від Голодомору початку 20-х і 32-33-х років минулого сторіччя сім північних територій області - той край, який ми називаємо Слобожанщиною (сьогодні він частково входить у Харківську область).
Особливістю регіону було і те, що він - промисловий, так що люди в містах отримували продуктові картки. Тому селяни підтягалися до промислових центрів, щоб отримати роботу на підприємствах, право на картки і якось вижити.
Однак, незважаючи на всі ці обставини, наші дослідники зібрали дані, які підтверджують, що від Голодомору на Луганщині постраждало близько 25% сільського населення.
Але головною проблемою цієї роботи я б назвав те, що нам сьогодні треба міняти психологію сприйняття нашої історії. Історія завжди була політизована. Однак ми повинні її знати і сприймати об’єктивно, незаангажовано, без так званих білих плям і чорних дір. І саме такою передавати майбутнім поколінням.
Люди мають знати, що Голодомор став слідством внутрішньої і, передусім, податкової політики, яка тоді проводилася в державі.

- Чи допомагають в роботі громадські організації, і для кого з луганських дослідників дана тема стала провідною?
- Ми серйозно співробітничаємо з громадськими організаціями, і їх допомога важлива для нас саме і передусім тим, що в роботу залучається велике число школярів та студентів.
Масштабність і глибина роботи дослідницьких груп, які протягом ряду років очолює, курирує і консультує Ірина Магрицька, відзначена врученим їй в жовтні орденом святої княгині Ольги ІІІ ступеня. Ми подавали документи для нагородження цієї унікальної людини до дати Голодомору, але оскільки вона є викладачем Східноукраїнського університету імені В.І. Даля, орден їй був вручений у Всесвітній День освіти. Так відзначена її діяльність, як людини, яка багато зробила для відродження пам’яті про Голодомор.
Сьогодні дослідницькими групами зібрано величезний фактичний матеріал. Так що до видання готуються дві книги. Ще одна - про документи того періоду, що збереглися, підготовлена до друку і випущена співробітниками Луганського обласного архіву на чолі з його директором Миколою Старовойтовим.
Враховуючи, що матеріал зібраний і записаний також на аудіо і відеоносіях, у нас уперше з’явилася можливість створити фільм про Голодомор на Луганщині.
Однак, я хотів би підкреслити, що всю роботу - пошукову і організаторську з проведення поминальних заходів безпосередньо 24 листопада ми ведемо, не прив’язуючись до певних дат, а - постійно. Оскільки я упевнений, що події Голодомору не можуть залишити байдужим нікого.

Олена Особова.
(УКРІНФОРМ)

Обсудить статью в форуме



На полотні української минувшини

Рушниками вистеляли дорогу до спасіння
Петро Васильович Назаренко народився у 1921-му у селі Чепигівка. Щоб вижити, тодішнім школярам доводилося працювати поруч з дорослими у полі, адже на зароблений трудодень можна було отримати порцію затірки (вареного на воді борошна) і шматочок хліба. Обідній пайок ділили і на вечерю. Хліба давали по 500-700 грамів на душу, але спечений він був з такої суміші, що дитячі шлунки не витримували, а пухлим ногам і так не просто було тримати знесилені тіла. А взагалі-то їли все, що потрапляло під руку.
- Раз ішов з роботи, - розповідав П.В. Назаренко, - і на луках угледів їжака. Я його зловив, дома вкинув у грубу, голки і шерсть обгоріли, і вийшло з їжака точне поросятко. Наїдку з нього вистачило мені, щоб не йти наступного дня на роботу за тією пайкою.
Уже влітку 1930-го почала відчуватися нестача їжі. Але у людей ще залишалися речі – одяг, рушники, скатертини, полотно в скринях та інше, чим завжди славилися українські хати, що прибиралися на свята, як маківки. Люди стали ходити і їздити в міста, де ще були продукти, й вимінювали їх на свої речі.
У нашої матері була велика скриня, так вона набирала рушників і йшла у Білокуракинський район зі мною і сестрою моєю. Там голоду не було, тож ми вимінювали на речі капусту, квасолю, борошно, горох. Так ми й прокантувалися...

Батьки Петра Васильовича йшли на все, щоб врятувати від голодної смерті дітей. Працювали вони на пташнику, мати птахівницею, а батько сторожем. Навіє жінка зерновідходів, якими годували курей, а Петрик підбіжить до неї та й жменьку того корму у спідні штанці засипе, внизу зав’яже мотузками, щоб не розгубити. Те зернечко „від пташок” товкли у ступі, борошна з кропиви чи з берестків додавали й пекли ладики. З крупців якийсь супчик варили. Голод же не тітка.

Голодували і в Мулуватці
Свій ужинок зібрав голод і в селі Мілуватка.. Марія Мусіївна Сивер говорила:
- Багато людей наших йшло у шахти, бо там давали хліб і пайки. Привозили й родичам з Донбасу якийсь шматочок хліба. На Сватовецькій горі збирали бурячки і жолуді, раз на день варили в колгоспі працівникам віку (це різновид зернової рослини). Коли діждали весни, ходили збирати гарашки, горішки, що квітли рожевим цвітом, заварювали на молоці, коли отелилася корівка. Тоді ходила селом така бригада, яка забирала усе їстівне по хатах. Нічого не лишилося у нас їсти, а в сім’ї ж було вісім душ! Сусідки наші померли з голоду тоді, у нас були ноги пухлі, страшні, у всіх. Мати наша вимінювала у Сватовому полотно на висівки, щоб якось нас підтримати. Я ходила бересток збирала, сушила його, розминала, обкатувала висівками та й мала ладик. Батько у нас був такий, що й до магазину не ходив, ні до грошей не торкався, робив тільки й робив. Аби не мати, ми б і не пережили голоду.

Наталія РОЗУМНА.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22