Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



Про Вована і Стефана

Дружба Вована і Стефана не була безхмарною. Вони то обіруч рвались до влади, прикриваючи помірну грошовитість безгрошовою червоністю прапорів, то насуплювались одне на одного, мов березневі коти, що не поділили на смітнику Мурку, леліючи при цьому в душі перспективну грошову помаранчевість. Причому один діяв з зухвалістю дипломатичною, другий — з адміністративною.
Ще раніше Вован та Стефан пройшли неабияку школу керівничого гарту у справді солідного, та й вмілого, керівника. Потім, правда, один з них “кинув” свого вчителя та покровителя, бо дуже вже кортіло сидіти у верховному кріслі та бути народним і недоторканим.
Другий — покровителя обожнював і в усьому хотів походити на нього, переймаючи манери, інтонації, навіть спосіб життя. Та зовнішні вибрики не могли замінити внутрішньої суті — якщо у Вчителя-Покровителя справи завжди йшли догори, то “Другий” ці ж справи протанцював та проспівав, залишивши борги, будівлі-розвалюхи та безліч фонтануючих проектів та прожектів.
Один, тримаючи в руці червоний стяг, воював (чи робив вигляд, що воює?) з Резидентом, другий Резидента знову ж таки обожнював, бив лобом перед його портретом, і, вболіваючи за суспільне здоров’я, навіть влаштував вселюдне шоу “за єду”, розсилаючи справненьких народних соловейків, аби ті не лише співочими байками, а й власним виглядом доводили важливість і необхідність отієї самої “єди”.
І Вован, і Стефан добряче свого часу поїздили по рідному краю, в результаті чого від коров’ячого “му-у-у-у-у” залишилось лише короткозвукове відлуння.
Багато ще чого ця творча солодка парочка натворила, щоправда, здебільшого — нарізно. Народ, що спочатку вбачав в них власних однодумців, згодом отямився та й примітив в поведінці Вована і Стефана дивовижні зміни, які з’являлись в залежності від того, якого кольору було загальнодержавне небо або хоча б його столична частина. Полетівши з високих крісел, друзі по нещастю з радістю знайшли одне одного. І хоча їх неодноразово і вилучали, і необирали, все ж таки вони не забували золотих часів свого панування, а отож і вирішили утворити братство юних танцюристів (скорочено БЮТ) з надією у перспективі знову протанцювати усе, що тільки протанцьовується, та натанцювати собі чергові авто та квартири.
Нині новоспечені бютівці кинулись шукати по селах вірнопідданих іванів, аби знову морочити людям голови фонтануючими прожектами, сподіваючись колись усістися на полишені крісла вельможності. Мабуть, Вовану та Стефану все ще здається, що люди, порозкривають роти та зачаровано слухатимуть їх набридле словоблуддя. Марні сподівання. Бо ж робити і словоблудити — це, як дощ і посуха.

Х. К.

Заметка админа:
Кто такие эти Вован и Стефан - подумают мои земляки, далёкие от реалий Сватовских политических перепетий? Мне кажется, что это известные товарищи Просин - бывший глава администрации и Стешенко - бывший депутат Верховного Совета.
Перекрестился, а всё равно кажется :-)

Обсудить статью в форуме



І відступили враз життєві негаразди, і поринули всі у світ дитинства

Незабутньою стала зустріч випускників 1967 року восьмирічної школи №3, з якої 40 років тому “вилетіли” вони, немов птахи з гніздечка, у вирій життя. Час посріблив скроні, додав ваги, та не згас в очах школярський грайливий вогник, за яким упізнавали одне одного. Та й ми, вчителі, сприймали їх, наших колишніх учнів, не як дорослих, а як допитливих, розумних, рухливих, відвертих дітлахів. По-різному склалася доля наших вихованців, та не щез той стрижень життя, який міцно тримає їх на землі. У кожного з них — славетний трудовий шлях, і життя кожному вже виставило (якщо говорити про вік) по дві п’ятірки.
А зростали, навчалися, мужніли всі в хорошій школі №3. Хорошій тому, що вона була розташована поблизу домівок. І хоча приміщення було не типове, але там завжди було затишно, чисто, тепло. Кожної перерви діти дихали свіжим повітрям, бо ганяли м’яча на футбольному полі, грали у баскетбол, волейбол, настільний теніс, а по дзвінку забігали у класи розшарілі, з червоними щічками і носиками.
У їдальні з апетитом ласували трьохкопійчаними булочками або десятикопійчаними булочками з повидлом чи ковбаскою, а хто хотів — запашним борщем чи супчиком. Учні молодших класів взагалі харчувалися безкоштовно. На пришкільній ділянці дітлахи вирощували дивовижні овочі і фрукти. Разом з вчителем біології та праці Миколою Івановичем Шепелем не тільки вели спостереження, а й ласували смачними виноградом, полуницею, яблуками тощо.
Тепер вже немає цієї школи (там розміщена стоматполіклініка) але тьохкає серце, коли біля колишнього шкільного закладу проходять його випускники. Адже не одне покоління зростало і навчалося в ньому, та тепер лише дітям і онукам розповідають про це колишні випускники. Тому і зібралися вихованці школи на ювілейну зустріч у кафе “Поляна”. І був там проведений підсумковий урок (зі дзвінком), який вели автор цих рядків, а також педагог за фахом Зоя Баля (яку нині всі знають як Зою Григорівну Шовген). Кожен “учень” звітував про свої трудові і сімейні досягнення, відповідав на запитання по білетах. І кожному було про що розповісти. Ось на милицях з довірливими очима вийшов Паша Гапонов. Не здійснилася через підступну хворобу мрія хлопця, та він стійко бореться з цією хворобою, тримається, намагається перемогти.
Вдало склалася кар’єра у Серьожі Малихіна (найменшенького хлопця у класі). Він вже — на заслуженому відпочинку, має хорошу пенсію, хоча в житті є й проблеми. Ініціативний, працелюбний Юра Гавриленко ще молодим збудував собі будинок, виростив трьох прекрасних дітей, посадив і виростив не одне дерево, тобто виконав призначення людини на землі. Як керівник, удосконалював районну кінофікацію, створив міцне газове господарство — одне з кращих не тільки в області, а й в Україні. Зараз Юрій Миколайович очолює районну раду, постійно дбає про розвиток району, зміцнення добробуту людей.
З добрим гумором, який допомагає долати негаразди, крокує по життю Володимир Міщенко, заступник начальника локомотивного депо. Міцно почувається будівельник Олексій Горшков — колишній головний інженер МДПМК-40, спокійна, врівноважена людина. А комсорг школи Микола Ковальов присвятив своє життя вихованню підростаючого покоління і виховав немало шанувальників спорту, був директором ЗОШ №2.
Красуня Зоя Баля, з великими допитливими очима, на відмінно закінчила школу, педучилище, інститут, працювала вихователем у дитячому будинку для дітей-сиріт ім. Крупської, очолювала колектив дитячого садка “Малятко”, “зросла” до посади заступника голови райдержадміністрації, зараз працює заступником міського голови. Можна сказати, вдало склалося трудове і сімейне життя у Ніни Синельник, Алли Касьяненко, Григорія і Володимира Голосних, Ольги Сухарьової, Раї Коростій, Люби Козюберди, Ольги Шаповалової, Наталки Щуцької, Свєти Реут, та інших. Тепер ці статні, красиві жінки і чоловіки — медичні працівники і трударі обслуговуючої сфери — стали і бабусями, і дідусями. Дещо нарікає на своє життя Геннадій Химченко, та хто ж з жителів Сватівщини не знає сумлінного, багато років працюючого водія міського автобусу, який одержує лише подяки від пасажирів? Головне, що всі колишні випускники не схибили у житті, творили і творять добро.
На жаль, не дожили до цього святкового дня семеро вихованців класу, а також вчителі, що вели вихованців у світ непізнаних наук. Хвилиною мовчання присутні вшанували їхню пам’ять, згадали добрим словом кожного вчителя: турботливу, добру, клопітку першу вчительку Лідію Олексіївну Рибальченко, поспішаючого кожному на допомогу вчителя фізики і географії, класного керівника Петра Федотовича Дригу, спокійну, по-материнськи лагідну Марту Василівну Бурим, трішечки метушливу, але завжди чітко, за планом ведучу уроки Марію Гнатівну Друзь, Раїсу Яківну Ляпко, на уроках якої можна було поговорити, але “рєбята” знали, що назавтра — багатоваріантна самостійна або контрольна робота і списати навряд чи вдасться, а тому слухали уважно.
Згадали і про відставного офіцера, який горів у танку під час Великої Вітчизняної війни, вчителя фізкультури Івана Герасимовича Кальченка, при якому вирувало спортивне життя у школі, і вчителя історії Олексія Ягоровича Лісняка, його цікаві розповіді на історичні та життєві теми, директорів школи Василя Івановича Кривошею і Зою Іванівну Іщенко та інших не менш шанованих вчителів.
І відступили враз усі життєві негаразди, і поринули усі у світ дитинства. Була оформлена до зустрічі і фотовиставка з далекого минулого, і фотографувалися біля фонтану, і слухали концертну програму за святковим столом. Було по-сімейному добре і затишно. І хочеться усім щиросердно подякувати, особливо організаторам, за таке чудове дійство, за пам’ять про нас, вчителів, і побажати колишнім учням доброго здоров’я, щастя, наснаги, творчого натхнення у роботі, сімейного благополуччя, добробуту, мужності у подоланні життєвих негараздів, і щоб ніколи не обпікав серця біль втрат. А на знак шани до минулого, думаю, з’явиться на фасаді колишньої восьмирічної школи №3, а, можливо, і на інших подібних закладах, пам’ятна дошка.

З вдячністю
Антоніна ОХРІМЧУК,
колишній заступник директора
з навчально-виховної роботи ВШ №3, ветеран педпраці.

Обсудить статью в форуме



15 тисяч за дитину — міф чи реальність?


Ті, хто слідкують за новинами, знають, що не так давно у телеефірі пролунала обіцянка Президента України стосовно того, що за другу новонароджену дитину держава винагороджуватиме матір одноразовою допомогою у сумі 15 тисяч гривень (нагадаємо, що нині сума одноразової допомоги при народженні дитини становить 8,5 тисяч гривень). До редакції “НС” зателефонували сватівчанки, що цікавилися тим, чи є все вищесказане правдою? За відповіддю на це запитання ми звернулися до начальника УПСЗН І.Д. ЛЕЙРІХА та начальника відділу соціальних гарантій та компенсаційних виплат Л.М. БОГУЧАРСЬКОЇ.
Іван Давидович, і Лариса Миколаївна зазначили, що жодних законодавчих документів, які б підтверджували виплати 15 тисяч гривень за другу новонароджену, не існує. Окрім того, у бюджеті 2007-го року передбачені лише виплати коштів у сумі 8,5 тисяч. Для того ж, аби змінити суму одноразових виплат породіллям, потрібно внести зміни й до бюджету. А цього, поки що, не сталося.
До квітня 2007 року виплатами одноразової допомоги при народженні дитини займалися дві установи: Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (опікувався застрахованими особами, себто тими, що працюють) та Управління праці та соціального захисту населення (сюди зверталися непрацюючі мами). З квітня ж цього року всі функціональні обов’язки щодо згаданих виплат виконує УПСЗН (соцзабез).
Жінка, що народила дитину, отримує одразу кілька видів допомоги: одноразову у розмірі 8,5 тисяч гривень, допомогу по догляду за дитиною до трирічного віку та допомогу по вагітності і пологах. Що стосується останньої, то працюючі мами оформлюють її після отримання довідки у жіночій консультації за місцем роботи, а непрацюючі — у соцзабезі (теж при наявності довідки з жіночої консультації, яка надається у 30-ти тижневий термін вагітності жінки).
Як і раніше, виплати одноразової допомоги при народженні дитини (8,5 тисяч гривень) проходять у кілька етапів. Перша виплата становить 3,4 тисячі гривень. Решту (тобто 5,1 тис. грн.) виплачують щомісяця по 425 гривень протягом року. Ще на початку здійснення згаданих виплат, кілька років тому, для того, аби простежити за цільовим використанням коштів їхнім отримувачем, певну суму з 8,5 тисяч гривень, простіше кажучи, отоварювали. Тобто зобов’язували отримувача коштів придбати, скажімо, на 2 тисячі товари, необхідні для новонародженого. Нині ж такого немає: мама отримує всю суму готівкою і у обумовлені законодавством строки.
Проте бувають випадки, коли виплати припиняються. Законом передбачені такі міри впливу на батьків, які недоцільно використовують кошти і не забезпечують належні умови для повноцінного виховання та утримання дитини, є позбавленими батьківських прав, відмовилися від дитини, перебувають у місцях позбавлення волі чи з настанням інших, законодавчо обумовлених, обставин.
На превеликий жаль, багато таких випадків трапляється і на Сватівщині. Здебільшого виплати одноразової допомоги припиняються через недоцільне використання коштів їхнім отримувачем, що стосується, насамперед, категорії так званих неблагополучних родин. Суворий контроль за доцільним використанням коштів здійснюють державні соціальні інспектори, котрі досить-таки часто перевіряють умови проживання та виховання новонародженої дитини вдома. Інспектори мають право навіть перевірити наявність необхідних продуктів харчування у холодильнику. З неблагополучними родинами держсоцінспектори працюють спільно з начальником служби у справах дітей О.Ф. Данильченком. Окрім того, патронажні медичні сестри теж контролюють стан та умови утримання дитини.

Кор. “НС”

Обсудить статью в форуме