Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



Роман Шухевич в українській історії: міфи і реальність

Навколо імені Романа Шухевича й досі не вщухають розмови. Особливо посилилися вони у ювілейний рік героя цього нарису. Колишнього капітана гітлерівського вермахту, а згодом гауптштурмфюрера військ СС, кавалера нацистських орденів, командувача Української повстанської армії (УПА) вшановано на державному рівні. Підставою для цього, наголошують історики Д. Веденєв та Ю. Шаповал, є те, що ця людина сім років очолювала націоналістичний рух на західноукраїнських землях. Зазначені автори подають штрихи до портрета Шухевича. Коротко зупинимось на них і ми.
Народився Роман Йосипович Шухевич у м. Радехів Львівської області 30 червня 1907 року, у родині судді. Навчався у п’ятикласній гімназії. Згодом переїхав до Львова, де продовжував освіту. У 1928-1932 роках — студент Львівського політехнічного інституту. Після закінчення отримав диплом інженера-будівельника.
Під час навчання у гімназії Шухевич залучається до діяльності Організації українських націоналістів (ОУН), де доля звела його зі Степаном Бандерою. Тоді ж вступає на шлях терориста. Першою “великою справою” юного Романа стало вбивство шкільного куратора Собінського, провина якого, на думку націоналістів, полягала у тому, що він здійснював політику полонізації українських гімназій і семінарій.
Згодом, за активної участі Шухевича, проходить бойова акція ОУН у місті Городок (1930 р.), а 21 жовтня 1933 року у Львові він виступає організатором терористичного акту у радянському консульстві, під час якого гинуть його співробітники Олексій Майлов та Іван Джугай. Напередодні цих подій, для проведення “атенату” (теракту) Бандера шукає добровольця. Під іменем “Ксавери Брудаса” виявив згоду стати виконавцем Шухевич. З цього часу у націоналістичних колах Роман вважається “одним з найвизначніших членів організації”. Зміцнюється й службове становище “Ксавери Брудаса”: він стає референтом крайової екзекутиви. Нова посада зобов’язує до посилення терористичної діяльності.
Шухевича не раз заарештовували, зокрема у 1934 році, як співучасника вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру і Григорія Мацейко (кілера), ще декількох радикальних націоналістів засуджують до смертної кари. Згодом влада замінює її на довічне ув’язнення. Шухевич “відбувся” шістьома роками в’язниці. Вийшовши на волю, Роман перебирається до Закарпатської України, а згодом до Німеччини.
Багато хто з істориків говорить про Шухевича періоду 1939-1941 років лише як “очільника з організації підпільної мережі на західноукраїнських землях” та “командира Українського легіону, що з початком війни увійшов до Львова”. Нагадаємо читачам, у останньому випадку йдеться про горезвісний карально-диверсійний батальйон “Нахтігаль” (“Соловей”), який з оунівців сформували гітлерівці. Архівні документи та очевидці стверджують: у передвоєнні роки з метою армійського і карального вишколу до нацистської Німеччини відбули 800 “найбільш свідомих українців”, серед них і Роман Шухевич. Опікувався ними Абвер — орган військової розвідки, контррозвідки та диверсій гітлерівської армії.
На Нюрнберзькому судовому процесі 1946 року один з його керівників генерал Ервін Штольце свідчив: “Після закінчення війни з Польщею Німеччина посилено готувалась до агресії проти Радянського Союзу. З цією метою по лінії Абверу здійснювалися кроки по активізації підривної діяльності, так як заходи, що вживались за участю Андрія Мельника (керівник ОУН, абверівський агент, псевдо “Консул-1” — авт.) та іншої агентури, вбачалися недостатніми. Для цього було завербовано відомого українського націоналіста Степана Бандеру (псевдо “Сірий” — авт.). Хто вербував Бандеру, я не пам’ятаю, але на зв’язку він перебував у мене...”
Шухевич, одягнувши мундир гітлерівського офіцера, за особистим розпорядженням шефа Абверу адмірала Конаріса на рідну землю вступив у ранзі заступника командира “Нахтігалю”. Командирами цього формування були кати українського люду німці Герцнер і Оберлендер. Другий подібний підрозділ — “Роланд” — очолили абверівський гауптман Новак і оунівець Євген Побігущий. Про страхітливі злочини націоналістів у окупованому Львові сказано у свій час багато. Згадаємо лише один — знищення інтелігенції. Окупанти та їх оунівські опричники виявляли її, зокрема, за телефонним довідником. Коли дружина академіка Цешинського звернулась до “князя церкви” митрополита Андрія Шептицького з проханням врятувати життя її чоловікові, той цинічно відповів, що “у мирські справи” він не втручається.
Кривавий шлях “Нахтігалю” зі Львова проліг на Золочів, потім на Тернопіль-Сатанів-Вінницю. На совісті оунівських яничарів одна із багатьох трагедій Волині — залите кров’ю тисяч його жителів село Кортеліси. Наприкінці 1941 р. “Нахтігаль” та “Роланд” переформовано у “Шутцман”-шафтс батальйон № 201”, який з каральною місією прибуває до Білорусії.
Головне завдання батальйону, що перебував у складі 15-го поліцейського полку, — боротьба з партизанським рухом. За активної участі оунівців окупантами здійснюються “умиротворчі” операції “Болотна лихоманка” (Вітебська область), “Трикутник” (Брестська), “Котобус” (Мінська, Вітебська, Вілейська області) тощо. У їх ході села Борки, Заболоття, Борисовка та багато інших було зметено з лиця землі. Надзвичайно жорстока доля чекала і мешканців Хатині, біль якої став відомим усьому світу. “Подвиги” націоналістичних карателів вищий керівник СС та поліції на окупованій території СРСР, він же уповноважений рейхсфюрера СС Гіммлера по “боротьбі з бандитськими формуваннями” обергрупенфюрер СС, нацистський кат Еріх фон ден Бах-Зелевські поцінував надзвичайно високо. Не випадково командир штурманського батальйону штурмбанфюрер СС, він же майбутній чільник дивізії СС “Галичина” Євген Побігущий та Роман Шухевич удостоюються гітлерівських нагород — залізних хрестів.
Тактичні розходження між гітлерівцями і ОУН щодо ролі та місця останньої у війні наприкінці 1942 року підштовхнули Шухевича “подати у відставку” і перейти, як дехто стверджує, на нелегальне становище. Дивною була та “нелегалка”. Коли окупанти заарештували його дружину, то, за даними Ю. Шаповала і Д. Веденєва, ”ризикуючи життям”, люблячий чоловік зустрічається з високопоставленим функціонером Абверу полковником Альфредом Бізанцем і ... “гестапо звільнює Наталію з в’язниці”.
За даними ж радянської держбезпеки, сталося це “завдячуючи” згоді Березинської-Шухевич Наталії Романівни на таємну співпрацю з контррозвідувальними органами СД” — нацистської служби безпеки. У свою чергу, як свідчать німецькі трофейні документи, співпрацюючи з керівником “Абверкоманди 202” на Східному фронті підполковником Зелінгером, Роман Шухевич зобов’язався надати цьому підрозділу Абверу допомогу у формуванні та переміщенні до тилу радянських військ “дрібних диверсійно-терористичних груп УПА”.
Восени 1943 р. Шухевич обіймає посаду головнокомандувача УПА, одержавши звання генерал-хорунжого. Призначення відбулося за погодженням з рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером.
За даними ідеолога ОУН Михайла Степаняка (“Сергій”), за умов відсутності в Україні Бандери між керманичами ОУН і УПА розгорілася запекла боротьба за право бути “першим”. “Між Лебедем і Шухевичем були неприязні стосунки... і примирення між ними тривало недовго... Серед багатьох членів приводу ОУН було чимало невдоволених Шухевичем. Його вважали безініціативним, великим інтриганом, який вміло використовує чужі думки й поради і видає їх за свої”.
Як свідчать архівні документи,не в захопленні від командувача був і Василь Кук — він же “Іван”, “Старий”, “Кочегар”, “Леміш”, референт Центрального проводу, а згодом його заступник. “Потрібно сказати, — наголошував у свою чергу один із керівників ОУН “Барлога”, — що Шухевича у підпіллі не люблять. Будучи вимогливою людиною, він не рахується з думкою керівників, не цікавиться їхнім життям. При спілкуванні вимагає лише відповідати на запитання. Унаслідок особистих якостей Шухевича багато хто з провідників ОУН заявляють , що краще було б з ним ніколи не зустрічатися”.
Чим же прославилась у 1943-1945 рр. під керівництвом Романа Шухевича Українська повстанська армія? Документи та очевидці переконливо доводять: насамперед геноцидом проти поляків та інших етнічних груп (євреїв, циганів тощо), які проживали на теренах західноукраїнських земель, протистоянням радянським партизанам і не менш жорстоким спротивом Червоній Армії, що визволяла Україну від німецько-фашистських орд. Так, лише з 21 по 27 квітня 1944 р. її частини та підрозділи провели 24 масштабні бойові операції проти куренів УПА, що дислокувалися у Кременецьких лісах. Бої точилися по вісім-одинадцять годин. Кількість загиблих упістів сягнула понад 2 тисячі осіб. Значних втрат зазнали і радянські війська.
За умов наступу Червоної Армії чи не вперше командувач УПА задекларував і ставлення до свого народу. Навесні 1944 р., на зборах ОУН у селі Сороки поблизу Львова, він заявив: “Про українські маси говорити пізно. Ми їх погано виховали, мало вбивали, вішали. Тепер треба думати про те, як зберегти організацію і захопити владу”. Теза ОУН — “наша влада має бути страшною” — набувала все більш зримих обрисів. Тоді ж, для “розвитку в Україні національно-визвольного руху” нацисти передають союзникам, в особі керівників ОУН і УПА, 50 млн. радянських рублів, 5 млн. з яких опинилися в руках Шухевича.
Восени 1944 року, після перемов у Тернополі з нацистами члена Центрального проводу ОУН І. Гроньохи (“Герасимовський”, “Данилів”), він же абверівський капітан, у свій час капелан “Нахтігалю”, а згодом 200-го батальйону шутцманів, одночасно давірена особа представника СС Паппе, із резервів групи армій вермахту “Південь” упісти одержали понад 700 мінометів, 10 тисяч кулеметів, 26 тисяч автоматів, 50 тисяч гвинтівок, 100 тисяч гранат, декілька мільйонів патронів, велику кількість іншого спорядження. Вся ця величезна кіль-кість зброї ма-ла конкретну мету і спрямування — організація спротиву Червоній Армії.
Упівські арсенали гітлерівці і їх союзники поповнювали ще не раз. Дані архіву Служби Безпеки України, зокрема, свідчать: радянським військам у свій час лише у якості трофеїв вдалося захопити 67 гармат, 598 різних мінометів, 358 протитанкових рушниць, 77 вогнеметів, майже 9 тисяч станкових і ручних кулеметів, десятки тисяч автоматів і гвинтівок, 307 радіостанцій, 100 друкарень, а також бронетранспортери, автомашини, 1232 склади тощо. У переважаючій більшості озброєння та військове майно було німецького виробництва.
За словами Отто Скорцені, “розпочавши безжалісну війну проти рад”, лише з травня до вересня 1945 р. УПА провела понад 80 боїв, втративши 5 тисяч чол. вбитими і пораненими, в той час як Червона Армія відповідно понад 7,4 і 9 тисяч. У 1946-1948 роках, у період розквіту руху Бандери, він командував понад 80 тисячами вояків, серед них було 10-12 тисяч німців. Німецькі офіцери очолювали більшість “сотень”, тобто рот УПА. У першу чергу це стосувалося її навчальних підрозділів.
З іменем Романа Шухевича пов’язана ще одна легенда — щодо утворення та активної діяльності “Союзу поневолених народів”, про який сьогоднішні націоналістичні автори згадують щонайменше з пафосом, ідеалізуючи його значимість. Восени 1943 року у районі Кременеччини за вказівкою Центрального проводу ОУН і командування УПА, відбувся т. зв. “конгрес поневолених народів”. Він, на думку проводу, мав стати початком утворення “Союзу”. Була представлена багаточисельна (як на погляд ОУН) “делегація” народів Кавказу і Закавказзя, а також представники Білорусії, Татарії і Росії. Від ОУН на “конгресі” були Шухевич, “Клим Савур”, Бусел — “Галина”, Лопуш — “Іванів”, здається “Леміш” (Василь Кук — авт.) та інші...
Шухевич розповідав, що “конгрес” вирішив направити “представників” народів СРСР у тил Червоної Армії із завданням приступити до керівництва націоналістичною роботою діючих організацій, а якщо такі відсутні, то їх створити. “Конгрес Союзу” став початком і водночас кінцем. Після завершення роботи і появи від його імені “звернення” (до “поневолених народів Радянського Союзу” — авт.) “Союз” розпався.
Сам Шухевич говорив, що Центральний провід і не сподівався на успіх “Союзу”. Проведення “конгресу” розглядалося лише як політичний маневр і пропагандистський захід... “Конгрес” був приречений на поразку насамперед тому, що там зібрались випадкові люди, які не мали ніякого відношення до антирадянського підпілля, не були авторитетними не лише серед своїх однодумців, але навіть у вузькому колі націоналістів.
На 3-й (лютневій 1943 р.) конференції ОУН було вирішено: “використовуючи фронтовий хаос, провести поголовну чистку ворожих українському націоналізму елементів” у тому числі і у власному середовищі. Виконуючи директиву ОУН-Бандери, Шухевич віддав наказ: “Поспішити з ліквідацією поляків, знищити їх під корінь, чисто польські села спалювати, у змішаних селах вбивати лише поляків... До жидів ставитись так, як і до поляків і циган: знищувати нещадно і нікого не жаліти... Берегти лікарів, фармацевтів, хіміків, медсестер, утримувати їх під охороною в польових шпиталях... Після закінчення роботи без оголошення ліквідовувати”.
Розпочалася нечувана різанина. Для поляків і інших “чужаків” шкодували набоїв. Їх душили ремінними путами (удавками), відрізали носи, виколювали очі, жінкам відрізали груди, розрізали животи, відрубували руки і ноги. У одному із сіл Тернопільської області стовбури дерев шухевичці “прикрасили” тілами замордованих польських дітей, назвавши це жахливе видовище “дорогою до самостійної України”. 13 липня 1943 р. “шлях до незалежності” у селі Суха Лоза вони «вказали» 50 дитячими трупами, прив’язавши їх на штахетник. У серпні того ж року, у селі Теребейки, поляків-чоловіків, як дрова, розпилювали пилками. Подібним чином сотня “Ігоря” вчинила зі 140 циганами, серед яких було 43 малолітніх дитини. “Вишуканою забавою” бандерівсько-шухевицьких горлорізів стало губити малюків, тримаючи їх за ніжки, ударом голови об стовбур дерева, стіну чи камінь...
Кількість вбитих лише поляків у цій кривавій вакханалії, за різними свідченнями, сягнула від 120 до 200 тисяч осіб. Чимало загинуло у ній і українців. Нечувана жорстокість, насильство, вседозволеність деформували психіку не лише “керманичів національно-визвольної боротьби”, того ж Шухевича чи кривавого шефа служби безпеки ОУН А. Арсенича — “Михайла”, але й рядових упістів і оунівців. З точки зору на вбивства існувала загально прийнята думка: “Страшно до першого разу, а потім отримуєш насолоду”. У 1944 році, перебуваючи у “німецьких катівнях”, Бандера надіслав Шухевичу надтаємне послання. “Під впливом большевицької дійсності,— писав керманич ОУН, — менш стійкі елементи (з націоналістичніх рядів — авт.), безумовно, в абсолютній більшості перейдуть на сторону рад. Вони вдвічі небезпечніші для нашої подальшої роботи, і їхній можливий перехід... підірве престиж ОУН і УПА, а їхня боротьба, на яку вони активно підуть разом з більшовиками проти ОУН, виключить будь-яку можливість нашої підпільної роботи... А тому необхідно негайно і якнайбільш таємно, в ім’я великої національної справи, ліквідувати вищезгадані елементи двома шляхами...”
Перший з них Степан Бандера вбачав у направленні ненадійних підрозділів у бій — на неминучу смерть, другий — у знищенні “зрадників” за участю служби безпеки ОУН. Конкретизуючи поради головного провідника, Шухевич наказав: “...домагатися, щоб ні одне село не визнавало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнає радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати!” Кількість жертв УПА серед мирних жителів, коли нею “командував” Роман Шухевич, склала: на Львівщині близько 39 тисяч осіб; Волині — 25700; Рівненщині — 37 тисяч; Івано-Франківщині — біля 30 тисяч. Загальне число загиблих від рук вояків ОУН і УПА сягає страхітливих цифр — понад 300 тисяч. За оцінками іноземних дослідників — француза А. Герена, американця К. Симпсона, італійця Д. Боофа та інших, своєю жорстокістю і цинізмом злочини ОУН і УПА проти людства не поступаються нацистському Рейху, а у багатьох випадках їх переважають. На цьому тлі щонайменше подив викликає “патріотична” позиція окремих співвітчизників. Згадаймо фільм “Нескорений” (режисер Олесь Ярчук), автори якого обстоюють думку, що роман Шухевич — безпосередній учасник і організатор цих звірств — є “вірним сином України”. “Я горжусь тим, — заявив свого часу депутат з Рівненщини В. Шкуратюк, що серед 1500 карателів у Бабиному Яру було 1200 поліцаїв з ОУН і лише 300 німців”. Це, здається, виходить за межі людського сприйняття...
Не можна не згадати про ще одну категорію жертв часів Шухевича — з числа його однопартійців та упістів. Про страхітливий спецорган ОУН — службу безпеки (СБ), сучасному читачу відомо небагато. Про неї у деталях міг би розповісти останній командувач УПА Василь Кук. Але він мовчить. Закритою для дослідників поки що залишається і його кримінальна справа, де, без сумніву, можна знайти чимало такого, про що багато хто хотів би не згадувати. Зрештою добре вже те, що Кук визнав: “...в Організації українських націоналістів терор вважався необхідною умовою боротьби проти радянської влади. В силу загальних настанов й панівних тоді у націоналістичному підпіллі поглядів здійснення терактів і вбивств було звичайною справою”.
В слідчій та каральній діяльності, як і в період середньовіччя, СБ широко застосовувала тортури дибою, вогнем, відрубування кінцівок, спалення живцем, повільне придушення “цуркою” (гаротою). За словами члена Центрального проводу ОУН Коваля, якби його допитували методами СБ, він би ладен був визнати себе “абіссинським негусом” (ефіопським імператором).
Принагідно зазначимо, що початок внутрішньопартійної різанини було покладено ще у 1941 році, коли бандерівці почали фізично знищувати своїх політичних опонентів, зокрема із числа мельніківців та бульбовців. Масштабна робота у цьому напрямі розпочалася наприкінці 1944 р., коли на нараді поблизу села Обгув Рівненської області за участю чільників ОУН В. Кука, П. Олійника (“Еней”) та ін. було висунуто завдання “чистки” непевних командних кадрів ОУН і УПА. Згодом репресій зазнали й рядові. Тоді ж командувач УПА Шухевич віддав наказ про знищення вояків “лісової армії” — росіян, а референт СБ Проводу на північно-західних українських землях Б. Козак (“Смок”) ревниво організовував ліквідацію “таємної агентури НКВС-НКДБ” — упівців з числа уродженців східних областей України.
Відтоді, набуваючи все більших розмірів і жорстокості, внутрішній терор (“чистки”, “рубки” тощо) у середовищі ОУН і УПА став здійснюватися регулярно. Протягом 1943-1945 рр. таких акцій було проведено понад десять. Головним виконавцем “чисток” стала служба безпеки ОУН, їй допомагала жандармерія УПА. “Мечоносців”, особливо перших (СБ очолював М. Арсенич (“Михайло”), жахались не лише рядові оунівці й упісти, а й старшини та провідники. Дії СБ викликали невдоволення Шухевича тільки у тій частині, що підпорядковувалася вона не йому особисто, а Проводу ОУН.
Протягом січня-вересня 1945 р. лише на Волині з 938 підозрюваних у зраді есбісти, за їх термінологією, знищили 889 “нестійких елементів”, “внутрішників” та “нурків”. Взимку-навесні 1946 р. у ході “чисток” це число потроїлось. У окремих районних проводах ОУН воно сягало 200-300 осіб. Не була забута й УПА. Так, наприклад, унаслідок проведених “заходів” кількість жертв серед особового кладу її південної групи склала біля 6 тисяч. Життя полишались не тільки вояки, але й члени їх родин. Одного із запідозрених упіста боївка СБ “Ореста” ліквідувала разом з матір’ю, дружиною, сестрою і двома малолітніми (5 і 7 років) братами. Подібні випадки мали масовий прояв.
Загальна ж кількість вбитих та замордованих СБ сягнула щонайменше 20 тисяч осіб. За спогадами одного із її фундаторів “Різунчика”, під час слідства у справі “нурків” і їх родичів есбісти застосовували “найбільш звірячі способи знищення: повішення, повільне придушення, спалення живцем на вогнищі, вбивство ріжучими предметами тощо”.
Інший учасник подій М. Подворняк свідчив: “Найбільш запам’яталася нам бандерівська СБ (служба безпеки). Цих двох літер наші люди боялися не менше як НКВД і гестапо, бо хто попав до їхніх рук, живим уже не виходив”. Оцінюючи ситуацію, що склалася в ОУН у цей період, один з її ідеологів Зенон Книш констатував: “...Історичне прокляття українського народу — міжусобиці, розруха й братоненависть — найяскравіше ще раз себе заманіфестувало. Тремтить рука писати ці рядки, і стискається серце при згадці про величезну кількість юнаків, що знайшли смерть не на полі слави й боротьби за неньку Україну, а в тісних темницях бандерівської енкаведевщини. Ось так народився диявол в українській політичній діяльності. Повитухою була йому дефензива, кумом — амбіційна гордість і бунтівна неслухняність. Скільки він бід натворив на Україні, скільки сліз і крові пролив — не описати на воловій шкурі. Все це занотовано на скрижалях мартирологів українського народу й предстане колись перед судом історії”.
З кінця 1945 р. есбісти розпочали криваві акції проти учорашніх союзників — німців. Їх знищували з іще більш витонченою жорстокістю, ніж своїх. Причини були двоякі: з одного боку, верхівка ОУН і УПА побоювалась, що потрапивши у полон, вони розкриють дійсне обличчя УПА, з іншого — годі тоді було б говорити про “українську повстанську армію”, а тим більш заперечувати допомогу їй з боку окупантів.
З осені 1944 р. командувач УПА переходить до глибокого підпілля. У цитованій довідці НКДБ зазначалося: “Шухевич відомий як досвідчений оунівський конспіратор. Навіть наближені до нього особи, з якими він переховується, не знають його прізвища, псевдонімів та службового становища. У літній період він, зазвичай, шукає схову у лісних масивах.., зимою — у населених пунктах під відповідним легальним прикриттям”.
З цього приводу Олександр Луцький свідчив: “...До Шухевича я міг потрапити лише через декілька пунктів зв’язку, місця знаходження яких мені невідомі. Пересувався тільки вночі і обов’язково у супроводі кур’єра. Той спосіб, завдяки якому я здійснював контакт з Центральним проводом, є яскравим прикладом, як тяжко в ОУН було налагодити зв’язок... З Шухевичем я зустрівся у одному з сіл, назву якого не знаю... Прийняв він мене у “схроні”, що знаходився на окраїні. Щлях до нього проходив через ліс, при цьому мене вели такими стежками, яких би я ніколи не відшукав. Зворотню дорогу здійснив також з провідником.”
Тривалий час в одному лежбищі Шухевич затримувався щонайбільше місяць, а потім, як загнаний звір, втікав до інших місць Львівської, Дрогобицької та Тернопільської областей, де, зважаючи на пору року, персональний “архітектор” есбіст К. Ратич заздалегідь готував для нього черговий бункер, схрон чи криївку. Всього їх нараховувалося декілька десятків. Не випадково в оперативних документах радянських спецслужб Шухевич проходив під псевдонімом “Вовк”. Залежно від району перебування “командувача” посилювався чи, навпаки, затухав терор спецбоївок ОУН і УПА.
У повоєнні роки на теренах західних областей оунівці провели 14424 розбійних напади та 4904 терористичних акти, замордували, вбили та закатували біля 31 тисячі люду: 2662 особи партійного та комсомольського активу, 2590 — членів винищувальних батальйонів та груп сприяння їм, майже 5 тисяч військовослужбовців і співробітників правоохоронних органів, 849 голів сільських рад та колгоспів, 1931 вчителів, лікарів, інших представників інтелігенції, 860 дітей, стариків, домогосподарок та ін. Нечувану лють у націоналістів викликали селяни, особливо ті, хто підтримував колгоспний рух. Від загального числа їх жертв останні склали 50% (15355 осіб).
“Від усіх керівників ОУН, не рахуючись ні з чим, вимагалось проводити найбільш жорстоку боротьбу з колективізацією, з застосуванням усіх доступних засобів, насамперед фізично знищувати: активістів і організаторів колгоспів; спалювати і псувати колгоспні будівлі, трактори, сільськогосподарський реманент, інші матеріальні цін-ності... Було запропоновано також, під загрозою розправи, примушувати селян виходити із колгоспів, саботувати роботу у них, протидіяти усім заходам радянської влади по їх утворенню і зміцненню”, — наголошував один з чільників ОУН в 1949 році.
З 1946 року Шухевич та його “команда” ставку по проведенню терору, вбивств тощо зробила на молодь. Вважалося, що серед неї, особливо підлітків, менше агентури органів МДБ, яку вбачали чи не у кожному оунівцю і умісту. З іншого боку терористичний досвід ОУН засвідчив: кадри насильників і вбивць найкраще поповнювати з молодих людей. Опираючись на реалії перших воєнних років, оцінюючи дії бандерівців та передбачаючи подальший розвиток подій, один із лідерів націоналістичного руху в Україні Тарас Бульба-Боровець у 1943 р. писав: “Чи правдивий революціонер-державник може підпорядковуватись Проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних менших і безглуздого палення їх осель... При ваших методах вистрілювання українців.., душення путом найкращих людей... ви не змобілізуєте армії (УПА — авт.). Що спільного з українською народною революцією мають бандерівські безправ’я, побої, грабежі та вбивства, яких ми є щоденними свідками? Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів називав не інакше, як “путарями” та “сокирниками”? Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктатурі та фашистській ідеології, яка є гидка українському народові, проти якої воює цілий світ?”
Романа Шухевича було вбито 5 березня 1950 року під час операції у селі Білогорощі Брюховицького району Львівської області. Він вкотре переховувався у одному з багатьох спеціально обладнаних сховищ. Тоді ж вдалося захопити й чимало цінних документів, зокрема, розроблену ним особисто і затверджену у 1946 році Центральним проводом ОУН надтаємну інструкцію “Оса-1” щодо легалізації оунівців та вказівок організації боротьби з органами держбезпеки, свідчення тісної співпраці ОУН і УПА із спецслужбами США і Англії тощо. На основі даних, які одержано від зв’язкових Шухевича, виявили 105 конспіративних квартир. Про місце поховання колишнього командувача УПА ходять різні чутки, однак віднайти його не вдалося і донині.
Ким же був у нашій історії Роман Шухевич?
Аналізуючи життєвий шлях його як особистості, визначаючи психологічний портрет, можна з впевненістю стверджувати: ця людина, у основі суспільної поведінки якої знаходилась схильність до самопожертви, — розумний, освічений психопатичний екстреміст. Однак жага волі і свободи дій у Шухевича трансформувалися у тягу до насильства, насамперед фізичного. Прояви гуманізму, жалю, поваги тощо сприймалися ним як сентименти, що не мали права на існування. Світогляд насильницьких дій, як особистих, так і колективних за участю ОУН і УПА, Шухевич виправдовував “великою ідеєю незалежної України”.
Такі як Роман Шухевич були найбільш небезпечні, насамперед, через екстремістські нахили та відсутність моральних норм. Тоталітарний режим, а саме таким вбачається рух радикального бандерівського спрямування, широко використовував Шухевича як індивіда у вирішенні завдань, що повстали перед націоналістичними силами. Роман Шухевич був лише складовою репресивно-карального націоналістичного механізму, який започаткував Степан Бандера разом зі своїми однодумцями. Він був не політиком, а лише ретельним виконавцем примусово-карального спрямування. Гасла “Наша бандерівська влада має бути страшною”, “Хай крові по коліна, аби вільна Україна” стали девізом його буття.
Як ми маємо пам’ятати Шухевича?
Безперечно, як одного з тих, хто у “бажанні” очистити суспільство від “бруду”, у тому числі й політичного, для досягнення примарної мети не зупинявся ні перед чим, ігноруючи Божі і суспільні закони. Водночас його життя й результати діяльності підштовхують до певних роздумів, попереджають про можливість появи за нинішніх умов чогось подібного, від чого втратять усі без винятку, насамперед, українська демократія та державність.
9 травня 2007 року, у святий для українського народу День Перемоги, Президент України поставив ім’я Миколи Федоровича Ватутіна, визволителя України від коричневої чуми, у один ряд з його вбивцею — Романом Шухевичем. На превеликий жаль, це ще одне підтвердження загальновідомого афоризму — історія повторюється: спочатку як трагедія, а потім у вигляді фарсу.

АНАТОЛІЙ ЧАЙКОВСЬКИЙ доктор історичних наук, професор.
«КИЕВСКИЙ ВЕСТНИК» № 69, 10 июля, 2007 г.

Обсудить статью в форуме


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22