Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ГРОМАДЯН

Кожній окремій людині доводиться вчитися жити у відповідності з новими реаліями, пов’язаними із трансформаційними ринковими процесами. Працевлаштування — одна з найактуальніших проблем населення не тільки нашого району, але й всієї України. Особливо важко доводиться сьогодні молоді, жінкам та особам передпенсійного віку.
Законодавством України передбачено надання додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій населення у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Тобто, наряду із загальними вакансіями, які надходять до центру зайнятості, на підприємствах, установах та організаціях району за розпорядженням голови райдержадміністрації додатково бронюються робочі місця, на яких можуть бути працевлаштовані безробітні особи певних категорій. До таких категорій належать: жінки, які мають дітей віком до шести років; одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненню 58 років, жінки - 53 років); особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування; інваліди, які не досягли пенсійного віку.
До осіб, які згідно з чинним законодавством забезпечуються першим робочим місцем, належать: особи віком старше 18 років, які закінчили або припинили навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умови реєстрації їх у державній службі зайнятості як таких, які шукають роботу, протягом календарного року з дня закінчення навчання, звільнення з військової або альтернативної (невійськової) служби; діти-сироти, позбавлені батьківського піклування до досягнення ними 23 років за умови реєстрації їх у державній службі зайнятості як таких, які шукають роботу, протягом календарного року з дня закінчення навчання; звільнені після відбуття покарання або примусового лікування громадяни, які вважаються такими, що потребують соціального захисту, за умови реєстрації їх у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом календарного року з дня звільнення після відбуття покарання або примусового лікування.
Молодіжний сектор ринку соціально незахищених громадян формується, переважно, за рахунок випускників навчальних закладів. Молоді люди важко адаптуються в ринкових умовах через завищенні вимоги до умов праці та рівня заробітної плати. Працевлаштування їх ускладнено через низьку конкурентоспроможність на ринку праці та у зв’язку з відсутністю досвіду роботи.
Щороку збільшується кількість випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за контрактом, та які через відсутність на ринку праці спеціальностей, які вони отримали, звертаються до центру зайнятості з метою пошуку роботи, що в дійсності означає потенційне тривале безробіття. Більша кількість випускників учбових закладів відмовляються від запропонованої роботи, в тому числі в рахунок 5% квоти, не за набутою професією або спеціальністю та від навчання за професіями, які користуються попитом на ринку праці.
З іншого боку, роботодавці висувають підвищені вимоги до працівників: певний досвід роботи, висока кваліфікація. Інколи поряд зі знанням основної спеціальності робота потребує додаткових знань, таких як володіння комп’ютером, наявність прав водія. Як наслідок, значна частина випускників тривалий час не може знайти роботу.
Однією з найбільш вразливих та багаточисельних категорій соціально незахищених громадян є жінки з дітьми до 6 років.
Роботодавці, як правило, надають перевагу чоловікам, тому що більшість жінок мають малолітніх дітей, і тому працевлаштування жінок більш ускладнене. За останні роки в сільськогосподарських районах тваринницька галузь скорочена або ліквідована, а саме у тваринництві найчастіше були зайняті жінки. На сьогодні основну потребу сільгосппідприємства мають в трактористах, електрогазозварниках, вагарях, вантажниках та в трудівниках інших чоловічих професій, а праця жінок носить тимчасовий характер.
Складним питанням на сьогодні є працевлаштування осіб передпенсійного віку. З одного боку можна зрозуміти роботодавців, коли вони обмежують віковий діапазон для кандидатур на вільні робочі місця, а з іншого — на сьогодні складно знайти кваліфікованих токарів, електрогазозварників, фрезерувальників, мулярів, малярів. Ці розповсюджені колись робочі професії через економічну нестабільність на даний час серед молодих людей (до 35 років) зустрічаються дуже рідко. Тому саме особи передпенсійного віку могли б взяти на себе роль педагогів-наставників, щоб передати свою майстерність, досвід та навички молодому поколінню.
Але, незважаючи на певні труднощі, стан працевлаштування та зайнятості поступово починає покращуватися. Так, рівень працевлаштування збільшився у порівнянні з аналогічним періодом 2006 року на 2,5% та на 7,8% у порівнянні з 2005 роком (2005 рік — 19,3%, 2006 рік — 24,6% та 2007 рік — 27,1%). Як відмічалось раніше, законодавством передбачено надання додаткових гарантій зайнятості для соціально незахищених категорій населення шляхом бронювання робочих місць, але це не дозволяє реально вирішувати проблему працевлаштування громадян цієї категорії. Внесені зміни до законодавства значно зменшили перелік підприємств, на яких можливо забронювати робочі місця, і лише завдяки тісній співпраці районної адміністрації, роботодавців та служби зайнятості на 2007 рік на підприємствах району заброньовано 15 робочих місць, 10 з яких протягом шести місяців вже заповнені. Хотілося б відзначити, що працевлаштування на заброньовані робочі місця проводиться лише за направленням служби зайнятості після узгодження кандидатури з роботодавцем.
Але хочеться звернути увагу, що робота знаходиться для тих, хто її шукає. І тому, яких би зусиль не докладали спеціалісти служби зайнятості, якщо людина не зацікавлена у своєму працевлаштуванні, все буде марно. Завжди можна знайти причини, які не дають можливості працювати. Шляхи для подолання безробіття треба шукати спільно, а ми вам завжди допоможемо.

Л.М. ТКАЧЕНКО,
начальник відділу працевлаштування районного центру зайнятості.

Обсудить статью в форуме



ЖИТТЯ — ЯК ПІСНЯ ЛЕГКОКРИЛА


1 серпня виповнюється 80 років з дня народження талановитої жінки, заслуженого працівника культури України Ангеліни Савеліївни Шмельової
Кликни для увеличения
Людина ніколи в житті не старіє,
Коли поруч пісня бадьора крокує.
І творчості вогник в душі пломеніє,
Який про велике майбутнє віщує...


Творчий вогник заслуженого працівника культури України Ангеліни Савеліївни Шмельової яскравою зіркою палав на пісенному небосхилі Сватівщини майже 50 років. Завжди усміхнена, спокійна, уважна, розсудлива, з невичерпною душевною молодістю, самобутнім оптимізмом і енергією, а найголовніше — з великою любов’ю до музики та пісень.
А прийшла ця любов до Ангеліни Савеліївни ще в дитинстві, бо народилася вона в талановитій сім’ї в с. Кабаннє Кремінського району. Тихими теплими вечорами збиралося майже все село, щоб послухати сімейний ансамбль Пістрих. Батько — Савелій Васильович — грав на мандоліні, мама — Ганна Денисівна — на балалайці, сестра Люся та юна Ангеліна — на гітарах, брат Микола — на скрипці, сестра Клава була гарною співачкою. До пізнього вечора на подвір’ї батьків веселились односельці. Тут були і жарти, і пісні, і танці. Неодноразово сімейний ансамбль ставав переможцем обласних конкурсів та фестивалів. Бути професійним музикантом мріяв старший брат Ангеліни Савеліївни Микола, який на той час вже вступив до Артемівського музичного училища. Та доля розпорядилася жорстоко — розпочалася війна, Микола Савелійович загинув.
А у 1944 році, після звільнення України від окупації, юна Ангеліна вступає до Харківського музичного училища, по закінченню якого була направлена до м. Дзержинська Донецької області на посаду концертмейстера шахтарського ансамблю пісні і танцю. Так здійснилася заповітна мрія сім’ї Пістрих, так здійснилася дорогоцінна мрія Ангеліни Савеліївни. Жодного разу в своєму житті вона не пошкодувала, що обрала саме цю професію. У 50-х роках Ангеліна Савеліївна переїздить до Москви, де очолила хор Будинку культури будівельників. Коли проходив VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів, Ангеліна Савеліївна брала участь у ньому як солістка-вокалістка. Її чудовий голос високо оцінило журі, нагородивши дипломом Всесвітнього фестивалю.
Та життя склалося так, що Ангеліні Савеліївні довелося покинути столицю і переїхати в наше провінційне містечко. А винуватцем такої зміни став чоловік — Віктор Степанович Дзюба, — який щиро покохав свою дружину не тільки за її жіночість, а й за талант.
Так з’явилася в м. Сватове дуже вродлива, з розкішною косою, чарівною усмішкою на вустах та жвавою іскринкою в очах жінка — жінка, яку згодом знатиме не тільки наш район, а й Луганщина, Київ, Москва.
Після приїзду в м. Сватове Ангеліна Савеліївна працювала в СШ №2, Будинку піонерів, дитячому садочку „Веселка”. А навесні 1963 року її запросив до районного Будинку культури директор Микола Павлович Уманець. На той час ніхто не міг передбачити, що хвилини першого знайомства поєднають Ангеліну Савеліївну та Миколу Павловича на багаторічну творчу співдружність. І вже наступного дня в Будинку культури з’явився новий колектив — жіночий вокальний ансамбль „Пролісок”. Ансамбль швидко набув популярності серед глядачів: виступи на радіо, телебаченні, участь в обласних та республіканських оглядах художньої самодіяльності, концерти для шахтарів Донбасу. Грамоти та дипломи лауреатів свідчать про велику роботу колективу та його керівника. Але Ангеліна Савеліївна не зупиняється на досягнутому. Згодом з’являється чоловіча група ансамблю, яка об’єднала талановитих працівників Донецької залізниці.
1967 рік став пам’ятним для А. С. Шмельової та її колективу. У вересні ансамблю присвоєно почесне звання „народний”, а в грудні Ангеліна Савеліївна удостоєна звання „Заслужений працівник культури України”.
Вона була невтомною трудівницею, завжди готовою прийти на допомогу колегам. Музичні вистави народного театру, виступи агітбригади, танцювального колективу, народної хорової капели супроводжувала Ангеліна Савеліївна як концертмейстер. І сьогодні вона веде активне життя. Щедро ділиться своїм професійним та життєвим досвідом, дає мудрі поради, дає суворі та справедливі оцінки творчості колишніх колег.
Ангеліна Савеліївна не просто творча особистість, вона по справжньому мужня жінка. У повоєнні роки під час окупації зовсім юною дівчинкою була учасницею партизанського руху, має бойові нагороди та ювілейні медалі, вона — учасниця бойових дій. І не випадково, коли сталася катастрофа століття, аварія на ЧАЕС, Ангеліна Савеліївна у складі концертної бригади районного Будинку культури побувала у будівельників, що зводили селище для постраждалих під час аварії.
1 серпня Ангеліну Савеліївну привітають сини Вілорій та Олег, невістки Віра та Лариса, улюблениця — онука Ангеліна та онуки Денис і Максим. І щастям наповниться серце, всміхнеться і заспіває душа, бо є для кого жити і радіти.
Напередодні ювілею працівники культури від щирого серця вітають Ангеліну Савеліївну, зичать міцного здоров’я, щастя, радощів, вічної душевної молодості, оптимізму. Нехай завжди Вас оточують уважні, добрі, чуйні люди. Нехай щастить Вам завжди і в усьому!

Любов ПЕТРОВСЬКА,
головний спеціаліст відділу культури.

Обсудить статью в форуме