Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



ЖИВИЙ — СЕРЕД МЕРТВИХ, МЕРТВИЙ — СЕРЕД ЖИВИХ

Колись у Валерія Петровича Діброви, сорокаоднорічного статного чолов’яги, було прекрасне життя. Він мав дім, автомобіль, сім’ю. Валерій Петрович і його дружина разом працювали на промисловій базі. Синочок — найбільша батьківська радість — тільки-но пішов до першого класу. Жила родина у любові й злагоді, щасливо та безбідно. Та якось раптово все змінилося...
Настала перебудова, і те життя, що Діброви зводили для себе по цеглинці протягом багатьох років, зруйнувалося стрімко й одразу. Промислова база, на якій працював Валерій Петрович з дружиною Наталею Іванівною, припинила своє існування. Подружжя залишилося без роботи. Дружині знайома допомогла влаштуватися реалізатором на базар. А от чоловік все ніяк не міг знайти постійної роботи, за яку б, до того ж, гарно платили. На життя заробляв “шабаюючи”.
Так минуло три роки. Діброви перебивалися, як мовиться, з копійки на копійку, ледве зводячи кінці з кінцями. І от вирішив Валерій Петрович податися на заробітки до Росії. Два роки працював на будівництві. Заробляв непогано. Гроші висилав родині на Україну, а двічі на рік і сам на кілька тижнів приїжджав на малу батьківщину, аби побачитися з рідними. Наслухавшись про неприємності, які часто трапляються з іноземними робітниками, Валерій Петрович завжди поводився обережно, нікому не довіряв, паспорт завжди тримав при собі. Але одного разу таки втрапив у халепу. Через знайомих він отримав посаду менеджера по будівництву в одній солідній московській фірмі. Там у Валерія Петровича взяли документи, начебто для того, аби оформити все належним чином. Паспорт чоловіку не повернули ні через тиждень, ні через місяць, ні навіть через рік. Його самого силоміць відправили до Туреччини. Валерій Петрович потрапив у справжнісіньке рабство. Він працював разом з десятками інших таких “рабів” на будівництві спочатку готельного комплексу, потім — приватної вілли, заміського будинку, спортцентру... Про грошову винагороду за працю не велося й мови. “Раби” раді були тому, що хоча б годувати їх не забувають. Довгих п’ять років це тривало. П’ять років покори... П’ять років мучення... П’ять років марного очікування на диво...
Дружина Валерія Петровича, звісна річ, місця собі не знаходила. Хвилювалася, мучилася у страшних підозрах: а що як, не дай Господь, лихе щось сталося з чоловіком? Від нього довго, дуже довго не було звістки. То щотижня телеграму висилав, а то — раптом замовк. Через місяць очікування жінка не витримала — звернулася до міліції. Правоохоронці тільки посміялися: мовляв, знайшов собі якусь миловидну московку ваш чоловік, тому й не з’являється. Та серце дружини дзвонило в набат: щось сталося, щось сталося...
Через півроку Наталія Іванівна знову прийшла до міліції, маючи твердий намір змусити правоохоронців розшукати чоловіка. Але міліціонери вже й самі запідозрили щось недобре, тому розпочали активну пошукову роботу. Після численних запитів до московських органів МВС, відповіді на які чекали більше року, отримали суху чиновницьку відписку: “В.П. Діброва трагічно загинув на будівництві. Місце поховання невідоме.”
Тяжким ударом стала ця звістка для Наталії Іванівни та її сина. Не стало дорогої людини. Навіть могилки, до якої б можна було прийти, вилити в сльозах своє горе, не було...
Після тривалої бюрократичної тяганини Наталії Іванівні Діброві все ж таки вдалося облаштувати могилу чоловіка. До труни, яку опустили у землю, жінка поклала всі речі Валерія Петровича. На могилі був встановлений красивий гранітний пам’ятник з фотокарткою молодого усміхненого В.П. Діброви.
У 1999 році в житті “раба” Валерія Петровича сталося, що й казати, справжнє диво. Рідні одного з його “братів по нещастю” розшукали зниклого без вісти через вже тоді відому телепрограму “Жди меня”. То була гучна справа, участь в якій брали правоохоронці і з Росії, і з Туреччини, консули, високопосадовці владних структур, міграційні служби обох держав. Всі подробиці заплутаного визволення іноземних примусових робітників з турецького полону тоді мало цікавили тих, кого визволили. Головною для людей була звістка про те, що їх нарешті відправлять додому.
Валерій Петрович повернувся до Сватового на початку 2000-го року. Тут на нього ніхто не чекав. Дружина, продавши будинок та автомобіль, виїхала з міста у невідомому напрямку. Звичайно, разом з сином. Кажуть, вона вдруге вийшла заміж. У рідному Сватовому у Валерія Петровича залишилася лише могила на кладовищі. Його власна могила...
Нині В.П. Діброва мешкає разом з родиною двоюрідного брата (єдиного родича) у Марківці. Йому вже 55 років. Він працює на олійниці. В житті ж має одну єдину мету — знайти свою дружину та сина. До речі, по допомогу у пошуках Валерій Петрович звернувся до телепрограми “Жди меня”. Адже саме вона вісім років тому врятувала його. Може, й зараз врятує змучене серце чоловіка... Дай-то Бог.

Олександра НІКІТІНА

Обсудить статью в форуме



«ВОЗВРАЩАТЬСЯ, БЫТЬ ВЕРНЫМ, ВСТРЕЧАТЬ — ВСЕ МЫ КЛЯТВЫ ДАЕМ КОГДА-ТО. ЕСТЬ ОСОБАЯ КЛЯТВА ВРАЧА — КЛЯТВА ВЕРНОСТИ ГИППОКРАТА»

В детстве мы все боимся стоматолога. Одна фраза «к зубнику» многократно усиливает нашу боль. Повзрослев, мы начинаем больше волноваться при слове «операция», заглядываем с надеждой в глаза врачу: «А может быть, можно еще терапевтическим лечением?… Нет. К хирургу!
Сегодня я иду к хирургу без страха. И цель у меня благородная — написать о человеке, который возвращает людям утраченное здоровье, спасает их жизни. И очень часто это происходит за операционным столом. Мой собеседник — Ключка Виктор Михайлович — заведующий хирургическим отделением центральной районной больницы.
Третий этаж… хирургическое отделение… Изначальный романтический настрой сменяется четырьмя стенами рабочего кабинета: никаких операционных действий, оказывается, сегодня не происходит, в больнице санстанция с проверкой, и разговор об ответственной, мужественной профессии придется вести исключительно за рабочим столом. Виктор Михайлович рассказывает о себе.
—В 1982 году закончил Луганский государственный медицинский институт. Потом два года — ординатура. На базе Рубежанской городской больницы, в хирургическом отделении. С 1983 года начал работать в Сватовской ЦРБ. Здесь мне повезло в профессиональном плане — я работал вместе с замечательным хирургом, имя которого носит наша больница — с Логачевым Евгением Васильевичем. Пытался перенять от него все лучшее и в работе хирурга, и в плане организации и руководства. С 2005 года работаю заведующим хирургическим отделением.
— Коллектив которого...
— Коллектив… 36 человек. Медсестры, врачи… практически все высшей и первой категории. Коллектив сплоченный, мобильный, всегда способен организованно и профессионально оказать экстренную хирургическую помощь.
—В случаях?
— При заболеваниях органов брюшной полости. При травмах, ожогах, острых хирургических патологиях, при гнойных инфекциях. А также осуществляем плановое оздоровление людей с хирургической патологией.
— Какое соотношение поступивших больных и прооперированных?
— В 2006 году в хирургическое отделение поступило 1486 больных. Прооперированно за этот год 736 человек.
— Это количество. А качество?
— За последние 5 – 6 лет по итогам анализа хирургических служб области хирургическое отделение Сватовской ЦРБ всегда находится в группе лидеров, среди лучших отделений не только в области, но и в стране. Если еще конкретней — ниже четвертого места в области за эти годы мы ни разу не опускались.
— Это все благодаря человеческому фактору. А техника не подводит? Основные производственные фонды?
— Плохо, когда урожай неважный. Когда не хватает, например. компьютеров для школ, когда цеха. заводы простаивают… Все это плохо. Но когда нет здоровья. И решается вопрос жизни и смерти — все предыдущие «плохо» для человека уходят на второй план. Это прекрасно понимает наше районное и городское руководство. Именно благодаря ему за последнее время произведена полная замена труб системы водопровода, отопления на пластиковые. В хирургическом отделении открыта палата интенсивной терапии на два человека, где есть возможность осуществлять искусственную вентиляцию легких...
Время для интервью истекло. Срочный звонок прерывает наш разговор. Виктор Михайлович уходит. Нужна его экстренная помощь. Но о самом человеке может рассказать не только и не столько он сам, сколько его коллеги, пациенты. Им и слово.
ПЛИСКА Рита Ивановна, старшая медсестра:
— В операционной Виктор Михайлович всегда спокоен, сосредоточен. Даже в экстремальных ситуациях проявляет хладнокровие, выдержку и профессионализм. К своим подчиненным чуток и внимателен чисто по-человечески. Такую черту характера сейчас нечасто встретишь среди руководителей. Да, в прошлом году он же награжден медалью за добросовестный труд.
КРИВОШЕЯ Нина Павловна, пенсионерка, пациент:
— Три дня назад Виктор Михайлович сделал мне операцию… Саму операцию не помню… все, как во сне. Но все дни хирург по несколько раз заходил ко мне, кроме обходов. И посидит рядом, и расспросит о состоянии… что ем…, всем поинтересуется… Как родной человек.
РАДОМСКИЙ Анатолий Михайлович, участник ВОВ, пенсионер:
—Условиями просто приятно удивлен. Туалет, рукомойник. Душ, колонка. Телевизор…Все в палате для одного меня. Хирург — замечательный человек. Так и напишите.
Я так и написал… но на следующий день пришел снова. Рассказать о хирурге без мизансцены из операционной — это все равно, что пытаться питаться по телефону. И я добился своего. Меня ведут в святая святых — в операционную. Но вначале на меня надели белый халат и белые тапочки Где еще при жизни можно побыть в белых тапочках? Вот теперь все как положено по закону жанра: операционная, стол, испарины на лбу хирурга…

—Внимание. Все готовы. Начинаем. Скальпель!
Цену подвига знает любой,
Повторяться, должно быть, не надо.
Нас спасает не скальпель — любовь,
Клятва верности Гиппократа.


Владимир ПЕТРУШЕНКО

Обсудить статью в форуме



Молодежь… Утром не поднимешь, ночью не укладешь

К традиционной проблеме «отцов и детей» современная жизнь добавила и новые специфические. Наряду с понятиями «новые украинцы», необходимо ввести и понятие — «новые молодые люди». Правда, в социальном статусе, в самодостаточности, в материальном плане — это будет совершенно противоположное значение. Но таким образом мы актуализируем проблемы молодежи. А их много. И все они, как горячая линия, — первоочередные. Безработица среди молодежи, среди выпускников вузов и бывших училищ и техникумов. От того, что сейчас они стали лицеями и колледжами, — ни трудоустройство не улучшилось, ни качество знаний не возросло. Фантом неопределенности и неуверенности в завтрашнем дне с фразой, как шлагбаумом, —«требуются специалисты со стажем работы не менее трех лет» — несколько прикрыл бывший лозунг «молодым везде у нас дорога». Надо добавить сюда еще отсутствие идеалов, нигилизм. Но не только классический, обусловленный молодостью и максимализмом, а временной, связанный с экономическими, социальными и политическими, мягко говоря, неурядицами. Отсюда психологический дискомфорт, депрессии, суицид.
И, как говорят англичане, « ласт бат нот лист» — последнее по счету, но не по значению: алкоголизм, наркомания — как векторная составляющая всех предыдущих проблем. А куда от проблем бежать? В подвал жизни? В прямом и переносном смысле. В лучшем случае — в компьютерный, мобильный, зазеркальный мир игровых автоматов. Что становится тоже болезнью. Становится тоже… но только не гоже нам в праздничный день говорить только о проблемах. Поговорим об их решении. Как это выглядит в нашем районе. Об этом мы беседуем с заведующей отделом по делам семьи, молодежи и спорта Светланой Ивановной ПОНОМАРЕВОЙ.

— В Сватовском районе проживает 11618 молодых людей, возрастом от 14 до 35 лет, в том числе: представительниц прекрасного пола — 6006, мужчин — 5612, учащихся — 3433, занятых в различных сферах хозяйствования — 5101, студентов — 796, безработных — 1787, неработающих —501.
— Скажем так, статистика празднично не впечатляет. А что за цифрами?
— Такая статистика обусловила следующие действия. Нашим отделом разработана программа «Реализация государственной политики относительно семьи, молодежи, детей, гендерного равенства в Сватовском районе на 2007 — 2010 годы». Эта программа была поддержана главой райгосадминистрации В. Мормулем и депутатским корпусом райсовета во главе с Ю. Гавриленко, тем более что в отделе ДСМС годами уже выработался системный подход к проблемам семьи и молодежи.
— Можно как-то детализировать понятие «системный подход»?
— Уже стали традиционными и всем сватовчанам известные следующие мероприятия: по случаю дня вывода советских войск из Афганистана, молодежные праздничные дискотеки, торжественные проводы юношей на службу в ряды Вооруженных Сил Украины, районные семейные эстафеты, семейные фестивали, спартакиады допризывной молодежи, военно – спортивные игры и др.
— Не так давно у нас в Сватово состоялся вечер памяти героев-молодогвардейцев, который был организован силамиЛуганской творческой труппы, под эгидой руководства музея «Молодая гвардия». Сватовская молодежь (те, кто был в зале Народного Дома) очень эмоционально и положительно приняла этот вечер памяти. Но это эпизод. А как обстоит дело с системой патриотического воспитания? По стране она не очень просматривается. А в Сватовском районе?
— С целью создания системы патриотического воспитания молодежи в Сватовском районе отделом райгосадминистрации была разработана районная программа «Патриот Луганщины», координатором которой является отдел ДСМС. Эта программа является долгосрочной, она рассчитана на период 2007 – 2011 годы.
— Дети являются частью молодёжи нашей страны. Думая о проблемах молодежи, начинать их решать надо, видимо, с детского возраста?
— В этом году на оздоровление детей районная власть выделила 200 000 грн. Такого финансирования оздоровления детей еще не было. Планируем охватить всеми видами оздоровления 80% всей молодежи. Для этого создан и активно работает районный Координационный совет во главе с первым заместителем председателя РГА Л. Русановой, которая, к слову сказать, приложила немало усилий для того, чтобы был открыт пляж для детворы, детский оздоровительный центр в с. Гончаровка.
— Есть такое выражение «О, спорт, ты — мир!». В заключении — об этом мире.
— В этом году запланировано принимать участие в областных соревнованиях. Футбольная команда Круглое-Коломыйчиха заняла 1 место в кубке области среди клубов физической культуры. Команда гиревиков заняла второе общекомандное место в областных соревнованиях…
Молодость — это открытость, максимализм, вера в собственные силы. Хочу пожелать нашей молодежи побед в спорте и в жизни и пригласить всех на праздник молодости, который состоится 24 июня в 18-00 на стадионе Заречном.

Владимир ПЕТРУШЕНКО.

Обсудить статью в форуме



Увага! “Автобус-2007”

За 5 місяців 2007 року на території області з вини водіїв автобусів скоєно 28 автопригод, у яких 1 особа загинула та 36 отримали тілесні ушкодження. Для порівняння: в м. Луганську з початку року водіями цієї категорії скоєно 17 дорожньо-транспортних пригод, у яких 1 особа загинула та 20 отримали тілесні ушкодження.
Зростання аварійності спостерігається у м. Красний луч, Ровеньки, Стаханов, з вини водіїв автобусів юридичних власників — у тих же Ровеньках, Стаханові та в м. Сватове. Такий стан безпеки пасажирських перевезень на автодорогах та вулицях викликає серйозне занепокоєння у Державної автомобільної інспекції Луганської області.
З метою посилення роботи щодо зміцнення транспортної дисципліни водіїв та підвищення технічної готовності автобусів, які залучаються для перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, перевезення дітей до місць відпочинку під час канікул, а також автобусів на міжнародному сполученні, в Україні та області з 1.06.2007 р. по 30.06.2007 р. проводяться профілактичні заходи під умовною назвою “Автобус-2007”.
Як свідчить статистика УДАІ, водіями систематично порушуються правила дорожнього руху, що підтверджують виявлені факти порушень перевезення пасажирів понад встановленої кількості, про що співробітниками ДПС ДАІ складено 263 адміністративні протоколи на порушників відповідно зі ст. 121 ч.4, ч.5 КупАП України.
З початку року виявлено 6477 порушень ПДР, з них 28 фактів керування транспортним засобом у нетверезому стані, 264 факти перевищення швидкості руху, 449 випадків порушень при неправильному русі на сигнали світлофора, 281 порушення при маневруванні.
Причинами ДТП є порушення швидкісного режиму, зупинки у невстановлених місцях, зіткнення з іншими транспортними засобами та ін. Значна кількість автоперевізників (40% від загальної кількості по області) знаходиться у обласному центрі, у їх власності знаходиться більш, ніж 1300 автобусів та мікроавтобусів. Має місце невиконання договірних зобов’язань по проведенню щозмінного контролю стану здоров’я водіїв та технічного стану рухомого складу.
По 173 поданнях УДАІ УМВС в Луганській області, направлених до Головавтотрансінспекції Мінтрансзв’язку України, з початку року 44 перевізника вже позбавлено ліцензій на цей вид діяльності.
За п’ять місяців поточного року здійснено 171 перевірку, за порушення ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” працівниками Головавтотрансінспекції в Луганській області складено 877 актів, накладено штрафів на суму 735420 гривень. За результатами планових та позапланових перевірок по області позбавлено ліцензій 60 перевізників.
Хочемо попередити, що у разі невжиття відповідних заходів для поліпшення комфортних умов для перевезення пасажирів, ігнорування вищезазначених законів та правил дорожнього руху, порушення договірних обов’язків з проведення щоденних перевірок технічного стану та медичних оглядів водіїв перед виїздом на лінію, скоєння дорожньо-транспортних пригод з боку Державтоінспекції будуть ініційовані заходи щодо направлення подань до Головавтотрансінспекції для позбавлення ліцензій перевізників та для скасування дозволів для роботи на маршрутах.

Управління Державтоінспекції УМВС України,
Територіальне управління Головавтоінспекції
Луганської області, Сватівська група ВОДДЗ.

Обсудить статью в форуме