Сайт города
СВАТОВО




"Новини СватІвщини" в интернете



Остановись, мгновенье! Ты - прекрасно!

Гете устами Фауста просил прекрасное мгновение остановиться, будучи абсолютно уверенным, что это невозможно. Вот бы он удивился и порадовался, узнав, что люди научились-таки останавливать жизни миг. И все это чудо носит обыденное название - фото.
Пройдут года, и для нынешних первоклашек прозвенит последний звонок, и тогда они, уже выпускники Сватовской ООШ №6, будут с грустной улыбкой рассматривать свои прекрасные мгновения, остановленные 31 мая 2007 года во дворе родной школы №6 на последнем звонке, где они читали стихи, пели, танцевали, дарили цветы таким взрослым выпускникам. И будет это все в виде фотоснимков и кадров фильма, снятого на любительскую кинокамеру. И обратятся они мысленно к учителям, к родной своей школе:


Звенит звонок. Цветы несут мальчишки,
Печаль и радость в сердце у нас вдвоем.
Прошли года, другие ребятишки
Учиться будут в здании твоем…


А пока… жаркое утро 31 мая. Перед выпускниками школы, перед ее учениками, родителями, гостями выступают руководители (заместитель городского головы З.Г.Шовген, заместитель председателя райгосадминистрации Г.А. Поляков, руководитель "Межрайгаза" И.Ю. Гавриленко), шефы школы, ее директор Елена Петровна Юхновец, классные руководители выпускников - М.Г. Дудка, В.М. Нескоромный, первые учителя одиннадцатиклассников - И.В. Грешная и Л.М.Чумакова…
Премии и поздравительные письма вручаются лучшим учителям, выпускникам. Музыка, цветы…
Я решил тоже остановить мгновение и попросил помочь мне в этом ученицу 3-А класса Диану Чернуху, красивую, нарядную, как представительницу королевской семьи.
- Ну, принцесса Диана, что бы ты хотела пожелать выпускникам своей родной школы? Говори, а я запишу и потом им все расскажу.
- Я желаю… чтобы мамы и папы их всегда любили. Чтобы друзья их любили. Чтобы они хорошо работали и хорошо жили…
Нам осталось только присоединиться к этим пожеланиям выпускникам 2007 года Сватовской ЗОШ №6, у которых впереди итоговая государственная аттестация и выпускной бал.
А еще, а еще… целая жизнь!

Кор. "НС".

Обсудить статью в форуме



День захисту дітей відсвяткували на славу!

Чому небо таке синє-синє, а хмарки в ньому пливуть такі біленькі? Чому так рано прокидається сонце, а коли настає йому час іти на спочинок, то чому ж воно аж ніяк не хоче лягати в свою полум'яну колиску? Чому крізь густу стіну хлібів так ласкаво і ніжно посміхаються сині очі волошок? Тому, що літо прийшло! А червень - його перший місяць, і саме 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей.
Святкового дня на міському стадіоні "Нива" для дітей було організовано справжнє свято казки, краси та добра. Першими дітлахів поздоровили представники районної влади, які докладають неабияких зусиль для того, щоб наші діти зростали у гарних умовах. З вітальними словами до малюків звернулися заступник голови Сватівської районної ради Т.В. Бервено, голова міської ради М.О. Шерстюк, перший заступник голови райдержадміністрації Л.П. Русанова.
Після цих вітань і розпочалося справжнє свято мистецтва, на якому виступили талановиті діти нашого району. Наче перші проліски, наче полохливі кульбабки, блакитноокі фіалки, закружляли вихованці дитсадка "Веселка" у хвилях різнокольорових фарб вальсу. Кликни для увеличения
Першою з солістів на сцену вийшла учениця Мілуватської ЗОШ Олена Громозда, яка, незважаючи на свій зовсім юний вік, вже брала участь у регіональному фестивалі дитячої естрадної пісні "Дюймовочка", а також саме ця дівчинка представляла Сватівський район на концерті фонду "Благовіст" у місті Луганську. Потім своїми виступами глядачів вразили Даша Русавська (представляла Сватівський район на міжнародному конкурсі вокалістів ім. Ф. Шаляпіна), Людмила Підопригора (брала участь у фестивалі мистецтв у місті Рівно, де посіла I місце), Катерина Столяревська (переможниця конкурсу "Золотий дударик", дипломант конкурсу "Родинні скарби Луганщини"), Катерина Кушнір (учасниця обласного фестивалю фольклорної музики "Червона калина") та Злата Харченко (переможниця конкурсу "Юні таланти", обласного конкурсу "Золотий дударик").
Порадували своїми виступами і танцювальні колективи Стельмахівської, Коломийчиської, Містківської, Гончарівської шкіл, ЗОШ №7 та Сватівської гімназії.
Після блискучих виступів танцювальних колективів та солістів свято продовжилося церемонією нагородження переможців Всеукраїнських та обласних предметних олімпіад і конкурсів та їхніх творчих керівників. Переможців вітали гучними оплесками, дипломами та цінними подарунками.
Також на святі була присутня представник компанії "Київстар", яка вручила дитячому будинку "Надія" спортивний комплекс вартістю майже 9 тис. гривень. Для вихованців дитячого будинку цей подарунок, напевне, стане незабутнім.
На завершення свята для всіх пролунала фінальна пісня у виконанні Віталія Рибалки, Марини Огданської, Даші Омельченко та Юрія Гнєдіна.
Свято до Дня захисту дітей вдалося на славу! Уся дітвора, хоч і втомилася на пекучому літньому сонці, але все ж залишила стадіон повною позитивних емоцій та гарного настрою!

Світлана БОЧЕНКО.

Обсудить статью в форуме



Історична скарбниця Сватівщини

Сьогодні світ відзначає День музеїв. І для Сватівщини цей день не є винятком. Адже в нашому місті є чудовий музей, де зберігаються пам'ятки минувшини і сьогодення нашого краю. Тож увазі читачів пропонується матеріал про історію створення музею, його здобутки та, взагалі, про те, чим живе сьогодні святиня історії сватівської землі - народний районний краєзнавчий музей.
Історія створення
Сватівський районний краєзнавчий музей було створено у 1962 році. Основою для створення стали матеріали, зібрані під час підготовки і відзначення 300-річчя заснування Сватової-Лучки. Кликни для увеличения
Спочатку було оформлено краєзнавчий куточок в РБК ім. Кірова. Ініціаторами були працівники культури та освіти: Уманець М.П., Білоцерківський М.О., Сокирянський С.Ф. Потім, зі збільшенням експонатів, в 1962 році відкрився музей в двох кімнатах відділу культури, розташованого на пл. Радянській. Завідував ним вчитель історії ЗОШ №6 м. Сватове Піняков Г.Я.
В 1969 році районний краєзнавчий музей було переведено в будинок по вул. Садовій, №7, 1888 р. побудови.
В 1972 р. музею було присвоєно звання народного.
2007 р. В цьому році виповнилося 45 років з дня створення музею і 35 років, як йому було присвоєне звання "народний".
Здобутки
За 45 років в музеї зібрано більше 8 тисяч експонатів (колекції різної тематики). Тут знаходиться багато картин місцевих художників. Зберігаються матеріали про людей, які прославили нашу Батьківщину ратними і трудовими подвигами. Неодноразово із залів музею велись трансляції по українському, обласному телебаченню та радіо.
В залах музею виставлені матеріали про Сватове і Сватівський район, що відображають життя в різні століття і роки розвитку нашого краю.
Окрім історичних пам'яток останніх століть, в музеї знаходяться предмети з доісторичних часів та часів заселення цього краю. Можна побачити, наприклад, зуб мамонта, зуб мастодонта, окам'яніле дерево тощо. Музейна скарбниця поповнюється в основному завдяки ентузіазму мешканців Сватівського району. Так, наприклад, виходець зі Сватове Пархоменко Є. В., який працює капітаном дальнього плавання, подарував музею чимало екзотичних дарунків з морської тематики.
За рік музей відвідує близько 4000 чоловік, приблизно 1900 із них - діти шкільного віку. Музей відвідують громадяни з різних міст України, Росії, Білорусії. За останні роки його відвідали мешкпнці Польщі, Фінляндії, Іспанії, і, навіть, Кувейту.
За активну участь у громадських оглядах, патріотичному вихованні молоді музей неодноразово нагороджували дипломами, почесними грамотами і медалями обласного управління Міністерства культури, республіканського Товариства охорони пам'яток історії та культури.
Зібрано повні дані про 41 сватівчанина, яким присвоєно почесне звання "заслужений" в різних галузях народного господарства, освіти, культури, медицини та ін.
Проблеми сьогодення та плани на майбутнє
Як пояснила завідуюча музеєм Ржевська Галина Миколаївна, в приміщенні музею за останні 20 років жодного разу не проводилось ремонту. Важливе питання на сьогодні - дістати кошти на капремонт приміщення.
"Добре, - каже Галина Миколаївна, - що приміщення опалюється. В 2005 році за клопотанням Куницького В.Г. та Шовген З.Г. до музею було підведено газ. Влітку 2006 року голова райради Гавриленко Ю.М. попіклувався про зовнішній вигляд музею. При підтримці керівників та працівників депо, ЗАТ "Сватове Агро" та Сватівського ГУ МНС було пофарбовано стіни та дах приміщення. Планується проведення реекспозиції музею, так як експозиція застаріла морально і фізично.
Довгий час в музеї не велась наукова обробка історичного матеріалу. Немає жодного каталогу, як і взагалі систематизації. Потрібно, щоб при музеї працював науковий співробітник. До музею мешканцями Сватівського району здаються речі, документи та матеріали історичного характеру. Експонати варті того, щоб їх бачили громадяни, тому одним з завдань є оформлення тимчасових стендів.
Суттєва проблема для музею - збереження унікальних кінофільмів минулих років. Щоб переписати фільми на диски, потрібні, знову ж таки, кошти".
Співпраця
Працівники музею надають методичну допомогу по підготовці уроків з краєзнавчої тематики, виховальних заходів, що проводяться вчителям міста та району. Тісна співпраця існує у працівників музею з відділом у справах сім'ї, молоді та спорту (Пономарьова С.І.). В стінах музею проводяться заходи районної сімейної естафети. Крім того, останнім часом тут відбулись такі заходи як "Жінка - мати, жінка - берегиня", "Діти війни", "В'язні фашистських таборів", "Природа рідного краю" та ін.
Активно відвідують музей учні Сватівської гімназії, ЗОШ №1, початкової школи №7, а також учні Гончарівської, Мілуватської, Н-Дуванської шкіл.
Своє свято працівники народного краєзнавчого музею зустрічають з бажанням поліпшувати роботу по прищепленню любові до рідного краю, по залученню мешканців, особливо молоді, до добрих і корисних справ.

Владислав КРИВОНІС.

Обсудить статью в форуме



Не забуває солдатське серце

Вісімнадцятирічною дівчинкою під час Великої Вітчизняної війни я добровільно пішла на фронт, залишивши 1-й курс Лисичанського педучилища. Війна увірвалася в моє життя несподівано, пошматувавши виношені задуми, замінивши їх одним бажанням: захистити рідну землю від чорної навали. У важких солдатських чоботях, в жару і холод, не знаючи сну і відпочинку, пройшла я фронтовими дорогами від Воронежа до Праги.
Бачила всі жахи війни: поля, усіяні убитими і пораненими, спалені села і міста, бомби над головою, шибениці і табори смерті. Брала участь у звільненні Польщі, Німеччини та Чехословаччини.
Військову службу проходила у складі 107-ї Кременецької ордена Суворова стрілецької дивізії, 522-го стрілецького полку, 247-го медико-санітарного батальйону на посаді санітарки. Уже пізніше присвоїли мені звання старшого сержанта медичної служби. Неможливо передати все, що я бачила тут. Під час наступу поранених везли вдень і вночі на танках і машинах. Шум, крик, сльози, стогін безкінечний, відкриті кровоточиві рани. Медсанбат - це справжнє пекло. Працювали без відпочинку цілодобово, часто голодні. Не вистачало перев'язочного матеріалу. Важко, невимовно важко було на війні. Але відступати нікуди, ти воїн, ти приймав присягу і мусиш її виконувати!
Наша 107-а стрілецька дивізія брала участь у Сиваській операції (Крим), яка тривала близько 3-х місяців. Сиваш запам'ятався назавжди. Це було восени 1943 року. Холодний листопад, а ми переправляли поранених на човнах та плотах, бредучи босоніж у крижаній воді. Солона і їдка вода роз'їдала одяг і тіло, над головами щохвилини ревіли ворожі "юнкерси". Поранених доводилось залишати і в окопах, а інші були просто в степу. Їм було холодно, і ми розводили вогні, щоб хоч трохи їх обігріти. Скільки труднощів перенесли солдати - не можна передати ніякими словами.
А ще кажуть, з роками притупляється біль серця. Ні, не притупляється. Це - як дерево взимку - наче й неживе воно, але приходить весна - і знову оживає. Хто воював, на все життя залишиться солдатом. Скинуті шинель, кирзові чоботи, в яких пройдено пів-Європи, але війну не скинути з памяті. Вона прошла крізь життя, немов розпечене залізо. Пам'ятає солдатське серце минуле, далеке вже і ще таке близьке. Спогади... спогади... всього не розповісти.
День Перемоги я зустріла в м. Прага. Ми ввійшли в місто дуже рано і відразу ж попали в обійми чехів, які так довго на нас чекали. Засипали нас квітами. Всі були дуже раді перемозі. Обнімалися, плакали від радості, згадували близьких друзів і бойових товаришів, яким не довелося дожити до щасливого Дня Перемоги.
Маю три подяки від Верховного Головнокомандуючого, Маршала Радянського Союзу Й.В. Сталіна: 1) за звільнення м. Кременець (від 23.03.1944 р.); 2) за прорив оборони німців на Львівському напрямку (наказ від 18.07.1944 р.); 3) за звільнення м. Дембіца (Чехословаччина, наказ від 23.08.1944 р.).
Є лист-подяка від командуючого військами нашої армії Героя Радянського Союзу П.О. Курочкіна.
Маю орден Вітчизняної війни, орден "За мужність", медалі "За перемогу над Німеччиною", "За звільнення м. Праги", "За бойові заслуги", "Ветеран-визволитель", "Ветеран праці".

Галина Василівна ВОЛКОВА,
ветеран ВВВ та педагогічної праці.

Обсудить статью в форуме