О нас, красивых и умных!
Это кто такой - подумаете вы, взглянув на фото справа.
Как? Вы не знаете этого человека? Какой ужас!!! Страна просто обязана знать своих героев в лицо, иначе они, эти герои, ужасно обидятся и впадут в депрессию, в результате страна останется без героев.
Ну что ж, кто не знает, срочно читайте всё, что есть на этой страничке, дабы встретив этого человека случайно на улице, вы узнали его в лицо и щедро одарили своей улыбкой.
Это ЦЫМБАЛ АЛЕКСАНДР СТАНИСЛАВОВИЧ. Личность очень умная, храбрая, человеколюбивая (даже так), с блестящим чувством юмора, всесторонне развитая и почти что гениальная. Но главное его достоинство - это необыкновенная, врождённая скромность. Это видно уже из первых строчек, ведь сам он постеснялся писать о себе, поручив составление этой странички некоему неизвестному.
Итак, приступим. Первое и пожалуй главное - это биография (смотрите справа) и эта биография составлена с документальной точностью. Мало ли что... Напишешь, например, биографию не очень точно и выдашь ненароком какой-нибудь государственный секрет. Результат - 10 лет Сибири. Конечно, для Александра Станиславовича 10 лет Сибири это плохо, но с другой стороны, если Сибирь станет Украинской? Да ради такого дела никаких Александров Станиславовичей не жалко!
Просто поразительно, что в сытой и богатой стране, какой является Украина, обитают такие особи, как Александр Станиславович. Ему бы в храме служить, а он в политику полез, освоил компьютер, построил сайт и, даже, пишет стихи. И как всегда, во всём он гениален!
Возьмём, к примеру, политику. Такого как он, нужно немедленно избирать президентом. Вот тогда заживёт Украина в новом Союзе, как в сказке. И Сибирь, опять же, наша станет, будет куда его после импичмента отправить.
А стихи какие он пишет! (смотрите ниже) С такой поэзией Украине не нужна армия вообще. Стоит процитировать что-нибудь из Александра Станиславовича перед войском противника, мало-мальски понимающего русский язык, вся армия противника передохнет со смеху. Да если даже агрессоры и не понимают русского языка, достаточно, чтобы эти стихи прочитал кто-нибудь картавый и сильно заикающийся, и хана всему блоку "НАТО" Это, по-сути, новый, неизвестный доселе вид поэзии - "виршик нервнопаралитический"
Читайте! Ужасайтесь!
* * *
Брати Кличко відомі
Їх знають навіть діти...
Так перемоги прагнули
Над чемпіоном світу
Що всі ті чемпіони
Дізнавшись – повтікали.
Каспарова побили –
Ну що ж, кого спіймали...
КолбАлсу
Кажуть, дівчина Алсу
Дуже любить ковбасу
Я для тої, для Алси
Куплю ящик ковбаси.
Хоч живу я наче в ямі
Все ж, Алсі, куплю „Салямі”
Тихо скажу до Алси –
Спробуй, люба, ковбаси.
З файной дівкою Алсю
Ковбасу з’їмо ми всю,
Потім, разом із Алсою,
Підем ще за ковбасою.
На ніч лишиться Алса
- Дуже ж добра ковбаса!
Вранці ми поберемося
Ще ковбаски наїмося...
Байка про ліс і жабу
Зелений ліс був пишним і рясним
Ріс-ніжився собі під сонечком ясним
Та як воно буває, непомітно й тихо
Підкралося до нього лихо.
То не пожежа і не сильні буревії
А просто вибори – обрали в мери жабу звірі.
І хоч було із кого обирати:
Лисиця і ведмідь, свиня і, навіть, дятел
Та звірі, все ж, на жабі зупинились
Мабуть на славнозвісну „зелень” її шкіри загляділись.
І ось вже жаба у м`якому кріслі сіла
Сигара в роті, у руці „мобіла”
Така „крута” – куди там тому леву...
- ось маєте ви, звірі, справжню королеву!
„За ліс цей я негайно виявлю турботу,
На благо всіх його ми перетворимо в болото.
А якщо десь там мишеня пищить, що воно проти –
Ми позвемо кота, котрий закриє йому рота!
Отже я владою своєю наказую всьому народу
Негайно брати відра й нести в ліс із річки воду.
І чим скоріш цей ліс нікчемний попливе
Тим швидше розпочнемо ми життя нове...
Зелені станете, й по-жаб`ячи заквакаєте всі!
Ми досвід свій поширимо в другі ліси...”
Ридають звірі і хитають головою,
А як тут не ридати? – кожен хоче бути сам собою.
Як соловейко рідне деревце покине?
Лисиця – нірку, а цвіркун – тростину?
Всяк у своєму домі хоче жити.
Та що ж, обрали жабу – маємо терпіти...
А ще благати „духа лісового”
Щоб жабі розум дав, щоб не накоїла нічого.
Надія є, але вона така мізерна
Що жаба з хибної дороги зверне.
А поки що лишається чекати,
Чи рік, чи два – та де тим звірям знати?
Та звідки взявсь лелека? – Неначе з неба милість.
Побачив жабу,й з`їв– отак усескінчилось!
Мораль просту, як палець, маєш:
Коли вже, друже, обираєш
В „начальство” жаб таких не обирай.
А як обрав – на себе і кивай.
06 Липня 2003р.
Харчовий калавур!
Або кулінарно-розважально-повчальна байка,
яка не має жодного відношення до парламенту.
Був день звичайний, як бува завжди
І, начебто, не відчувалося біди,
Що сталася зі мною того ранку,
А почалося все з сніданку...
Стояла на столі звичайна миска,
А в ній червоний помідор, рожева редиска,
Зелені, наче долар, огірки,
Такі смачні, що з’їв би все це залюбки.
Тож попоївши гарно ліг я на перину,
Узяв газету, прочитав новини,
Дізнавсь, що у країні відбулося.
Отут то все і почалося...
Харчі у шлунку мов би показились,
Усі у купу разом збились,
І то вже не життя, а справжня мука,
У животі, звиняйте, каменюка!
Та ще командувать взялись вони,
Тепер не ти, а ми отут пани!
І все, що скажемо, ти зробиш неухильно,
Бо ми тут “більшість”, ще й “коаліційна”.
За що ж це напасть маю отаку?
Дзвоню 03. Мерщій... мерщій мені швидку!!!
Приїхав лікар, глянув і сказав без оптимізму
Готуйся друже, будем ставить клізму.
І свій розклавши інструмент в квартирі
Зробив ту процедуру рази три, або й чотири!
Яке ж то горе, ані стати, ані сісти.
Та що поробиш, щоб не вмерти треба їсти.
І знову я, як каченятко кволе,
Якось таки дошкандибав до столу
А там на блюді, наче цар, один
Лежить собі – дрімає апельсин.
Й озвавсь до мене: - Сміло можеш мене з’їсти,
Я ж не “оті”, у мене “Руки чисті”
А щоб рожеве мав завжди лице
Ізїж ще біле з красной прорістю сальце.
Послухав пана, з’їв апельсин, а потім сало
Ліг на диван, взяв почитать журнали...
Та що це? Знову в животі біда!
Буркоче щось, клокоче, все перекида.
Із салом апельсини посварились,
Хто головніший буде не договорились,
У животі таке, що хоч біжи в міліцію!
Харчі творять якусь жахливу “коаліцію”
Прям буря здійнялася, неймовірний вир!
Схопившись, я скоріш побіг на двір
Щоб, як то кажуть, “вийшовши за хату”
“З паперами в тиші попрацювати”.
Весь день отак пробігав і вночі не спав,
Під ранок лише якось задрімав...
І, мов віщуючи кінець всіх бід,
Наснився мені сивий старий дід.
Сказав мені той дід, присівши на колоду:
- Їж синку хліб, та сіль, і пий джерельну воду,
Здоровий завжди будеш, думки будуть вільні
Бо ці харчі ще, слава Богу, “безпартійні”.
Сватове, 01.10.2008
Обращение истинного коммуниста к матери-природе!
(в подражание Маяковскому)
От пол литры
«Столичной с перцем»
За революции,
выпитой,
здравие,
Мысли лезут
в голову
умные,
Мысли лезут
в голову
правильные.
Вот спросить бы
мать нашу
– природу
По-пролетарски,
прямо,
не гневая.
Отчего у «левых»
есть нога
правая?
Отчего у «правых»
есть нога
левая?
Пусть ответит
со всею серьёзностью,
Нам,
крестьянам
и пролетариям
Кто ей право
давал такое
С человеком
творить
безобразие!
Мы не будем
пред ней выплясывать,
Но решительно,
смело
потребуем:
Пусть у «правых»
будут две ноги
– правые,
А у «левых»
две ноги
– левые.
Чтобы в светлый
свой день
завтрашний
С грудью настежь
и поступью смелой.
Мы шагали
под дробь
барабанную:
Левой!
Левой!
Левой!
Сватовo, 10.02.2010
