Сайт города
СВАТОВО




Сватівщина в роки війни 1941-1945



Окупація району фашистськими військами

Встановлення в районі фашистського окупаційного режиму

9 липня 1942 р. місто Сватове, а невдовзі і всі населені пункти району були окуповані німецькими, румунськими та італійськими військами. З перших днів окупації у районі встановлюється німецький окупаційний режим, так званий «новий порядок».

Окупував Україну, гітлерівці для управління більшістю областей України створили «рейхскомісаріат Україна» на чолі з гауляйтером Еріхом Кохом. А територія Ворошиловградської області разом із Сталінською, Харківською, Сумською та Чернігівською областями була включена в особливу зону, підпорядковану безпосередньо військовому командуванню. Окупанти, в основному, зберегли всю систему радянського адміністративного поділу областей.

У Ворошиловградській області були створені військова і сільськогосподарська комендатури. Військова комендатура, крім інших обов’язків, виконувала й функції губернаторства. При ній діяли відділи, які займалися адміністративними справами та питаннями пропаганди, промисловості, охорони здоров’я і освіти.

У містах і районних центрах, крім комендатур, діяли міські і районні управи, які мали відділи: адміністративний, промисловий, земельний, фінансовий, охорони здоров’я, освіти і культури. Очолювали управи міські і районні старости управ, а в селах - старости сіл і писарі. 1

Всі ці органи формувалися за рахунок зрадників, дезертирів, репресованих, скривджених та ображених радянською владою або людей, які втратили віру в перемогу Червоної Армії.

Так, у Сватівському районі районну управу очолив колишній працівник земвідділу староста І.Т. Усов, заступник - дезертир М.О. Алексєєв. Міську управу - староста Левков. Окружну земуправу - П.О. Кудряш. Районну поліцію - О.О. Єрмоленко; міську поліцію - В.К. Чорнуха; жандармерію - Кияновський; сільські поліції очолювали старші поліцаї, що походили з місцевого населення.

Все місто було поділене на ділянки (квартали), на чолі яких були поставлені старости. В м. Сватове і селах району із 18-ї години вечора до 6-ї години ранку встановлювалася комендантська година, під час якої суворо заборонялося, без перепуски, знаходитися і пересуватися на вулицях міста і сіл. Все працездатне населення повинне було зареєструватися на біржі праці і виходити щоденно на роботу. Найменші прояви непокори каралися окупантами штрафами, арештами, розстрілами.

Про особливості окупаційного «нового порядку» яскраво свідчить наказ старости Пантюхінської сільської управи Міловського району від 4 вересня 1942 р. (подібні накази видавалися у кожному районі і місті). У цьому наказі зазначається: «На основі розпорядження головного німецького командування німецької армії наказую:

п.1 Ходіння по вулицях забороняється з 8-ї години вечора до 4-ї години ранку.

п.2 Як у приміщеннях, так і на вулицях забороняється співати радянські пісні.

п.3 Всі жителі обох статей у віці від 14 до 50 років повинні працювати.

п.4 Всякі зібрання на вулицях і в будинках, крім похоронів, заборонено.

п.5 Всі громадяни повинні повністю здати сільськогосподарські продукти.

п.6 Завтра, тобто 05.09.1942 р., запрягти на скиртування всіх корів колгоспників беззаперечно. За невиконання цього наказу особи будуть покарані аж до відібрання корів.2

І це були не пусті погрози старост. Так, 10 жовтня 1942 р. на вулиці Артема у м. Ворошиловграді окупанти вивісили об’яву: «Мешканці м. Ворошиловграда І.Бугрій, Г.Біленко і С.Августінов не здали владі лишки жирів, за що і розстріляні 3 серпня».3

Не менш показово говориться про особливості окупаційного режиму в області в наказі німецького коменданта м. Лисичанська у вересні 1942 р.:

«п.1 Право на проживання у м. Лисичанську мають тільки особи, які працюють у Лисичанську (їх утриманці).

п.2 Забороняється надавати ночівлю кому б то не було без відома поліції.

п.3 Всякий прибулий до Лисичанська повинен звернутися в поліцію.

п.4 Про всіх підозрілих осіб повідомляти в поліцію або найближчу військову частину.

п.5 Особи, які приховують партизан і бандитів, будуть розстріляні, а їх сім’ї будуть направлені в штрафні табори.

п.6 Особи, які повідомлять місце знаходження партизан і бандитів, будуть добре нагороджені.

п.7 Будинки і майно осіб, у квартирах яких будуть виявлені партизани чи бандити, передаються у власність особам, які їх виявили.4

Фашистський окупаційний режим підтримувався широко розгалуженою сіткою різноманітних каральних органів, які складалися з комендатур, гестапо, СД, російського відділу служби безпеки (при СД), таємної поліції (ГФТ), польової жандармерії, районної, міської і сільської поліції. Гестапо мало своїх представників у кожному районі.5

Перед фашистським режимом стояло складне завдання – підкорення населення та економічне пограбування окупованих територій. У серпні 1942 р. фюрер наказав Е. Коху вивезти із України до Німеччини не менше 3-х млн. тонн зерна.6

І тому вже з перших днів окупації німці і поліцейські займалися відвертим пограбуванням місцевого населення. Вони забирали у людей зерно, фураж, худобу, білизну, теплий одяг, цінності, фрукти, овочі та інші продукти харчування і все те, що потрапляло їм на очі. Крім продуктів харчування у населення вилучалися радіоприймачі, репродуктори, патефони, платівки, велосипеди і політична література.

Все працездатне населення міста і сіл силою примушували реєструватися на біржі праці і щоденно працювати на відбудові промислових підприємств, ремонті мостів, доріг та залізничних колій. Окупанти перейменували колгоспи на громадські господарства, а радгоспи на державні маєтки і примушували все працездатне населення сіл щоденно працювати на сільськогосподарських роботах.

Крім трудової повинності все працездатне населення обкладалося різноманітними податками. Так, у наказі старости Нижньодуванської районної управи від 10 жовтня 1942 р. зазначалося: «На основі постанови головнокомандуючого німецької армії… і по узгодженню з районним німецьким комендантом Нижньодуванського району наказуємо: цього числа ввести на території Нижньодуванського району слідуючі грошові податки з населення:

1.Обкласти громадські господарства (бувші колгоспи) оборотним податком у розмірі 4% виручки від продажу своїх продуктів.

2.Обкласти населення району рівномірним збором з кожного працездатного … чоловіків від 16 до 65-літнього віку, жінок від 16 до 55-літнього віку в розмірі 65 крб. з кожного.

3. Ввести збір з населення за користування послугами районних і сільських управ у слідуючому порядку: за видачу довідок і посвідчень стягувати по 5 крб. за кожну видану довідку чи посвідчення…».7

Цей нижньодуванський староста вводить по Нижньодуванському району (як і в деяких інших районах) навіть податок на господарів собак… «По в/сільгоспуправі встановлюємо план збору податку на господарів собак у сумі 3780 крб., які пропонуємо зібрати до 20.10.1942 р. Розмір податку на собаку 35 крб…»8 А господарі, у яких була зареєстрована якась худоба повинні були здавати ще й м’ясо, молоко, яйця. Щоденно по 3 літри молока на корову і 20-25 штук яєць на курку в місяць.

Організованого забезпечення населення продуктами харчування у районі не існувало. Мізерні хлібні пайки зерном (300г на працюючого і 100г на утриманця) давали тільки тим жителям, які були зареєстровані на біржі праці і мали постійну роботу в якійсь установі чи організації. Але більшість населення міста і району не мали постійної роботи або не бажали реєструватися і працювати на окупантів, і тому ніякої платні і продовольчих пайків не одержували і виживали, хто як міг. Вони вважали за краще голодувати, збирати на полях мерзлі овочі або обмінювати свої речі в селах на продукти, але на окупантів не працювати.

А від колгоспників вимагалося під загрозою розстрілу терміново здати колгоспне майно і кожного дня виходити на роботу без вихідних, а за невихід стягувався штраф.

Про це свідчить наказ начальника Міловського районного земельного управління від 18 жовтня 1942 р. (подібні накази існували у кожному районі):

«п.1 За розпорядженням сільгоспкоменданта встановлений штраф за невихід на роботу без поважних причин колгоспників: по неділям - 35 крб., у звичайні дні - 100 крб. на кожного працездатного.

п.2 Старости колгоспів і сільгоспуправ повинні самостійно стягувати штраф, а стягнуті гроші вносити до держбанку.

п.3 Старости колгоспів і сільгоспуправ, які не застосували указаних заходів впливу на невиходящих на роботу, підлягають штрафу у розмірі 500 крб., а при повторних випадках приховування підлягають вилученню корови».9

Після окупації району фашисти розмістили табори для військовополонених у м. Сватове по вул. ім. Леніна №51, у приміщенні початкових класів середньої школи №7 (нині - приміщення Спортивно-технічного клубу ТСО України), в с. Куземівка на пункті «Заготзерно» та в с. Кривошиївка.

У вересні 1942 р. окупанти дозволили органам самоуправління відкривати у населених пунктах школи. Про політику окупантів в галузі освіти на Україні свідчить наказ начальника фінансового управління Міловського району: «…Зобов’язую старост с/управ всі підручники радянського видання вилучити і попередити вчителів, що навчання по таким - забороняється.

Оголосити вчителям на території вашої с\управи, що школи повинні працювати нормально тільки до 4-х класів, включно, заняття в яких повинні проводитися по слідуючим предметам: 1.Література. 2.Письмо. 3.Арифметика. 4.Гімнастика. 5.Співи і праця. Можливо і малювання…».0

До роботи з дітьми була допущена лише четверта частина вчителів, які пройшли перевірку на лояльність новій владі. Для того, щоб вчителя не відмовлялися від роботі з дітьми їм видавали 200г зерна і символічну платню. Педагогів, які відмовлялися співробітничати з окупантами, всіляко переслідували і змушували виходити на ремонтні роботи або відправляли до Німеччини.

Під загрозою арешту всім комуністам, комсомольцям і радянським активістам окупаційні власті наказали пройти реєстрацію в райуправі. Але не надіючись на добровільну реєстрацію, вони дали розпорядження старостам райуправ самим скласти списки комуністів, комсомольців і радянських активістів. Для цього старости райуправ видали відповідні розпорядження. Так, у розпорядженні старости Нижньодуванського району від 2 вересня 1942р. зазначалося: «Пропоную вам з одержанням цього в 3-х денний строк надати в райуправу особисто старшині чи писарю слідуючі матеріали:

1.Списки окремо на комуністів, комсомольців і партизан.

2.Списки на осіб неблагонадійних у теперішній час.

3.Списки на осіб, які прибули на проживання в село з 22 червня 1941 р. і проживають на території села тепер, із зазначенням їх національності і окремо списки на осіб, які тимчасово проживають і не мають у себе ніяких документів.

4.Списки на осіб, які до 22.06.1941 р. були переслідувані Радянською владою і вважалися для Радвлади неблагонадійними, і окремо на осіб репресованих Радянською владою.

Всі ці матеріали надати ніяк не пізніше 5 вересня до 10-ї години ранку».1

У той час, коли переважна більшість жителів міста і сіл району всіляко саботувала в тій чи іншій мірі розпорядження окупаційних властей, незначна кучка відщепенців із числа зрадників, дезертирів і людей, які не вірили в перемогу Радянської Армії, намагалася не тільки сформувати органи місцевого самоврядування на окупованій території, а й створити власну політичну структуру. На початку вересня 1942 р. ця купка громадян звернулася до німецьких окупаційних властей із проханням дозволити створити в районі українську націоналістичну фашистську партію. Окупанти заборонили навіть думати про це, але дали згоду на створення у районі націоналістичної організації «Просвіта», яка вже діяла на деяких окупованих територіях. «Просвіта», згідно задуму окупантів, повинна була зайнятися не стільки культурно-просвітницькою діяльністю серед населення (як це зазначалося в статуті), скільки вихваляти фашистський режим і проводити активну антирадянську пропаганду. Очолили «Просвіту»: голова - І. Гордієвський, заступник - С. Протопопов (з грудня 1942 р.- голова), секретар - К. Шмигіна.

На початку своєї діяльності «Просвіта» видрукувала у місцевій друкарні декілька сот примірників «Відозви до українського народу» та «Відозви до сватівчан», а потім налагодила випуск двотижневої стінгазети «Промінь». Пізніше вона одержала у своє розпорядження друкарню і налагодила випуск багатотиражної газети «Новий шлях», яка вихваляла фашистський режим і паплюжила радянську владу. Встигли випустити два примірника цієї газети по 200 екземплярів.

Для отримання коштів на свою діяльність «Просвіта» відкрила свою крамницю та різноманітні майстерні. А згодом «Просвіті» був переданий районний Будинок культури, в якому була організована робота різних гуртків та проведення платних концертів і вистав. За час існування «Просвіти» до неї було залучено близько 60 осіб.

Після звільнення Сватівського району від окупантів керівники і активісти «Просвіти» були заарештовані. Після проведення слідства рішенням Військового Трибуналу військ НКВС від 16-17 квітня 1943 р. заступник голови ради «Просвіти» В. Ільченко, член ради М. Алексеєв та керівник окружної земуправи П. Кудряш були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу. Секретар ради К. Шмигіна та кандидат у члени ради В.Євтушенко були засуджені на десять років ув’язнення кожний.2

Крім «Просвіти» окупантами була сформована і «Українська націоналістична рота», яка допомагала поліції встановлювати в районі «новий порядок». Коли німецькі військові частини і поліцаї готували значну операцію проти радянських партизан у кремінських лісах, ця рота брала активну участь у проведенні цієї протипартизанської операції.

Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення району

За час окупації Луганської області гітлерівці розстріляли, повісили і замордували у катівнях понад 100 тисяч мирних жителів і військовополонених, в тому числі велику кількість жінок, дітей, стариків, а 72 тис. молодих людей було відправлено на каторжні роботи до Німеччини. На окупованій території гітлерівці всіляко знущалися з населення. За найменші провини і не підкорення винних жорстоко били, арештовували чи просто розстрілювали. У області не було жодного міста, селища, села, де б окупанти не чинили масових розправ.

Під час однієї з акцій у м. Луганськ у 1942 р. гітлерівці знищили 3 тис. мирних жителів поблизу кургану «Гостра Могила». На шахті №151 «Богдан» у м. Красний Луч у шурф було скинуто понад 2 тис. жителів. А у Попаснянському районі окупанти у квітні 1943 р., під дулами автоматів, погнали зібраних дітей та підлітків прочісувати замінований Рубащанський ліс - загинуло 37 дітей, десятки дітей стали інвалідами.

Зразу ж після захоплення Сватівського району окупанти, щоб забезпечити свою безпеку, захопили у заручники біля сотні жителів району і широко повідомили, що за смерть бодай одного німецького солдата будуть розстріляні усі заручники. Цих заручників декілька днів тримали без їжі у гаражі автороти, а потім почали використовувати на ремонті доріг і мостів. У цей же час була арештована і розстріляна група громадян єврейської національності.

У липні 1942 р. бувший голова колгоспу в с. Куземівка, член партії І.Г. Тишаков і директор Куземівського пункту «Заготзерно» Ф.С. Ловець були піддані жорстоким тортурам, під час яких вони померли.3

У серпні 1942 р. після появи у місті листівок, розклеєних підпільниками, німці для залякування населення арештували і розстріляли біля Рогозуватого лісу 13 партійно-радянських активістів, які повернулися до Сватового із оточення або невдалої евакуації.4

Німецькі провокатори, удаючи з себе партизан, звернулися до жителя с. Райгродка І.Д. Колеснікова з проханням підшукати людей для партизанської діяльності. Він назвав Михайла Зуба. На другий день вони обидва були розстріляні.5

Окупанти спалили живцем голову колгоспу «Червона Зірка» (с. Верхня Дуванка) комуніста Минайленка. Схопили, піддали тортурам і розстріляли у Нижній Дуванці 8 комуністів на чолі з секретарем райкому партії О.Д. Сутовським, 6 та комуніста з с. Наугольне С.М. Вінника і директора Новониканорівської неповної середньої школи Бургутського з його дружиною і п’ятирічною дитиною.7

У с.Первомайське колгоспницю Уляну Усову німці поклали голу на сніг і піддали тортурам, вимагаючи видати свого чоловіка, але мужня жінка цього не зробила.8 А колгоспницю Олександру Яроцьку з хутора Сухий Баглай, за те що відмовилася працювати у сільгоспобщині було прилюдно роздягнуто і побито різками.9

Всього по району за час окупації розстріляно 29 чоловік, 0 закатовано голодом у Сватівській психіатричній лікарні 212 чоловік,1 вивезено до Німеччини 653 чоловік молоді.2

По Нижньодуванському району закатовано і розстріляно 106 чоловік, в т.ч.: жінок-32, дітей-11, а також на території району було розстріляно 51 чоловіка жителів з других районів. Вивезено до Німеччини 1409 чоловік.3

По Містківському району розстріляно 34 чоловіка, вивезено до Німеччини 667 чоловік молоді.4

Антифашистський опір населення району

Ні фашистський терор, ні масове пограбування, ні голод і приниження не змогли примусити жителів району змиритися з «новим порядком» окупантів. У різних куточках Сватового і сіл району вже у перші місяці окупації спостерігалися численні випадки непокори, саботажу і диверсій. Відважні патріоти, ризикуючи своїм життям, збирали на полях розкидані з літаків радянські листівки і розповсюджували їх серед населення, ховали від загарбників хліб, фураж, продукти харчування. Виводили з ладу механізми і обладнання, всіляко гальмували заготівлю і вивезення окупантами зерна. Приносили військовополоненим у табори продукти харчування, одяг та взуття, допомагали їм тікати з таборів, а потім їх переховували у своїх оселях.

Бригадир тракторної бригади С.П. Третяк і його помічник Д.І. Цікало з с. Райгородка навмисно на протязі 5 місяців зволікали з установкою двигуна на комбайн. Той же Д.І. Цікало і Д.М. Ляхов зривали ремонт своїх тракторів. А.П. Бервено із с. Петрівка вивів із ладу комбайн, а його односельці - Д.А. Коломієць і Ф.Ф. Мороз вивели з ладу трактор і молотарку, чим на довгий час зірвали обмолот хліба. А коли не вдалося затримати обмолот і вивезення зерна, хлібороби відважувалися на найстрашніше для них - палили необмолочені скирти хліба. Так, голова колгоспу ім. 1-го Травня П.І. Задорожній у хуторі Андріївка спалив 4 скирти, за що і поплатився своїм життям. В.П. Хорунжий у Містках спалив 3 скирти. Декілька скирт спалили у с. Петрівка Олексій Коваленко, Василь Каліберда, Іван Петренко.

Староста сільгоспобщини І.С. Корсик і комбайнер з с. Барикіне майже все намолочене зерно роздали колгоспникам на зберігання.

Робітник борошномельного заводу А.П. Груздо перед окупацією міста розібрав головний двигун заводу і сховав його деталі, а коли німці намагалися запустити завод, він знову вивів з ладу двигун. Разом з електриком П.М. Бубликом, Груздо декілька разів виводив з ладу німецькі лінії зв’язку.

Житель Сватового І.В. Рудич на залізничній станції вбив німецького солдата-охоронця і організував втечу із вагона усіх бранців, яких повинні були вивезти до Німеччини. Сам він був заарештований і розстріляний.

Сватівчанин Л.В. Ктитарев збирав у полі і розповсюджував по району радянські листівки, а в с. Преображенне на мосту підірвав два німецьких автомобіля. Жителі с. Маньківка В.С. Мірошниченко і Лебединський теж підірвали ворожий автомобіль, загинуло 15 солдат.5

У с. Кармазинівка діяв партизанський загін під керівництвом Красникова, який підірвав 2 німецькі автомобілі і знищив декілька німецьких солдат та одного поліцая.

У с. Гончарівка М.Таранцов вбив старосту села і знищив знайдений у нього список на 36 «неблагонадійних» односельчан.

У радгоспі № 10 під час жнив М.П. Крохмаль на столі управителя написав лозунг: «Смерть німецьким окупантам!».

У Первомайській неповній середній школі вчителі Дехтяренко, Веретельник, Веретельникова навчали учнів по радянським програмам і підручникам.

У с. Кармазинівка А.М. Дубограй і М.А. Сірикова активно проводили роботу серед населення проти виходу на роботу і вивезення молоді до Німеччини.6

У січні 1943 р. німці привезли до Містків близько 100 радянських військовополонених і закрили їх у приміщенні школи. Жителька села М.Є. Камченко і лікар Г.О. Майстренко відкотили від дверей колоди і всі військовополонені, за винятком 5-х важкопоранених, утекли.7

В.І. Третяк був вивезений до Німеччини на каторжні роботи, проводив активну роботу серед бранців, тричі організовував втечу молоді з Німеччини. Сам утік, але був схоплений на кордоні. А ось Надії Яценко вдалося втекти з каторжних робіт і майже через усю Європу у порожніх вагонах дістатися додому.8

Під час окупації в с. Куземівка Гриб П.М. організувала групу жінок: Карнаух А.І., Тимченко Г.О., Тишакова Г.О., Паюнова К.С., які ходили по селу і збирали у людей одяг, взуття, продукти харчування і передавали все це військовополоненим у табір на території пункту «Заготзерно». Жителька цього села Острогорська Т.П. переховувала у себе військовополоненого, який втік з табору.

У с. Кривошиївка Риков С.В., Одіяненко М.Я., Селіванова У.І. допомогли 3 радянським військовополоненим втекти з місцевого табору і протягом усієї окупації переховували їх у своїх оселях.9

Багато жінок у м.Сватове приносили військовополоненим харчі, одяг, взуття, допомагали окремим полоненим покинути табір. Так, Стельмах М.М. і Кривоніс О.І. деякий час переховували військовополоненого, який втік з табору. А Розумна О.С. протягом окупації підгодовувала і прала білизну чотирьом полоненим.

Всі ці антифашистські виступи і диверсії жителів району проводилися стихійно і не скоординовано. Але поступово запасному секретарю підпільного райкому партії Якову Георгійовичу Кривоносу0 вдалося об’єднати ряд дрібних антифашистських груп і окремих патріотів у розгалужену підпільну партійну організацію.

Підпільники збирають на полях розкидані радянські листівки, розповсюджують їх серед населення і організовують по селах і в різних куточках міста колективні читки і обговорення цих листівок. Підпільна організація Кривоноса налагодила випуск і своїх листівок. Член організації Почтарьов А.А., який до війни працював у редакції районної газети, регулярно слухав по радіоприймачу повідомлення радянського Радінформбюро і потім на друкарській машинці друкував листівки. 1

У липні 1942 р. було надруковано і розповсюджено листівки із зверненням до населення Сватівського району в кількості 50 екземплярів. А всього за час окупації було надруковано до 30 номерів різних листівок2 і розповсюджено через зв’язкових Надію Будильську і Людмилу Дешкевич, які розносили їх і роздавали надійним людям у місті і селах району, а вони вже розповсюджували далі і організовували колективні обговорення цих листівок серед населення. Це такі люди, як Г.Г. Антонюк та Віра і Галина Задираки (м. Сватове), Т.А. Усов і Є.О. Борисенко (с. Первомайське), М.Н. Без′язичний (с. Кривошиївка), М.Ф. Петрова (с. Свердлівка) та В.В. Кривша і вчителька Ільяшова із с. Райгородка.3

Група підпільної організації по зриву німецьких хлібозаготівель та здачі худоби, до якої входили Т.В. Пащенко, В.М. Химченко, О.Ю. Смалько, Г.М. Волох, П.М. Усик та інші активно проводили в сільгоспобщинах антифашистську пропаганду, закликаючи селян всіляко зривати німецькі заготівлі зерна та худоби, виводити з ладу механізми і обладнання, щоб затягувати обмолот збіжжя. При проведенні агітаційної роботи у с.Підкуйчанськ керівник цієї групи Тимофій Васильович Пащенко був заарештований. В той же день була заарештована і його дружина з малолітньою донькою. Дружину з донькою відпустили через місяць, а сам він у кінці січня 1943 р. при наступі радянських військ зміг спастися.4

Я.Г. Кривоносу при допомозі дезінфекторщика П.Л.Шаповалова вдалося створити при районній лікарні підпільну групу медиків на чолі з завідуючою поліклінікою Г.М. Ціпунової (Фесенко).5 Ця група, яку увійшли зав. лабораторією Л.С. Блудова, лікар А.М. Боченко, завгосп М.І. Щербак, дезінфектор П.Л. Шаповалов та головний лікар райлікарні А.Ч. Дурач, за дорученням Кривоноса систематично гальмувала відправку молоді, забезпечуючи деяких юнаків і дівчат фіктивними довідками про хворобу або навчаючи молодь, як симулювати ту чи іншу заразну хворобу і уникнути відправки до Німеччини. Лікарі групи надавали таємно медичну допомогу пораненим військовополоненим, які переховувалися у населення. В результаті діяльності групи медиків і саботажу самої молоді, із більше двох тисяч юнаків і дівчат, намічених до відправки на каторжні роботи, окупантам вдалося вивезти до Німеччини тільки 653 чоловіка.

Головний лікар лікарні А.Ч. Дурач та медсестра М.С. Соколова протягом усього періоду окупації переховували і лікували у підвалах лікарні і подвір’ї Соколової 18 тяжкопоранених радянських солдат, яких не змогли евакуювати з лікарні.6 А коли виникли великі труднощі з харчуванням поранених, на допомогу прийшла родина Бекташ, яка займалася продажом хліба. Осман Устинович з дружиною Дариною Тимофіївною випікали хліб, а їх донька Фатима приносила хліб для поранених.7

Підпільна організація прийняла до свого складу підпільну групу з 13 чоловік військовополонених на чолі з І.Первином, яка під наглядом німців, але без конвою, працювала на ремонті залізничних колій. Під час роботи члени цієї групи непомітно збирали і крали у німців зброю і передавали її підпільникам.

7 січня 1943 р. член цієї групи І.П. Кузьмін (житель с. Софіївка нашого району) спалив німецький склад із пальним і гараж з автомобілями після чого втік до свого рідного села.8

У кінці січня 1943 р., коли радянські війська наблизилися до району, німці вирішили вивезти цю групу військовополонених подалі у тил. Але по дорозі військовополонені (як і було домовлено раніше) перебили німецьку охорону і повернулися назад до Сватового. Керівник підпільної організації Кривоніс разом з М.І. Щербаком сховали автомобіль та 11 військовополонених в кінці вул. ім. Кірова в м. Сватове у дворі Івана Павловича і Марії Петрівни Зубко.9 Двох поранених військовополонених було сховано в іншому місті. Лікарі Г. Ціпунова і Л. Блудова надавали їм медичну допомогу.

У грудні 1942 р. до Сватівської підпільної організації ввійшла підпільна група механізаторів при Сватівській МТС на чолі з механіком О.Ю. Смальком.0 Члени цієї групи В.М. Куліш, М.А. Завозій, П.І. Шевченко, П.І. Перетятько, Є.В. Шкабура, І.К. Ткалич виводили з ладу щойно відремонтовані трактори, комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання, ховали пальне, мастило, окремі деталі і вузли механізмів і всіляко гальмували ремонт техніки, тим самим зривали обмолот збіжжя.

Під час окупації у Сватовому був розквартирований взвод саперів, який складався з мобілізованих чеських солдатів. Через жителя м. Сватове С.С. Настечина, у якого жили чехи, підпільники організації встановили зв’язок з чехом-комуністом Франчиском Позоура, котрий регулярно слухав радіоприймач і через господаря інформував підпільників про хід подій на фронтах.1

Пізніше Франчиск завербував ще 17 чехів і створив чеську підпільну групу, яка підірвала на дорозі за містом два німецькі автомобілі. А коли над чеською групою нависла загроза розкриття, підпільна організація допомогла їм перейти на нелегальне становище і розмістила їх у будинках М.В. Гришиної і Л.А. Юріної.2 При відступі німців зі Сватового один з підпільників-чехів пошкодив кабель по вул. Стовбового і тим самим запобіг підриву великого складу зброї, що намагалися здійснити фашисти.

Поряд з партійним підпіллям у місті діяла підпільна комсомольська група на чолі з Євгеном Батрименком і Валентиною Фесенко. Молоді патріоти Є. Батрименко, Валентина і Анатолій Фесенко, Віктор Бодарєв, Ольга Плотнікова збирали скинуті з літаків радянські листівки, переписували їх і розповсюджували серед населення та розклеювали вночі у людних місцях. Часто виготовляли і розклеювали листівки, які писали самі. Так, під 7 листопада ними було виготовлено і розклеєно 20 святкових листівок з портретом Й.В. Сталіна.3 Крім того, комсомольці-підпільники збирали по полях зброю і передавали її на склад партійного підпілля. Є Батрименко і комуніст П.Л. Шаповалов викрали з німецького складу 2 ящика патронів, декілька гранат і автомат і здали на склад партійного підпілля.

У кінці січня 1943 р., коли радянські війська наблизилися до району, підпільна організація Кривоноса зібрала інформацію про розташування військових частин і ворожу оборону в м. Сватове і послала з цією інформацією через лінію фронту підпільника П.С. Рикова, який зумів не тільки перейти лінію фронту і передати розвідувальну інформацію наступаючий частині Радянської Армії, а й став для неї провідником при підході до м.Сватове.4

Увечері 30 січня 1943 р., коли розпочався бій за Сватове, групи самооборони партійного і комсомольського підпілля разом з групою бувших військовополонених Первина і чеською групою розпочали операцію по очищення міста від окупантів і зрадників. До вступу радянських військових частин підпільниками було затримано 50 поліцейських і старост та 18 німецьких солдат. Під час перестрілки з ворогом був смертельно поранений і невдовзі помер керівник чеської підпільної групи комуніст Франчиско Позоура. Він був похований на центральному кладовищі в м. Сватове.

Л.М. Королько
Сватівщина в роки війни 1941-1945 років

>>> Наступний розділ >>>