Сайт города
СВАТОВО




Рідний дім



Оповідання

Вони зійшли на зелений пагорок. Кость жадібно дивився на велетенський копер, високі будівлі, крутий териконник.
- Про що ти думаєш, Костику?

Марфинька пригорнулась до нього. Шахту побачила вперше у житті. Вона видалась їй величною й страшною. Але тут, на будівництві, два роки працював Кость. Сюди йшли з далекої Чернігівщини її листи, звідси долинали до неї його щирі слова кохання.

Кость любив шахту, і вже через одне це Марфинька ставилася до неї з повагою. А тепер строк Костиної роботи на шахті скінчився. Завтра він піде до шахтоуправління, одержить розрахунок, і вони разом поїдуть додому, разом житимуть, працюватимуть у рідному колгоспі.
- Про що ти думаєш, Костику?
- Думаю, Марфинько, про рідний дім...
- Наш дім, Костику, на Чернігівщині... Там тепер в золото вбираються ниви широкі, медом наливаються вишні червоні.
- І раннім ранком в дібровах сміються солов'ї, і кожного вечора в клубі співають хлопці та дівчата... Так, Марфинько?
- Так, Костику, такі Швидше б додому!

...Але з шахти він повернувся сумний, зажурений.
- Хочу я тобі щось сказати, Марфинько. Щось дуже важливе.
- Кажи, кажи, любий.
- Он, дивись, велика будова з білого каменю. То комбінат шахти. Бачиш?
- Бачу.
- Так то я будував... А он бачиш, висока будова з віконечками угорі. То електростанція...
- Бачу, Костику.
- І то я будував, Марфинько... А он бачиш, копер? І його я, Марфинько, допомагав ставити. І куди не подивлюся - всюди є моя праця...

Обличчя Костя пашіло вогнем, очі світилися такою радістю, якої Марфинька Ще не бачила в них ніколи.
- А тепер я взяв на себе зобов'язання - до Жовтневих свят виконати річну норму і закінчити...
- Як же ти пообіцяв, Костику? Ми ж їдемо додому...
- От про це я й хотів тобі сказати. Дивлюсь, скільки вже тут зроблено оцими руками, скільки тут рідного, дорогого. А скільки ще треба зробити! Виходить, не можна мені їхати.
- Що ти, Костику? А я? Як же я?
- І ти залишайся, Марфинько. Будеш працювати на шахті...
- Ні, ні, я не залишусь тут. Я додому, тільки додому. Навіщо ти мене викликав сюди? Навіщо обманював?
- Не обманював я. Думав, що зрозумієш, Маофинько.

Та як не вмовляв Кость Марфиньку, вона не погоджувалась. Зібрала свої речі. Не вийшла - вибігла з кімнати.
- Марфинько, повернись. Куди ж ти, Марфинько? - благав Кость. Але вона не повернулась.

...Сон був неспокійний, важкий. А в другій половині ночі Костя розбудили гудки, тривожні гудки рідної шахти, які він впізнав би, здається, серед тисячі інших.

"Щось трапилось", - блискавкою майнула думка. Він підхопився з ліжка, швидко одягнувся і щодуху помчав до шахти.

На шахтному подвір'ї метушився народ. Усі бігли до ствола. Там стався обвал, вода заливала людей і устаткування. Потрібна негайна допомога.

...Чотири дні йшла напружена боротьба, її не можна було побачити, але всі відчували її по тій великій роботі, яка велася на поверхні. Невпинно гуркотіли бетономішалки, до копра і від нього одна за одною котилися вагонетки, майже не зупинялась підйомна машина, напружено дихали компресори. Ні вдень, ні вночі не відходили од ствола інженери. Кілька разів спускався в нього керуючий шахтою.
- Не можна так, не можна,- якось категорично заявив він, зупинившись перед Костем.
- Що не можна? - не зрозумів прохідник
- Не можна без відпочинку, товаришу Кайдаш. Ви ж другу добу не спите, не підіймаєтесь з шахти...
- Людей же не вистачає, Григорію Івановичу, самі казали,- озвався Кость, з трудом розгинаючи спину.

Та побачивши рішуче, немов вирізьблене з каменю, обличчя керуючого, він виструнчився і попросив:
- Дозвольте підняти з води насос, тільки підняти насос.
- Та ти хоч їв що-небудь? Чому не підіймаєшся хоч поїсти?
- Його годують,- озвався один з прохідників.
- Передають мені,- пояснив Кость.- А хто, і сам не знаю...
- Он як! Ну, скоро, напевне, узнаєш.

...Це була найкраща ніч, проведена ним у Донбасі. Свіжий, духмяний, аж п'янкий вітерець обійняв тіло, сповнив груди радістю, розбудив нову силу в м'язах, закружив голову. Земля м'яко гойдалась під ногами.
- Костику!..

Що це? Почулося? Чи, може, від втоми?
- Костику!..

Так, це була вона. Це її теплі руки ласкаво лягли йому на плечі, це її великі очі щасливо засміялися йому назустріч, це її гарячі вологі вуста прийняли його поцілунок.

Микола Щепенко .


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22