Сайт города
СВАТОВО




Портрет



Оповідання

Фашисти побачили цю жінку, коли вона намагалася перейти на той бік фронту, до своїх. Схопили, оточили з усіх боків, як злодійку, повели до штабу.

Йшла мовчки, її худе, затягнуте мереживом зморщок обличчя зберігало кам'яну нерухомість. Запалі вуста були немов зав'язані зсередини. Маленькі очі- не проглянеш-тільки густа чорна скорбота, їй було дуже важко йти - давалися взнаки сімдесят шість років життя. Ледве переступала, кожен крок робила з таким трудом, що наче налягала на ноги плечима.

Стару привели в будинок, де давніше і недавно вчилися її діти, онуки... З-за столу підвівся офіцер гестапо:
- Партизан?

Вона перевела на нього важкий погляд.
- Ні,- видихнула.
- Обшукати!

В неї нічого не знайшли, нічого, крім акуратно складеного вчетверо, потертого аркуша паперу, який було заховано на грудях.

Офіцер швидко розгорнув знахідку і... відсахнувся: на нього з червоного, як кров, аркуша дивився Ленін.
- Комуністка?
- Ні..

Гестапівцеві заціпило. Шугнув туди, сюди. Зупинився перед старою, вишкірився.
- Рви! І подав їй портрет Леніна.

Вона здригнулася. Обережно взяла аркуш обома руками, з'єднала свій страждальний погляд з світлим поглядом Ілліча. "Щастя від нього, Ганно!"-промайнуло вогненним спалахом.
- Рви! Рви!- гарчав гестапівець.

А вона тільки міцніше стискувала в руках портрет вождя і .линула думками в далеке минуле. ...Батько на ниві у поміщика... Мамо, їсти!.. - Гостре коромисло з чужими відрами на плечах... Латки на свиті в Івана, чоловіка... Страшна солдатська шинеля... І цей портрет в його величезних, мозолястих руках... І таємниче, радісне, незабутнє: "Щастя від нього, Ганно!"
- Рви! Рви! Рви!

...Потім Іван стояв над натовпом і говорив "Товариші! Товариші!.." А тоді хтось вистрелив, чоловік упав. І випустив з рук оцей портрет...
- Так ти не рватимеш?

...Залишилась одна. Одна - і їх четверо. Горе б безкрайнє. А життя перевернулось. Яшко в генерали вийшов... Марійка в театрі виступає... Павлик на інженера...
- Рви, або - капут?..

Вона зупинила свій погляд на страшному дулі пістолета. Осягнула думками чорні дні німецько-фашистської навали... Пролітало - обпалювало душу. Полум'я над житлами... Шибениці... Живі люди, засипані землею...

"Щастя від нього, Ганно!" - вже гримів, до самого неба линув голос Івана.
- Рви! айн...
"Щастя..."
- Рви! цвайн...
"...Від нього... від нього... від нього".

Тремтячими руками притиснула до грудей портрет Леніна, високо підвела голову, ступила назустріч смерті...

Жінка лежала посеред кімнати. Нескорена, велична. Навколо квітами горіли шматочки розірваного оскаженілим гестапівцем портрета.

А Ленін був з нею.
В серці.

Микола Щепенко .