Сайт города
СВАТОВО




ЧЕРВОНА ПАМ'ЯТЬ



Новела

Перша кольорова пам'ять, моя — червоні рушники, вишивані батьком. Ніч у ніч вишивав він ту червону красу, аби було чим уквітчувати на свята хату та дарувати що донькам, як будуть виходити заміж.

Вишивав він однаково гарно і червонобілі дерева з маленькими пташками на вітах, і гордих хвостатих півників, курочок, і закоханих горлиць, і великі квіти, які ніби не вміщались на полотняних доріжках, вибілених на пекучому сонці. Навіть громадянську війну, на якій був сам тяжко поранений, теж вишив. Бійці, гармати, хати, гори — все було червоним-червоним на тій батьковій війні. Онукам на згадку вишивав. Не пощастило йому дожити до онуків.

На весіллях мама сама роздавала дочкам його рушники, ховала за червоним їх розмаїттям гіркі сльози вдовиної туги. Найдорожчим скарбом були ті рушники в нашій великій родині.

Та у важкі роки окупації, коли хліба залишилося всього на кілька днів, мама зібрала Сашкову, Іванову одежу — вони обидва воювали десь біля Сталінграда, дістала із скрині батькові рушники, склала все оте на санчата, поцілувала всіх нас і разом з іншими меловатськими жінками вирушила па Полтавщину, сподіваючись виміняти там хоч трохи хліба за своє небагате манаття.

Аж до вирубаного лісу провели ми з хлопцями своїх матерів і сумно дивились їм услід, доки й не загубились вони у білій заметілі.

Чотирнадцять голодних днів виглядали ми маму з далекої, тривожної дороги, а вона повернулась до нас посеред темної ночі, саме коли хуртовина скажено вила, кидалась снігом як навіжена. Увійшла мама в нетоплену хату біла-біла. Виліплена з снігу, та й годі. Пригорнула нас, поплакала. Закоцюблими, потрісканими од холоду руками поспішає розв'язати вузлики. Дістає дев'ять коржів, чотири хлібини. Одразу коржі віддає нам, а вони мерзлі такі, що ні вкусити їх, ні вгризти.

Стискаємо їх руками, дихаємо на них, аби вони скоріше відтанули. Тим часом мама виймає з торбини з зерном пакунок і розгортає червоні рушники.

— Всю одежу віддала за хліб, а рушники возила, возила по чужих краях та й не наважилась проміняти їх ні на хліб, ні на олію...

Від червоного батькового вишивання в хаті стало тепло-тепло.

Микола Мащенко