Сайт города
СВАТОВО




МАРІЇНА ВІЙНА



Новела

Є в нашому селі одне горе; одна біль на всіх — Марія Любарка, мати п'ятьох синів, полеглих на війні.
Минають весни, літа, час загоює рани, потроху притуплює колись нестерпні болі втрат, та Марія нічого того не відає: вона пам'ятає тільки те, що було до загибелі останнього сина. Життя її ніби зупинилось на тому горі, і вона назавжди залишилась на війні.
Одного за одним проводила вона синів на фронт, а звідти повертались тільки маленькі папірці з назвами, від яких холонуло серце, — похоронки. Спочатку згорів у танковому тарані Іван, потім загинули смертю хоробрих Микола, Василь, Андрій, Чотири сини — чотири трагічних папірці. Загорнула їх у хустку і досі носить біля самого серця на грудях. Кожна похоронка щось убивала в ній, але вона трималась з усієї сили, бо ще залишалась єдина надія — найменший син Петро. Від Сталінграда, через сотні боїв, прорвався він аж до Берліна. У пожарищах війни згорали танки, а його смерть обминала, і все ж в останньому бою за кілька днів до Перемоги таки вцілила прямо в серце. Того удару Марія вже не знесла. Вийняла з пазухи похоронки й затужила на все село.
— Та мої ж ви синочки, та мої ж ви соколики... Та чи я ж вас погано доглядала, та чи я ж вас не так шанувала... Та нащо ж ви мене одну-однісіньку залишили на білому світі, та візьміть же й мене з собою...
З душі її, обпаленої великим горем, виривався тужний плач, оповивав світ болючою скорботою. Ніхто не міг ні допомогти їй, ні вгомонити. Цілий день вона кричала, притуляючи до грудей похоронки, а потім усю ніч бігала по селу, стукала у вікна, запрошувала усіх до себе в гості:
— Приходьте до мене сьогодні, людоньки добрі, сини мої з війни повертаються, усі до одного. Бачте, ось і вісточки від них, приходьте на моє свято. Така війна, а вони ж уціліли всі до одного! — і плакала од тої радості.
Повернулась додому, винесла стіл під клени, посаджені синами, накрила його чим мала і почала чекати своїх героїв з війни, а людей на свято...
І от уже більше тридцяти років сідає вона за стіл, приготовлений для зустрічі синів, і чекає їх з давно відгримілих фронтів. Живим пам'ятником війни видається вона людям, і ставляться вони до неї із святою повагою, і всі стежини петляють тепер до її хати. Ніхто не проходить повз неї байдуже, кожен зупиниться, низько вклониться їй, помовчить у тузі, пригостить — хто цукерками, хто пахучими польовими квітами, а хто пов'яже на білі материнські коси нову хустку. І в кожного вона питає:
— Ваші вже повернулись? А я от чекаючекаю своїх, і все марно. Чи вони там за руки тримають один одного на тих фронтах, що жоден не приходить до матері? І коли вона вже скінчиться, ота проклята війна?..
В її затуманеній уяві все ще гримлять бої, і сьогодні її сини-танкісти все ще воюють і воюють. І не знає Марія, що отій її війні кінця й краю вже ніколи не буде...

Микола Мащенко


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22