Сайт города
СВАТОВО




БАТЬКО



Новела

Ой, синочку мій ріднесенький, розповідала мені мама про батька. Та ніч була лунка-лунка. Здавалося, скажеш слово — і весь світ його почує. Не спалось тої ночі зовсім. Душа, мабуть, передчувала горенько, тільки розказати не вміла. Вдерлося воно, оте горе, у нашу хату тужними криками паровозів. Як закричать усі відразу, та так близько, наче з усього світу зібралися попід нашими вікнами.

Я вибігла до воріт. Всі твої сестри, брати прокинулись — та в сльози. А чого — й самі не знають. Обійняли мене міцно з усіх боків, притислись і тремтять, мов зайчатка. А від залізниці через усе село линуть і линуть тривожні сигнали паровозів. Від тої паровозної туги мурашки повзли по спині.

«Що воно там скоїлось?» — питали діти в мене, а я сама ледь стояла, невідомість краяла серце. А як потонули в річці паровозні тужіння і на мить почувся чийсь крик, стало зовсім моторошно. Потім з позаріччя, од залізниці, долинув цокіт копит.

Як почула його, все в мені одразу похололо. Цокіт той наближався з неймовірною швидкістю, а я стояла, наче прикута до землі. Невідомий вершник уже копитив пилюку біля церкви, на нигоні за річкою. Коли ж той нічний гонець вилетів на дерев'яний міст, я остаточно відчула — поспішає він до нашої хати. Інакше чого ж би отак цілу ніч билась у грудях душа моя, та й кому ще можуть нести вістку серед ночі від залізниці, як не сім І залізничника. Заплющила очі, вслухалась у цокіт, сподівалася — може, промчить він повз нашу хату.

Ні, не промчав. Вершник на повному галопі звертає з дороги на стежину і мчить прямо сюди, до нашого двору. І опам'ятатись не встигла, як кінь уже бив копитом землю біля воріт. Вершник, важко дихаючи, ледь вичавив з грудей: «Кирилівно, горечко велике... Паровоз перерізав вашого Павла... Швидше у сватовську лікарню, може, застанете його ще живим...» І поцокотіли копита у темну ніч. Років з двадцять потім переслідував мене отой цокіт.

Оговталась, посадила дітей на підводу і погнала коней у Сватову. Застали ми його ще живим. Пізнав він нас усіх одразу. Мене покликав до ліжка і тихо-тихо, немов криючись од усього світу, сказав: «Ой, Таню», Таню, як же ти одна будеш з ними?!»

І заплакав. Ноги відтяли—не плакав, а тут не витримав... Навіть лікарі витирали очі — так він плакав. Вистачило ще йому життя підізвати дітей до себе і навіть сказати, щоб вони всі дуженько жаліли тебе, синку, найменшого. Потім узяв мою руку, стиснув так, що я мало не закричала від болю, і вже не відпустив, доки не перестало битися серце.

Залили ми там сльозами всю палату. Тільки надвечір, коли вже зовсім виплакала очі, згадала я, синочку, що тебе, немовля, залишила ще на світанку самого вдома, голодного, в мокрих пелюшках. А тобі ж було тоді дев'ятнадцять днів од роду...

Не пам'ятаю вже, як доїхала додому. Сусіди розповідали, що цілісінький день з хати чутно було, як ти кричав.
«І чого воно ото так кричить, бідолашне?» — тривожились люди.
«Батько в нього загинув... От і кричить на весь світ. Хай кричить!..»

Микола Мащенко


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22