Сайт города
СВАТОВО




СОЛДАТСЬКИЙ ХЛІБ



Новела

Темної осінньої ночі в селі нашому розташувалася прифронтова військова частина. І з самого ранку на все село запахло свіжим печеним хлібом. Червоноармійці за ніч вимостили довгу піч з цегли, збудували намет та й почали випікати солдатський хліб. Спозарання збіглися ми подивитись на те диво-дивне. Справді, такої сили-силенної паляниць жоден з нас ніколи не бачив, навіть уві сні. Одні бійці заливали тісто в жерстяні форми, другі виймали з печі й розкладали на дошках рівненькі шеренги прямокутних, як цегла, буханців, треті видавали хліб представникам військових підрозділів.
— Відпустіть хліб для госпіталю! Сто хлібин...
Одразу черга поступилася місцем тим, хто прибув по хліб для поранених. Сто хлібин! Відкладаю на пальцях, плутаюсь, збиваюсь, відчуваю, як голод проймає мене всього, примушує кинутись до того хлібного моря і вхопити бодай одну хлібину з тисячі. Десь на дев'яносто четвертій хлібині світ мені пожовтів, поплив під ноги, загойдався, наче підвішений на вірьовці, і я впав з тину, вдарився головою об землю. Підвівся на ноги, під регіт хлопчаків знову видерся на тин.
— Орли! — весело сказав червоноармієць у білому чепчику на голові. — Де тут у вас водокачка? Тутешня вода болотом тхне страшенно. Ще чого доброго бійців Потруємо!
— Водокачка далеко, аж біля залізниці! Стрибаємо з тину.
— Чого ви скачете, як гороб'ята, я ж вас орлами величаю! — сміється боєць. — Хто може дорогу показати на водокачку?
— Я! — відповідаю йому.
— Тільки ти, найменший?
— Так його ж татка паровоз перерізав там, біля водокачки, — виправдувався хтось. — От його й водила туди мама.
— Гайда в кузов! — наказує солдат моїм друзям, а мене запрошує в кабіну. — Веди, Сусанін!
Гордо показую дорогу. Через міст, повз церкву, понад лиманом аж до залізниці. Біля водокачки творилося щось неймовірне. Сотні бійців з відрами, з казанками пробивалися до води. Всі зупинились на мить перед боями, що точилися тут, недалеко, на Дінці вже другий місяць, і, може, хтось востаннє вгамовував нестерпну спрагу. Дочекались ми своєї черги, відрами налили повні бочки води й, знесилені вкрай, прибули до пекарні.
— Вас тільки по смерть посилати! — лаявся старший. Жадіб-но випив півказанка води, почмокав від насолоди і в нагороду кожному з нас дав по щойно вийнятій з печі паляниці.
Обпікаючи живіт, у пазусі приніс я хлібину додому.
— Де ти взяв її, синку? — розгублено спитала мама.
— Заробив! — кажу. І розповідаю, як показав військовим дорогу на водокачку і як врятував життя сотням бійців, яких могли потруїти болотяною водою.
— Теплий який, аж парує!
Мама ділить хліб на всю сім'ю. Мені відрізає трохи більший шматочок. Кормилець. І досі здається, що такого смачного, як той солодкуватий, глевкий солдатський хліб, я ніколи не їв.
— Він таким смачним здається тобі, бо ти сам уперше заробив його, синку...
Той смак вічний, як і сам хліб.

Микола Мащенко


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22