Сайт города
СВАТОВО




КРІЛАТІ АНГЕЛИ



Новела

У пастухи посвятили мене в день мого семиріччя. Мама на моє перше свято пошила нову сорочку із смугастого ситцю, сусідки винесли на вигін хто цукерку, хто медяник, а Пашка Косинка не пожаліла навіть кусень сала. Старший брат Сашко попрощався назавжди з пастухами і передав мені красивий ремінний батіг.
— Ви ж там мого пастушка не дуже ганяйте. Він найменшенький серед вас! — попросила мама старших хлопців, і з тими словами погнали ми череду через гору аж у Байрак-ліс, бо літо було таке засушливе, що на пасовиськах не тільки трави, а й бур'яни геть усі повисихали.
На білій крейдяній горі побачили юрбу старих людей. Вони благали у неба дощу, піднімаючи догори круглі дерев'яні лопати, якими паляниці саджають у печі. Здалеку держаків не видно було і тому над юрбою гойдалась тільки хмарка круглих дерев'яних паляниць. Цілісінький день сонце пекло нестерпно. Не було від нього порятунку навіть біля лісової криниці. Все задихалося запилюченою спекою. За день небо і само знесилилось вкрай, надвечір обірвалося на землю зливою. Зненацька якось усе навкруг потемніло, загримало, заблискало до болю в очах. З переляку кинулись ми за порятунком під віття старого дуба-велета, але не встигли добігти до нього, як він, прострелений блискавкою, спалахнув до хмар, з тріскотом розчахнувся надвоє: і мертво гепнувся у воду. У відчаї погнали ми череду додому. Лупцювали корів мокрими батогами, а вони збивались докупи, жалібно мукали, від громових вибухів падали на задні ноги, сповзали з розкислих стежин у яруги. З-під гори слідом за нами попливли підхоплені стрімкими потоками копиці торішньої соломи...
Одну з них підпалила блискавка, і вона якийсь час освітлювала нам дорогу. Потім зачепилась за вишню в саду баби, Калантайки, потухла — і все одразу поринуло у пітьму.
— Утонеш! — кричать мені старші хлопці, наказують бігти до Калантаєвої хати і там пересидіти негоду.
Подавсь я через густий вишняк до вузенького рівчака. З розбігу перестрибнув його, та земля під ногами обвалилась, і я булькнув сторчака в бурхливий, пінявий потік.
Відчайдушне хапався за бур'яни, але вони вивалювались з корінням, і я знову й знову пірнав з головою у воду.
І все ж пощастило мені сягнути руками вишневих віт і видряпатись з цупких водяних обіймів. Не одразу впустила мене баба Калантайка в хату, повну жінок, вдягнутих у чорне манаття. Вони стояли навколішки, лобами відбивали поклони перед іконами, тряслись і щось несамовито, шепотіли до хрипоту в довгих шиях.
— Проклятущий яруга ваш! — кажу. — Мало не затонув у ньому!
— Падай на коліна, грішнику, і бий поклони! — засичала Калантайка.
— Не вмію я того...
— Та чий же ти такий безбожник?
— Тетяни Кирилівни, — кажу, — син.
— Дивіться, яка мара! Ще й материне молоко на губах не просохло, а вже отак лається.
— Еге, в Кирилівни там повна хата антихристів. У двері весь час вбігали з дощу чорні постаті, падали на коліна, молотили лобами по долівці, засипаній чебрецем, полин-травою. Хата здригалася від громів. Блискавки пірнали сторчака в землю біля самісіньких вікон. Зненацька чорні постаті вхопили мене за руки, витягли у двір, поставили на коліна, затрясли руками перед моїми очима.
— Дивись, дивись — анголи спускаються з неба з громами й блискавками на крилах! Бачиш?
— Нічого я не бачу, — відповідаю, захлинаючись сльозами, дощем.
— Та чи в тебе полуда яка на очах? Дивись, он вони жбурляють блискавки!
— Блискавки бачу, а ангелів ні.
Мені й самому дуже кортіло хоч одним оком глянути на живих ангелів, бо мальованих я вже бачив у церкві — такі ж хлоп'ятка, як і я, тільки без штанів.
— Затям, грішнику, як не побачиш анголів, прискачуть сюди домові з чортами і роздеруть тебе на шмаття!
Чортів і домових я страшенно боявся і тому одразу закричав:
— Бачу, бачу! Летять!
— Де, де? Показуй!
— Ондечки вони, ангели... крилаті такі, крилаті...
Мокрі, холодні, як жаб'ячі клешні, руки хапають мене знов, тягнуть до хати і починають здирати з мене одежу. Злякавсь я, що вони й мене перетворять в ангела, і давай кусатись, кричати. Чим би те все скінчилось, не знаю, коли б хтось не застукотів у вікно.
— О-о! Слухай, уже притарабанили по твою грішну душу чорти. Падай на коліна, бий поклони, благай порятунку в анголів!
— Хто там?
— Я, Кирилівна! Синок мій у вас? Хтось затулив мені рота і крикнув у ніч:
— Нікого в нас немає!
Я хотів закричати, але кістляві руки ще міцніше затисли мені рота.
— Як нема?! — В ляку мама так гатить кулаками у вікно, що трухляві рами з брязкотом вивалюються.
— Відчиняйте двері, а то розтрощу ваше гніздо вщент!
— Вона й справді рознесе хату, відчини їй, сестро,— прохрипів голос з пітьми.
Кидаюсь до мами на руки. З кутка на нас суворо дивляться чорні привиддя, трясуться, та тепер я їх уже не боюся.
— Ох, безбожники ростуть у тебе, Кирилівно. Побійся лиха, хоч цього найменшого не відвертай від Бога, він уже й анголів бачив...
— Ніяких анголів я не бачив! То я збрехав вам, щоб ви мене чортами та домовими не лякали.
Трясуни гепаються на коліна, молотять лобами по долівці, накликають на нас лиха великі.
Промоклі до ниточки, повертались ми додому. Через громи і блискавки брьохав я по калюжах попереду мами і не боявся більше ні чортів, ні домових...

Микола Мащенко


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22