Сайт города
СВАТОВО




ПШЕНИЧНА ПАЛЯНИЦЯ



Новела

Запліснявіла пшенична паляниця, чорні, білі окрайці хліба, викинуті в іржавому відрі на смітник, нагадали мені першу хлібну картку мого брата, видану йому ще в тридцяті роки Рубіжанським райкомом комсомолу, куди його направили працювати після трагічної смерті батька, щоб він міг бодай трохи допомагати матері, колгоспній свинарці, ростити семеро дітей.
Денна порція на ту картку була дуже маленька, але він щодня недобирав її, щоб за тиждень з гаком можна було одержати цілу паляницю. І тоді після роботи пізно вночі брат привозив нам хліб. На таку ораву того хліба не вистачало зовсім, але мама була щаслива — у неї вже з'явився справжній помічник. Одне тільки непокоїло її, боялась вона, щоб його вороги, котрих він допомагав розкуркулювати, не заподіяли йому біди в оті нічні приїзди. Вони вже відверто нахвалялися розквитатися з ним за все. Особливо лютували брати Бойченки. Хоч і обходив він їх десятою дорогою, вони таки підстерегли його однієї ночі на мосту. Спочатку він утікав берегом, але, затиснутий з усіх боків, змушений був кинутись на річку, скуту першою прозорою кригою. Десь насередині вона тріснула, розкололась надвоє, і він пірнув під лід з головою. Обламуючи руками гострішу за скло кригу, розрізаючи до крові долоні, ледь вибрався на берег. Не одразу збагнув, що паляницю не загубив навіть у такі скрутні хвилини. Після того випадку він щоразу міняв дорогу до своєї домівки. То перебирався через річку по кладках аж на Закрейдянці, то перепливав її човном біля Куцого яру. Зухвала куркульня ніяк не могла перехопити його. Та уникнути зустрічі з ними не вдалося. Темної весняної ночі зійшов він з поїзда і вперше, з метою більшої конспірації, потьопав дикою стежкою уздовж очеретів, чагарників, залитих зеленуватими водами лиману.
Щонайменше сподівався він там здибати свою біду. Навкруг галасували жаби, в садах радісно висвистували солов'ї. Зненацька з очерету вискочив бандит і вистрілив. Брат вихопив свого «монтекриста», яким тільки й можна було лякати полохливих, вистрілив чотири рази і кинувся навтьоки, бо з кущів вибігло ще кілька чоловік. Здійнявши стрілянину, серед ночі вони не наважились довго гнатися за ним, зупинилися біля церкви в густих тернях.
Притискаючи лівою рукою паляницю, брат прибіг додому. — Знову щось сталося, синку?
З ліжка, з печі зіскочили ми, його брати, сестри.
— Нічого, — каже, — не сталося, просто дуже поспішав додому. І скучив за вами, і назад треба швиденько повертати, не можу запізнюватись на роботу, а то більше не відпустять.
Мама помовчала трохи і почала ділити паляницю. Розрізала її на рівні скиби. Раптом ніж шкрябнув об щось залізне. Мама вийняла з хліба чорну від порохової сажі кулю.
— В тебе стріляли?.. — Мама тримала кулю в своїй тремкій, потрісканій долоні. — Стріляли?
— Ні, мамо...
Мама плакала, і сльози падали прямо на прострілену паляницю. Відтоді й досі здається мені: хліб усього світу солоний від отих маминих сліз...

Микола Мащенко