Сайт города
СВАТОВО




ЗОРЯ ДЛЯ МАТЕРІ



Новела

Мама стелить постіль посеред двору, на копиці свіжого сіна, укриває мене барвистим рядном і, щоб я скоріше заснув, просить полічити для неї зорі в небі, а сама тихо мурличе колискову. З-під рядна дивлюсь на небо, відкладаю на пальцях по десять зірок для мами.
— Мамо, а за що ви так любите зоряне небо?
— За те, — каже, — що воно викупало тебе в зорях, одразу як тільки ти народився в лісі, на місяць раніше, ніж було домовлено з батьком. Ліс радо прийняв тебе на світ, обгорнув лапатим кленовим листям, щоб ти не застудився після купання в теплих зорях. Отож як виростеш, обов'язково дістанеш з неба кілька зірок — мені і лісу. А зараз спи.
Вдивляюсь у небесну неосяжність, намагаюсь збагнути височінь, звідки маю дістати зорі, і ніяк не можу навіть уявити, яким треба вирости, щоб сягнути руками до зірок. У відчаї питаю маму, чи осипаються коли зорі з неба самі.
— Осипаються, синку, та ще й дуже часто. Отож заплющуй свої оченятка карі, а то запорошить їх тобі небо зірками. Засинай скоріше, синку.
Ховаю очі під рядно і одразу пірнаю у дивний-предивний сон. Хтось невидимий здоровенними руками перекидає небо догори дном, і з нього, наче горох з відра, сиплються зорі. Золотавою зливою падають на мене, на сіно, на землю. Все навколо засяяло, покотилось по двору багатобарвними веселками.
Утопаючи по вуха в зорях, я обережно назбирав їх для мами повну пазуху і дві пригорщі — для лісу. Несу. Сам увесь сяю від тої ноші. Відчуваю, як проміння нестерпно лоскоче мені очі. Не витримую — прокидаюсь. І одразу мацаю пазуху, а вона порожня — всі зірки повтікали на небо. Обережно розтискаю долоню. І на ній замість зірок бачу маленькі круглі цукерки — кольоровий горошок від мами.

Микола Мащенко

Яндекс.Метрика