Сайт города
СВАТОВО




ОСТАННІЙ ЛИСТ



Новела

Матінка була геть не письменна й тому всі листи синові вив'язувала з її сліз, болю й журби сусідка кума Мотря.

— З чого почнемо цього листа? — попитала вона і за давньою звичкою послюнявила олівець.

— Почнемо з самісінького кінця. Пиши одразу: та мій же ти синочку, та мій же ти ріднесенький! Га чи ти ж там у Києві не відчуваєш серцем, як я люблю тебе, мою останню надієньку, як скучаю та побиваюсь за тобою, як тужно виглядаю у заплакане віконце вісточок від тебе. Уже змінилося кіканадцять листоношів, а від тебе жодного листа. Та невже ж тобі важко надряпати бодай три слова: «Мамо, я живий» і все — більш нічого?..

Слова перемішувалися зі сльозами, позастрявали в горлі, не сила їй було — ні проковтнути їх, ні продихнути. Пиши, кумонько, чого сидиш, склавши руки?

— Та ніякечки не второпаю, чого ото з кінця починати?

— Ну, невже ж ти така дурна? Невже не можеш збагнути, як він денно й нощно заклопотаний тією клятою столичною роботою? Може не знайтись у нього вільної хвильки навіть дочитати до кінця нашого листа. І тоді не взнає бідний, яка то чорна мука матері очикувати його отут одній-однісінькій вже два роки, довших за віки.., скільки сліз виплакала за ним — сто разів могла б викупати його в отих материнських сльозах.

- От би чистий був... — мовила сусідка та й почала писати лист з кінця.

Не відала матінка тоді, що виплакувала вже останній свій лист, що отримає його син, коли вона, так і не дочекавшись зустрічі з ним, навічно залишить білий світ, сповитий болісною печаллю материнської самотини...

Микола Мащенко

Яндекс.Метрика