Сайт города
СВАТОВО




СВАТИ ІЗ СВАТОВОЇ ЛУЧКИ



Художньо-документальний історичний нарис

У різних місцях, на великій відстані одна від одної, жили дві родини. Вони були незнайомі між собою, але рік за роком невпинно зближувалися, навіть не знаючи про це. І ось доля нарешті поєднала їх родинним зв'язком, завдяки шлюбу.

Перша сім'я жила на Слобожанщині, у Сватовій Лучці. Голова цієї родини мав прізвище Кончаловський, і працював він мировим суддею, мав університетську освіту. В цш сім'ї було шестеро дітей: троє хлопчиків - Максим, Петро І Митя, а також І ри дівчинки - Віта, Льола І Ніна їхня ма ги, Вікторія Тимофіївна (уроджена Лойко), найбільше хвилювалася за хворобливу Ніну.

Степове повітря Сватової Лучки, цілюще, чисте й свіже, дозволяло Ніні почуватися більш-менш здоровою, а коли Кончаловські переїхали до Харкова, дівчина захандрила, сіала почувати себе гірше, та й всі в цій сім'ї після переїзду захворіли на черевний гиф. Батько родини на той час був у політичному засланні, але йому дозволили повернутися з

Холмогор (місця заслання) до хворих дітей. І все ж політичний нагляд за Кончаловським залишили... Остаточно угробив Ніну переїзд до Петербурга, де вона вступила на навчання сценічному мистецтву. Через рік життя у Петербурзькому кліматі Н.Кончаловська захворіла на сухоти І безнадійно хворою повернулася до сім'ї у Харків. Батьки сподівалися врятувати доньку і, незважаючи на невтішний висновок харківського лікаря Франковського, повезли її лікуватися, як тоді говорили, на кумис. Та це не допомогло, дівчина згасала, додому Кончаловські повернулися вже без Ніни.

Сім'я була в страшному горі: все навколо нагадувало про любу, таку талановиту Ніну. Змінити життя Кончаловські вирішили прийняттям рішення про переїзд до Москви. Гроші на це батько родини заробив перекладами на російську мову з англійської "Робінзона Крузо". Переклад був зроблений у засланні, де й вивчив Кончаловський-старший англійську мову.

А тим часом підріс Петро Петрович Кончаловський, який став завидним парубком, а з часом і відомим художником. Його батько в Москві процював у книжковому видавництві літературним перекладачем, готував до друку видання творів Лєрмонтова й Пушкіна. До цієї роботи він заохотив відомих художників Рєпіна, Сурікова, Врубеля, Сєрова, Коровіна, Левітана, Васнєцова. Вони нерідко бували вдома у Кончаловських, тож Петру Петровичу Кончаловському пощастило з ними спілкуватися. Середовище сприятливо впливало на професійне зростання юнака, він прислухався до порад відомих майстрів. У 1899 р. Петро Петрович вступив до Академії мистецтв у Петербурзі.

...Друга сім'я, що подарувала волею долі зустріч Петра Кончаловського зі своєю нареченою, у той час жила у Москві. Це була родина відомого живописця Василя Івановича Сурікова, який приїхав до столиці із Красноярська. Там від "грудної хвороби" (сухоти) померли його батько й брати Іван та Марк. Тобто і в родині Сурікових, і в родині

Кончаловських була одна біда - туберкульоз, який косить народ і до цього часу, і в двадцять першому столітті. Із рідні у Сурікових в Красноярську залишилися мати Парасковія Федорівна з донькою Катериною, їй призначили мізерну пенсію у три рублі на місяць.

Вася Суріков з відмінними оцінками закінчив школу у віці 13 років і мав вступити до приходського училища, але сибірські меценати, які знали про його художні здібності, відправили хлопця до Петербурга навчатися на художника.
- От що, Суріков, їдьте навчатись до Петербурга, Ваш талант вартий того, - говорив Петро Іванович Кузнецов, золотопромисловець, що вирішив вкласти частинку свого багатства в дарування Сурікова.

Відомість Сурікова зростала, ширилася, він став популярним. Якось він завітав до батька своєї петербурзької подруги Єлизавети.
- Чим зобов'язаний Вашому візиту? - зустрів його пе тербуржець.
- Я прийшов прохати руки Вашої дочки Єлизавети Августівни, - рішуче відрапортував Суріков.
-Але... Вибачте, молодий чоловік...
- Я згодна, тату! - твердо сказала Єлизавета, яка вчасно з'явилася на очі батька.

Утворилася молода сім'я. Сурікову було тридцять, їй -двадцять років. У них народилися дві доньки, Ольга й Олена. Зростали вони з батьком, бо після поїздки до Сибіру, на батьківщину Сурікова, здоров'я Єлизавети почало згасати. Не можна було їй трястися по бездоріжжю, переплавлятися сибірськими річками в осінніх туманах. А тут ще й непримирима ворожість матері Сурікова до невістки... Єлизавета померла ще зовсім молодою.

Ця втрата приголомшила Сурікових, батько й донечки прикипіли одне до одного. Батько намагався замінити дівчаткам матір, займався їхнім вихованням. Він знав, що у нього не буде іншої дружини, інших дітей.

Саме його доньці, Ользі Суріковій, судилося стати нареченою художника Петра Петровича Кончаловського. Більше того - стати його долею. А розвивалися їхні стосунки так.

Кончаловський-батько завітав до Сурікова оглянути його нову картину "Підкорення Сибіру Єрмаком", яка була майже завершена. Разом з видавцем Кончаловським приїхав і його син Кончаловський - художник, котрий до того часу на зріст став вище батька, мав широкі плечі, красиве обличчя з ніжними соковитими губами, на якому був вираз радісний і дружній. Доньки Сурікова тоді були вдома...

В інший свій приїзд з Петербурга на канікули Петро Петрович зустрічається з Ольгою в момент, коли вона грає на піаніно. Гра йому так сподобалася, що він не втримався від похвали:
- Ви навіть не уявляєте собі, як це прекрасно! А музика ж яка!
- Ну, втрапив наш Петро, - влучно підмітив його одно курсник, - він очей не зводить з Ольги. А вона зашарілася, відверто зачаровує Петра!

Оля була одягнена у білу блузу з чорною краваткою та широкополу чорну спідницю з важкої тканини.

Коли надійшов час наступних, зимових канікул, Петро написав Ользі листа, короткого і палкого. Він запрошував її на побачення через три дні. Оля швидко написала ствердну відповідь і попрямувала до Кончаловських. Через двірника вона обережно викликала Петра до воріт, вручила йому лист-відповідь, загадково посміхнулася, обернулася і втекла.

Призначене побачення відбулося вчасно, на території Кремля. Помітивши Петра, Оля не втрималася і ще здаля дала знак - Петро кинувся їй назустріч, переповнений радістю. Обійми, поцілунок!

Петро не міг надивитися на очі Ольги:
- Оля! Я люблю тебе! - тихо, але твердо сказав він.
- І я люблю тебе! - схвильовано відповіла дівчина.
- Давай одразу одружимося, чого нам чекати?
- Я згодна! - і вони радісно цілувалися знову й знову.

Коли Ольга повідомила Сурікову, що виходить заміж за Кончаловського, він був приголомшений:
- Ти не при своєму розумі! Який він тобі чоловік?!
- Я люблю його, - наполягала на своєму Оля.
- Та коли ж ти встигла закохатися в нього?
- Давно, тату. Та я ж завжди його одного кохала. І буду кохати до останнього свого подиху.
- Та у нього ж нічого за душею, - кипів Суріков, - яка він тобі пара? Як мені стримати тебе від цього? Ось - з'їздив на Волгу і проґавив доньку! І взагалі, звідки вони, ці Кончаловські, з'явилися в Москві?

Натомість мама нареченого, Вікторія Тимофіївна, була рада:
- Мені подобається Ольга Василівна. Чудова дівчина! Щоправда, батько її не вважає нас достойними такої наре ченої. Він же - Суріков! Навчався за кошти золотопромис- ловика, а нині професором його запрошують до Академії мистецтв, так він ще й відмовляється. У нього он картину "Перехід Суворова через Альпи" купили за 25 тисяч руб лів. А ми що? Пєтя тільки навчається в Академії. Діти наші звідки? З нікому невідомої Сватової Лучки. Це ж справжня глушина, забута Богом!
- Тепер у Сватовій Лучці життя інше, - не погоджується Кончаловський-батько, - через Сватову Лучку проходить нова залізниця з Харкова на Лисичанськ. Навіть діти наші пам'ятають ще цю слободу, а ми й не забували її.
- Дай Бог, дай Бог. Люди там живуть хороші, просто чудові, - зітхала з ностальгією, яку важко було приховати, Вікторія Тимофіївна. Це була жінка із сильним характером, спортивної статури, із красивими очима і з широкого роз різу губами, які важко було забути. Вона знала кілька мов і була дуже освіченою для свого часу жінкою. От тільки на банківському рахунку Кончаловських нічого не було, про що, ймовірно, знав і Суріков.

А слава Сурікова на той час зростала не щодня, й щогодини. Якось у 1902-му році до нього з Києва приїхав відомий художник Михайло Васильович Нестеров. У майстерні Сурікова він познайомився з роботами Василя Івановича, а потім був запрошений до чаю.
- Кажуть, Михайло Васильович, Ви скоро одружуєтеся? - запитав Суріков.
- Так. Моя наречена - Катерина Петрівна Васильєва. Ця дівчина палко, до самозабуття покохала мене, і я закохав ся, як хлопець, в неї. Вона прекрасна, витончена, дуже ро зумна, чудова, надійна, самовіддана людина. А у Вас та кож, говорять, цього року планується весілля, доньку за між віддаєте?
- Не виключено. Але я не в захопленні від цього шлюбу.
- А хто Ваші свати?
- Та слобожани, зі Сватової Лучки, вони раніше там жили. До речі, це неподалік від батьківщини Іллі Рєпіна, Чугуєва.
- Так-так, там двадцять років тому був Менделєєв. Я читав, що шановний науковець був в захопленні від того краю. Він відвідував Алчевськ, Лисичанськ, Юзівку.
- От, свати й казали, що Сватова Лучка між Лисичансь- ком і Чугуєвом розташована.
- Менделєєв був вражений, - продовжував Нестеров, - невичерпним багатством Слобожанщини, воно переважує все раніше бачене Менделєєвим не лише в Росії, а й в інших країнах Європи й Америки. Вчений був там протягом лю того, березня, квітня 1888-го. Він згадував, що зима була холодна, але надійна шуба дозволяла їздити кіньми уздовж берега Дінця, зустрічатися з місцевими старожилами.

Про ймовірні весілля співбесідники більше не згадували, але обидва шлюби дійсно були укладені у 1902-му. Весілля Ольги Василівни Сурікової та Петра Петровича Кончаловського відбулося 10 лютого. Наречена прибула на вінчання у білій фаті, величний шлейф якої підтримували кілька дружок. Священик відслужив обряд вінчання і нарешті промовив: "Оголошую вас чоловіком і дружиною". З весілля Ольга й Петро поїхали на вокзал. Вони прямували на Петербург. Аби заспокоїти свого схвильованого батька, Ольга втішала його:
- Тату, згадай, як ти одразу повіз маму з петербурзького весілля на Москву. А Петро Петрович везе мене з Москви у Петербург. Ваше весілля було у січ'ні, а наше у лютому. Оце і вся різниця.

Так поєдналися в одну сім'ю донька сибіряка Сурікова -художника і син мирового судді зі Сватової Лучки Кончаловського. Вони були вірні клятві, що дали одне одному на початку подружнього життя, і ніколи її не порушували. Все в їхій сім'ї трималося на єдності почуттів, поглядів і прагнень.

Треба сказати, що в подальшому Петро Петрович Кончаловський і Василь Іванович Суріков стали близькими друзями. Сурікову довелося не раз переконатися у тому, що він помилився, коли протидіяв шлюбу Ольги з Кончаловським. Особливо гостро це відчувалося у порівнянні із життям другої доньки Сурікова, Лєни. Вона не змогла влаштувати своє особисте життя, і після заміжжя Ольги жила з батьком. Часто плакала вона через свою невлаштованість, через сум за змістовною, сповненої впевненості гармонією подружнього життя, по-доброму заздрила сестрі. Олена спробувала себе в літературі, бралася за романи, поезію, драматургію. Захоплювалася філософією.

Художник Кончаловський багато своїх картин присвятив сім'ї. До 1925-го року належить дата створення ним портрету доньки, Наташі Кончаловської, який зберігається у Третяковській галереї. Відомий його портрет дружини, Ольги Василівни (зберігається у тій же галереї). Знавцям відомий і його автопортрет з червоним шарфом і ціла колекція сімейних портретів.

Життя молодої сім'ї вирувало, і було воно сповнене мистецтвом та щоденними турботами про дітей.

Олександр Кондратенко


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22