Сайт города
СВАТОВО




Моє село - моя Маньківка



РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
в якому розповідається про нашу правду і кривду, про горе, що само не ходить.

Та недовго нам спокійно та дружно жилося - почали затягувати в артіль! Якось прийшов удосвіта дідусь Гришка і каже татові:
- Не йди, сину, в артіль, воно, може, й переміниться.
- Тату, Личман Антон, Фесенко Єгор та Яшка Ягоренко возять уже хури в Сватове. І мене просять, щоб я разом з ними...
Я, хоч і малий, а також вмовляв тата, щоб не вступав в артіль.
Тато мій лягав спати пізно - працював до півночі - шив людям чоботи, боти, ремонтував взуття. До тата ходив "погуляти" Іван Єгорович Стешенко, по-вуличному Ягоренко. Коли він повертався додому -стали помічати - то щось та крав у нашому дворі. Одного разу дванадцять курей у мішок засунув. Перед тим тато підшивав йому валянки, і слід саме тих, підшитих ним підошв, тато й виявив біля курника. Від його хати, повз копицю сіна і до сараю вів, де й був курник.
Вранці Ягоренко, ніби нічого й не трапилося, прийшов до нашого колодязя за водою. А тато йому:
- Йди сюди.
Ягоренко підійшов.
- То твої он сліди до нашого сараю?
- Мої.
- Значить, це ти моїх курей покрав?
- Ні, не я, то я на двір ходив, - спробував відбрехатися.
- Брешеш!
Одним словом, посварилися. Відтоді перебігла їхню дорогу чорна кішка. Не став вечорами ходити Ягоренко до нас. Ні увечері, ні вдень.
Минула зима, ось уже й березень. Почало танути. Тато ховав у ріллі жито у вуликах-дуплянках. Таке було життя: не він один це робив.
- Я, мабуть, піду й заберу жито, а то пропаде.
- Йди, - відповіла мама, - але тільки вночі.
Того дня приїжджав татів рідний брат - жив він у Матросівці. Приїхав з Денисом Гаврахом. Привітався. Пораділи теплу - світило сонце, жайворонки дзвеніли в небі.
Каже татові дядько Кирило:
- Покличте Івана Ягоровича - це Гаврах, двоюрідний брат Ягоренка.
- Мишо, синку, сходи до дядька Івана, поклич його до нас, скажи, що гості приїхали, хай мерщій іде.
Побіг я за дядьком. Кличу його,-а той:
- Чого треба?
- Родичі приїхали з Матросівки.
- Зараз, ось візьму своє ружжо, - він нахилився під піл, дістав якусь дугу. А я так злякався, поперед нього вибіг та й не додому побіг, а до сусідів, до Пронів, та й під піл заховався.
Мене питають: "Чого ти боїшся?"
- Та Ягоренко з ружжом.
Коли я побачив це ружжо у свого дідуся Корнія, то це був простісінький бандаж, що вдержує грижу. Втихомирився тоді, пішов додому. В душі Ягоренка назріло зло.
В ту ніч тато в тумані пішов брати жито, одрив його й приніс додому. Зайшов у хату, засвітив ліхтарика "летучу мишу" та й питає:
- Харитино, ти не була в хліві?
- Ні, а що?
- Корови нема.
Пішли разом у хлів. Замок відрізаний ножовкою, а корови у хліві немає. Мама плаче: що ж тепер буде? Одна надія була на корову, четверо дітей, чим їх годувати? Ніч була темна, десь півні співали, на Путрені собаки гавкали. Що було робити? Тато жито розіслав на лежанці сушити (а воно вже й проростати почало), ми з братом Колею полягали спати.
Розвиднілося. На вулиці брався морозець. Вода вже спала по яру, і тато вирішив глянути, чи не видно слідів коров'ячих ратиць по яру. Пройшов через яр аж до путрянських та шелянських верб. Потім – на Гапочівку, зайшов до рідних своїх, мами й тата. Розказав їм про своє горе.
Повертаючись додому, зустрів Ягоренка, який йшов по воду. Крикнув йому:
- Ягоренко, я думаю, що це ти з'їв мою корову.
- Та я тебе й самого з'їм! - відповів той і відразу ж пішов до сільради. Там він і заявив на мого батька.
Минуло, може, з годину. І ось з'являється виконавець сільрадівський у наш двір.
- Йди, Андрію Григоровичу, тебе в сільраду звуть.
- Добре, прийду, - відповів татко.
Зайшов він до хати та й каже:
- Харитино, давай прощатися.
- Та що ти таке кажеш?
- Оте й кажу... Сказав я Ягоренкові, що він нашу корову з'їв, так оце годину тому він пообіцяв й мене з'їсти. Вже в сільраду заявив на мене.
- Ой лихо!.. Ой Божечки!..
- Тепер уже нічого не вдієш: слово не пташка - вилетіло, то не наздоженеш.
Поцілував тато нас, трьох синів, доньку Раю, яка в колисці гойдалася.
- Бережи, Харитю, дітей... Може, я й повернуся...
І пішов через гору. Одна гора низька, друга - висока. Довго ми дивилися йому услід, поки й з очей не зник.
Заарештували нашого татка, згодом етапували в Покровське. Наступного ж дня прийшла агітбригада - десь чоловік з двадцять. Чоловіки, жінки. Ключками розваляли грубу, нас зігнали з лежанки. Забрали жито до зернини.
- Діти, де у вас ще хліб захований?
- Ми не знаємо.
- Брешете, знаєте.
Купу гною перештрикали ключками, долівку в хаті подовбали. Все це на моїх очах. Сьогодні пишу ці рядки історії моєї родини і Маньківки, серце кров'ю обливається. Невже таке було?!

Зміст книги

Наступний розділ


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22