Сайт города
СВАТОВО




ЗЕМЕЛЬНИЙ ПАЙ



Якось випадково в один осінній день, йдучи по вулиці Червоноармійській, я не зміг обминути садибу, на якій мешкає ветеран праці, учасник війни Марія Петрівна Андрієнко. З виходом на пенсію ще довгий час працювала на молочній фермі дояркою. Та, на жаль, як найлютіший ворог, все помітніше до неї підступала невблаганна старість. В додаток до цього її раптово спіткала важка хвороба -параліч. І ось вже більше п'яти років майже прикована до ліжка, в неї пригнічена нервова система, значно обмежена рухливість правої руки і втрата мови. Вона все добре бачить, чує, розуміє, читає газети, дивиться телевізійні передачі, але розповісти через відсутність голосу нічого не може. А якщо й намагається розповісти, то, замість слів, уривчасто проривається голос і її слова стають розпливчасті, розтягнуті та переходять в болісний безсилий шепіт. Тому при спілкуванні вона обмежується мімікою та жестами.

Для жінки це горе є безмежним, і нічим неможливо його применшити. Не дивлячись на все це, вона все ж таки не любить втішаючих жалів та слізливих почуттів... Я рішуче повернув до вхідних воріт на подвір'я Марії Петрівни, щоб довідатися про домашні обставини та умови її життя і про те, чи не потребує вона сторонньої допомоги. Увійшовши на подвір'я, відразу відчув густий лагідний запах достиглих яблук з розкидистих яблунь. Запах навівав на душу якийсь вражаючий спокій і затишок.

На очі відразу потрапила Марія Петрівна, що сиділа, задумана, біля хати, на спеціально облаштованому місці для відпочинку за столиком. Впізнавши мене, вона стрепенулася. Присівши поряд, я відразу поцікавився її здоров'ям. У відповідь її очі зволожилися, з них одна за одною покотилися сльози, залишаючи на блідих щоках мокрі розпливчасті сліди. Жінка сором'язливо, крадькома, витирала їх пальцями лівої руки. Мені на якусь мить здалося, що переді мною сидить та незабутня звитяжниця, та сама трудівниця - зі своєю бурхливою зухвалістю, з доброю душею, яка все своє життя, кожен працьовитий день зустрічала в полі, де котились-колосилися морською хвилею хліба, де не один раз обвівалася вона степовим вітром, де в незабутні дівочі роки рвала польові квіти і вплітала барвінки в коси, гнула спину і на плантаціях цукрових буряків, соняшників, кукурудзи. За свій прожитий вік вона добре пізнала, що зерно це не лише наш хліб насущний, а й суспільне багатство, і щоб його одержати, потрібно дуже багато дбайливих працьовитих рук.

Велика Вітчизняна війна порушила працю. Під час окупації села німецькими загарбниками Марія Петрівна в числі перших була вивезена до Німеччини на рабську працю. Там вона була взута у великі черевики з дерев'яними підошвами, там їла бруквяний суп, присмак якого відчуває до сього дня, їла хліб з всілякими домішками. Праця була важка й відбирала всі сили. За маленьке порушення німецького закону по дівочій спині стьобали чим завгодно. І зараз незабутні ті квітневі дні, коли Радянська армія звільнила дівчат від неволі. Після перемоги Марія Петрівна повертається в рідне село і продовжує працювати, відновлюючи зруйноване війною сільське господарство. Виходить заміж за чоловіка, який був учасником бойових дій. В сім'ї кипіло цікаве, бурхливе життя. Минали літа, підростали діточки. Виховали трьох синів та одну доньку. Незабаром з'явилися онуки. Але війна підірвала здоров'я чоловіка, тож він пішов з життя дуже рано.

Марія Петрівна, працюючи в колгоспі, отримувала свою платню у трудоднях. Розрахунки ж за відпрацьовані дні, як грошові так і натуральні, були мізерними. Але, не дивлячись на це, Марія Петрівна в свою працю завжди вкладала всю свою душу, за що її в колективі відзначали, хвалили. Була вона чудовою, енергійною, веселою, жартівли-вою, невгомонною працівницею поля і тваринно-молочної ферми. Для Марії Петрівни праця була насолодою. Скільки вона виростила хліба, скільки надоїла молока - підсумувати кінцевий результат тепер не в силах жоден бухгалтер.

Була в неї чуйна душа, добре серце. Весь час вона комусь чимось допомагала: то зв'яже теплі рукавички або шкарпетки, то зшиє пухову ковдру. Саме за це її і любили та шанували. Але зараз, після недовгого спілкування з нею, здалось мені, що в неї на душі якийсь гнітючий, незрозумілий настрій, наче вона чогось чекає.

Онук, який стояв поряд, з щирим уболіванням розповів, що бабуся вийшла на вулицю відразу, як дізналася, що люди поїхали на склад агрофірми імені Шевченка одержувати пайкове зерно, і вже тривалий час чекає. Він ще щось хотів додати, та раптово з вулиці почувся гуркіт автомобіля і хлопчик, залишивши нас, вибіг з двору.

Марія Петрівна помітно схвилювалася. Коли машина в'їхала у двір, жінка насилу підвелася й повільними кроками, спираючись лівою рукою на паличку, з неймовірним зусиллям ступаючи по подвір'ю, пішла до автомобільного причепа із зерном. У дворі настала мертва тиша. Жінка де-кілька хвилин пильно вдивлялася в зерно, немов щось пригадуючи. Згодом з її обличчя зникла хвороблива тінь, глибоко запалі стомлені очі засяяли надією на майбутнє життя. Обличчя було осяяне лагідною посмішкою. З душевною людською теплотою, Марія Петрівна перехрестилася і вклонилася, тремтячою лівою рукою, повільним рухом дбайливо взяла в жменьку зерна, піднесла до вуст і кілька разів поцілувала його. Потім ще довго тримала зерно на долоні, мовби боялася розстатися з ним. Нарешті, зітхнувши, обережно висипала зерно у причеп. Хотіла щось сказати, та не змогла, і замість слів перевела погляд на мене на її очах блищали непрохані сльози.

Я не здивувався, що вона в такий німий спосіб висловила свою радість і задоволення, адже привезене зерно було нараховане на її земельний пай. Тому й сприйняла зерно радо, як дарунок, який на деякий час допоміг вгамувати біль.

Земельна реформа не на словах, а на ділі відродила в душі кожного пенсіонера надію на майбутнє. Вона не лишилася німою і байдужою до долі пенсіонерів, не відкинула їх з дороги життя.

Хоча, як відомо, що з життєвого досвіду дивитись у завтра, то земельна реформа ще поки не увійшла в новий ритм буття і не забезпечує сповна харчові потреби для громадян а також і фуражні в домашнім підсобнім господарстві при утриманні свиней, худоби, птахів. Бо земельний пай за 10 га зданої в аренду землі в більшості випадків фермерам оплачується не сповна по 5-6 центнерів зерна на рік. З цим пенсіонерам змиритися особисто поки що важкувато.

Иван Дробицкий


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22