Сайт города
СВАТОВО




ДОЛЕ МОЯ, ДОЛЕ



Доле моя, доле... Як сон жахливий спливає той день... Кожного разу, коли Івану Мефодійовичу Виннику доводиться з'являтися на цьому місці, його охоплює жах. Тут одного травневого дня 1943 року фашистський літак обстріляв з кулемета два вози, які супроводжували мирні мешканці - Устина Дуля та Софрон Гузенко.

Старий Софрон Гузенко з деформованою, зігнутою у напівпідкову старечою статурою, з буйноволосою бородою, часто кахикав, та по ночах, через слабке здоров'я, стогнав. Йому б, у такому віці, сидіти вдома, однак війна не давала можливостей для спокою і відпочинку. Старий казав: «Щоб перемогти фашистську озвірілу зграю, треба всім сумлінно працювати і намагатися хоч якось допомогти фронту та армії».

Софрон кіньми орав, боронив, сіяв. А того пам'ятного дня він зібрав торбу з харчами запас на кілька днів, - запріг коней у воза та разом з Устиною Романівною і її возом попрямував селом від двору до двору, збираючи горби, мішки, рюкзаки, заповнені різними харчами. Все це збиралося для тих людей, які одночасно відновлювали зруйноване німця-ми колгоспне господарство та будували оборонні рубежі в Куп'янському районі. Споруджували окопи, траншеї, мінометні та кулеметні точки, бліндажі, доти, землянки. Після завантаження возів, старий кілька разів перехрестився і вирушив злегка накатаною ґрунтовою дорогою слідом за возом Устини. В далекий путь вози вирушили повільно. Устина Романівна вмостилася на возі. Від легкого погойдування на нерівній ґрунтовій дорозі, від напруги трудових днів незчулася, як почала піддаватися дрімоті. При виїзді із села, на невеликому підйомі біля лісу, вона почула далекий гуркіт літака, який щосекунди посилювався. Одночасно з гулом у небесному просторі з'явився і сам літак, нібито для того, щоб зігнати з Устини Романівни дрімоту. Перетинки у вухах загрожували розірватися. Устину охопив переляк, який холодним тремтячим ознобом пробіг через усе тіло. Широко відкритими очима дивилася вона на літак, як дивиться з куща загнане мисливцем перелякане звірятко, очікуючи своєї долі.

Літак, різко завиваючи над возами, знизився і, замість військових об'єктів, обстріляв довгою кулеметною чергою. Від гострого болю в нозі Устина Романівна стиснула зуби і закрила очі. Вона не відчула, як зупинився віз, а гул літака, поступово віддаляючись, зовсім зник.

Коли відкрила очі, то побачила кров, що стікала з ноги. Спробувала підвести ногу, але та зробилася неслухняною, нерухомою, як колода. Устина тремтячими руками обхопила ногу. Одночасно вона почула протяжливий стогін старого. Напівобернула голову і побачила Софрона, який лежав поверх торб боком, схопившись руками за груди і намага-ючись закрити рану. З широко відкритим ротом, із особливою жадобою він намагався поглибше та побільше вхопити повітря і разом зі стогоном втягнути його в груди. Звалився на бік один із волів із простреленими брюхом та ногою, жалісно мукав. Інший віл стояв з ярмом на шиї, махав хвостом, щоб розігнати настирливих мух, які, відчуваючи кров, кружляли роєм над возом.

З душевною тривогою, усвідомлюючи горе, що сталося, Устина, оглушена гулом літака, не чуючи свого голосу, кілька разів щосили вигукнула: «Допоможіть! Рятуйте!» Недалеко в полі боронили коровами дорослі та підлітки. Серед них був і Іван Мефодійович Винник, який бачив усе, що трапилося, і разом з іншими поспішив на допомогу.

Обстріляних привезли до Сватівської лікарні. Старому Софрону медична допомога вже була не потрібна: від тяжкого поранення він невдовзі помер. А біля ноги Устини Романівни спішно, з особливою увагою мудрували кілька лікарів. Спочатку рану чимось промили, змастили, ногу туго перев'язали. Устина відчула, як наповнюється жаром її тіло, біль віддавався в нозі, в голові, в усьому тілі, її губи пересохли, лоб вкрився потом. Надія на врятування не згасала.

Після кількох уколів крізь марлево-ватну пов'язку, прикладену до носа і губ, відчула запах спирту.

Устині Романівні здавалося, Ідо вона з кам'яною вагою усім тілом повільно опускається у прірву. Не відчуваючи болю, заснула. А як прокинулася, то замість ноги побачила порожнечу. Вона закричала, перелякано залилася сльозами. І нині, коли вона розповідає про той жахливий момент, її очі наповнюються сльозами.

Лежачи на лікарняному ліжку, вона замислювалася над тим, як же тепер виховувати трьох малих діточок. Впевненості в тому, що сім'я збережеться, було мало. А на додаток до цих переживань, коли вперше після операції глянула на себе в дзеркало, побачила, що замість розкішної чорної коси на голові біліє сивина. Волосся вже не здавалося таким розкішним, як було раніше, а на обличчі в її двадцять сім років прорізалися перші дрібні зморшки.

В 1944 році повернувся з фронту чоловік Устини, поранений у руку та груди. Невдовзі він помер. Турботи про трьох малят повністю лягли на плечі скаліченої жінки.

Важко передати словами те горе, той жорстокий біль, нелюдські страждання, яких завдала Устині Романівні війна і які нагадують про себе і донині.

І все ж вона вижила! Поставила на ноги дітей і радіє онукам, не забуваючи у домашніх клопотах слідів війни, які залишилися в її душі, в її серці, в її долі.

Иван Дробицкий


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22