Сайт города
СВАТОВО




НЕЗАБУТНЯ БОРОЗНА



Кожну весну приходить Ольга Петрівна на це поле. Адже воно для неї не просто земля, а ціла віха в її житті Саме тут вона молодою дівчиною-трактористкою проклала свою першу в житті борозну... Скільки років минуло відтоді, а той день немов стоїть перед очима.

Після визволення нашої місцевості від німецької окупації довгоочікувана перемога була ще далеко. Фронт потребував хліба. А для цього необхідно було піднімати покинуті поля. Робота ж ця була не з простих. МТС сумісно з працівниками села набирала темпів по відновлюванню техніки. І в першу ж весну після визволення з розкиданої після боїв по ярах та лісах техніки було зібрано декілька колісних тракторів. Це надало можливість забезпечити колгосп «Червоноармієць» чотирма тракторами. Була створена тракторна бригада, на навчання направлені учні, серед них і Ольга Петрівна Христос.

У квітні, закінчивши курси, рано-вранці молода трактористка вже прямувала по степовій дорозі, з легкістю вдихаючи аромат весняного поля. Безхмарне небо нескінченною блакитною прозорістю повисло над степом. Краплинки роси сліпуче виблискували. Степ зі сходом сонця ожив, заповнився щебетом птиць. А поля навкруги були зарослі бур'яном, від чого на душі ставало гірко. Адже від окріплих за роки війни коренів бур'яну вже починала відростати молода зелень. Лише удалині про-різалася чорною вузькою смужкою орна земля, яка здалічень виглядала лисою. Збоку цієї смужки маячили в шорах плугів корови та люди, які лемешами вивертали грудки грунту. Але орання це було каторжною працею.

Легкою ходою Ольга спритніше попрямувала дорогою, яка збігала до яру. Там, під схилом, на обрії з'явився польовий стан тракторної бригади. Це був маленький вагончик, нашвидку збитий з соснових дощок, поряд курінь з бочками пального. Ольга, наближаючись до стану, трохи хвилювалася. Вона розуміла, що починається її робітниче життя.

Біля трактора возився бригадир Максим Федорович Бібік. Побачивши Ольгу, промовив:

- О, в нас поповнення! Ти перша з жінок сідаєш за кермо... А потім відразу перейшов до справи:

- Будеш працювати недалеко, в загоні, - і показав на трактор.

- Ну, тоді я пішла, - тихо промовила Ольга. Тільки про-майнули яскраві стрічки в косах за спиною. Дівчину переповнювала радість від того, що вона особистою працею доторкнеться до великої справи - визволення Батьківщини. Над головою голосисто співав жайворонок, і Ользі здалося, що він благословляв її на ратну працю. З легкістю скочила на майданчик сталевого коня і сіла за кермо. Трактор чмихнув димом із кільцями, покірно піддався волі своєї хазяйки. І по-вільно набираючи швидкості, покотив по полю. Поле оживало, дихало свіжим запахом землі, темніло й молоділо. Вже через декілька годин праці неможливо було відрізнити, де перша борозна починається, а де закінчується...

Наприкінці робочого дня Ольга поверталася втомлена, але щаслива. На обличчі, покритому курявою, сяяли лише іскорки очей.

Незабаром приклад Ольги наслідували багато дівчат та жінок. Трактористок стало більше і вони об'єдналися в колектив. Що вони зробили для Великої Перемоги, не можна передати ніякими словами. І в цьому великому вкладі є значна частина Ольги Петрівни Христос. Адже механізатором вона проробила тринадцять років.

... Весняне поле дихає прохолодою, але все ж таки видно, що просинається і оживає після зимової сплячки. А Ольга Петрівна дивиться на цю землю, і щемить її серце, а душу переповнюють спогади про першу борозну.

Иван Дробицкий