Сайт города
СВАТОВО




Николай Уманец



Подборка стихотворений

 
         СИНІЙ   ЦВІТ
Я дивлюся, дивлюся болісно
На немеркнучий синій цвіт.
І ввижаються ніжні проліски
На дорогах буремних літ,
То було..
То було в сорок другому.
На узліссі точився бій.
В тім бою я утратив друга -
Полишив у землі сирій.
І могилу прибрати квітами.
Як годиться, тоді не зміг
Тільки вітер, колючий вітер
Слав без жалю на неї сніг.
А коли війна відшуміла
І весна наливала бруньки,
Я прийшов до тієї могили...
Хто ж на неї поклав вінки?
Я дивився, дивився болісно...
Не забуло життя той бій:
Не згасають, мій друже, проліски
На печальній могилі твоїй.

 
       СПОМИН
Не жалкуй за прожитим- За сумним і веселим: 
Якщо сіяв ти жито, Вклонись нивам зеленим. 
Чи згадай, як стотужно 
Ти стояв за верстатом
Ще й тепер сяють стружки Золотисто й патлато. 
Як колиску з дитятком Колихав ти ночами - 
Свою вдачу в життя те Марив вкласти з роками. 
А як першу зарплату 
Син віддав рідній неньці - Світлом сповнилась хата 
Й затепліло у серці. 
Згодом поруч стояли 
У строю новобранців...
Сина - куля здолала. 
Ти ж з походу - до праці. 
Ти за себе й за сина Незабутніми днями 
Сіяв жито дорідне 
І гордивсь врожаями. 
Те нестерпне в прожитім, 
Хто це виніс - ті знають, Коли першими діти 
Від батьків помирають.


          ЩОБ НЕБО НЕ ПАДАЛО
          (М. ЧЕРНЯВСЬКОМУ)

"Щоб небо не падало",
І сонце світило,
Світило і гріло
Від віку до віку,
І чорні бинти
Не в'їдалися в тіло,
А білі струмками
Вливалися в ріки,
Щоб верби на березі
Більш не ридали,
А в води гляділи
Не голі тополі.
Хай стануть за ліки
Поетові ріки,
А серце бурштином
Окутає болі.
"Щоб небо не падало" -
З'єднуймо ж руки,
З вибою і лану
Сини і онуки!
Обіймем планету
І втримаєм небо,
У радощах й муках
Осяйне поетом.
 
 
   МОЛОДИМ ЗЕМЛЯКАМ
У щиросерднім ніжнім слові
Дарую я свою любов
Вкраїнській, нашій рідній мові,
Щоб квітувала серед мов.
В ній відчуваю серцем чулим
І тугу й мелодійний спів -
Неволі й горесті минуле
І пломінь бойових років.
її без жалю плюндрували
Людці гіркої давнини -
І як хотіли, обзивали
її підпайки і пани.
їм, нелюдам, ввійшло у звичку
Нав'язувать думки свої:
- Вкраїнська мова - то мужицька,
Не варто знати ж бо її!
Були й такі, які зненацька 
Уперто проти неї йшли:
- Навіщо  мова  нам  "хохляцька"?
Ми всі тепер вже не "хохли"!
В книжковій то. було крамниці:
 Мов скупане у молоці,     
Дівча питає в продавщиці:
- Що є на руськім язиці?
Такі випадки крають слово ...
Хто право дав і хто звелів
Знущатись з батьківської мови,
Топтать рясний її засів?
Вкраїнська мова - солов'їна,
Як в кожній нації, своя.
Мета в нове у нас єдина, 
Бо ми єдина е сім'я.


      РІДНЕ МІСТО
Я люблю своє рідне місто 
За красу кучерявих садків, 
За вируючі ранки росисті 
І за тишу ясних вечорів. 
За дівочі пісні легкокрилі, 
Що порушують спокій нічний. 
А ще більше люблю місто миле 
За народ гомінкий трудовий. 
Я не можу його не любити. 
Місту рідному вічно рости! 
Хоч і важко на карті світу 
Моє місто маленьке знайти.


          ЖУРАВЛІ
Журавлі летять спокійним клином, 
Розрізають синю височінь 
І летять, курличуть безупинно 
В далечінь, безкрайню далечінь. 
Вийде мати одинока в поле, 
В самотині піде по ріллі, 
Уклоніться жінці сивочолій 
Журавлі-солдати-журавлі
Повесні вона вас виглядає. 
Як зоря ззоріє над селом, 
І чекає, все ж таки чекає, 
Може, син торкне її крилом.


          РІДНІ Й   МАТЕРІ
Про матерів написано немало
Про серця вдачу і душі тепло,
Але про тебе, моя рідна мамо,
У пресі і рядочка не було.
Не гнівайся, така вже в тебе доля -
Про всіх же не напишеш матерів.
Ти все життя подарувала школі:
Кохання, вроду, солов'їний спів. 
А як велике місто засипало,
Схилялася над зошитами ти...
Ти ще не знала, чий з них генерала,
А чий робітника, що піде у світи.
Для всіх була ти, наче рідна мати,
Як і мені, фантасту й пустуну....
Ти не сплакнула, ні, як заревли гармати,
Коли я йшов від тебе на війну.
Мені на фронт ти у листах писала:
- Безстрашним будь в жорстокому бою.
В них моє серце завжди відчувало
Ласкаву ніжність і любов твою.
Де б я не був, я завжди був з тобою,
Супутнице, наставнице моя.
Я був солдатом армії героїв.
Хоч і Героя не одержав я.
Про матерів написано немало,
Про серця вдачу і душі тепло,
Але про тебе, моя рідна мамо,
У пресі і рядочка не було.


          АКАЦІЯ 
Повалилась на землю акація. 
І нема співчуття до неї - 
Для майбутньої каналізації 
Екскаватор риє траншею. 
Повалив він і далі поїхав, 
Лише болісно листя тремтіло... 
І навколо все цвітом дихало, 
А у мене в душі замертвіло!


      ПІАЛА

Подарував мені піалу 
У ті суворі дні війни 
Веселий Сарамсак Джималов - 
Однополчанин з Фергани. 
Я ж після бою на привалі 
Із   вишняка   та   різних  трав 
Не з котелка, а із піали 
Чайок  солдатський попивав.
 Він був смачніше всіх напоїв 
В його я відчував теплі  
Незгасність дружби фронтової 
й любов до рідної землі. 
Років минуло вже немало, 
Як ми по-братськи розійшлись. 
О де ти, Сарамсак Джималов, 
Тебе гукаю - озовись! 
Є в мене дім, привітна зала, 
Шумлять край вікон ясени, 
На місці кришталю - піала 
Чекає гостя з Фергани...


      ЧЕРВОНОЩОКА

У малиннику вродлива жінка,
Очі - наче сонця переливи.
А їй пташка щось щебече дзвінко,
А чи про погане, чи щасливе?
Слухає вона і рве малину,
А сусіди дивляться на неї,
Наче кажуть, що мені єдина
Жінка та із долею своєю.
А вона ж така червонощока,
Як і нею зірвана малина.
Так приходь до мене, одинока,
А не прийдеш - все одно прилину!


    ПІД ЛИПАМИ
       Жарт

В міському парку на алеї, 
Де квітнуть липи запашні, 
У вечір тихий раптом з нею 
Зустрітись довелось мені. 
Ще зорі в небі пломеніли, 
Ще місяць срібний не погас., 
А ми відразу зрозуміли. 
Що щастя випало для нас! 
Ледь місяць в хмарах опинився, 
І зорі згасли в вишині, - 
Тобі в коханні я відкрився, 
Та й ти - відкрилася мені. 
Під тими ж липами зуміли 
Ми поріднитись водночас... 
А чи не буде, моя мила 
Кохання липовим у нас?


          ЙДУТЬ   ВЕТЕРАНИ
Ідуть сержанти, рядові, 
Йдуть капітани і старшини, 
Ідуть, неначебто живі, 
Сини моєї Батьківщини! 
Такі ж безвусі, як колись, 
Такі ж відважні та веселі! - 
Оті, що вчасно не прийшли 
З війни до рідної оселі, 
Ідуть вони... їх імена 
Хоч значаться на обелісках, - 
Та не забрала їх війна, 
Вони із нами, в наших списках. 
Ідуть сержанти, рядові, 
Ідуть старшини, капітани, 
Вони серед живих живі - 
Війни безвусі ветерани! 
Роки пройшли... Минули весни 
Тих незабутніх грізних днів 
Дивлюся я на юнь кремезну, 
Здається - теж помолодів! 
Болить усе, тривожать рани, 
Болить і в тих, які без ран. 
Ідуть в задумі ветерани - 
Сержант, майор і капітан. 
На грудях сяють нагороди - 
Медалі, знаки, ордени - 
Подяка рідного народу 
За дні суворі, дні війни. 
А поруч з сивими живими 
Іде безвусий, мов живий. 
Із орденами бойовими 
В званні найвищим - рядовий!

  Биография
Уманец Николай Павлович

Народився Микола Павлович Уманець в травні 1920 року у Хар­кові. 19-річним юнаком був призваний до лав Червоної Армії. В роки війни зі зброєю в руках захищав Батьківщину від німецько-фашистсь­ких загарбників. У 1944 році танкіст Микола Уманець" був поранений. Війну закінчив у званні гвар­дії старшини.

Трудову діяльність розпочав, культпраців­ником Кислівського бурякозаводу на Харків­щині. Потім працював завідуючим Гусинівським клубом. Невдовзі переїхав на Сватівщину, де й жив до остан­нього свого дня.

Працював режисером, художнім керівником районного будинку ку­льтури, художником-маляром ПМК-2, експе­дитором та завгоспом міського споживчого то­вариства. З 1957 по 1967 та з 1971 по 1981 рік працював директо­ром районного будин­ку культури.

Енергійністьть, запов­зятливість, творчі пошу­ки Миколи Павловича запалювали колег по роботі і служили для них прикладом. У 1956 році М. П. Уманець ра­зом зі своїми літерато­рами - побратимами М. Н. Щепенком, Т. А. Поляковим, М. О. Біло­церківським створили при редакції районної газети літературну сту­дію «Світанок», яка ві­дтоді діє більше 40 ро­ків.

Ім'я поета Миколи Уманця добре відоме не лише в нашому краї, а й за його межами. Визначною подією в літературному житті Сватівщини стало видання поетичної збірки Миколи Уманця «Не жалкуй за прожитим». Ним на­писані п'єси «Я люблю тебе, Беркуте», «У них одна дорога», музична комедія «Син землі», драматична повість «На першій п’яді України», які ставились на сценах як самодіяльними, так і професійними драма­тичними колективами. На вірші М. П. Уманця написано десятки пі­сень.

Дуже часто Микола Павлович виступав зі своїми творами перед школярами, трудовими колективами. Ним на­писано сотні сценаріїв для різноманітних ра­йонних заходів. Миколу Павловича Уманця нагороджено Орденом Вітчизняної війни та Орденом Трудо­вого Червоного Прапо­ра, гвардійським зна­ком, знаком «Отличный танкист», ме­далями «Ветеран тру­да», «За победу над Германией» та «За доблестный труд в Великой Отечественной войне», знаками «Відмінник культурно-освітницької роботи», знака­ми лауреата 2-го Все­союзного фестивалю народної творчості та ударника 9-ї п'ятирічки, ювілейними медалями та знаками.


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22