Сайт города
СВАТОВО




Найдавніша історія земель Сватівщини



Фрагменти з історії Сватівщини часів Трипілля і ранніх металів

Історичне минуле не обійшло, не обділило Сватівщину людськими надбаннями. Про це свідчать археологічні пам'ятки та матеріали з них. Щоб максимально повно дізнатися про реальних свідків давнини, нам довелося упродовж 20-ти років розвідувати цю місцевість. Ми побували в у всіх куточках цього краю, у долинах річок, струмків, улоговинах, балках; заміряли, накреслили практично всі збережені кургани; переглянули всі можливі природні й штучні пошкодження й оголення ґрунтів. Уся отримана нами різноманітна інформація задокументована і зафіксована в паспортах, генпланах, ситуаційних планах, фотодокументах, тобто в археологічних звітах. У результаті, якщо подивитися на карту стародавніх пам'яток Сватівщини, відразу впадає в око рівномірність їх розподілу по всій території.
Тут на берегах річок, на які багатий цей край, із джерел якого беруть початок водні притоки, що живлять "Малий Дон" — Сіверський Донець, виявлено численні стоянки і поселення. Адже в давнину, як і тепер, осілі племена, займаючись землеробством і скотарством, розселялися біля водоймищ, а кочові племена скотарів постійно рухалися уздовж річок.
Зараз ми можемо підбити підсумки наших археологічних розвідок Сватівщини. Зазначимо, що йдеться не про досліджені, а лише про виявлені пам'ятки, тому називаємо такі пункти — місцезнаходженнями. Пам'яток кам'яної доби — 14 місцезнаходжень, із них палеоліту (давньокам'яної) — 6, мезоліту (середньокам'яної) — 3, неоліту (новокам'яної) — 5. їхній вік від 50 до 5 тис. років до н. д.
Пам'яток раннього металу і розвитої бронзової доби в цьому краї найбільше — 107 поселень, їхній час визначається періодом від 5 до 1 тис. років дон. д. Пам'яток залізної доби та середньовіччя — понад 20, і тут же виявлено 7 козацьких поселень XVI—ХVІІ ст. Отже, на Сватівщині мешкали люди задовго до появи етногеографічного поняття Слобожанщина. Поховання давніх поселенців виявлено у 223 пам'ятках — насипних курганах і курганних могильниках загальною кількістю понад 1200.
Ми не ставимо перед собою нездійсненного завдання — розповісти про всю багатотисячолітню історію Слобожанщини, але на деяких фрагментах її минулого в проміжку між V- І тисячоліттями до н. д. все ж зупинимося. Розкопки сватівких археологічних пам'яток розпочато давно, ще тоді, коли в Харкові наприкінці XIX ст. йшла підготовка до ХІІ археологічного з'їзду (АЗ). У доповідях, прочитаних на з'їзді, викладено результати розвідок, проведених з 1901 по 1905 рр. Є.П.Трифільєвим по р. Красній, і знахідок із розкопок біля с. Сватова Лучка. Тут учений зафіксував курганну групу з 20 насипів. Три з них були ним розкопані.
Під курганами, у ямах завглибшки 1,5-1,8 м і площею 1,8x1,8 м, обкладених деревиною (колодами) розкриті поховання знатних жінок із сарматського племені степових "амазонок". Ці поховання дозволили не тільки датувати, але й визначити етнічний тип населення цього краю в І-ІІІ ст. н. д. Це були іраномовні індоєвропейці.
У цих же матеріалах В.О.Городцов описав розкопки курганів з похованнями епохи бронзової доби (II тисячоліття до н. д.) біля с. Райгородка. Тут же в курганах розчищено поховання кочівників. Пізніше, в 1928 р., у Райгородці був виявлений скарб бронзових бойових кельтів, які мали безпосереднє відношення до курганних поховань. І надалі Райгородка на р. Жеребець продовжувала дивувати своїми знахідками, що належали до кам'яної доби неоліту (6-7 тис. років тому). Приміром, у Сватівському музеї є великий (13 см) нуклеус і шкребок, знайдені в Райгородці. Проте, вивчення прибережної долини р. Жеребець обмежилося тільки збором підйомних матеріалів.
Кількома кілометрами нижче по річці від Райгородки розташоване с. Ковалівка. Тут на поч. XX ст. розкопували кургани бронзової доби. Про те, що в них знайдено поховання ІІІ-ІІ тисячоліття до н. д., докладно повідомлялося в матеріалах XII АЗ.
На берегах р. Жеребець розташовано ще ряд сіл, з якими пов'язані унікальні свідчення давнини. Цим особливо примітне с. Розівка, де 1962 р. у піщаному кар'єрі випадково знайдено бронзову сокиру, вилиту, найімовірніше, на Кавказі. Єдина поки що знахідка серед археологічних унікумів Європи, вона ще в 1967 р. зберігалася у Сватівському народному музеї. Де той витвір зараз — невідомо. На жаль, немає наукових свідчень про цей експонат, у нас зберігся лише його художній малюнок.
Між іншим, долина р. Жеребець привертає до себе увагу дослідників і досі У місцевій школі с. Стельмахівка ще 1984 р. нам доводилося бачити чотири вироби з діориту — зрозуміло, абсолютно не місцевого вулканічного матеріалу: молоток, товкач, сокира, абразив. Цікаво, чи збереглися вони? Невже знову тільки в наших малюнках?
А тепер через вододіл між річками Жеребець і Красна, повз велике скупчення курганів, перемістимося в долину р. Красної і почнемо рухатися її берегами з верхів'я донизу. У 1967 р. в Оборотнівску школу було передано кам'яну сокиру-молоток бронзової доби (II тисячоліття до н. д.), знайдену на кургані поблизу с. Володимирівка.
Але найколоритнішою в знахідках, за якими можна відтворити історичний шлях життя населення Сватівщини від 7 тис. років і пізніше, виявилася Нижня Дуванка. Тут ми віднайшли археологічні джерела, що сягають неоліту (VI тисячоліття до н. д.) і одночасно часів візантійського імператора Костянтина (668-669 рр.). Монета, знайдена в 1905 р. в Нижній Дуванці, зберігалася в Куп'янську на Харківщині, Нижня Дуванка — місце злиття трьох річок — Дуванки, Гнилої і Красної, тому топографія і ландшафт цієї місцевості цілком сприятливі для виникнення на їхніх терасах поселень і господарств осілих племен. Наприклад, на південній околиці селища простежено культурні горизонти інших стоянок енеоліту (IV тисячоліття до н. д.) — сучасниць класичного трипілля. Біля селища і в його межах виявлено 4 поселення, датовані II тисячоліттям до н. д., а на пагорбах навколо селища закартографовано 28 курганів і курганних могильників, що нараховують близько 100 окремих насипів-пагорбків. Вісім курганів розкрили свої таємниці. Ще 1901 р. їх розкопував Є.П. Трифільєв. З наукових матеріалів XII АЗ стає зрозумілим, що археологи з Куп'янська Харківської губернії розкопали сарматські (роксоланські) поховання І тисячоліття до н. д., тобто могильник ранньої залізної доби. Ще 5 курганів вони розкрили за 1 км на північ від селища. Там виявилися матеріали пізніх кочівників і катакомбної культури, датовані поч. II тисячоліття до н. д.
Зацікавленому читачеві рекомендуємо компіляційну версію історії археологічних досліджень цього краю, викладену в роботі харківського вченого Б.А. Шрамка. На цьому етапі вивчення Сватівщини в довоєнний період було призупинено. Нова хвиля історичного пізнання цієї частини землі Слобожанщини починається вже в 1946 р. Учених зацікавив рельєф Лівобережжя Сіверського Дінця, класично сформований попередніми мільйонами років, репрезентований долинами рік Оскол, Красна, Жеребець, Борова. Розглядаючи і вивчаючи четвертинні відкладення, вони виявили сліди проживання людини ще в добу палеоліту (50-20 тис. років до н. д.). Тут же, поруч, знахідки з шару, що має відношення до зовсім пізнього періоду Слобожанщини — часу створення загороджувальної лінії від татарських набігів, названої в історії "Ізюмською лінією". Прикладом є Верхня Дуванка — "Дуванський боярак", що датується XVII ст.
Дослідження Сватівського краю відновлюються в 60-70-е роки. Тут працюють Сіверсько-Донецький, Лівобережно-Донецький археологічні загони. У 1972 році поблизу м. Сватове ними розкопано 11 курганів, у яких розчищено 50 поховань. У 1978 році в с. Рудівка вивчено ще 5 курганів. Були в той період так звані випадкові знахідки. Зокрема, поблизу с. Мілуватка знайдено сокиру-молот, наконечники стріл і списів, які зберігалися в місцевій школі, а потім їх передали до районного народного музею. Туди ж відправили й горщик епохи бронзи зі зруйнованих курганів поблизу с. Гончарівка, але інші речі з цих же курганів розійшлися по руках випадкових свідків цієї безрозсудної руйнації. Така ж доля спіткала матеріали зі зрізаних у 1976 р. курганів поблизу с. Преображение. Тепер тільки з інформаційних описів можна відтворити не конструкцію поховальних споруджень, а лише знахідки з них. У них були вудила, псалії, прикраси амуніції, браслети та інші вироби з кольорових металів, що відносяться до історії населення краю "передскіфського періоду". Отже, мова йде про древніх кіммерійців — першого східно-європейського народу, що знайшов літературне втілення в міфах і легендах Стародавньої Греції.
Інші руйновані кургани в Гончарівці та Преображенному (усього 3 насипи), нам усе ж удалося дослідити, а отже, врятувати наукову інформацію давньої історії цього краю. Вона тепер стала науковим надбанням історії як Лутанщини, так і України. У трьох курганах розкрито 43 поховання; три з них, у кожному по одному, хронологічно відносяться до трипільської культури і датуються серединою IV тисячоліття до н. д. їх залишили племена давньоямної і ранньодонецької культур. Вони в ті далекі тисячоліття випасали худобу по долинах р. Красної, а небіжчиків ховали на високих майданчиках по краях схилів до заплави річки, звідкіля відкривалися дивовижно мальовничі її краєвиди.
Говорячи про стародавню спадщину Сватівщини, часом дивуємося цілком незбагненним, із позиції сучасної освіченості, вчинкам і діям її мешканців. Приміром, Гончарівські кургани були частково зруйновані під час Другої світової війни, але в наш час чомусь саме з них забирали ґрунт, що, до того ж, малородючий, майже "мертвий".
Така сама доля спіткала окремі кургани біля Нижньої Дуванки, де їх зрізали для селищних газонів і клумб.
Більш трагічну долю уготували місцеві мешканці Преображенському кургану. Тут його насип разом із піщаним ґрунтом сунувся у кар'єр. Ми вчасно побачили (допомогло місцеве керівництво села) і встигли розкопати — врятувати 21 поховання, які дали науці понад 200 унікальних археологічних предметів, знайдених у 19 катакомбних похованнях початку II тисячоліття до н. д. Серед них були вироби з кольорових металів, лікарські препарати, дерев'яні скульптурки, алабастр (посуд). Основне поховання, тобто перше, заради якого насипано найдавніший курган, сягає до трипільського часу — IV тисячоліття до н. д.. Тут і поховання ІІІ тисячоліття до н. д. Деякі з них зроблені в неймовірно глибоких катакомбах, на 5—6 м нижче від вершини кургану. Вони ввійшли в науку під назвою — ранньокатакомбні поховання. Кількість таких поховань на території степової України обмежена лише сотнею місцезнаходжень.
Надзвичайне, історично унікальне відкриття зробив у 1974 році український археолог С.Н. Братченко. У кургані поблизу м. Сватове він виявив антропоморфну стелу енеоліту, тобто трипільського часу, з ясними й водночас вигадливими, ніби "закодованими", малюнками, вигравіруваними на одному з плоских її боків. Семантику (значення) зображень лука і стріл на малюнку детально виклав у науковому варіанті автор цієї знахідки . Ми хочемо пояснити і прокоментувати дане джерело далекому від археології читачеві Сватівщини.
Стела виконана на плиті твердого піщанику, її висота близько 115 см, ширина майже 50 см. У верхній частині стели зображена безлика голова, добре оконтурені плечі, тулуб. Донизу вона звужується й у самому споді навіть загострена. Вся передня площина стели передає стан обробки в техніці низького барельєфа і гравірування. На грудній частині зображені комір і планка, що розділяє тулуб мов би на дві половини. На правій половині, зверху, зображено дві тварини, що нагадують запряжку биків, поруч із ними овал з точкою в центрі. Нижче під поясом чітко вигравіруваний лук із вставленою в тятиву стрілою.
З лівого боку, зверху, у техніці низького пікетажу, зроблено поглиблення, лінії-борозни; нижче, на поясі великий вісімкоподібний знак, що нагадує стопу. У нижній частині плити проглядають вихороподібні лінії, аналогічні малюнкам на розписних трипільських горщиках.
Прокоментуємо деякі сюжети археологічного і художнього твору.
Стародавні антропоморфні стели, тобто плити з умовним, площинним зображенням людини (голова, тулуб, іноді руки), відомі на півдні України, але в основному в регіонах Побужжя і Криму. Вперше вони ввійшли до наукового обігу близько 50 років тому. Проте у степовому Подінців'ї, до знахідки стели зі Сватового археологічна наука з такими видами давнього мистецтва не була знайома.
Стела відноситься, насамперед, до пам'яток стародавнього каменерізного мистецтва, у якому закладено глибокий історичний, сакральний зміст а, отже, інформація. Викладемо читачеві лише деякі сюжети. Насамперед нас зацікавило зображення луку і стріли, як найбільш зрозумілих усім предметів. Про що ж вони нам можуть розповісти?
До появи вогнепальної зброї лук був одним з найважливіших засобів озброєння у всіх народів світу. Прості луки мали суцільну дугу, у складних — остання виготовлялася з різних порід дерева або посилювалася дерев'яними, кістяними, роговими деталями (обкладками).
На стелі із Сватового зображений саме простий лук, відомий у Месопотамії наприкінці IV тисячоліття до н. д. Пізніше він поширився до Єгипту, трапляється і на Близькому Сході та в крито-мікенській цивілізації. Стосовно нашого краю поширена думка, що в степах східної Європи в давнину існували тільки прості луки, а складний з'являється вже за скіфського часу. І це правомірно, бо знахідки луків у похованнях доби міді-бронзи взагалі відсутні, як і дуже рідкими слід вважати знахідки в них і стріл, а в майже 200 ямних похованнях III тисячоліття до н. д. зовсім не виявлено наборів цих знарядь. Отже, виходячи з контексту поховань, зображень луків і стріл на енеолітичних та ранньобронзових стелах, їх можна розглядати як ознаки особливого соціально-культового рангу поховань, що супроводжуються каменерізними художніми виробами.
Джерелами для вивчання зброї того часу є дуже рідкі знахідки реальних предметів у похованнях. Довжина лука понад 90 см. Про довжину стріл можна сказати, що вона становить 60-70 см, діаметр близько 8 мм. Вістря до стріл тоді виготовлялися з кременю довжиною від 3 см і більше до 5 см, вага їх 5-16 г.
Сагайдаки-футляри для зберігання стріл і лука, мабуть, були дерев'яні, тому в похованнях трапляються дуже рідко. Можливо їх рештки відокремити від тліну. Більш надійне й конкретне уявлення про форму сагайдака дають іконографічні матеріали, а саме стела зі Сватового, на якій крім луку зображена довга прямокутна торба чи футляр з поворозками під головою, тобто на шиї. Дещо футляроподібне знайдено 1974 р. в похованні з небіжчиком у катакомбі №18, кургану №1 біля м. Сватове. "Футляр-сагайдак" мав видовжену форму розміром 120x25-30 см. У верхній його частині простежувався тлін стріли, що зберігся на 55 см у довжину, а поруч знайдено 4 крем'яні вістря до стріл. Таким чином, Сватівська стела — унікальне джерело вивчення зброї, нечисленний іконографічний матеріал, рідкість якого, можливо, зумовлена існуванням тоді табу на зображення зброї та істот. Але пам'ятка монументального мистецтва ІV-III тисячоліття до н. д., що із Сватового — виняток. Такі є лише в Молдові, подекуди в Україні, зокрема, в Криму і ось на Сватівщині, тобто далеко за межами історичного ареалу поширення стародавніх стел.
А тепер про семантику Сватівської стели. Мабуть, вона стояла на кургані, високому місці, над рівниною степу. У цьому кургані були поховання, що за своїми хронологічними і культурно-археологічними ознаками не відповідали історичному періоду побутування стел. Отже, стела і поховання нічого спільного не мають. У той же час нам відомо, що абсолютна більшість кам'яних плит і стел у Криму й Побужжі пов'язані з оформленням поховальних конструкцій. Тоді виникають запитання, для чого ж її виготовили і з якою метою застосовували? Ми схильні вважати, що ця стела не пов'язана з похованням, тим паче, з конкретними людьми. Більшою мірою відносимо її до атрибута святилища — стародавнього сакрального вмістища культових і духовних сил степових напівкочових племен енеоліту, характерного для Лівобережної Україні. У цей же період на Правобережжі перебували осілі племена трипільської культури, що також знали скульптуру малих форм, зроблену з глини у вигляді жіночих фігурок. Хронологію антропоморфної стели з м. Сватове можна датувати першою половиною IV тисячоліття до н. д. Отже, їй уже приблизно 6 тис. років.
З незвичних поховань, розкритих у підкурганних катакомбах, споруджених майже 5 тис. років тому, розчищені такі, у яких знаходилося водночас від двох до чотирьох скелетів. Що це — трагедія окремих сімей чи сімейний, поступово заповнюваний склеп? Нам однозначно відповісти складно. Але цілком зрозуміло, що поховальні камери були споруджені з таким розрахунком, щоб навіть для кількох небіжчиків у них були достатньо місця.
Скелети лежали головами до заходу, в однакових позах, ноги підігнуті в тазових і зігнуті в колінних частинах. Ця поза називається "скорченою". Поховані пішли з життя одночасно, в один із трагічних днів початку II тисячоліття до н. д. Це трапилося або в березні, або в жовтні, коли сонце при заході було вже або ще нахилене до півдня. Всі скелети лежали на підстилках з очерету, що ріс тоді по берегах р. Красної, покритих зверху шкірами тварин. Ями очищали від "злих духів" спеціальним димом з курильниць, дно посипали червоною вохрою — символом кровності. Кожному поставлено керамічний горщик із рослинною їжею — кашею, спільну для усіх жаровню-курильницю. Закривши вхід колодами-плахами, а потім засипавши вхідний дромос-колодязь, на 50 сторіч сховали таємниці життя і смерті стародавніх місцевих хліборобів і скотарів. А скільки ще таких таємниць зберігається в кожному із степових курганів Сватівщини! І дуже добре, що вони були, є і ще довго будуть. Адже історія Сватівської Слобожанщини ще не написана, і ми з нею ознайомлені тільки фрагментарно, у ході дослідження врятованих розкопками пам'яток. Тепер ми можемо точніше сказати, що потенціал старожитностей цього краю величезний, адже тільки степових курганів і курганних могильників на території з площею 1700 км2 запаспортизовано 223. Цю цифру можна збільшити разів у п'ять, якщо врахувати, що в середньому кожний стародавній могильник містить у собі від 3 до 10 насипів.
До пам'яток старожитностей можна віднести 146 розвіданих у долинах річок Красної, Жеребця, Борової, Гнилої, Дуванки, Харино стоянок і поселень, селищ і містечок, до культурного шару котрих ще не доторкалася лопата і знання археологів. Таким чином, на цій землі нам відомо близько 370 пам'яток, або в середньому 3-4 на кожні 10 км2.
На жаль, Сватівський народний музей не багатий на матеріальні свідчення зі стародавньої історії тієї землі, в ознаменування якої він створений. Його експозиції й фонди мають менше ніж 20 предметів сивої давнини, і це виглядає дивним, тому що в цій частині Лутанщини вже розкопано понад 30 курганів з 230 похованнями. Виникають запитання, чи не пройшла історія краю повз його музей, чи поки що знаходиться десь поруч із сучасною історією Сватівської Слобожанщини. Чи не прогледіли місцеві краєзнавці рідну історію? Сподіваємося, що надалі не тільки сучасну Сватівщину знатимуть і шануватимуть мешканці району, але й належним чином, з увагою, інтересом, повагою сприймуть її старожитності.
Ми зупинилися лише на деяких документальних фрагментах з історії Сватівської Слобожанщини. Про все це та багато про що інше поки ще нічого не опубліковано і не відомо, насамперед, тим, хто живе на цій історичній землі.

За матеріалами краєзнавчого музею м. Сватове та з літературних джерел.


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22