Сайт города
СВАТОВО




Народження Сватової-Лучки



Заснування слободи Сватової Лучки

Першу письмову згадку про територію, де пізніше було засновано слободу Сватову Лучку, було знайдено в книзі «Книга Большому чертежу», яка була складена за вказівкою царя Михайла Федоровича Розрядним приказом у 1620 р. за кресленням» (картами), складеними у Xvi ст. Видана ця книжка була в 1627 р. У ній зроблено опис території Дикого поля за трьома основними татарськими шляхами; Муравському, Ізюмському, Кальміуському.
Один з цих зловісних шляхів — Кальміуський- проходив по території нашого краю. В цій книжці про це говориться: так: «Дорога же от Ливен на Оскол, да на Валуйку, да в Царев город Кольмиуская… А речка Красная и Боровая по правой стороне Кольмиуской дороги и пали обе в Донец: Красная ниже Царева города верст с пол.-60, а Боровая ниже Красние верст з 10».
Ця сакма мала три великих перелази через Донець. Основний — Борівський (біля гирла р. Борової), Татарський (південніше р.Лугані) і Мишкин (в гирлі р. Деркул). Отже, Кальміуська сакма від Борівського перелазу через Донець йшла вздовж річки Борової повз с. Містки, потім вздовж лівого берега Красної до смт. Нижньої Дуванки і далі вздовж р. Дуванки до с. Верхня Дуванка і Валуйок. Філарет у нарисі «Верхняя Дуванка» зазначає «Татаре,которые производя грабежи по разным местам, обыкновенно по условным знакам, состоящим большею частью в поднятии на высоком месте фонаря, — на кургане, доселе называемом караульным, сходились к реке Дуванке для дележа своих промыслов, отчего произошло и татарское название реки («дуванить» — делить добыч)».
Отже, ріки Красна і Борова, як і степові простори, що лежать у їх басейнах, були відомі ще в Xvi ст. Очевидно, що назви цих рік, як і Жеребця, Кобилки, Гнилої, Харини, що протікають по території району, мають явно слов’янське походження. Але які слов’янські племена і коли проживали на цій території і дали слов’янські назви цим річкам? Відповіді на ці питання не знайдено. Історик-археолог краю К.Красільников категорично заявляє: «Слов’яни до Xv ст. південніше Валуйок, Осколу не опускалися. Хто говорить інакше, не знає археології. Розкопки дають дійсні незаперечні документи історії».
Можливо все - таки припустити, що в басейнах названих рік проживало якесь слов’янське плем’я коли не в Xv-xvi ст., то значно раніше, ще до навали монголо-татарських орд. А може імена нашим рікам дали прадавні слов’яни ще невідомої культури лугарів-ванів, творців сучасної цивілізації, які жили в пониззі Дону серед земель кочовиків у Іv ст. н.е. У скандинавській сазі «Едда» земля в пониззі Дону названа «Землею великих Святих». Відомий російський вчений академік Б. Рибаков підтверджує наявність у цій частині Європи найдавнішої південно-східної мовної зони — батьківщини індоєвропейських і ряду семітських мов.
Про давніх лугарів було добре відомо і грекам. Останні згадки греків про лугарів на р. Лугані відносяться до Iv ст. н.е. Назва слов’янського племені «лугарі» походить від божества Луга. Його ім’я означає «Сяючий, випромінюючий світло». В одній із легенд про Луга розповідається, що він на «вогняному драконі» полетів з Землі до зорі Регул у сузір’ї Лева. З поверненням Луга на Землю повинен повернутися «Золотий вік».
Колись у Європі кожний рік у серпні, в день входження Сонця в сузір’я Лева, відмічали свято Лугнозад. Люди вірили, що саме Луг посилає до землі зорепад, щоб збувалися найпотаємніші побажання людей. Вірили і в те, що раз в 33 роки, в рік сильного зорепаду, сам Луг навіщає Землю. Астрономи підтверджують, що дійсно в серпні через кожні 33 роки спостерігаються сильні зорепади, але не тому, що по небу прокочується колісниця Луга, а тому, що наша планета кожні 33 роки в серпні перетинає хвіст комети Темпелл-Тутхе, і на Землю з хвоста комети сиплеться значний потік пилинок і камінців, які викликають в атмосфері Землі сильний зорепад.
Отже «лугами», «лугарями» називали себе нащадки і шанувальники бога Луга. Обриси ще невідомої культури лугарів-ванів, як мозаїка, нині відтворюється з окремих уламків. Про неї нагадують твори фольклору про «тридесяте царство у Лукомор’я» море Луга (Азовське море). Про царство Ванів (Ваней), які жили в пониззі Дону, розповідає скандинавська «Едда». Ім’я слов’ян-ванів носили і гори Карпатські (Венедські), Донецькі (Венедерські). До сьогоднішніх часів німці звуть слов’ян «вендами», а фіни — «веньо» (іванами). Відень (Вена), Венеція і сотні інших місць нагадують про невідоме царство Іванів. На думку французького дослідника Р. Шарру, тисячі місць від Уралу до Геркулесівських стовпів носять ім’я Луга із Лукомор’я, який став прототипом грецького бога Аполлона, Єгипетського Птаха та інших богів багатьох давніх країн.
Члени міжнародного клубу «Лугарі» (м. Луганськ) стверджують, що не була земля нашого краю «дикою», а називалася «Лебедія» і що в Vii-ix ст. її вплив був великим, що Дон називали Ванаквислем (слов’янською рікою), що хозари розмовляли слов’янською мовою і що письмо хозар було теж запозичено у слов’ян. Простягалась Лебедія від Ванаквисля до Борисфена (Дніпра). В Х ст. арабські письменники згадують в цих краях третій слов’янський центр — Артанію (Арданію, Арсанію). А в Xii ст. на карті Едриси недалеко від впадіння в С.Донець р. Лугані, позначено місто Росія. А ще члени цього клубу стверджують, що назва «хохли», яким росіяни дещо презирливо називають українців, на татарській мові означає «сини неба».
Можливо, що невідома культура лугарів-ванів належить до маловивченої археологічної культури «полів поховання», творці якої у I-v ст. н.е. проживали на території лісостепового лівобережжя України як і на території, яка згодом стала зватися Слобідською Україною. Численні археологічні пам’ятки, знайдені на місцях стародавніх селищ та по берегах рік зазначеної території свідчать, що люди, після яких залишилися «поля поховання», стояли на досить високому рівні культури і суспільного розвитку. Це було осіле населення, яке займалося землеробством і знало багато видів ремесел і насамперед гончарне виробництво.
Керамічні вироби і знайдені римські монети свідчать про широкі торгівельні зв’язки людей культури «полів поховання» насамперед з Причорномор’ям, а також з Середземномор’ям і західноєвропейськими народами.
Після заснування давньоруської держави — Київської Русі території «полів поховання» ввійшли до її складу. Тут збереглися залишки десятків городищ і селищ X-xiii ст., де знайдено багато пам’яток з історії цього краю.
Друга письмова згадка про територію басейнів Красної, Борової, Жеребця відноситься до 1646 р. 17 жовтня 1646 р. 385 українських козаків Корчанського повіту звернулися до царя Олексія Михайловича з чолобитною, щоб він видав їм жалування і звільнив від будівництва земляного валу, бо вони дуже збідніли і були побиті татарами. В цій чолобитній говориться:
«…Да по твоей же государевой грамоте послал нас, холопей твоих, на степь для языков на Кальмиускую сакму воевода. И как мы, холопи твои, будем за речкою за Черным Жеребьем на гребни идем к реке Красной, и тут, государь, к нам, холопем твоим, приехали воинские татаровья человек с 300 и большим: и мы, государь, холопи твои, с теми воинскими татары билися, шли отводом до реки Красной, и татар многих побили и переранили. И как, государь, пришли мы, холопи твои, к реке Красной и те, государь, воинские татаровье собралося человек с 1000 и больше и нас, холопей твоих, в горе осадили». Ця чолобитна Корчанських черкас нічого не повідомляє, чи були на берегах Красної і Жеребця якісь поселення, але підтверджує попереднє джерело, що свої назви ріки району одержали задовго до виникнення перших постійних поселень, розташованих на їх берегах.

За матеріалами краєзнавчого музею м. Сватове та з літературних джерел.


Warning: include(/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22

Warning: include() [function.include]: Failed opening '/sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/_lm8ea8f138e7abf12fd3b69de62a906877/linkmoney.php' for inclusion (include_path='./:/usr/local/share/pear/') in /sata1/home/users/newsedu/www/www.svatovo.lg.ua/footer.php on line 22